Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №2-3885-1/09 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2026 року м. Київ

Справа №2-3885-1/09

Провадження: № 22-ц/824/8274/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Карпенко Людмили Михайлівни в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 19 січня 2026 року, постановлену під головуванням судді Петренко Н. О.,

за заявою ОСОБА_1 про скасування арешту,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою, яка мотивована тим, що виконавчі провадження є закінченими, борг відсутній, а подальше існування арешту порушує його право власності. У зв`язку з чим, просив суд зняти арешт з його нерухомого майна.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 19 січня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, адвокат Карпенко Л. М. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалу суду просила скасувати та постановити нову про задоволення скарги.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила про те, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про відсутність доказів погашення заборгованості, оскільки подані до заяви документи, зокрема, платіжні документи та відомості з автоматизованої системи виконавчого провадження, підтверджують повне виконання зобов`язань перед стягувачем.

Зазначала, що виконавчі провадження, в межах яких було накладено арешт на майно скаржника, завершені, їх матеріали знищені у зв`язку із закінченням строків зберігання, а на даний час жодне виконавче провадження щодо нього не перебуває на виконанні, що підтверджується відповідними довідками.

Наголошує, що за таких обставин відсутні правові підстави для подальшого існування арешту, оскільки він втратив свою мету як захід забезпечення виконання рішення, а його збереження призводить до безпідставного обмеження права власності.

Крім того, зазначила, що у зв`язку зі знищенням матеріалів виконавчих проваджень державний виконавець позбавлений можливості самостійно вирішити питання про зняття арешту, у зв`язку з чим звернення до суду є єдиним ефективним способом захисту порушеного права.

Також, посилалась на те, що суд першої інстанції формально підійшов до оцінки доказів, не надав належної оцінки поданим документам, чим порушив вимоги статті 89 ЦПК України щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 13 березня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Лановенко Л. О. зазначила про те, що виконавче провадження № НОМЕР_2 було відкрито та здійснювалося у встановленому законом порядку, у його межах було накладено арешт на майно боржника та вчинено всі необхідні виконавчі дії, спрямовані на виконання судового рішення.

Вказувала, що в ході виконавчого провадження частину майна боржника було реалізовано на електронних торгах, а іншу частину передано стягувачу в рахунок погашення заборгованості, у зв`язку з чим 10 червня 2020 року винесено постанову про зняття арешту з земельних ділянок, належних заявниці, та внесено зміни до державних реєстрів.

Зазначала, що 29 липня 2020 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі його заяви, у зв`язку з чим припинено чинність арештів, накладених саме в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Водночас, наголошувала на тому, що арешти, про скасування яких просить заявник, накладені у 2010 та 2012 роках іншими органами державної виконавчої служби (Вишгородським РУЮ та Подільським РУЮ у м. Києві) та не пов`язані з виконавчим провадженням № НОМЕР_2, в межах якого діяла приватний виконавець.

Крім того, зазначала, що підстави для зняття таких арештів можуть виникнути лише після виконання відповідних рішень та сплати заборгованості у виконавчих провадженнях, у межах яких вони були накладені.

Розгляд апеляційної скарги просила здійснювати без її участі.

03 квітня 2026 року від адвоката Карпенко Л. М. в інтересах ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів спарви та встановлено судом, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2009 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» стягнуто заборгованість у загальному розмірі 1 180 693,31 грн(а. с. 27 -28).

На виконання зазначеного рішення у різні періоди було відкрито виконавчі провадження, у межах яких постановами державних виконавців від 12 листопада 2010 року та 26 січня 2012 року накладено арешт на все нерухоме майно боржника.

Водночас, відповідно до наданих матеріалів, виконавчі провадження, у межах яких було накладено арешт на майно заявника, у подальшому завершені, а їх матеріали знищені у зв`язку із закінченням строків зберігання.

Так, згідно з відповіддю Вишгородського відділу державної виконавчої служби від 19 листопада 2025 року встановлено, що виконавче провадження, в межах якого було накладено арешт на майно боржника, перебувало на виконанні у період з 2010 по 2014 рік, після чого було завершене, а його матеріали знищені у зв`язку із закінченням трирічного строку їх зберігання (а. с. 6 - 9).

Крім того, Подільським відділом державної виконавчої служби у місті Києві повідомлено, що матеріали відповідного виконавчого провадження також знищені у зв`язку із закінченням строків їх зберігання, а інформація щодо його виконання в автоматизованих системах відсутня. За таких обставин перевірити фактичний стан виконання рішення суду, у тому числі встановити, чи було виконано рішення у повному обсязі, не вбачається можливим (а. с. 4 - 5).

Станом на час звернення заявника до суду виконавчі провадження щодо виконання вказаного рішення суду на виконанні не перебувають, що підтверджується відомостями автоматизованої системи виконавчого провадження.

Разом із тим, арешт нерухомого майна заявника, накладений в межах зазначених виконавчих проваджень, станом на момент розгляду справи не знятий та продовжує обмежувати його право розпорядження належним йому майном.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт виконання рішення суду та відсутність заборгованості перед стягувачем.

Суд зазначив, що сам по собі факт завершення виконавчих проваджень та знищення їх матеріалів у зв`язку із закінченням строків зберігання не свідчить про припинення зобов`язання у зв`язку з його виконанням, а отже не є підставою для зняття арешту з майна боржника.

Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не вважається закінченим, а стягувач не позбавлений права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання, у зв`язку з чим зняття арешту може призвести до порушення його прав.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги.

Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб, що превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України, частиною першою статті 19, частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю виконавця порушено їхні права чи свободи.

Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень спрямований на забезпечення ефективного захисту прав особи у разі їх порушення під час виконавчого провадження.

Відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), арешт майна боржника є заходом примусового виконання рішення, який застосовується з метою забезпечення реального виконання судового рішення та має допоміжний (похідний) характер від виконавчого провадження.

Зокрема, згідно з частиною першою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, а тому його існування можливе лише за наявності правової мети, забезпечення виконання такого рішення.

Разом із тим, із системного аналізу положень статей 47, 49, 50 зазначеного Закону вбачається, що завершення виконавчого провадження, у тому числі шляхом повернення виконавчого документа стягувачу, має різні правові наслідки, однак у будь-якому випадку арешт не може існувати самостійно поза межами виконавчого провадження та без досягнення мети його застосування.

Аналогічні правові підходи закріплені й у статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, відповідно до якої у випадках, не передбачених законом, арешт може бути знятий за рішенням суду.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що арешт майна боржника має виключно забезпечувальний характер та не може зберігатися за відсутності виконавчого провадження або реальної можливості виконання рішення.

Так, у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 зроблено висновок про те, що тривале незняття арешту з майна боржника за відсутності відкритого виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Зазначена правова позиція узгоджується також із практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої будь-яке втручання у право власності має бути законним, переслідувати легітимну мету та бути пропорційним.

Як встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами справи, виконавчі провадження, в межах яких було накладено арешт на майно заявника, завершені, а їх матеріали знищені у зв`язку із закінченням строків зберігання, при цьому відомості про наявність відкритих виконавчих проваджень щодо виконання відповідного рішення суду відсутні.

Крім того, доказів повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання матеріали справи не містять.

При цьому, матеріали справи не містять відомостей про наявність на час розгляду справи будь-яких неврегульованих майнових вимог з боку стягувача, а також відсутні заперечення останнього щодо задоволення заяви про зняття арешту, що свідчить про відсутність правового інтересу у збереженні такого обмеження.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, заявником надано докази погашення заборгованості, зокрема, квитанцію про сплату відповідних коштів (т. 1, а. с. 23), що додатково підтверджує відсутність підстав для подальшого існування арешту як заходу забезпечення виконання рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що арешт майна заявника фактично втратив свою правову мету як захід забезпечення виконання рішення суду та перетворився на самостійне обмеження права власності, що не відповідає вимогам законності та пропорційності.

Сукупність наведених обставин, а саме: завершення виконавчих проваджень, відсутність їх матеріалів, непред`явлення виконавчого документа повторно, відсутність майнових претензій стягувача, а також наявність доказів погашення заборгованості, свідчить про те, що подальше збереження арешту є невиправданим та непропорційним втручанням у право заявника на мирне володіння своїм майном.

Висновки суду про те, що зняття арешту можливе виключно у разі документального підтвердження такого виконання є помилковими, оскільки за відсутності виконавчого провадження та матеріалів, у межах яких можливе встановлення відповідних обставин, покладення на заявника обов`язку доводити виконання рішення фактично позбавляє його можливості ефективного захисту свого права.

Більше того, збереження арешту за таких умов не спрямоване на досягнення мети виконавчого провадження, а лише створює необґрунтовані перешкоди у здійсненні заявником права власності.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні скарги, у зв`язку з чим ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Карпенко Людмили Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 03 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.

Скасувати арешт, накладений на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції у виконавчому провадженні № НОМЕР_3 від 12 листопада 2010 року (реєстраційний номер обтяження: 3687447, спеціальний розділ).

Скасувати арешт, накладений на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на підставі постанови відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 від 26 січня 2012 року.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 17 квітня 2026 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура