Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №335/9893/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 20.04.2026 Справа № 335/9893/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/9893/25 Головуючий у 1-й інстанції: Воробйов А. В.

Провадження № 22-ц/807/930/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

Провадження № 22-ц/807/930/26-2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2026 року, додаткове рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1 є сином та спадкоємцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 70 років в м. Мелітополь Запорізька область.

Після його смерті відкрилася спадщина у виді недоотриманої пенсії. Спадкодавець ОСОБА_2 був пенсіонером та перебував на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області як отримувач пенсії на віком. На момент смерті у ОСОБА_2 залишились суми пенсії, які по незалежним від нього причинам не були ним отримані за життя.

Враховуючи вищевказане, ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса Рівненської державної нотаріальної контори Рівненської області Гордійчук В.П. з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_2 ..

22 травня 2025 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого спадщина на яку видано свідоцтво, складається з грошової суми (недоотриманої пенсії) нарахованої за період з 01.07.2022 року по 30.09.2024 року у розмірі 125 529 грн.

10 червня 2025 року на картковий рахунок позивача надійшли кошти від відповідача у розмірі 43 260 грн, що підтверджується банківською випискою та витягом із банківського додатку.

Враховуючи те, що на рахунок ОСОБА_1 надійшли не усі кошти, які були вказані у свідоцтві про спадщину, останній 21 липня 2025 року звернувся до відповідача із запитом, в якому просива роз`яснити, яка сума грошових коштів не була доплачена.

Листом від 08 серпня 2025 року ГУ ПФУ в Запорізькій області повідомило, що за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні, як отримувач пенсії, обчисленої відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та була зареєстрована за адресою, що на сьогодні є тимчасово окупованою російською федерацією територією України. Виплата пенсії призупинена 01.05.2023 року. За життя утримувач пенсійних виплат ОСОБА_2 до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії не звертався, тому для поновлення виплати пенсії після його призупинення немає законних підстав. Додатково відповідач зазначив, що згідно ст.1219 ЦК України, до складу спадщини не входять права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема право на пенсію. ГУ ПФУ в Запорізькій області також зазначив, що після смерті ОСОБА_2 залишилася недоодержана пенсія в сумі, яка заявнику була нарахована та виплачена в червня 2025 на поточний рахунок банківської установи, зазначений заявником у заяві від 26.05.2025 року.

З огляду на те, що відповідач незаконно перешкоджає реалізації її права, як спадкоємця, на отримання належного йому спадкового майна, просив суд стягнути з відповідача на свою користь недоотриману пенсію яка увійшла до складу спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 у розмірі 82 269 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2026 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 грошові кошти, набуті нею у порядку спадкування за законом у вигляді недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 82 269 гривень.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із сплатою судового збору в сумі у розмірі 1211,20 гривень.

У січні 2026 року ОСОБА_1 в особі свого представника – адвоката Курдюкової Олесі Сергіївни звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення у цій справі, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правову допомогу в сумі 7000 грн.

Додатковим рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2026 року стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в сумі 7000 грн.

Не погодившись з рішенням суду від 06 лютого 2026 року та додатковим рішенням суду від 06 лютого 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало дві апеляційні скарги, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі. Скасувати додаткове рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрата на правничу допомогу ОСОБА_1 у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що місцем реєстрації ОСОБА_2 є тимчасово окупована російською федерацією територія України. 23.06.2024 набрав чинності Закон України від 25.04.2024 N 3674-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення", яким пункт 14-4 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону N 1058 викладено в новій редакції, а саме передбачено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та рф неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення рф підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_2 з моменту припинення нарахування пенсії, тобто з 01.05.2023 року по день смерті, не звертався до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат, відповідно до статті 1219 ЦК України визначено не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані зі смертю спадкодавця. Після смерті ОСОБА_2 залишилася недоодержана пенсія в сумі, яка заявнику була нарахована та виплачена в червні 2025 року на поточний рахунок банківської установи, зазначений заявником у заяві від 26 травня 2025 року. Отже, проводити виплати недоотриманої пенсії у заявленому позивачем розмірі немає законних підстав.

ГУ ПФУ у Запорізькій області заперечує також щодо стягнення з них витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції не врахував, що справа є незначної складності, яка не потребує від адвоката значного об`єму надання послуг, відповідач вважає визначену вартість послуг адвоката у сумі 7 000 грн такою, що є неспівмірною зі складністю даної справи, а отже, такі витрати не підлягають задоволенню. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Позивачем документально не підтверджено понесені ним витрати на правову допомогу, а саме: не надані в оригіналі документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги та Журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Курдюкова О.С. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтовані та законні рішення та додаткове рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328, 00 грн (3 328, 00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 82 269 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, за життя батько позивача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , недоотримав пенсію у розмірі 125 529 грн, яка увійшла до складу спадщини, а позивач ОСОБА_1 є його спадкоємцем за законом першої черги та у встановленому законом порядку прийняв спадщину, тому позивач як спадкоємець набуває право на отримання не виплаченої пенсії свого померлого батька. Право позивача на одержання недоотриманої пенсії у розмірі 125 529 грн грунтується на неоспореному свідоцтві про право на спадщину за законом від 22.05.2025 року. Проте враховуючи, що відповідачем позивачу було виплачено недоотриману пенсію його померлого батька у розмірі 43 260 грн, суд стягнув різницю у розмірі 82 269 грн (125 529-43 260) заявлену позивачем в позовній заяві. Також суд першої інстанції установив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу, на підтвердження чого надав відповідні докази, натомість сторона відповідача з клопотанням про зменшення витрат на професійну правову допомогу не зверталися, а тому стягнуто витрати в заявленому позивачем розмірі у сумі 7 000 грн.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого повторно Рівенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівенському районі Рівенської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 26 (а.с.8).

ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю на запит державного нотаріуса Рівенської державної нотаріальної контори Рівенської області Гордійчук В., начальника Роздольської сільської військової адміністрації Василівського району Запорізької області Кучерява Т. від 21 травня 2025 року (а.с.77) та не заперечується сторонами.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебував на обліку в ГУПФУ в Запорізькій області та отримував пенсію за віком, про що зазначена в листі відповідача від 08.08.2025 року. Виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.05.2023 року було призупинено у зв`язку із тривалою неоплатою відповідно до п.4 частини першої ст. 49 Закону № 1058 (а.с.12).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 70 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_2 виданого 03 грудня 2024 року Рівенським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівенському районі Рівенської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №2365 (а.с.10).

Відповідно до копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 травня 2025 року, яке було видане державним нотаріусом Рівенської державної нотаріальної контори Рівенської області Гордійчук В.П., спадкоємцем майна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та до складу спадщини входить недоотримана пенсія померлого у сумі 125 529 грн за період з 01.07.2022 по 30.09.2024, Спадкова справа №446/2024, зареєстровано в реєстрі за №3-334 (а.с.11,95), що також підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №80625712 від 27.03.2025 року (а.с.95-зворот-96).

На момент видачі свідоцтва про право на спадщину, нотаріус, визначаючи склад спадщини виходив із відомостей, які йому надав відповідач, а саме на підставі довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08.01.2025 року за №7 (а.с.75).

10.06.2025 відповідачем було виплачено позивачу 43 260 грн недоотриманої ОСОБА_1 пенсії, що підтверджується банківською випискою та витягом із банківського додатку (а.с.14,15).

Враховуючи те, що на рахунок ОСОБА_1 надійшли не усі кошти, які були вказані у свідоцтві про спадщину, останній 21 липня 2025 року звернувся до відповідача із запитом, в якому просив роз`яснити, яка сума грошових коштів не була доплачена (а.с.12).

Відповідно до листа ГУПФУ в Запорізькій області від 08.08.2025 року, останній повідомив про повний розрахунок з позивачем та виплату усіх належних сум. Також, у листі зазначалося про те, що з 01.05.2023 виплата пенсії ОСОБА_2 була призупинена, із заявою щодо поновлення померлий не звертався тому для поновлення виплати пенсії після її призупинення немає законних підстав. Додатково відповідач зазначив, що згідно ст.1219 ЦК України, до складу спадщини не входять права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема право на пенсію (а.с.12).

Спір між сторонами у цій справі виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої суми пенсії спадкодавця.

Підставою своїх позовних вимог позивач зазначає наявність у нього як спадкоємця першої черги за законом після смерті батька права на спадкування недоотриманої суми пенсії.

Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що право власності є право особи на річ ( майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонено законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.

За змістом статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отримання пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісячно рівними частинами, що не перевищує місячного розміру пенсії.

Разом з тим, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених приписів статті 46 Закону України «Про обов`язкове державне пенсійне страхування», а також подібних за змістом приписів статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Відповідно до статті 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст частини третьої статті 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується з приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Приписи частини другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості- переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суд у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту – смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї- спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволить зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми по спадкування за заповітом або за законом, зокрема щодо усунення від спілкування (стаття 1224), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або за законом. Право на перерахування певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця бо ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц (провадження № 61-34175св18) та у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц (провадження № 61-6270св18) зазначено про те, що, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Тому припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 428/10113/20 (провадження № 61-14299св21, у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року у справі № 727/12371/21).

Також необхідно звернути увагу, що ЦК України не визначає строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення лише визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.

У частині першій, третій статті 12, частини першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Судом установлено, що ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримував пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зазначено, що виплата пенсії пенсіонеру ОСОБА_2 призупинена з 01.05.2023 року у зв`язку з тривалою неоплатою, відповідно до п.4 ч.1 ст.49 Закону №1058. В подальшому звернень від ОСОБА_2 до органів Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії не надходило. При цьому відповідач зазначив, що на запит державного нотаріуса, щодо суми недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), відповідачем було надано лист, де зазначено, що сума недоотриманої пенсії складає 125 529 грн, розмір недоотриманої пенсії, враховуючи вимоги пункту 14-4 розділу ХV»Прикінцеві положення» Закону №1058 за період з 01.07.2022 по 01.05.2023 становить 43 260 грн, недоотримана пенсія за період з 01.05.2023 по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) відсутня, та додатково зазначено, що розмір виплати може бути зменшено в залежності від дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України особі, яка має право на отримання даної виплати згідно свідоцтва про право на спадщину. ОСОБА_2 з моменту припинення нарахування пенсії, тобто з 01.05.2023 року по день смерті, не звертався до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат, відповідно до статті 1219 ЦК України визначено не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані зі смертю ОСОБА_2 за заявою від 26.05.2025 року. Отже, проводити виплату недотриманої пенсії немає законних підстав.

Державним нотаріусом Рівенської державної нотаріальної контори Рівенської області Гордійчук В.П., видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 22 травня 2025 року, спадкова справа №446/2024, реєстровий номер №3-334, у відповідності до якого розмір недоотриманої спадкодавцем пенсії складає 125 529 коп.

Державним нотаріусом встановлена дана сума спадщини у вигляді недотриманої пенсії на підставі довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 08.01.2025 року №7, що також не заперечується відповідачем.

Предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю.

Відтак, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до сина ОСОБА_1 , як його спадкоємця, перейшло право на отримання недоотриманої пенсії, розмір якої згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22 травня 2025 року №3-334 становить 125 529 грн.

Відповідач не доводив, що нараховані суми пенсії не були виплачені з вини ОСОБА_2 ..

На підставі заяви позивача від 26.05.2025 року, ГУ ПФУ в Запорізькій області виплатило позивачу суму недоодержаної пенсії після смерті ОСОБА_2 у розмірі 43 260 грн, що підтверджується банківською випискою.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що позивач успадкував право на належні спадкодавцю суми пенсії на підставі статті 1227 ЦК України у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті. Дата звернення спадкоємця до органу Пенсійного Фонду України не впливає на розмір виплат та не надає органам Пенсійного Фонду України права на обмеження цих виплат. Видача спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину за законом, в якому зазначено менший розмір недоотриманої спадкодавцем пенсії, ніж передбачений законом, не є підставою для відмови спадкоємцю у задоволенні позову про стягнення усіх нарахованих сум. Припинення виплат пенсії за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначеної пенсії і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на її отримання.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь недотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 з урахуванням виплачених відповідачем позивачу суми недоотриманої пенсії після смерті його батька у розмірі 43 260 грн (125 529 - 43 260) підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі 82 269 грн.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу недоотриману суму пенсії померлого батька ОСОБА_2 , яка становить з урахуванням виплачених відповідачем сум – 82 269 грн.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги, які ґрунтуються на застосуванні до спірних правовідносин положення п.14-4 розділу ХV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та п.10 Затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 299 «Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не заслуговують на увагу.

23.06.2024 набрав чинності Закон України від 25.04.2024 N 3674-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" (далі Закон N 3674), яким пунктом 14-4 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 N 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" викладено в такій редакції: "Громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії".

З огляну на вищевикладену норму закону, як вірно зазначено судом першої інстанції, наведенні положення розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих, що не померли, та ніяким чином не стосується правовідносин щодо спадщини.

Крім того, колегія суддів погоджується з тим, що твердження відповідача про те, що пенсіонеру ОСОБА_2 з 01.05.2023 виплата пенсії була призупинена, не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до матеріалів справи, а саме у свідоцтві про право на спадщину за заповітом, виданому 22.05.2025 державним нотаріусом Гордійчук В.П., у якому зазначено, що ОСОБА_1 успадкував право на недоотриману пенсію у сумі 125 529 грн за період з 01.07.2022 по 30.09.2024, належних спадкодавцеві на підставі довідки N7 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області 08.01.2025 року, відповідно до якої зазначено залишок недоотриманої пенсії у зазначеному розмірі. Більше того, апелянт в своїй скарзі помилково ототожнює поняття "припинення виплати пенсії" та "припинення нарахування пенсії". Проте, пенсія ОСОБА_2 з незалежних від нього причин не отримувалась. Рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 відповідачем не приймалося. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 виплата пенсії за життя не припинялась, то обов`язку про подання передбаченого пунктом 14-4 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058 у нього не виникало.

Щодо оскарження додаткового рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року.

Судом встановлено, що у жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення суми недоотриманої пенсії у розмірі 82 269 грн (а.с.1-3).

У позовній заяві позивач зазначив орієнтовний розрахунок судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 6 000 грн станом на день звернення з позовом (а.с.3).

На підтвердження витрат на правничу допомогу до позовної заяви стороною позивача додано: копію ордеру на надання правничої допомоги серії АР №1267436 від 02 жовтня 2025 року виданого на підставі договору про надання правової допомоги №1 від 02.10.2025 року; копію свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП №001106 від 27.11.2015 року; копію договору про надання професійної правничої допомоги від 02.10.225 року, укладений між адвокатом Курдюковою О.С. та клієнтом ОСОБА_1 ; копію попереднього розрахунку витрат на правову допомогу по справі, відповідно до якого за первинне дослідження матеріалів та надання консультації з формування правової позиції – 2000 грн (2 год*1000 грн за годину), складання та подача до суду позовної заяви про стягнення невиплаченої пенсії 2000 грн (2 год.*1000 грн за годину), разом 4000 грн (а.с.4-6,20).

Представник, адвокат Курдюкова О.С. представляла інтереси ОСОБА_1 на підставі ордер на надання правничої допомоги серії АР №1267438 від 02 жовтня 2025 року виданого на підставі договору про надання правової допомоги №1 від 02.10.2025 (а.с.4).

29 січня 2026 року до суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Курдюкової О.С., сформовану в підсистемі «Електронний суд» 28 січня 2026 року, в якій відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, просила суд долучити до матеріалів справи розрахунок витрат на правову допомогу, акт виконаних робіт та квитанцію прибуткового касового ордеру. Також просила стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 7000 грн (а.с.110).

До заяв додано зокрема розрахунок витрат на правову допомогу відповідно до якого за первинне дослідження матеріалів та надання консультації з формування правової позиції – 2000 грн (2 год*1000 грн за годину), складання та подача до суду позовної заяви про стягнення невиплаченої пенсії 2000 грн (2 год.*1000 грн за годину), участь в трьох судових засіданнях 3000 грн (1000*за три засідання), разом 7000 грн; акт виконаних робіт від 26.01.2026, складений між адвокатом Курдюковою О.С. та клієнтом ОСОБА_1 , відповідно до якого клієнт прийняв та оплатив послуги аналогічно зазначеним в розрахунку, претензій сторони одна до одної не мають; квитанцію прибуткового касового ордеру; б/н від 26.01.2026 року на суму 7000 грн, які прийняті адвокатом від ОСОБА_1 за надання юридичних послуг (а.с.113-115).

Таким чином факт надання правової допомоги підтверджується долученими до позову письмовими доказами, з яких вбачається, що загальна вартість наданих послуг адвокатом клієнту складає 7 000 грн.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

Така правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 195/31/16-ц (провадження № 61-15811св19).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15 (провадження N 14-382цс19) зазначено, що загальні заперечення щодо заяви про розподіл витрат на правничу допомогу не можуть бути правовою підставою для зменшення розміру цих витрат, так як принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Верховний Суд у постанові від 24.11.2020 у справі № 911/4242/15, зазначив, що проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов`язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу, витраченому адвокатом на виконання робіт.

Крім того, Верховний Суд в додатковій постанові від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19 зазначив, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Тому під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів враховує, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. ч. 1 та 2 ст. 2 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява з додатками зокрема з витратами на правову допомогу стороною позивача було доставлено відповідачу по справі Головному управлінню Пенсійного фонду України в Запорізькій області в електронний кабінету зареєстрованого в підсистемі «Електронний суд» 04.10.2025 року, що підтверджується квитанцією №4674476 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС (а.с.25).

28 жовтня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області направило до суду першої інстанції Відзив на позовну заяву, в якій зазначило заперечення щодо позиції ОСОБА_1 щодо позовних вимог, а саме щодо стягнення з відповідача суми недоотриманої пенсії спадкодавцем ОСОБА_1 (а.с.35-36).

Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області своїм правом на подання заперечень в частині заявлених стороною позивача витрат на правничу допомогу в разі незгоди в їх стягненні з позивача або їх зменшення не скористалося і такого клопотання до винесення як рішення, так і додаткового рішення судом першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області заявлено не було.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. (ст. 30 зазначеного Закону).

У постанові Верховного Суду від 23.01.2025 у справі №240/32993/23, колегія суддів визнала допустимим обґрунтоване зазначення в акті виконаних робіт лише вартості всього обсягу виконаної роботи, без прив`язки такої роботи до її погодинної або фіксованої вартості.

Також у справі №240/32993/23 колегія суддів не погодилась з доводами відповідача про необхідність обов`язкового зазначення в акті виконаних адвокатом робіт розрахунку вартості такої роботи в погодинній прив`язці або зазначення такої вартості у фіксованому розмірі (постанова від 23.01.2025). Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Тож достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії. Зрештою судді визнали допустимим обґрунтоване зазначення в акті виконаних адвокатом робіт лише вартості всього обсягу виконаної ним роботи, без прив`язки такої роботи до її погодинної вартості або фіксованої вартості.

Суд не має права зменшити суму правничих витрат з власної ініціативи. Це суперечить нормам ЦПК. Адже розмір гонорару визначається лише домовленістю адвоката з клієнтом, а суд не може втручатися в ці правовідносини. Зменшення витрат можливе лише за клопотанням іншої сторони, яка довела їх неспівмірність.

Тож проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати інша сторона (додаткова постанова ВС від 11.12.2020 у справі №911/4242/15.). І якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу, витраченому адвокатом на виконання робіт.

Отже, обґрунтованого клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, відповідачем у справі, подано не було.

Дослідивши позовну заяву, заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, надані заявником документи в їх сукупності, враховуючи відсутність заперечень відповідача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі – 7000 грн, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат з урахуванням складності справи.

Щодо доводів відповідача про недоведеність стороною позивача витрат на правничу допомогу є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 підтверджено належними та допустимими доказами такі витрати, а саме: ордер на дання правничої допомоги, договір про надання правничої допомоги, розрахунок та вартість наданих послуг, акт наданих та виконаних послуг, квитанція до прибуткового касового ордеру. В акті виконаних робіт адвокатом зазначено вид послуг, які були надані адвокатом клієнту та їх вартість у загальному розмірі 7 000 грн за первинне дослідження матеріалів та надання консультації з формування правової позиції – 2000 грн (2 год*1000 грн за годину), складання та подача до суду позовної заяви про стягнення невиплаченої пенсії 2000 грн (2 год.*1000 грн за годину), участь в трьох судових засіданнях 3000 грн (1000*за три засідання), разом 7000 грн.

Відсутність оригіналу документу, на підтвердження оплати послуг, не може бути безумовною підставою для відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2024 року у справі № 922/2822/23.

Сама тривалість судового засідання не впливає на співмірність понесених витрат, оскільки участь у судовому засіданні включає такі стадії як прибуття до суду та очікування (додаткова постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21), а відповідач і адвокат узгодили вартість не години витраченого часу в судовому засіданні, а безпосередньо вартість послуги за участь адвоката у кожному судовому засіданні. Отже, заявлена адвокатом вартість послуги за участь у двох судових засіданнях в суді першої інстанції є співмірною і реальною та підлягає компенсації, що правильно урахував суд першої інстанції, тому безпідставними є доводи апеляційної скарги про невчинення адвокатом дій, передбачених актом (з огляду на незначну тривалість судових засідань).

Щодо доводів заявника про недоведеність реальність понесених витрат на адвоката через відсутність журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів є безпідставними, оскільки це не є предметом розгляду даної справи. Крім того, як вже зазначалось вище, стороною позивача надано належні та допустимі докази понесених втрат на правову допомогу у розмірі 7000 грн.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-383, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2026 року- залишити без змін.

Додаткове рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 20 квітня 2026 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.