Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №759/5165/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/5749/2026

Справа № 759/5165/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 квітня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Журибеди О.М. в м. Київ 22 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У березні 2025 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості ОСОБА_4 за договором позики від 11 вересня 2019 року в розмірі 25026 доларів США та 366834,36 грн. процентів за період з 23 грудня 2019 року по 06 березня 2024 року включно шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: машиномісця в підземному паркінгу по АДРЕСА_1 та гараж НОМЕР_1 в м. Києві, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Позов мотивувала тим, що 23 грудня 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики, за умовами якого вона передала відповідачу грошові кошти в сумі 341532 грн., що на дату укладення договору було еквівалентно 15500 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками, а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти до 23 червня 2020 року включно.

24 червня 2020 року у зв`язку із збільшенням суми позики і строку її повернення позивач і ОСОБА_4 уклали договір про внесення змін № 1 до договору позики, відповідно до якого кінцевий строк повернення позики перенесено на 23 грудня 2020 року, а загальна сума позики, яка підлягала поверненню станом на дату укладення договору, становила суму, еквівалентну 19013 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками.

Всього за період з 23 грудня 2019 року по 06 березня 2024 року ОСОБА_4 повернуто еквівалент 2540 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками, а саме 21 травня 2020 року - еквівалент 1355 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками, 22 вересня 2020 року - еквівалент 1185 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками.

07 березня 2024 року у зв`язку із збільшенням суми позики, зміною валюти і строків її повернення, позивач і ОСОБА_4 уклали договір про внесення змін № 2 до договору позики, відповідно до якого погодили, що станом на 07 березня 2024 року загальна сума заборгованості ОСОБА_4 перед позивачем за договором позики становить 25026 доларів США, а кінцевий строк повернення позики перенесено на 25 травня 2024 року.

ОСОБА_4 порушив умови договору та не повернув суму позики в повному обсязі у встановлений строк. Сума неповернутої заборгованості станом на дату подання цього позову становить 25026 доларів США. Крім того, положеннями ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, позивач має право та підстави нарахувати проценти за договором позики в період його дії в межах строку, встановленого для повернення позики, оскільки у договорі не зазначені проценти і не вказано, що він є безпроцентним, а предметом договору позики до 06 березня 2024 року (дати, коли валюта позики була змінена сторонами) є грошові кошти у національній валюті України - гривні. Отже, загальний розмір заборгованості ОСОБА_4 становить 25026 доларів США заборгованості за договором позики, та 366834,36 грн. процентів за період з 23 грудня 2019 року по 06 березня 2024 року включно.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 23 грудня 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченком В.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 6426, за умовами якого в іпотеку позивачу передано два машиномісця в підземному паркінгу по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Вказувала, що оскільки зобов`язання ОСОБА_4 за договором позики не виконані, вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за договором позики шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій є правомірними і обґрунтованими.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму заборгованості ОСОБА_4 за договором позики від 11 вересня 2019 року в розмірі 25026 доларів США та 366834,36 грн. процентів за період з 23 грудня 2019 року по 06 березня 2024 року включно шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: машиномісця в підземному паркінгу по АДРЕСА_1 та гараж НОМЕР_1 в м. Києві, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а також судовий збір в розмірі 15140 грн.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просила скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводила зміст ст. 541 ЦК України щодо солідарного обов`язку, вказувала, що матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач отримувала позику (її частину), укладала договір поруки чи інший договір, на підставі якого у неї виник солідарний обов`язок перед позивачем. Матеріали справи не містять відомостей про наявність судового рішення про стягнення боргу з позичальника, на погашення якого звертається стягнення на предмет іпотеки. Водночас позичальник залучений до участі у справі в якості третьої особи.

Посилалась на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц про те, що поручитель і майновий поручитель є суб`єктами різних за змістом цивільних правовідносин. Поручитель є суб`єктом такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як порука, а майновий поручитель є суб`єктом іншого виду забезпечення виконання зобов`язання - застави. Правовий статус поручителя й майнового поручителя врегульовано окремо, із суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення та для вирішення спорів за їхньої участі шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону. Оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим способом забезпечення зобов`язань, регулювання якого здійснюється статтями 572-593 глави 49 ЦК України і спеціальним законом, то до іпотечних правовідносин за участі майнового поручителя не підлягають застосуванню положення параграфа 3 глави 49 ЦК України (постанови Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року у справі № 3-43гс12 та від 17 вересня 2014 року у справі № 6-109цс14). Жодним із названих нормативних актів не передбачено солідарну відповідальність боржника за кредитним договором та іпотекодавцем. Боржник за основним зобов`язанням та майновий поручитель - іпотекодавець не є солідарними боржниками, оскільки солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором (стаття 541 ЦК України).

Вважала, що викладені обставини вказують на безпідставність вимог про стягнення з відповідача суми заборгованості, допущеної ОСОБА_4 .

Наводила зміст ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку», п. 5.4 договору іпотеки, зазначала, що всупереч цих положень позивач не направляла відповідачу вимогу про усунення порушення основного зобов`язання.

Вказувала, що не погоджується із сумою боргу за позикою та нарахованими відсотками.

Відповідно до договору позики від 23 грудня 2019 року, ОСОБА_4 отримав позику в сумі 341532 грн., на дату отримання коштів це було еквівалентно 14560 доларів США. Як вказує позивач, і цей факт не заперечується відповідачем, позичальник здійснив часткове повернення позики двома платежами: 21 травня 2020 року сплачено 36449,50 грн., що склало 1355 доларів США, і 22 вересня 2020 року - 33559,20 грн., що склало 1185 доларів США, всього 70008,70 грн.

Про те, що сплачені кошти підлягали зарахуванню саме на погашення основної суми боргу, свідчить п. 7 договору позики у редакції від 23 грудня 2019 року, що була чинною на момент здійснення платежів, яким визначено черговість задоволення вимог позикодавця. Ця черговість була змінена договором про внесення змін № 2 від 07 березня 2024 року до договору позики, тобто після спливу більше 3 років з моменту здійснення платежів. Цей документ не містить жодних застережень про набрання чинності в іншому порядку, ніж визначений ст. 631 ЦК України. Отже, зміна черговості задоволення вимог позикодавця, визначена у договорі про внесення змін № 2, набула чинності для учасників договору позики з 07 березня 2024 року та поширюється на всі платежі, які здійснюються з 07 березня 2024 року.

Позивач, посилаючись на договір про внесення змін № 2 від 07 березня 2024 року до договору позики, вказує про збільшення суми позики.

Пункт 4.1 договору позики від 23 грудня 2019 року містить застереження, що своїм підписом під цим договором позичальник підтверджує факт отримання ним грошових коштів в сумі 341532 грн., що еквівалентно 14560 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладання цього договору від позикодавця. Водночас, договір про внесення змін № 1 від 24 червня 2020 року такого застереження не містить, як і матеріали справи не містять жодних доказів отримання позичальником нової (додаткової) суми позики. Таким чином, залишок неповернутої позики склав 271523,30 грн., що становить різницю між отриманою (341532 грн.) та повернутою (70008,70 грн.) сумами.

Згідно оскаржуваного судового рішення, вимог позовної заяви з відповідача стягується сума заборгованості за договором позики в розмірі 25026 доларів США. Водночас, відповідно до п. 2 договору від 07 березня 2024 року про внесення змін № 2 до договору позики, 25026 доларів США - це загальна сума заборгованості позичальника перед позикодавцем за договором позики станом на 07 березня 2024 року. При цьому договір позики передбачає можливість нараховувати пеню, витрати, пов`язані з одержанням виконання. Проте ані судове рішення, ані вказаний договір не містять інформації про складові такої заборгованості, період її виникнення.

Позовна заява містить запис про те, що сума 25026 доларів США - це заборгованість з повернення позики, однак це твердження не відповідає наданим позивачем доказам, а саме договору про внесення змін № 2 від 07 березня 2024 року. З вказаного вбачається відсутність обґрунтування складових заборгованості за договором позики, періоду їх виникнення та механізм розрахунку.

Згідно оскаржуваного рішення та задоволених позовних вимог, за рахунок предмета іпотеки передбачається погашення заборгованості зі сплати процентів за період з 23 грудня 2019 року по 06 березня 2024 року, нарахованих позивачем на підставі ст. 1048 ЦК України.

Наводила зміст ст. 1048, 1054 ЦК України, правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Відповідно до п. 2.6 договору позики, позика підлягала поверненню частинами, останній платіж підлягав сплаті до 23 червня 2020 року.

24 червня 2019 року позивачем та ОСОБА_4 укладено договір про внесення змін № 1 до договору позики, яким встановлено новий строк повернення позики - до 23 грудня 2020 року. 07 березня 2024 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір про внесення змін № 2 до договору позики, яким встановлено строк до 23 травня 2024 року для повернення позики у сумі 25026 доларів США. Вказаний договір, яким змінено валюту грошового зобов`язання та строк виконання такого, укладено через 3 роки і 2 місяці після припинення підстав нарахування процентів за користування позикою.

Відповідно до ч. 2 ст. 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором, що свідчить про безпідставність нарахування процентів у період з 24 грудня 2020 року по 06 березня 2024 року.

Крім того, договором іпотеки не забезпечуються зобов`язання щодо сплати процентів за змінене позивачем і третьою особою зобов`язання у сумі 25026 доларів США.

Наводила зміст ст. 18, 19, 7 Закону України «Про іпотеку», п. 1.1 договору іпотеки, яким передбачено, що цим договором також забезпечуються будь-які зміни та доповнення до основного договору, в тому числі стосовно зміни (збільшення чи зменшення) суми та/або строку позики, збільшення та/або зменшення неустойки (штрафу, пені), якщо такі укладені або будуть укладені між сторонами в майбутньому.

Згідно преамбули договору іпотеки від 23 грудня 2019 року, узагальнюючим поняттям «Сторони» договору іменуються позивач як іпотекодержатель та відповідач як іпотекодавець.

Аналіз зазначених положень договору іпотеки є підставою для висновку, що зміни та доповнення договору позики від 23 грудня 2019 року мають бути укладені між позивачем та відповідачем.

Проте, як свідчать матеріали справи, договори про внесення змін № 1 від 24 червня 2019 року та № 2 від 07 березня 2024 року були укладені без участі відповідача, до договору іпотеки не укладалися договори про зміну основного зобов`язання, в тому числі щодо його збільшення та зміни валюти грошового зобов`язання, обсягу забезпеченого зобов`язання шляхом доповнення такого процентами, строків його виконання. Позивачем не надано доказів про будь-які зміни в Державному реєстрі іпотек та обтяжень щодо розміру та строків погашення забезпеченого зобов`язання.

Ані договір позики від 23 грудня 2019 року, ані договір іпотеки (п. 1.1 предмет договору, п. 6.10 - загальна сума заборгованості) не містять жодного застереження про нарахування процентів за користування коштами. Позивач вказував у позові, що підставою нарахування процентів є не умови договору, а положення ст. 1048 ЦК України, з чого слідує, що іпотечним договором не забезпечено вимогу про стягнення процентів.

Отже, вимога про стягнення процентів та заборгованості у зміненому розмірі та валюті у сумі 25026 доларів США не забезпечена договором іпотеки від 23 грудня 2019 року та не може бути задоволена за рахунок предмета іпотеки, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

07 квітня 2026 року представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано заяву про закриття провадження у справі та повернення судового збору, обґрунтовану тим, що засобами телекомунікаційного зв`язку третя особа ОСОБА_4 надав фотокопію нотаріально засвідченої заяви позивача від 09 січня 2026 року, реєстраційний № 80, з якої вбачається підтвердження позивачем факту повного розрахунку та отримання грошових коштів від ОСОБА_4 за договором позики.

Вказану заяву позивача від 09 січня 2026 року відповідач розглядає як відмову від позову.

З огляду на відмову позивача від позову на стадії перегляду рішення в апеляційному порядку, відповідач вважає за необхідне просити суд про повернення їй з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги, відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі вищевикладеного просила прийняти відмову позивача від позову, висловлену у заяві від 09 січня 2026 року, засвідченій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. за реєстраційним № 80, визнати нечинним рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року у справі № 759/5165/25, закрити провадження в справі, вирішити питання про повернення ОСОБА_1 з державного бюджету грошових коштів у сумі 11355 грн., що становить 50 % судового збору, сплаченого нею при поданні апеляційної скарги.

До заяви про закриття провадження в справі додано копію заяви ОСОБА_3 від 09 січня 2026 року, підпис у якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. та зареєстровану в реєстрі за № 80, за змістом якої, цією заявою ОСОБА_3 підтверджує факт повного розрахунку та отримання грошових коштів від ОСОБА_4 за договором позики, укладеним 23 грудня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в простій письмовій формі, в повному обсязі. ОСОБА_3 заявляє, що моральних та матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунку за договором позики, до ОСОБА_4 не має і мати не буде.

У зв`язку з повним виконанням ОСОБА_4 зобов`язань за договором позики і припиненням дії договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченком В.Ю. 23 грудня 2019 року за реєстровим № 6426, просила зняти заборону відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , а саме машиномісця в підземному паркінгу, розташовані по АДРЕСА_3 , гараж № НОМЕР_2 та АДРЕСА_2 , накладені 23 грудня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченком В.Ю. за реєстровими №№ 6427-6428 та здійснити припинення записів про іпотеку та заборону відчуження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

14 квітня 2026 року позивачем ОСОБА_3 у особі представника ОСОБА_5 направлено заяву до Київського апеляційного суду, за змістом якої ОСОБА_3 підтвердила повний розрахунок ОСОБА_4 за договором позики від 23 грудня 2019 року та відсутність своєї зацікавленості в результатах розгляду апеляційної скарги та заяви про закриття провадження у справі, поданої представником скаржника. При цьому стверджувала, що заява про повний розрахунок не є мировою угодою або заявою про відмову у позові. У випадку виконання зобов`язань боржником під час судового розгляду зникає предмет спору, що і відбулось в даному випадку після ухвалення рішення Святошинським районним судом м. Києва.

Просила розглянути заяву представника відповідача за її відсутності та за відсутності представника позивача, вирішивши поставлені у заяві питання у відповідності до законодавства України та на власний розсуд суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Враховуючи, що заява про закриття провадження у справі з підстав, передбачених ч. 1 ст. 206 ЦПК України, подана не позивачем, а відповідачем, яка не має на це процесуальних повноважень, при цьому позивач із власною заявою про відмову від позову не звернулась, апеляційним судом було відмовлено у задоволенні заяви про закриття провадження в зв`язку з відмовою від позову, як необґрунтованої.

В судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку брала участь представник відповідача ОСОБА_1 - Мельникова Н.О. Інші учасники справи не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень до електронних кабінетів, а третій особі ОСОБА_4 на поштову адресу.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи наведене, оскільки учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, їх неявка не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які не з`явилися.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 23 грудня 2019 року між позивачем ОСОБА_3 та третьою особою ОСОБА_4 укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти в сумі 341532 грн., що еквівалентно 14560 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладання цього договору, а позичальник зобов`язався повернути отримані кошти до 23 червня 2020 року. Погоджено графік повернення позики, а саме в строк до 23 січня, 23 лютого, 23 березня, 23 квітня, 23 травня 2020 року підлягала поверненню сума у гривнях, еквівалентна 260 доларам США щомісячно, а до 23 червня 2020 підлягала поверненню сума у гривнях, еквівалентна 13260 доларів США (а. с. 12 - 13).

Відповідно до п. 2.4 договору позики, встановлено, що про кожен факт повернення позики або її частини в готівковій формі позивач або уповноважена ним особа надає позичальнику власноручно підписану розписку про отримання ним грошових коштів.

Згідно п. 7 договору, сторони домовилися про черговість задоволення вимог позикодавця в наступному порядку: в першу чергу сплачується неустойка, у другу чергу відшкодовуються витрати позикодавця, пов`язані з одержанням виконання, у третю чергу сплачується основна сума боргу.

В забезпечення зобов`язання за договором позики від 23 грудня 2019 року, позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_1 23 грудня 2019 року уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального токругу Іванченком В.Ю. за реєстровим №6426 (а. с. 16 - 21).

Преамбулою договору іпотеки визначено, що він укладається ОСОБА_3 (іпотекодержателем) та ОСОБА_1 (іпотекодавцем), що разом іменуються «Сторони», а окремо «Сторона».

Відповідно до п. 1.1 договору іпотеки, цим договором забезпечується виконання зобов`язання ОСОБА_4 за договором позики, укладеним між Іпотекодержателем та Боржником, 23 грудня 2019 року на суму 341532 грн., що за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладання цього договору еквівалентно 14560 доларів США 00 центів до 23 червня 2020 року.

Цим договором також забезпечуються будь-які зміни та доповнення до основного договору, в тому числі стосовно зміни (збільшення чи зменшення) суми та/або строку позики, збільшення та/або зменшення неустойки (штрафу, пені), якщо такі укладені або будуть укладені між Сторонами в майбутньому.

Згідно із п. 1.2. договору іпотеки є: машиномісце в підземному паркінгу, яке розташоване по АДРЕСА_1 . Дане машиномісце має загальну площу 19 кв.м., що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу гаража, машиномісця в підземному паркінгу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коновал З.Ф., 05 липня 2011 року за реєстровим №3271 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 23 серпня 2011 року за реєстровим номером 33415232, номер запису 65938 в книзі 405-53; машиномісце в підземному паркінгу, яке розташоване по АДРЕСА_4 , має загальну площу 18,1 кв.м., що належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу гаража, машиномісця в підземного паркінгу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коновал З.Ф. 05 липня 2011 року за реєстровим №3265, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 23 серпня 2011 року за реєстровим номером 33418676, номер запису 65938 в книзі 405-33.

Згідно п. 5.4 договору іпотеки, у разі порушення умов основного договору та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документів зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушених зобов`язань у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання чи неналежного виконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та чинного законодавства України, шляхом вчинення виконавчого напису. Положення цього пункту даного договору не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому чинним законодавством порядку.

24 червня 2020 року між ОСОБА_3 та третьою особою ОСОБА_4 укладено договір про внесення змін №1 до договору позики від 23 грудня 2019 року, відповідно до п. 1 якого, у зв`язку із збільшенням суми позики сторони дійшли згоди внести наступні зміни до договору позики, укладеного сторонами 23 грудня 2019 року, а саме у п. 2.6 договору: позика повертається частинами у наступному порядку: - в строк до 23 червня 2020 року поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 1643 доларам США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому п. 2.2. цього договору; в строк до 23 липня 2020 року поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 293 доларам США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому п. 2.2. цього договору; в строк до 23 серпня 2020 року поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 299 доларам США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому п. 2.2. цього договору; в строк до 23 вересня 2020 року поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 305 доларам США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому п. 2.2. цього договору; в строк до 23 жовтня 2020 року поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 311 доларам США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому п. 2.2. цього договору; в строк до 23 листопада 2020 року поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 311 доларам США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому п. 2.2. цього договору; в строк до 23 грудня 2020 року поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 15851 доларам США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому п. 2.2. цього договору (а. с. 14).

07 березня 2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір про внесення змін №2 до договору позики від 23 грудня 2019 року, відповідно до умов якого сторони погодили, що станом на 07 березня 2024 року загальна сума заборгованості позичальника перед позикодавцем за договором позики становить 25026 доларів США.

Відповідно до п. 3 вищевказаного договору позичальник визнає вказану заборгованість безспірно та за домовленістю сторін зобов`язується сплатити зазначену в п. 2 цього договору заборгованість не пізніше 25 травня 2024 року в сумі 25026 доларів США.

Згідно п. 4 вищевказаного договору сторони домовились викласти п. 3 договору позики в такій редакції: «При неповерненні чи несвоєчасному поверненні (прострочка більше ніж на п`ять робочих днів) суми позики або її частини, у строки, визначені п. 2.6 цього договору, позичальник, починаючи з місяця, наступного за тим, в якому виникла прострочка, сплачує позикодавцеві проценти за користування позикою в розмірі 3 (три) процент в місяць від суми неповернутої частини позики».

Згідно п. 5 вищевказаного договору сторони домовились викласти п. 7 договору позики в такій редакції: «1) у першу чергу сплачуються проценти; 2) у другу чергу відшкодовуються витрати позикодавця, пов`язані з одержанням виконання зокрема, але не виключно, витрати, пов`язані із звернення стягнення на предмет іпотеки або реалізацією предмета іпотеки; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу».

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 1046, 1049 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання, які були покладені на нього згідно умов договору, виконав в повному обсязі, а саме видав позику у розмірі, встановленому договором, однак ОСОБА_4 свої зобов`язання за договором в повному обсязі не виконав у встановлений договором строк отримані кошти не повернув. Внаслідок неналежного виконання зобов`язання за договором позики у третьої особи ОСОБА_4 перед позивачем виникла заборгованість, яка станом на дату звернення з позовом становить 25026 доларів США.

Також судом першої інстанції встановлено, що згідно розрахунку позивача заборгованість зі сплати відсотків за договором позики за період з 23 грудня 2019 року по 06 березня 2024 року становить 366834,36 грн. Таким чином заборгованість ОСОБА_4 перед позивачем становить 25026 доларів США та 366834,36 грн. процентів за період з 23 грудня 2019 року по 06 березня 2024 року, нарахованих на підставі ст. 1048 ЦК України.

Задовольняючи позов у повному обсязі та звертаючи стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 23 грудня 2019 року у розмірі 25026 доларів США та 366834,36 грн. процентів за період з 23 грудня 2019 року по 06 березня 2024 року, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_4 свої зобов`язання за договором позики не виконав та не повернув отримані грошові у встановлений договором строк, позовні вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню та задовільнять вимоги позивача як кредитора.

Апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Згідно ч. 1 ст. 545 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості.

Згідно ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Згідно ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови, зокрема як зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України «Про іпотеку» будь-яке збільшення основного зобов`язання або процентів за основним зобов`язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Таке збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобов`язанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

Згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.

У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Доводи відповідача у апеляційній скарзі про безпідставність вимоги з відповідача суми заборгованості, допущеної ОСОБА_4 , відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, з огляду на те, що належним відповідачем у справі за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки є саме майновий поручитель, який своїм майном відповідає перед іпотекодержателем за неналежне виконання зобов`язання позичальником.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 752/18476/16-ц.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц є нерелевантними та відхиляються апеляційним судом, з огляду на те, що у справі № 161/6253/15-ц суд касаційної інстанції дійшов висновку, що колишній іпотекодавець не є стороною спору про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки спір з ним вже вирішено, а солідарна відповідальність з іпотекодавцем у боржника за основним договором відсутня.

Апеляційний суд відхиляє як помилкові доводи апеляційної скарги, що договори про внесення змін № 1 від 24 червня 2019 року та № 2 від 07 березня 2024 року були підписані без участі відповідача, до договору іпотеки не укладалися договори про зміну основного зобов`язання, в тому числі щодо його збільшення та зміни валюти грошового зобов`язання, обсягу забезпеченого зобов`язання, а тому зміни, передбачені цими договорами, не можуть бути забезпечені іпотечним договором, з огляду на те, що п. 1.1 договору іпотеки безпосередньо передбачено, що цим договором також забезпечуються будь-які зміни та доповнення до основного договору, в тому числі стосовно зміни (збільшення чи зменшення) суми та/або строку позики, збільшення та/або зменшення неустойки (штрафу, пені), якщо такі укладені або будуть укладені між сторонами в майбутньому.

При цьому тлумачення відповідачем зазначених положень договору іпотеки, згідно яких, відповідні зміни та доповнення договору позики від 23 грудня 2019 року мали бути укладені саме між позивачем та відповідачем, є безпідставними та не узгоджуються із суб`єктним складом сторін договору позики, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Також апеляційний суд відхиляє аргументи відповідача щодо порушення іпотекодержателем вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та п. 5.4 договору іпотеки щодо порушення порядку направлення повідомлення про порушення основного зобов`язання, з огляду на те, що направлення такого повідомлення передбачено законом лише у разі застосування позасудового врегулювання і не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому чинним законодавством порядку, що також зазначено у п. 5.4 договору іпотеки.

Разом із тим, задовольняючи позов, суд першої інстанції залишив поза увагою необґрунтованість розрахунку заборгованості, про що в апеляційній скарзі наведено доречні доводи, з якими погоджується апеляційний суд.

Так, за умовами договору про внесення змін № 1 до договору позики, укладеного 24 червня 2020 року, в зв`язку із збільшенням суми позики сторони дійшли згоди внести зміни до договору позики, укладеного сторонами, а саме узгодили новий графік повернення позики.

При цьому будь-яких відомостей як щодо збільшеного розміру позики станом на 24 червня 2020 року, так і дати їх отримання третьою особою ОСОБА_4 договір не містить.

Водночас, у складеному позивачем розрахунку заборгованості з 24 червня 2020 року базою обрахунку зазначено 19013 грн., що не ґрунтується на будь-яких доказах, наявних в матеріалах справи.

За змістом позовної заяви (а. с. 4) загальний розмір заборгованості з повернення позики становить 25026 доларів США, при цьому проценти за користування позикою за період з 23 грудня 2019 року по 06 березня 2024 року в розмірі 366 834,36 грн. позивачем нараховані окремо.

Водночас, за умовами договору про внесення змін № 2 до договору позики, укладеного 07 березня 2024 року, сторони погодили, що станом на 07 березня 2024 року загальна сума заборгованості позичальника перед позикодавцем за договором позики становить 25026 доларів США, складові заборгованості у договорі не зазначені. При цьому п. 3 договору позики передбачає можливість нарахування пені в розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочки сплати боргу.

У постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 7652/22726/20 зазначено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції вищенаведені правові висновки Верховного Суду у справі № 7652/22726/20 належним чином враховані не були, розрахунок заборгованості та обґрунтування заявлених до стягнення сум не перевірено, чим допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції про задоволення позову є передчасними та помилковими, судове рішення не може вважатись законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Розглядаючи по суті позов ОСОБА_3 , апеляційний суд виходить із того, що 23 грудня 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченком В.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 6426, яким забезпечувалося виконання зобов`язання ОСОБА_4 за договором позики, укладеним 23 грудня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у простій письмовій формі на суму 341532 грн., що за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладення цього договору еквівалентно 14560 доларів США.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 посилалася на те, що позичальник ОСОБА_4 порушив умови договору та не повернув суму позики в повному обсязі у встановлений строк, а оскільки положеннями ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, загальний розмір заборгованості ОСОБА_4 становить 25026 доларів США заборгованості за договором позики, та 366834,36 грн. процентів за період з 23 грудня 2019 року по 06 березня 2024 року включно.

Разом із тим, згідно заяви ОСОБА_3 від 09 січня 2026 року, підпис у якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасовою Ю.П. та зареєстрованої в реєстрі за № 80, цією заявою ОСОБА_3 підтверджує факт повного розрахунку та отримання грошових коштів від ОСОБА_4 за договором позики, укладеним 23 грудня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в простій письмовій формі, в повному обсязі. ОСОБА_3 заявляє, що моральних та матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунку за договором позики, до ОСОБА_4 не має і мати не буде; у зв`язку з повним виконанням ОСОБА_4 зобов`язань за договором позики і припиненням дії договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченком В.Ю. 23 грудня 2019 року за реєстровим № 6426, ОСОБА_3 просила зняти заборону відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , а саме машиномісця в підземному паркінгу, розташовані по АДРЕСА_3 , гараж № НОМЕР_2 та АДРЕСА_2 , накладені 23 грудня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченком В.Ю. за реєстровими №№ 6427-6428 та здійснити припинення записів про іпотеку та заборону відчуження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання.

Апеляційний суд також враховує заяву ОСОБА_3 , подану 14 квітня 2026 року, у якій позивач підтвердила повний розрахунок ОСОБА_4 за договором позики від 23 грудня 2019 року та відсутність своєї зацікавленості в результатах розгляду апеляційної скарги в зв`язку з відсутністю предмета спору.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), Великої Палати Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 175/1481/15-ц (провадження № 61-19687св18)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21), Великої Палати Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 175/1481/15-ц (провадження № 61-19687св18)).

За даних обставин, оскільки апеляційним судом встановлено і сторонами визнається факт повного розрахунку та отримання ОСОБА_3 грошових коштів від ОСОБА_4 за договором позики, укладеним 23 грудня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , апеляційний суд приходить до висновку, що станом на час апеляційного перегляду у позивача ОСОБА_3 відсутнє порушене, невизнане або оспорене відповідачем ОСОБА_1 приватне (цивільне) право (інтерес), і це є самостійною підставою для відмови в позові.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат, та оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено, стягує з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 22710 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити ОСОБА_3 у позові до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 22710 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 17 квітня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.