Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №757/58103/25-п — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Справа № 757/58103/25-п

№ 33/824/2061/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Зеленчука М.М.

розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Газізової Юлії Леонідівни на постанову судді Печерського районного суду міста Києва від 19 грудня 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 507529 від 09 листопада 2025 року, водій ОСОБА_1 08 листопада 2025 року о 23 год. 26 хв. по вул. Михайла Задніпровського, 14, керував електросамокатом JET, д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив п. 2.9а ПДР України, за що відповідальність передбачена, ч. 1 ст. 130 КУпАП. Огляд проводився у встановленому законом порядку, за допомогою приладу «Драгер», результат - 0,58‰.

Постановою судді Печерського районного суду міста Києва від 19 грудня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір, що становить 605,60 грн. на користь держави.

Не погоджуючись з такою постановою, захисник ОСОБА_1 - адвокат Газізова Ю.Л. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову та закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, тобто у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що постанову винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого правопорушення.

Вказує, що під час розгляду справи судом було допущено істотні порушення права ОСОБА_1 на захист, оскільки суд безпідставно не відклав розгляд справи за наявності обгрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи.

Наголошує, що відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП може наступати виключно за умови неухильного дотримання встановленого законом порядку проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, передбаченого ст. 266 КУпАП та підзаконними нормативними актами. Недотримання обов`язкової процедури огляду, неналежна фіксація результатів, а також ненадання особі можливості пройти медичний огляд у закладі охорони здоров`я унеможливлюють використання таких матеріалів як належних та допустимих доказів у справі.

Зауважує, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду у закладі охорони здоров'я, оскільки йому взагалі не було роз'яснено таке право та не було запропоновано пройти відповідний медичний огляд у встановленому законом порядку. Працівники поліції не повідомили про обов'язковість проходження медичного огляду у разі виявлення ознак сп'яніння, не роз'яснили порядок його проведення та наслідки відмови, а також не забезпечили доставлення особи до закладу охорони здоров'я. Відтак, відсутні будь-які підстави стверджувати про наявність відмови як юридичного факту, з яким закон пов'язує настання відповідальності за ст. 130 КУпАП.

Вважає, що за відсутності належного роз'яснення прав та фактичної можливості пройти медичний огляд у закладі охорони здоров'я, результати тестування на місці зупинки не можуть вважатися достатнім, об'єктивним та беззаперечним доказом перебування особи у стані алкогольного сп'яніння.

Крім того, в апеляційній скарзі адвокат Газізова Ю.Л. просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, посилаючись на те, що він пропущений з поважних причин, оскільки в судове засідання ОСОБА_1 та його захисник не були присутні, повний текст постанови отримано лише 11 березня 2026 року.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Газізова Ю.Л. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення ОСОБА_1 та його захисника, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що постанова винесена 19 грудня 2025 року за відсутності ОСОБА_1

22 грудня 2025 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про видачу постанови, яку згідно розписки наявної в матеріалах справи отримав 11 березня 2026 року.

26 січня 2026 року захисник ОСОБА_1. вперше звернулася з апеляційною скаргою, однак постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року вона була повернута особі, яка її подала, оскільки адвокат не надав належних доказів на підтвердження повноважень.

25 березня 2026 року адвокат Газізова Ю.Л. повторно подала апеляційну скаргу на постанову судді Печерського районного суду від 19 грудня 2025 року, додавши до неї належні докази на підтвердження повноважень на представлення інтересів ОСОБА_1 у Київському апеляційному суді.

Враховуючи вказані обставини, положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та з метою забезпечення права на апеляційне оскарження судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови та вважає за доцільне його поновити.

Згідно з ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст.ст. 245, 280 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати повне, всебічне й об`єктивне з`ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

З`ясовуючи ці обставини, суд повинен виходити з положень ст.251 КУпАП, згідно з якою доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд з урахуванням вимог ст.252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Пунктами 1.3 та 1.9 Правил дорожнього руху України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Європейський суд з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Пунктом 2.9а Правил дорожнього руху України визначено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП до адміністративної відповідальності притягуються особи за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортними засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 507529 від 09 листопада 2025 року, водій ОСОБА_1 08 листопада 2025 року о 23 год. 26 хв. по вул. Михайла Задніпровського, 14, керував електросамокатом JET, д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив п. 2.9а ПДР України, за що відповідальність передбачена, ч. 1 ст. 130 КУпАП. Огляд проводився у встановленому законом порядку, за допомогою приладу «Драгер», результат - 0,58‰.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується наявними у справі доказами, а саме:

даними, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення від 09 листопада 2025 року серії ЕПР1 № 507529. Протокол підписаний ОСОБА_1 без зауважень та висловлення незгоди;

даними проведеного тесту за допомогою приладу Drager Alcotest 7510, за результатами якого у ОСОБА_1 виявлено наявність алкоголю в розмірі 0,58‰;

актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, в якому у графі «З результатом згоден» ОСОБА_1 особисто поставив свій підпис;

відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, з якого вбачається, що працівниками поліції було запропоновано ОСОБА_1 пройти огляд на місці зупинки за допомогою приладу Драгер, на що водій ОСОБА_1 погодився та пройшовши огляд, його результат становив 0,58‰, заперечень щодо результату огляду не висловив, пояснив що вживав віски із соком.

Зазначені докази відповідають критеріям належності та допустимості, та в своїй сукупності підтверджують факт порушення ОСОБА_1 п.2.9а Правил дорожнього руху України, а доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого правопорушення є безпілставними.

Відтак, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки вони спростовуються доказами, які містяться в матеріалах даної справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що під час розгляду справи судом було допущено істотні порушення права ОСОБА_1 на захист, оскільки суд безпідставно не відклав розгляд справи за наявності обгрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи, апеляційний суд відхиляє, оскільки клопотання про відкладення розгляду справи надійшло до судді 22 грудня 2025 року, тобто після розгляду справи.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду у закладі охорони здоров'я, оскільки йому взагалі не було роз'яснено таке право та не було запропоновано пройти відповідний медичний огляд у встановленому законом порядку, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки враховуючи відсутність заперечень водія з результатами огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки, поліцейський не був зобов'язаний пропонувати проходити огляд у медичному закладі. Медичний огляд на стан алкогольного сп'яніння є обов'язковим у разі відмови від проходження огляду на місці або незгоди водія з результатом огляду на місці зупинки.

ЄСПЛ наголошує, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною позицією оцінку фактів, яку їм було надано в межах національного провадження, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд. Стаття 6 Конвенції водночас не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами (рішення у справі «Трофимчук проти України» від 28 жовтня 2010 року). Однак вимога справедливості судового розгляду включає дослідження способу, у який було отримано та представлено докази, тому завдання ЄСПЛ полягає, з-поміж іншого, в тому, щоб установити, чи було провадження в цілому, включно зі способом отримання і представлення доказів, справедливим у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Конвенція не встановлює норми про докази як такі. Отже, Суд не може, в принципі, виключати, що докази, отримані з порушеннями національного законодавства, можуть бути прийняті до розгляду. Національний суд має оцінити представлені йому докази і вагомість будь-яких доказів, які сторона хоче долучити до справи. Однак Суд має пересвідчитися, чи було провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 (mutatis mutandis рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 року, серія А № 140, сторінка 29, пункт 46).

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Враховуючи, що суд оцінює докази у їх сукупності, на відеозаписі з нагрудної камери зафіксовано всі події, які необхідні для з`ясування та встановлення дійсних обставин справи, апеляційний суд вважає, що порушення п. 2.9а Правил дорожнього руху ОСОБА_1 підтверджений належними та допустимими доказами.

Будь-яких порушень норм КУпАП, у тому числі при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, які б стали підставою для скасування постанови суду першої інстанції не встановлено.

Враховуючи сукупність наведених обставин, апеляційний суд вважає, що вина ОСОБА_1 у порушенні ним п.2.9а Правил дорожнього руху України та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП доведена, підстав для скасування постанови суду першої інстанції та закриття справи за відсутністю складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП апеляційним судом не встановлено.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування апеляційним судом не встановлено, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Печерського районного суду міста Києва від 19 грудня 2025 року.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Газізової Юлії Леонідівни - залишити без задоволення.

Постанову судді Печерського районного суду міста Києва від 19 грудня 2025 року, якою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя

Київського апеляційного суду В.В. Саліхов