Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №757/13139/24-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/13139/24-ц Головуючий у І інстанції Вовк С.В.

Провадження №22-ц/824/1143/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Приходько К.П.,

за участі секретаря Кононової Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Міністерства юстиції України - Онопрієнко Інни Віталіївни на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство юстиції України, товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ФІНАНС», про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даною заявою, в обґрунтування якої зазначала, що 27 березня 2024 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва за поданням старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Онопрієнко І.В., за зведеним виконавчим провадженням №52912678 ОСОБА_1 тимчасово обмежено в праві виїзду за межі України без вилучення паспорту до моменту повного виконання виконавчого листа №242/113/15-ц, виданого 14 червня 2016 року Приазовським районним судом Запорізької області та ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2014 року у справі №761/27453/14-ц.

У заяві вказано, що ОСОБА_2 є директоромТОВ «ЄВРОБІЗНЕССТАНДАРТ» та через укладені зовнішньо-економічні договори змушена досить часто виїжджати за межі України, у зв`язку з покладеними на неї Статутом та законодавством обов`язками, що потребує проведення перемовин, зустрічей за кордоном, вирішення договірних зобов`язань.

З часу відкриття зведеного виконавчого провадження ОСОБА_1 не ухиляється, а, навпаки, виконує покладений на неї судовим рішенням обов`язок по відшкодуванню коштів. Щомісяця з її заробітної плати стягуються грошові кошти. Інших доходів, крім заробітної плати, у неї немає.

Крім того, ОСОБА_1 не вчиняє дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду, навпаки, зі свого боку вона вчиняє всі дії, спрямовані на виконання зобов`язань перед стягувачами, зокрема, виконує посадові обов`язки, які пов`язані із виїздом за кордон, у зв`язку із чим отримує заробітну плату, що дає змогу надалі виконувати рішення суду в межах виконавчого провадження.

На даний час ОСОБА_1 знаходиться за місцем тимчасового перебування, як тимчасово переміщена особа, не має у власності нерухомого та цінного рухомого цінного майна, на яке можливо накласти стягнення.

Також, ОСОБА_1 зазначала, що не скористалася можливістю в лютому 2022 року виїхати за кордон, отримати захист будь-якої європейської держави, не змінила громадянство, не залишилась жити закордоном, не робила жодних дій, які б могли стверджувати про ухилення від виконання зобов`язань. Навпаки, після кожної ділової поїздки вона повертається в Україну.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, встановлене на підставі постанови Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року у справі №757/13139/24-ц.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Скасованотимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, встановлене на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2024 року у справі № 757/13139/24-ц.

Не погоджуючись з даною ухвалою, представник Міністерства юстиції України - Онопрієнко І.В. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що станом на день подання апеляційної скарги грошові кошти боржником на рахунок Міністерства юстиції України не зараховані, рішення суду боржником не виконано.

Крім того, від боржника не надходило жодних повідомлень (усних чи письмових) щодо врегулювання умов та порядку погашення наявного боргу та виконання рішення суду.

Представник Міністерства юстиції України - Онопрієнко І.В. зазначає, що в ході виконання даного виконавчого провадження державним виконавцем вживаються всі можливі дії, направлені на виконання рішення суду, перевірявся неодноразово майновий стан боржника, наявність відкритих боржником рахунків в банківських установах та інше рухоме та нерухоме майно. Державним виконавцем вжито всіх можливих заходів щодо примусового виконання рішення, які не дали результату виконання вищевказаного рішення суду боржником.

Таким чином, представник Міністерства юстиції України - Онопрієнко І.В. вважає, що останнім дієвим заходом є обмеження боржника у праві виїзду за межі України до виконання своїх зобов`язань.

24 вересня 2025 року до Київського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвокатаДанильченко Є.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2025 рокузалишити без змін.

У відзиві зазначає, що всі обставини, вказані в апеляційній скарзі, вже були належним чином з`ясовані та дослідженні судом першої інстанції, на підставі яких й було прийнято рішення про скасування тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві перетину кордону.

Вказує на те, що твердження державного виконавця про здійснення ОСОБА_1 часткового погашення боргу, прямо суперечить висновку державного виконавця про свідоме ухилення останньої від виконання зобов`язання.

Крім того, ОСОБА_1 дії щодо ухилення від виконання зобов`язань не вчинялися, що встановлено судом першої інстанції та не спростовано державним виконавцем у апеляційній скарзі.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що заробітну плату боржниця отримує безпосередньо за виконання своїх посадових обов`язків як директор Товариства, до повноважень яких входить здійснювати постійні виїзди за межі України з метою виконання договірних зобов`язань з юридичними особами інших країн, що зазначалось ОСОБА_1 та було правильно встановлено Печерським районним судом м. Києва в ухвалі від 15 травня 2025 року.

Представника ОСОБА_1 - адвокат Данильченко Є.О. в судовому засіданні висловила свої заперечення щодо доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2025 року залишити без змін.

Інші учасники справи: Міністерства юстиції України, ТОВ «ФАКТОРИНГ ФІНАНС» своїх представників для участі у судовому засіданні не направили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника заявника, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відкриті виконавчі провадження постановою державного виконавця від 02 серпня 2016 року ВП № 51816142 та постановою від 20 травня 2016 року ВП № 51167699.

В ході виконання зведеного виконавчого провадження державним виконавцем постійно вживаються дії направлені на розшук та арешт майна, що належить боржнику.

Постановою про арешт майна боржника від 02 серпня 2016 року арештовано все майно, що належить боржнику.

Постановами про арешт коштів боржника від 04 квітня 2019 року та 22 жовтня 2020 року державним виконавцем накладено арешт на кошти боржника, що містяться на рахунках відкритих боржником в банківських установах України. Згідно повідомлень банківських установ, постанови про арешт коштів прийняті до виконання, однак кошти для їх виконання відсутні.

Згідно інформації, що розміщена на сайті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, боржник серед власників цінних паперів не значиться. Згідно інформації з Державного земельного кадастру земельні ділянки на праві власності за боржником відсутні.

Згідно повідомлень обласних управлінь Держпраці боржник не є власником будь-яких технологічних транспортних засобів. Згідно повідомлень обласних управлінь Держпродспоживслужби (Держсільгоспінспекція України) боржник не має зареєстрованих тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів.

Згідно наданої у відповідності до Порядку взаємодії Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України та органів і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ та Міністерства юстиції України від 30.01.2018 за №64/261/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2018 за №140/31592, інформації на електронний запит державного виконавця за боржником зареєстровано транспортний засіб: TOYOTA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN/ номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 .

З огляду на те, що встановити місцезнаходження транспортного засобу не виявляється можливим, державним виконавцем прийнято постанову про розшук майна боржника від 16 листопада 2020 року.

Станом на дату подання заяви транспортний засіб не розшукано, правочинів щодо нього не вчинялося, боржник не повідомляє про дійсне місце знаходження автомобіля, що унеможливлює часткове погашення боргу.

Згідно інформації з Державної податкової служби, боржник є директором ТОВ «КОНСУЛЬТАЦІЙНО-ТОРГІВЕЛЬНИЙ БУДИНОК «ЄВРОБІЗНЕССТАНДАКРТ» код ЄДРПОУ 36531032.

Постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 12 квітня 2017 року звернуто стягнення у розмірі 20% на заробітну плату боржника.

Із загальної суми боргу, яка становить 43 354 941,60 грн погашено 64 717, 64 грн.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо суб`єкта, за боржником зареєстровано нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , яка на сьогоднішній день є тимчасово окупованою територією не підконтрольною Україні.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2025 року, тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорту, до моменту повного виконання виконавчого листа № 242/113/15-ц виданого 14 червня 2016 року Приазовським районним судом Запорізької області та ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року у справі 761/27453/14-ц (зведене виконавче провадження № 52912678).

Задовольняючи заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив з того, що боржник систематично здійснює добровільне часткове погашення заборгованості, що стягується в межах виконавчого провадження, тобто відсутні підстави стверджувати про ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього відповідним судовим рішенням. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що ані стягувачем, ані виконавцем не надано доказів того, що ОСОБА_1 має змогу та намір вибути за межі України з метою невиконання судового рішення.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції зазначеним вимогам закону відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

У п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконанням рішення суду завершується процес захисту суб`єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян.

Судові гарантії законності виконавчого провадження та захисту прав його учасників полягають у тому, що до юрисдикції суду віднесено вирішення низки питань, які мають значення для виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів, зокрема, таким є питання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 441 ЦПК України, суд може застосувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Разом із цим, суд також наділений повноваженнями вирішити питання щодо скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника (ч. 5 ст. 441 ЦПК України).

Так, згідно ч. 5 ст. 441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

При цьому слід зауважити, що ст. 441 ЦПК України не визначає умов (підстав), за наявності яких суд скасовує тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у разі зміни нею своєї поведінки по відношенню до виконання покладеного на неї рішенням суду обов`язку, зокрема, внесення платежів на погашення заборгованості, добросовісне виконання обов`язків боржника, які визначені Законом України «Про виконавче провадження», а також прийняття необхідних заходів для виконання рішення суду.

Таким чином, скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідуваної мети гарантування повернення боргу, або виявлено обставини, які спростовували б критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність натепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування.

Оскільки про наявність таких обставин, підстав та факторів, підтверджених належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, заявником повідомлено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про наявність підстав для скасування обмежувальних заходів.

Так, підставами звернення ОСОБА_1 до суду із вказаною заявою було те, що вона не ухиляється від виконання своїх зобов`язань перед ТОВ «Факторинг Фінанс», не вчиняє свідомих дій, направлених на ухилення від виконання зобов`язань, а виїжджати їй за межі України необхідно через те, що вона є директором ТОВ «ЄВРОБІЗНЕССТАНДАРТ», яке укладає зовнішньо економічні договори та приймає участь у зустрічах та переговорах з клієнтами, партнерами, в тому числі за кордоном.

З матеріалів справи вбачається, що 14 липня 2019 року між ТОВ «КТБ «Євробізнесстандарт» та естонською компанією «Salebest OU» було укладено договір про надання інформаційно-консультаційних послуг.

Відповідно до п.1.1 Договору від 14 липня 2019 року ТОВ «КТБ «Євробізнесстандарт» взяло на себе обов`язки надавати послуги по консультуванню компанії «Salebest OU» з питань комерційної діяльності та управління.

Відповідно до п. 3.2.5 Договору від 14 липня 2019 року ОСОБА_1 як директор ТОВ «КТБ «Євробізнесстандарт» зобов`язана не рідше ніж один раз в 2-3 календарних місяці відвідувати головний офіс компанії «Salebest OU», який знаходиться в місті Таллінн, Естонія.

Відповідно до положень п. 8.7. Договору від 14 липня 2019 року у разі порушення п. 3.2.5 Договору від 14 липня 2019 року ТОВ «КТБ «Євробізнесстандарт» оплачує штраф в розмірі 1000 євро за кожне порушення, а разі наявності декількох порушень компанія «Salebest OU» має право розірвати даний Договір в односторонньому порядку.

Крім того, ОСОБА_1 в заяві вказувала, що знайшло підтвердження під час розгляду даної заяви в суді першої інстанції, що з останньої стягуються 20 % з усіх видів її доходу, та борг перед стягувачем постійно погашається, що не заперечується апелянтом.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не здійснила жодних заходів щодо ухилення від виконання зобов`язань перед стягувачем.

Тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення і не може продовжуватися тривалий час з урахуванням положень ст.2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ.

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Аналогічні приписи містяться у ст. 313 ЦК України, згідно якої фізична особа має право на свободу пересування та має право на вільний самостійний виїзд за межі України.

Колегія суддів відповідно до приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч.4 ст.10 ЦПК України застосовує при розгляді даної справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї як джерело права.

Так згідно п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ст.6 Конвенції гарантує справедливий судовий розгляд не тільки відповідачу (боржнику), а й іншій стороні - позивачу (стягувачу), в тому числі при вирішенні питання про встановлення обмежень у випадку невиконання судового рішення.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права позивача (стягувача) на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення ст.6 Конвенції, зазначає, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін, а тому виконання рішення, має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" ("Горнсбі проти Греції").

Окрім того, існування боргу, який підтверджений остаточним судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення постановлене, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату цього боргу і становить "майно" цієї особи у розумінні ст.1 Першого протоколу Конвенції, а відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, ухваленого на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, передбачене ст.1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справах: "Агрокомплекс проти України", "Іванов проти України").

Водночас свобода пересування особи гарантована ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до положень ч.2 якої кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Разом з тим, ч.3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі "Гочев проти Болгарії" (рішення від 26 листопада 2009 року) ЄСПЛ підсумував принципи, з урахуванням яких має відбуватися оцінка правомірності вжиття заходів щодо обмеження свободи пересування особи у зв`язку з неоплаченими боргами, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, бути пропорційним меті його застосування, тобто знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом.

При цьому у п.49 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів. Аналогічні висновки викладені у рішенні ЄСПЛ від 13 листопада 2003 року у справі "Напияло проти Хорватії" п.п.78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (справа "Луордо проти Італії" п.96, справа "Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини" п.35, справа "Рінер проти Болгарії" п.121, справа "Стецов проти України п.32).

Отже, ст.2 Протоколу № 4 до Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права на свободу вільного пересування лише у відповідності із законом і в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним.

Тобто, для втручання у право боржника на свободу вільного пересування необхідно дотриматися розумного балансу (пропорційності) між правами боржника щодо вільного пересування та правами стягувача на остаточне виконання судового рішення і його правами на борг як на його майно.

В даному випадку з урахуванням встановлених обставин втручання у право боржника ОСОБА_1 на свободу вільного пересування очевидно та поза всяким розумним сумнівом є таким, що здійснюється у відповідності із законом, тобто у відповідності із п.19 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 441 ЦПК України, та з метою захисту прав та інтересів стягувача.

Однак, таке втручання не є пропорційним переслідуваній меті, оскільки як вище вказувалося, матеріали справи не містять доказів про свідоме (умисне) ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання зобов`язань, не підтверджуються матеріалами справи, оскільки протягом дії виконавчого провадження систематично стягуються грошові кошти з заробітної плати заявниці у ТОВ «КТБ «Євробізнесстандарт» на посаді керівника, можливість повного виконання рішення суду боржником ОСОБА_1 фактично погіршується становищем останньої, все майно якої, як зауважує представник Міністерства юстиції України - Онопрієнко І.В. в апеляційній скарзі, знаходиться у м. Донецьк, тобто на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, тому на даний час вважати, що обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України є необхідним і виправданим, немає підстав.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що факт ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, зокрема: утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Всі перелічені дії боржником ОСОБА_1 не вчинялися, що встановлено судом першої інстанції та не спростовано державним виконавцем у апеляційній скарзі.

Крім того, судом першої інстанції під час розгляду справи було встановлено, що із загальної суми боргу, яка становить 43 354 941,60 грн погашено 64 717, 64 грн, а в апеляційній скарзі представник Міністерства юстиції України - Онопрієнко І.В. зазначає, що ОСОБА_1 погашено 107 164,69 грн від вказаної суми заборгованості.

Таким чином, вбачається, що ОСОБА_1 не ухиляється від виконання своїх зобов`язань перед стягувачем, а навпаки виконує їх.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а зводяться до незгоди з оскаржуваною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2025 року.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 441 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Міністерства юстиції України - Онопрієнко Інни Віталіївни залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складене 20.04.2026 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: С.А. Голуб

К.П.Приходько