Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №202/799/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/799/26

Провадження № 2/202/2596/2026

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(з а о ч н е)

20 квітня 2026 року місто Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра в складі головуючого-судді Марченко Н.Ю. за участю секретаря судового засідання Мартинюк С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні житлом та виселення,

У С Т А Н О В И В:

27 січня 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся через систему «Електронний суд» з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 та зобов`язати останнього звільнити вказане житлове приміщення від особистих речей та повернути ключі від квартири.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він, ОСОБА_1 , є співвласником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Окрім нього власниками та мешканцями вказаної квартири є ще три члени його сім`ї.

Відповідач не зареєстрований у вказаній квартирі, не є членом його сім`ї або співвласником житла, наймачем або піднаймачем та не має жодних законних підстав для проживання у вказаному житловому приміщенні.

Домовленість про проживання відповідача в квартирі була усно.

16 жовтня 2025 року він повідомив відповідача про припинення згоди на його проживання та встановив термін для звільнення житла до 01 грудня 2025 року.

Відповідач цю вимогу проігнорував і приміщення не звільнив.

15 грудня 2025 року він надіслав відповідачу офіційну письмову вимогу про відкликання згоди, яку відповідач також проігнорував, відмовившись повертати ключі.

Відповідач систематично вживає алкоголь, порушує режим тиші, недбало ставиться до житла.

На вимоги звільнити житло відповідач проявляє агресією, погрози та шантаж.

Відповідач протягом розумного строку добровільно житло не звільнив, через що він був вимушений звертатися до Дніпровського РУП № 2 ГУНП в Дніпрпетровській області.

Попри це відповідач ключі від квартири не повернув, свої речі не вивіз та продовжує користуватися житлом на власний розсуд без правових підстав.

Перебування відповідача у квартирі після відкликання його згоди є самовільним зайняттям житла та створює йому та членам його сім`ї суттєві перешкоди у здійсненні права власності.

Інші співвласники квартири не надавали відповідачу згоди на проживання в цьому житлі.

За цих підстав позивач просить визнати перебування ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у квартирі АДРЕСА_1 безпідставним та незаконним, усунути перешкоди у здійсненні ним та членами його сім`ї права власності на вказану квартиру шляхом примусового виселення відповідача без надання йому іншого житлового приміщення, зобов`язати відповідача звільнити житлове приміщення від особистих речей та повернути ключі від квартири власнику, стягнути з відповідача на його користь витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 20 лютого 2026 року у справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Під час підготовчого провадження ухвалою суду від 05 березня 2026 року залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, співвласників житла ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 23 березня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, в якій свої позовні вимоги підтримав.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про розгляд справи у порядку, визначеному цивільним процесуальним законодавством, у тому числі шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті «Судова влада України».

Відповідач у судове засідання не з`явився, причину неявки не повідомив, відзив на позов не надав.

Тому розгляд справи проведено на підставі наявних даних та доказів у відсутність відповідача.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилися, повідомлялися про розгляд справи за місцезнаходженням належного їм на праві власності нерухомого майна, заперечень проти позову не надали.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, доходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке:

Судом установлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29 листопада 2002 року, виданого Управлінням житлового господарства Дніпровської міської ради згідно з розпорядженням (наказом) від 29 листопада 2002 року за № 3/620-02, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 47,7 кв.м.

Згідно з позовною заявою та матеріалами справи позивачем було надано усну згоду на тимчасове проживання у вказаній квартирі відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наприкінці 2025 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про звільнення цієї квартири та поверненню ключів.

Зазначена вимога позивача була проігнорована відповідачем, що зумовило позивача звернутися до суду з даним позовом.

При вирішенні спору між сторонами суд керується тим, що Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частиною 4 статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина першастатті 321 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Отже, в разі будь-яких обмежень у здійсненні права володіння, користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, зокрема шляхом виселення інших осіб.

При цьому у частині 1 статті 395 ЦК України визначено, що речовими правами на чуже майно є, зокрема, право володіння та право користування (сервітут).

Відповідно до статті 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду (частина 3 статті 397 ЦК України).

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Крім того, у статті 8 вказаної Конвенції також закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Суд ураховує, що позивач є співвласником квартириАДРЕСА_1 .

Відповідач вселився до зазначеної квартири за згодою позивача.

При цьому відповідач не є членом сім`ї позивача та/або інших співвласників, які, в свою чергу, згоди на проживання відповідача в цій квартирі не надавали.

Суд бере до уваги, що відповідач на вимогу позивача та у встановлений останнім строк спірну квартиру не звільнив.

Тим самим відповідач став мешкати у квартирі позивача без законних на те підстав, чим позбавляє позивача та інших співвласників можливості користуватися своєю власністю.

Суд вважає, що своїми діями, які полягають у проживанні без законних підстав у квартирі позивача та відмові виселитися, відповідач порушує законне право позивача на володіння та користування своїм житлом, а тому позивач обґрунтовано звернувся до суду з позовом про виселення відповідача.

Отже, права позивача підлягають судовому захисту на підставі 391 ЦК України.

На переконання суду, виселенням відповідача зі спірного житла не буде порушено його право на житло і це не поставить під загрозу його соціальний статус та не призведе до виникнення для нього інших негативних наслідків, оскільки на відміну від позивача, який є законним власником та має зареєстроване місце проживання в цьому житлі, відповідач не має законного права на зайняття спірного житла поза волею власників та тимчасово проживав у цьому житлі за згодою самого позивача та не набув права користування цим житлом, про що був обізнаний під час вселення до такого житла.

Отже, виселенням відповідача з квартири не буде порушено його права, оскільки у цій конкретній справі превалює законне право позивача, що передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, та позивач також має право на захист свого житла, зокрема вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права володіння та користування своїм майном у силу приписів статті 391 ЦК України.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав, які застосовуються судом.

При цьому суд має застосувати не будь-який спосіб захисту цивільних прав та інтересів, а той, який буде ефективним.

Отже, суд вважає, що позивачу слід усунути перешкоди у здійсненні права власності на належне йому житло шляхом виселення відповідача ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 та зобов`язання його звільнити вказане житлове приміщення від особистих речей та повернути позивачу ключі від зазначеної квартири.

Натомість цього вимога позивача про визнання перебування відповідача в квартирі безпідставним та незаконним не підлягає самостійному задоволенню, оскільки само по собі встановлення судом, що відповідач продовжує користуватися спірним житлом без правових підстав та його виселення з цього житла з зобов`язанням звільнити таке житло від особистих речей і повернути позивачу ключі від квартири є належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача.

При розподілі судових витрат суд керується тим, що за положеннями статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1331 грн. 20 коп.

Оскільки позовні вимоги задоволено, то вказані витрати по сплаті судового збору слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ), про усунення перешкод у користуванні житлом та виселення задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Зобов`язати ОСОБА_2 звільнити квартиру АДРЕСА_1 від особистих речей та повернути ОСОБА_1 ключі від цієї квартири.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складання.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складений 20 квітня 2026 року.

Суддя Наталія Марченко