Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №138/2240/25 — Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/2240/25

Провадження №:2/138/101/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі:

головуючого судді Ясінського Ю.А.,

за участю: секретаря Сілантьєвої Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивовано тим, зокрема, що ним 16.11.2024 було придбано 2 проїзних квитка на рейс сполученням Кропивницький (Україна) – Кишинів (Молдова) вартістю 1800 грн., та супроводжуючи свою дружину ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІІ групи по онкозахворюванню, мав намір перетнути державний кордон у пункті пропуску «Могилів-Подільський» для лікування дружини. Однак, ДПС України відмовило йому у перетині державного кордону, посилаючись на відсутність в нього такого права згідно п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою КМУ №57 від 27.01.1995, для виїзд в умовах правового режиму воєнного стану, не зазначивши конкретну причину відмови. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.02.2025, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2025, його права були визнані порушеними, а дії прикордонника протиправними. Рішення про відмову у перетині державного кордону було скасовано. Таким чином, рішенням адміністративного суду визнано дії ДПС України протиправними. Зазначені дії відповідача спричинила позбавили позивача можливості супроводжувати його дружину для реалізації права на отримання кваліфікованої медичної допомоги за межами України, оскільки стан здоров`я останньої постійно погіршується, у зв`язку з чим йому було завдано моральної та матеріальної шкоди у вигляді душевних страждань та відчутті невизначеності, а також витрат на послуги автобусного та авіа сполучення. Позивач вважає доведеним, що посадова особа відповідача діяла не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені положеннями чинного законодавства. Відтак, беручи до уваги характер та обсяг моральних страждань, перенесеним душевним хвилюванням, порушенням звичайного ритму життя та його планування в лікуванні дружини, породженням відчуття невизначеності та страхом втратити дружину, позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача на його користь завдану моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн. Крім того, просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду, пов`язану з придбанням двох квитків на автобус та двох квитків на літак загальною вартістю 18 250,49 грн, як він поніс внаслідок протиправних дій відповідача, а також судові витрати.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2025 дана цивільна справа знаходилася на розгляді у судді ОСОБА_3 .

Ухвалою судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16.09.2025 відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, роз`яснено сторонам порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання, направлено відповідачу копію ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та копіями доданих до неї документів.

У зв`язку із виведенням зі штату судді Цибульського О.Є., згідно з повторним автоматизованим розподілом від 02.03.2026,вказана справа передана судді Ясінському Ю.А. на розгляд.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 03.03.2026 цивільну справу прийнято до свого провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено дату розгляду справи.

18.12.2025 до суду надійшов відзив відповідача на позов, який мотивований тим, зокрема, що починаючи з 24.02.2022 в Україні дії воєнний стан, який було неодноразово продовжено. Під час дії воєнного стану права громадян України можуть бути обмежені. Правилами перетину державного кордону України визначено категорію громадян, яким надається право на перетин кордону у разі введення в Україні воєнного стану. Уповноваженою особою охорони державного кордону на підставі наданих позивачем документів, у відповідності до вказаних Правил, було прийнято рішення 16.11.2024 про відмову у перетині державного кордону України відносно позивача, яке було оскаржено ним у судовому порядку. Разом з тим, вказане рішення не тягнуло за собою юридичної заборони в перетині державного кордону іншим разом (навіть одразу після повторного повернення в пункт пропуску), тобто мало одноразове застосування та приймалось на основі вивчення посадовою особою законодавчих підстав та поданих документів для перетину державного кордону саме в момент спроби його здійснення. Заявляючи моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн., позивач не обгрунтовує з яких міркувань він виходив при обрахуванні саме цієї суми шкоди та докази на підтвердження зазначеного. Сам факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, позивачем не доведено причино-наслідковий зв`язок завданої шкоди із рішенням відповідача. Зазначені у позові обставини не обгрунтовують у чому саме виражались його моральні страждання та завдання моральної шкоди, а також не доводять наявності безпосереднього причинного зв`язку такої шкоди із рішенням відповідача. Крім того, позивачем заявлено вимогу про відшкодування йому вартості квитків на автобусне та авіасполучення, витрат на перевезення багажу, разом з тим, відповідач зазначає, саме по собі скасування рішення суб`єкта владних повноважень не є безумовною та автоматичною підставою для відшкодування будь-яких витрат чи шкоди. Із наданих до матеріалів справи документів неможливо встановити правову природу та належність придбаних позивачем авіаквитків на суму 11 261, 50 грн., оскільки їх зміст викладено іноземними мовами без належного перекладу українською мовою, що унеможливлює перевірку їх дійсності, маршруту перевезення, перевізника, а також факту здійснення оплати саме позивачем. Крім того, позивачем заявлено витрати за перевезення багажу на суму 3388,99 грн., однак жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичне замовлення та оплату відповідної послуги до позову не додано. Також із платіжних інструкцій, наданих позивачем, неможливо встановити призначення платежів, підстави їх здійснення, а також отримувача коштів, у зв`язку з чим відсутній причинно-наслідковий зв`язок між зазначеними витратами та обставинами, на які посилається позивач у позовній заяві. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між прийняттям оскаржеваного рішення та витратами на придбання автобусних квитків та перевезення багажу, не доведено, що зазначені квитки не підлягали поверненню, обміну або використанню іншим способом. Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог представник відповідача просив відмовити.

Позивач та його представник в судові засідання не з`являлися. Подавав до суду заяви про проведення розгляду справи без їх участі. Позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про проведення судового засідання у його відсутність, заперечував проти задоволення позовної заяви в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши позов та додані до нього документи, відзив на позов, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Встановлено, що рішенням начальника 4 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 лейтенантом ОСОБА_4 від 16.11.2024 відмовлено в перетині державного кордону України з підстав відсутності права згідно п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою КМУ №57 від 27.01.1995, для виїзд в умовах правового режиму воєнного стану.

Не погодившись із вказаним вище рішенням, позивач оскаржив його до Вінницького окружного адміністративного суду та його позов було задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення про відмову в перетині державного кордону України від 16.11.2024 відносно громадянина України ОСОБА_1 , винесене начальником 4 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 лейтенанта ОСОБА_4 (а.с. 50-54)..

Відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2025 вказане рішення окружного адміністративного суду було залишено без змін (а.с.55-59). Враховуючи викладене, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.02.2025 набрало законної сили 02.07.2025.

Зі змісту вказаної вище постанови апеляційного суду слідує, що 16.11.2024 позивач прибув на міжнародний пункт пропуску «Могилів-Подільський-Отач», супроводжуючи свою дружину, яка є особою з інвалідністю, та надав уповноваженим особам прикордонного контролю відповідний пакет документів, а саме: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, оригінал свідоцтва про шлюб від 08.07.2023 серія НОМЕР_2 , оригінал довідки до акту огляду МСЕК від 26.12.2021 № 578717 серії 12 ААБ, оригінал пенсійного посвідчення ОСОБА_2 , військовий квиток ОСОБА_1 та довідку ІНФОРМАЦІЯ_3 від 14.11.2024 № 4790 про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі абзацу 12 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", лист щодо призначеного візиту до лікаря по обстеженню за кордоном на ім`я ОСОБА_2 . За результатами паспортного контролю, рішенням лейтенанта ОСОБА_5 - начальника 4 групи ІК відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16.11.2024, ОСОБА_1 було відмовлено у перетині кордону. Підставою для відмови стала відсутність права на виїзд відповідно до пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57. Водночас Закон № 3543-XII3 передбачає можливість відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Виключний перелік категорій військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації наведений у статті 23 вказаного законодавчого акту. Відповідно до пункту 12 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів. Так, позивач, відповідно до довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_5 від 14.11.2024 №1790, має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, як чоловік, який має дружину з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, що підтверджується довідкою огляду МСЕК від 26.12.2021 № 578717 серії 12 ААБ. З поданих позивачем документів вбачається, що ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_2 , особи з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, що додатково підтверджується копіями консультаційного висновку нейрохірурга від 05.01.2025 та висновку магнітно-резонансної томографії дружини позивача від 23.12.2024. Відмовляючи ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон, посадова особа відповідача виходила з того, що позивач тимчасово обмежений у праві виїзду з України у зв`язку з відсутністю підстав на перетин державного кордону України в умовах правового режиму воєнного стану згідно п. 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 № 57, водночас не вказуючи на конкретну підставу для відмови. За відсутності доказів на спростування твердження ОСОБА_1 про надання для проходження паспортного контролю повного пакету документів, суд дійшов висновку, що такі документи були надані позивачем в повному обсязі.

Таким чином, встановлено протиправність рішення відповідача від 16.11.2024 щодо відмови у перетині державного кордону України позивачем.

У своєму позові позивач стверджує ту обставину, що внаслідок протиправності дій відповідача, йому була завдана матеріальна та моральна шкода.

На підтвердження обставин про які зазначено у позові суду надано ряд документів, зокрема електронний квиток № НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 сполученням ОСОБА_6 з датою відправлення 15.11.2024 та датою прибуття 16.11.2024 вартістю 1800 грн.

Крім того, позивачем надано два авіаквитки на ім`я Shurunha Oleksandr та ОСОБА_7 , сполученням Кишинів-Стамбул з датами відправлення та прибуття 16.11.2024, платіжну інструкцію №56628716 від 13.11.2024 на суму 265,75 USD (10 995,75 грн.) з призначенням платежу «Списання коштів з карткового рахунку за операцією сплата за товар в терміналі VVRJGQLH за картою НОМЕР_4 , код авторизації 264548 від 11.11.2024, платіжну інструкцію №56628725 від 13.11.2024 на суму 79,99 USD (3 309,69 грн.) з призначенням платежу «Списання коштів з карткового рахунку за операцією сплата за товар в терміналі VVRJGQLH за картою НОМЕР_4 , код авторизації 423797 від 11.11.2024, виписку за картковим рахунком ОСОБА_1 НОМЕР_4 відповідно до якого 11.11.2024 з рахунку списано двома транзакціями кошти в сумі 247,21 EUR (призначення: оплата товарів/послуг/VVRJGQLH/ЕЕ/TALLIN/14-8/E-BILET.EU) та 74,41 EUR (призначення: оплата товарів/послуг/VVRJGQLH/ЕЕ/TALLIN/14-8/E-BILET.EU) (а.с.62-66).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Аналіз положень статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1173 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1173 ЦК України.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Законодавчо встановлені вимоги до доказів у судочинстві визначають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (пункт 4.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 910/23097/17).

Збитками є об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, утраті або пошкодженні майна, а також неодержанні кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Обов`язок доведення наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, позивачем до матеріалів справи долучено електронний квиток № НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 сполученням Кропивницький-Кишинів з датою відправлення 15.11.2024 та датою прибуття 16.11.2024 вартістю 1800 грн., у зв`язку з чим вимоги про компенсацію таких витрат підлягають задоволенню оскільки були понесені без отримання відповідної послуги, внаслідок протиправного рішення відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача вартість аналогічного квитка оскільки ним придбано два квитки для себе і дружини, а також вартість двох авіквитків на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_8 в сумі 11 216,50 грн. та за перевезення багажу в розмірі 3 388,99 грн.

На підтвердження витрат на придбання яких позивачем надано два авіаквитки на ім`я ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , сполученням Кишинів-Стамбул з датами відправлення та прибуття 16.11.2024, та платіжні інструкції на суми 265,75 USD (10 995,75 грн.) та в обгрунтування 79,99 USD (3 309,69 грн.),

Разом з тим, зазначена вартість придбаних авіаквитків позивачем не відповідає витратам на їх придбання згідно наданих ним платіжних інструкцій, крім того позивачем не доведено неможливості подальшого використання його дружиною квитка на автобус та авіаквитка, не доведено, що остання може пересуватись виключно у його супроводі, та її виїзд на лікування без його супроводу був неможливий, не доведено дійсності втрати вартості таких квитків внаслідок неможливості їх повернення, обміну тощо, відтак в цій частині в задоволені позовної заяви суд приходить до висновку відмовити.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди частково в розмірі 1800 гривень.

Загальні положення про відшкодування шкоди наведені у параграфі 1 глави 82 Цивільного кодексу України. Так, за частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтями 1173 - 1175 ЦК України передбачено особливості відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, а також посадовими особами вказаних органів.

У судовій практиці склався сталий підхід до застосування статей 1173 - 1175 ЦК України як спеціальних при розгляді справ про деліктну відповідальність органів державної влади та місцевого самоврядування (зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, а також у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №2а-0770/814/12, від 13.01.2022 у справі №825/438/18 та інших), за яким статті 1173,1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та місцевого самоврядування, а також для посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Утім цими нормами не заперечується обов`язковість інших елементів складу цивільного правопорушення, доказування наявності яких є необхідним у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставістатті 1173 ЦК України.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Зважаючи на загальні засади доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.

Отже, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі № 461/1180/20-ц (провадження № 61-17373св23).

Суд зазначає, що презумпція наявності моральної шкоди законодавством не передбачена. Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. А така презумпція має визначатися лише законом. Тому діє ст. 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування.

Відтак, право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.

У постанові Верховного Суду від 29.02.2024 по справі № 205/818/23 зазначено, що саме на позивача покладено обов`язок довести, якими саме діями йому завдано моральну шкоду, в чому вона полягає та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Так, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема, й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Разом з тим, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Враховуючи викладене, та зміст рішень адміністративного суду першої та апеляційної інстанції суд дійшов висновку, що за наявності доказів протиправності рішення про відмову позивачу у перетині державного кордону України, що є одним із основоположних прав людини, суд не може вважати не доведеним факт того, що таким рішенням та необхідністю відновлення свого права шляхом оскарження такого рішення в судовому порядку, позивачу було спричинено моральну шкоду.

Разом з тим, визначаючись щодо розміру завданої шкоди суд звертає увагу на те, що єдиним доказом заподіяння позивачу моральної шкоди є рішення адміністративного суду в якому встановлено протиправність рішення відповідача, яке мало одноразовий характер, а тому оцінивши надані суду докази, характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних страждань, ступінь вини відповідача, суд дійшов висновку, що справедливим та розумним відшкодуванням завданої моральної шкоди буде сума коштів у розмірі 2000,00 грн., а тому позов в частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню.

Крім того, ухвалюючи таке рішення, суд звертає увагу на те, що права позивача були захищенні в судовому порядку рішеннями адміністративного суду та визнано протиправним і скасовано рішення про відмову у перетину державного кордону України від 16.11.2024.

Європейський суд з прав людини у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З огляду на викладене вище, суд надав свою оцінку визначальним доводам сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача завданої шкоди у сумі 3 800 грн., тобто 5,57 % від заявленої вимоги, то розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 67,46 грн., а судовий збір у сумі 1143,74 грн. суд покладає на позивача.

Враховуючи ст. 19, 56 Конституції України, ст. 23, 1167, 1173 ЦК України, ст.12 13, 81, 89, 259, 263-268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду у розмірі 1800 гривень 00 копійок.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 2000 гривень 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в сумі 67 (шістдесят сім) грн. 46 коп.

Судовий збір в сумі 1143 (одна тисяча сто сорок три) грн. 74 коп. залишити за позивачем ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Суддя Ю.А. Ясінський