Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №754/4308/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6016/2026

Справа № 754/4308/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 квітня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року, ухвалене в складі судді Галась І.А. у м. Київ у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У березні 2025 року позивач АТ «Акцент Банк» звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент Банк» заборгованість за кредитним договором № А213СТ155101067243 від 28 грудня 2020 року у розмірі 174054,08 грн. станом на 23 березня 2025 року, а також судові витрати у розмірі сплаченого судового збору 2422,40 грн.

Позов мотивував тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ «А-Банк» щодо отримання банківських послуг та підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк». 28 грудня 2020 року, будучи клієнтом банку, позичальник уклав з банком кредитний договір № А213СТ155101067243 щодо надання йому кредиту в розмірі 100000 грн. строком на 64 місяців до 27 квітня 2026 року зі сплатою процентів у розмірі 50 % річних та комісії в розмірі 0 грн. Кредитний договір складається із заяви клієнта та графіку погашення кредиту. Станом на 23 березня 2025 року заборгованість відповідача за кредитним договором складає суму 174054,08 грн., а саме 90418,30 грн. загальний залишок заборгованості за наданим кредитом, 83635,78 грн. загальний залишок заборгованості за процентами.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент Банк» заборгованість за кредитним договором № А213СТ155101067243 від 28 грудня 2020 року у розмірі 174054,08 грн. та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в частині стягнутих відсотків за користування кредитом в сумі 83635,78 грн.

Вказував, що порушуючи положення ч. 5 ст. 263 ЦПК України, суд не взяв до уваги, що з умовами кредитного договору від 28 грудня 2020 року відповідач не був ознайомлений належним чином, а також не ставив свого підпису під ним.

При цьому позивачем зазначено, що кредитний договір укладений у формі заяви та графіку погашення кредиту, яка нібито була підписана позивачем. Разом з тим, копія заяви клієнта № А213СТ155101067243 від 28 грудня 2020 року не містить умов кредитного договору, підпису відповідача і суперечить приписам ч. 3 ст. 13, п. 5 ч. 2 ст. 18, ч. 2 ст. 19, п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів». Отже, в процесі надання кредитних коштів позивач порушив ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» і не ознайомив відповідача з умовами кредитного договору та розміром річної відсоткової ставки за користування кредитними коштами.

У березні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості по укладеному кредитному договору № А213СТ155101067243, при цьому річні відсотки у розмірі 50 % від суми кредиту розраховані позивачем невірно, тобто з урахуванням повного терміну дії договору до 27 квітня 2026 року. Звернувшись до суду, позивач припинив дію кредитного договору і відповідно реальна відсоткова ставка за користування кредитними коштами має розраховуватись у відповідності з вимогами ч. 3 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» зі змінами, згідно яких обчислення реальної річної відсоткової ставки має базуватись на припущенні, до договір споживчого кредиту залишається дійсним протягом погодженого строку, що визначений договором споживчого кредиту.

Вказував, що порушуючи положення ст. 81 ЦПК України, позивач не надав суду розрахунок річної банківської ставки у розмірі 50 % від суми споживчого кредиту, яка завуальовано містить і штрафні санкцій, які під час дії воєнного стану стягненню не підлягають. У відповідності з положеннями ч. 4 ст. 1056-3 ЦК України неустойка, штраф, пеня та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за зазначений період, у зв`язку з порушенням виконання зобов`язання підлягають списанню кредитором.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд порушив вимоги ч. 4 ст. 1056-3 ЦК України і керуючись припущеннями, не врахував викладені обставини, необґрунтовано стягнув з відповідача 83635,78 грн. у якості заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами у сумі 100000 грн., відносно яких відповідач не був повідомлений позивачем належним чином при укладення кредитного договору у формі заяви.

Від позивача АТ «Акцент Банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказував, що відповідач в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з Умовами та Правилами, приєднавшись до них та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до Умов та Правил, викладеними на сайті банку.

28 грудня 2020 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Акцент Банк» кредитний договір № А213СТ155101067243 щодо надання кредиту в розмірі 100000 грн. строком на 64 місяці до 27 квітня 2026 року зі сплатою процентів у розмірі 50 % річних. У разі, якщо один із документів було підписано простим електронним підписом у вигляді ОТП-паролю, то відповідач погодився на його використання згідно з п. 1.1.3.2.9 Умов і Правил, яким передбачено, що банк має право для різних цілей встановити контакт з клієнтом, використовуючи будь-які зазначені канали зв`язку: відправлення смс-повідомлень на мобільний телефон клієнта, відправлення повідомлення за допомогою мобільного додатку у випадку встановлення мобільного додатку для телефону, номер якого передавався клієнтом банку при його ідентифікації і статусу online в мобільному додатку, авторизація за допомогою мобільного телефону і ОТР-пароля, поштовий лист, телеграма, повідомлення по електронній пошті, повідомлення в банкоматах і терміналах самообслуговування, друк інформації на чеках в POS-терміналах, інші засоби комунікації.

При цьому в даних Умовах та Правилах умови комунікації банку з клієнтом за допомогою смс-повідомлень, смс-паролів, смс-підтверджень означають в тому числі використання повідомлень у додатку.

Наводив механізм отримання згоди від клієнта шляхом авторизації за допомогою мобільного телефону і OTP-пароля, вказував, що при здійсненні платіжних операцій в системах дистанційного обслуговування банкомат, термінал самообслуговування, на сайті https://a24.a-bank.com.ua, виконання в програмних комплексах маніпуляцій, спрямованих на успішне завершення платежу, прирівнюється до електронного підпису клієнта. Додана до позову виписка по рахунку відповідача підтверджує погашення.

Вказував, що надана позивачем виписка по рахункам позичальника по даній справі повністю відповідає вимогам Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містить необхідні реквізити та відповідно є належним та допустимим доказом по справі. Також виписки по рахункам та розрахунок заборгованості свідчать про тривале виконання зобов`язань за кредитним договором позичальником і активне користування кредитом, що підтверджує отримання позичальником кредиту та наявну заборгованість. Також на підтвердження перерахування відповідачу кредитних коштів було додано меморіальний ордер із зазначенням відповідно суми кредиту, яка була перерахована відповідачу.

Просив розглядати справу у відсутності представника банку.

В судове засідання з`явився відповідач ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Позивач АТ «Акцент Банк» явку представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи наведене, оскільки учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, неявка представника позивача, який у відзиві на апеляційну скаргу просив розглядати справу у його відсутності, не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача, який не з`явився.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що 28 грудня 2020 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку, на підставі вказаної Анкети-Заяви укладено кредитний договір А213СТ155101067243 та надано відповідачу кредит у розмірі 100000 грн., строком на 60 місяців зі сплатою процентної ставки (фіксованої) у розмірі 50 %, банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідачем станом на 23 березня 2025 року має заборгованість - 174054,08 грн., яка складається з наступного: 90418,3 грн. - заборгованість за кредитом; 83635,78 грн. - заборгованість за процентами. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за Договорами не погашає. Відповідачем не надано платіжних документів, або їх копій, що могли б спростувати розрахунок боргу, що міститься в матеріалах справи, незалежно від того яким чином такі платежі здійснювались, з урахуванням викладеного суд вважав позовні вимоги обґрунтованими.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 21 грудня 2016 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку, в якій зазначив, що погоджується з тим, що дана заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, які містяться в рекламному буклеті, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, екземпляр договору про надання банківських послуг погоджується отримати шляхом самостійного роздруковування з офіційного сайту www.a-bank.com.ua. Зобов`язується виконувати вимоги Умов і Правил надання банківських послуг, а також регулярно самостійно ознайомлюватися з їх змінами на сайті А-Банку www.a-bank.com.ua (а. с. 9).

Анкета-заява містить особисті дані ОСОБА_1 , номер його телефону, місце проживання, місце роботи, соціальний статус, сімейний стан, наявність дітей, відомості про освіту, розмір доходу.

28 грудня 2020 року ОСОБА_1 підписав простим електронним підписом за ідентифікатором НОМЕР_1 паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка» у АТ «Акцент-Банк», в якому наведено інформацію та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, а саме беззаставний кредит в розмірі 100000 грн. строком на 60 місяців, інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, а саме процентна ставка 50 % річних, фіксована, загальні витрати за кредитом 176173,98 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) 276173,98 грн., реальна процентна ставка 64,3 % річних, вказано, що наведені обчислення реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача є репрезентативними та базуються на обраних споживачем умовах кредитування, викладених вище, і на припущенні, що договір про споживчий кредит залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, а кредитодавець і споживач виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в договорі. Реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит (а. с. 10).

28 грудня 2020 року ОСОБА_1 підписав простим електронним підписом за ідентифікатором НОМЕР_1 заяву клієнта № А213СТ155101067243, в якій зазначено вид кредиту - кредит, тип кредиту - беззаставний, мета кредиту - придбання товару/здійснення платежу/оплата послуг, сума кредиту 100000 грн., строк кредиту 60 місяців, процентна ставка (фіксована) - 50 %, номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується кредит НОМЕР_2 , рахунок для внесення платежів НОМЕР_3 . Згідно п. 8 заяви, ОСОБА_1 просив надати йому в АТ «Акцент Банк» кредит за послугою «Швидка готівка» на умовах, зазначених вище, та погоджувався з тим, що ця заява разом з Умовами і правилами обслуговування фізичних осіб в АТ «А-Банк» при наданні банківських послуг, Таблицею обчислення вартості кредиту, Паспортом споживчого кредиту становить кредитний договір.

28 грудня 2020 року ОСОБА_1 підписав простим електронним підписом за ідентифікатором НОМЕР_1 Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка містить графік погашення кредиту та загальний розмір процентів за користування кредитом станом на кінець строку кредитування 176173,08 грн. (а. с. 11).

Позивачем складено розрахунок заборгованості за кредитом станом на 23 березня 2025 року у розмірі 174054,08 грн., яка складається з залишку заборгованості по тілу кредиту (прострочений) 90418,30 грн., залишку заборгованості за процентами на прострочену заборгованість 83635,78 грн. (а. с. 12 - 13).

Також позивачем надано виписку по кредиту клієнта ОСОБА_1 за період з 28 грудня 2025 року, у якій відображено рух коштів по рахунку, із зазначенням періоду нарахування тіла кредиту та відсотків, розмір простроченої заборгованості, розмір нарахування, відомості про перенесення заборгованості на прострочку, заборгованість на кінець періоду (а. с. 14 - 16).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (стаття 634 ЦК).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.

Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно правових висновків Верховного Суду в постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

У свою чергу позичальник наділений правом заперечувати як укладення кредитного договору, так і факт отримання коштів. Проте, у разі твердження про повне чи часткове виконання зобов`язання, позичальник повинен підтвердити це належними доказами, які свідчать про своєчасне повернення суми кредиту та сплату нарахованих відсотків.

Так, судом встановлено, що на підтвердження факту укладення кредитного договору в електронній формі позивачем надано примірник заявки на видачу кредиту у формі паперової копії, з відміткою про його підписання одноразовим ідентифікатором. Підтвердження видачі кредиту підтверджується випискою по кредиту, копією меморіального ордеру та не заперечується самим відповідачем. Розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується розрахунком заборгованості, який узгоджується з іншими доказами, наявними у справі, та не спростований позичальником, яким не надано власного контррозрахунку заборгованості або доказів відсутності такої заборгованості шляхом належного погашення кредиту.

Таким чином, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що позовні вимоги АТ «Акцент Банк» є підставними та обґрунтованими, оскільки відповідач не виконує свої зобов`язання за договором, не здійснює платежів у рахунок погашення суми кредиту та нарахованих відсотків, чим порушує прийняті на себе договірні зобов`язання, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у сумі 174054,08 грн.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що з умовами кредитного договору від 28 грудня 2020 року відповідач не був ознайомлений належним чином, а також не ставив свого підпису під ним, копія заяви клієнта № А213СТ155101067243 від 28 грудня 2020 року не містить умов кредитного договору та підпису відповідача, апеляційний суд враховує, що на підтвердження погодження умов кредитного договору між позикодавцем та позичальником позивачем надано заяву клієнта № А213СТ155101067243 від 28 грудня 2020 року, безпосередньо у якій зазначено розмір кредиту та відсоткової ставки за користування кредитними коштами, строк кредитування, а на підтвердження ознайомлення відповідача з умовами кредитного договору до його укладення та розміром річної відсоткової ставки за користування кредитними коштами - паспорт споживчого кредиту, у формі паперових копій, з відміткою про їх підписання одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з положеннями ч. 13 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Апеляційний суд також враховує, що в заяві про перегляд заочного рішення від 07 липня 2025 року ОСОБА_1 не заперечував обставин погодження умов кредитного договору між сторонами та своєї обізнаності з цими умовами, не погоджуючись лише з розміром заборгованості за відсотками, який він вважав завищеним (а. с. 46), а тому посилання на ці нові обставини в апеляційній скарзі відхиляються апеляційним судом як безпідставні і такі, що не узгоджуються із засадами добросовісності цивільного судочинства.

Апеляційний суд не може погодитись з необґрунтованими доводами апеляційної скарги, що заява клієнта № А213СТ155101067243 від 28 грудня 2020 року суперечить приписам ч. 3 ст. 13 (згідно якої факт надання інформації відповідно до вимог частини другої цієї статті повинен бути підтверджений письмово або за допомогою електронного повідомлення), ч. 2 ст. 19 (щодо ознак нечесної підприємницької практики), п. 5 ч. 1 ст. 21 (згідно якої права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином, крім випадків, передбачених законом, обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію) Закону України «Про захист прав споживачів», з огляду на те, що інформація про умови кредиту до його отримання була надана відповідачеві шляхом підписання ним паспорту споживчого кредиту та таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором.

Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції в сукупності з доводами апеляційної скарги щодо порушення ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та несправедливості нарахування процентів за кредитним договором в зазначеному розмірі, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Частиною п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними окремих умов договору у разі визнання цих положень договору несправедливими.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19, від 11 грудня 2024 року у справі № 725/5919/19 та інших).

Апеляційний суд не погоджується із запереченнями відповідача щодо стягнення процентів за кредитним договором у розмірі 50 % від суми споживчого кредиту, яка, на припущення ОСОБА_1 , приховує в собі штрафні санкцій, які під час дії воєнного стану стягненню не підлягають, оскільки при укладенні кредитного договору він був повідомлений про розмір відсотків, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, добровільно уклав цей договір та користувався отриманими коштами, вимог про оскарження кредитного договору або його окремих умов ОСОБА_1 за час користування кредитними коштами не заявлялося.

Апеляційний суд також враховує, що відповідно до ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Споживач не зобов`язаний сплачувати будь-які інші платежі у зв`язку з відмовою від договору про споживчий кредит.

Разом із тим, правом відмовитися від договору про споживчий кредит ОСОБА_1 на свій розсуд не скористався.

Враховуючи наведене, посилання відповідача в апеляційній скарзі на зміст ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими; умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, - не доводить саме по собі, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача відсотків в розмірі 83635,78 грн. є такою, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, і що стягнення судом відсотків у зазначеному розмірі створює істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (відповідача у справі).

За таких обставин доводи апеляційної скарги про несправедливість стягнення відсотків за кредитним договором є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, що річні відсотки у розмірі 50 % від суми кредиту розраховані позивачем невірно, тобто з урахуванням повного терміну дії договору до 27 квітня 2026 року, апеляційний суд зауважує, що згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість за кредитом у розмірі 174054,08 грн. складається з залишку заборгованості по тілу кредиту (прострочений) 90418,30 грн., залишку заборгованості за процентами на прострочену заборгованість 83635,78 грн. (а. с. 12 - 13), тобто суми, заявлені позивачем до стягнення, охоплюють лише прострочену заборгованість станом на 23 березня 2025 року з урахуванням її часткового погашення відповідачем.

При цьому правильності розрахунку заборгованості за кредитним договором, складеного позивачем, ОСОБА_1 не спростовано і власного контррозрахунку заборгованості не надано.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору.

Апеляційний суд відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду у справах № 127/5690/20 (за позовом про визнання заповіту нікчемним), № 357/4897/20 від 27 липня 2021 року (за позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу), № 757/28231/13-ц від 23 грудня 2020 року (за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на іпотечне майно), Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21 (в межах якої оскаржувалось рішення ВРП про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності), оскільки рішення суду першої інстанції правовим висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду у цих справах, спірні правовідносини у яких не є подібними, не суперечить.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 16 квітня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.