Постанова від 16 квітня 2026 р. у справі №758/11844/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 758/11844/25

провадження № 22-ц/824/8242/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів :

судді-доповідача Кирилюк Г. М.,

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,

розглянув в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Колесник Ганни Миколаївни на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року в складі судді Войтенко Т. В.,

встановив:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 25 000 грн щомісячно, до досягнення дитиною повноліття; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі 25 000 грн щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Посилалась на ті підстави, що з 2022 року вони з відповідачем проживають окремо, останній дітьми не опікується, обов`язки по вихованню, розвитку та утриманню дітей не виконує.

Рішенням Подільського районного суду від 16 січня 2025 року (справа №758/15487/24) шлюб між сторонами розірвано.

В листопаді 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Колесник Г. М. подала зустрічну позовну заяву про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 переїхала за кордон з дітьми та проживає в одній з країни Європи. Після переїзду ОСОБА_5 покинув школу, в якій навчався та соціальне оточення, в якому зростав 10 років. Переїхавши в нове середовище з іншою мовою він відчуває стрес та неспокій, який погіршує психологічний стан дитини. Проживання дитини з батьком забезпечить його розвиток у безпечному, спокійному і стійкому середовищі. З огляду на приписи ст. 181 СК України існує необхідність стягнення аліментів зі ОСОБА_1 на утримання дитини до досягнення нею повноліття.

Позивач просив визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_2 . Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання їх малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі 25 000 грн щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів до спільного розгляду з позовною заявою ОСОБА_1 про стягнення аліментів відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що предмети доказування у первісному та зустрічному позовах різні. Розгляд первісного позову разом з розглядом зустрічного позову не є доцільним та призведе лише до затягування розгляду справи за первісним позовом.

10.02.2026 представник ОСОБА_2 - адвокат Колесник Г. М. подала апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням уточнень від 16.03.2026, просить скасувати ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року та постановити нову, якою прийняти зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів до спільного розгляду з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та направити для подальшого розгляду до Подільського районного суду міста Києва.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що зустрічний позов виник із сімейних правовідносин та стосується визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. Такі спори безпосередньо пов`язані з реалізацією та захистом прав дитини, а також із виконанням батьками обов`язку щодо її утримання.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про прийняття зустрічної позовної заяви, не застосував належним чином положення ч. 1, 2 ст. 193 ЦПК України, обмежившись висновком про різний предмет доказування у первісному та зустрічному позовах, що не відповідає змісту зустрічного позову.

Визначення місця проживання дитини безпосередньо впливає на наявність, обсяг та суб`єкт аліментного обов`язку. У разі задоволення вимог зустрічного позову щодо визначення місця проживання однієї дитини з батьком, первісний позов про стягнення аліментів з батька втрачає правову підставу.

Однак, суд не надав оцінки цій обставині, що свідчить про неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи.

Більше того, суд першої інстанції взагалі не здійснив аналізу інтересів дитини, хоча саме вони є визначальними у спорах щодо визначення місця проживання та аліментних зобов`язань.

Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у прийнятті зустрічної позовної заяви, неправильно застосував норми процесуального права, формально підійшов до оцінки взаємопов`язаності вимог, не врахував правових наслідків задоволення зустрічного позову.

Також, суд першої інстанції, мотивуючи відмову у прийнятті зустрічного позову, фактично надав йому попередню оцінку не розглядаючи його по суті, вказавши, що вимоги зустрічного позову «стосуються фактичного відібрання сина у матері», чим вийшов за межі повноважень, що свідчить про упереджене ставлення суду до змісту зустрічної позовної заяви, оскільки суд не розглядав справу по суті, не досліджував докази та не встановлював жодних фактів.

Батьки мають рівні права та обов`язки, право батька звернутися до суду з вимогою про визначення місця проживання дитини є конституційним правом.

Фактичне ототожнення судом реалізації цього права із «відібранням дитини» призвело до необґрунтованого обмеження доступу до правосуддя, порушення принципу рівності сторін, змагальності процесу та права відповідача на ефективний судовий захист, що є несумісним із засадами справедливого судочинства.

Відмовивши у прийнятті зустрічного позову, суд першої інстанції порушив право апелянта на захист та доступ до правосуддя, гарантовані статтями 55 Конституції України.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористалась.

Відповідно до положень частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Отже, умовами пред`явлення зустрічного позову є взаємопов`язаність зустрічного позову з первісним; доцільність сумісного розгляду основного й зустрічного позовів. Доцільним є сумісний розгляд, коли це дозволяє більш повно і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити справжні взаємовідносини сторін, виключити винесення взаємно суперечливих чи взаємовиключних судових рішень.

Взаємний зв`язок первісного і зустрічного позову може виявлятись у тому, що зустрічна вимога виключає вимогу первісну, або обидва випливають з однієї підстави, або взаємний зв`язок виникає з однорідності обставин виникнення взаємних матеріально-правових вимог між позивачем і відповідачем. Первісний і зустрічний позов можуть бути взаємопов`язаними і тоді, коли підстава зустрічного позову паралізує підставу первісного позову, а тому задоволення вимог відповідача виключає задоволення вимог позивача.

Таким чином, зі змісту ст. 193 ЦПК України вбачається, що прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним відноситься до дискреційних повноважень суду, при цьому сам суд першої інстанції визначає взаємопов`язаність позовів (зокрема, виникнення із одних правовідносин, випадок коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, тощо), а, крім цього, додатково повинен визначитися із доцільністю такого спільного розгляду, що є оціночним поняттям у кожній окремій справі та оцінку цьому може дати виключно суд, що розглядає справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику.

За змістом даної норми однією з умов прийняття зустрічного позову є доцільність сумісного розгляду основного і зустрічного позовів.

Доцільно їх розглядати в одному процесі тоді, коли це дозволить більш повно і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити справжні взаємини сторін, виключити винесення взаємосуперечливих або взаємовиключних судових рішень. І, навпаки, недоцільно розглядати ці вимоги сумісно тоді, коли це затягне розгляд справи, а вимоги повністю можуть бути розглянуті окремо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №916/3245/17 зазначено, що ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об`єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.

У постанові від 20 березня 2019 року у справі №910/2987/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що взаємопов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах, а також у тому, що вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.

Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов`язаності, а й доцільності їх спільного розгляду.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 910/2987/18 та постановах Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі № 910/3310/21, від 12 травня 2022 року у справі № 910/7951/21, від 17 травня 2021 року у справі № 910/18778/20.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову ОСОБА_1 є стягнення зі ОСОБА_2 аліментів на утримання двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з нею та перебувають на її утриманні.

Предметом зустрічного позову ОСОБА_2 є визначення місця проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнення зі ОСОБА_1 аліментів на його утримання.

З огляду на те, що спільний розгляд позову про визначення місця проживання дитини разом з батьком та стягнення аліментів на її утримання міг призвести до затягування розгляду справи про стягнення аліментів на утримання двох дітей, які проживають разом з матір`ю, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про недоцільність їх спільного розгляду.

При цьому суд також враховує, що 30 березня 2026 року Подільським районним судом м. Києва позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення аліментів розглянуто та ухвалено рішення по суті заявленого позову.

Повернення зустрічного позову в межах цієї справи не є перешкодою у доступі до правосуддя, адже учасник справи не позбавляється можливості подання такого позову як окремого на загальних підставах.

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 353, 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Колесник Ганни Миколаївни залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук