Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №761/1757/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/1757/25 Головуючий у І інстанції Твердохліб Ю.О.

Провадження №22-ц/824/2521/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - адвоката Бершадської Ірини Миколаївни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, у якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України») на її користь грошові кошти у сумі 10 000,00 грн, зобов`язати АТ «Державний ощадний банк України» відновити залишок коштів на картковому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 до стану, у якому він перебував перед виконанням несанкціонованих операцій від 03 жовтня 2024 року шляхом повернення 10 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що станом на 01 жовтня 2024 року у неї в користуванні знаходилася власна платіжна картка АТ «Державний ощадний банк України» з відкритим рахунком № НОМЕР_1 .

Позивач є споживачем фінансових послуг відповідача.

Зазначила, що 03 жовтня 2024 року з цього рахунку невідомими особами списано особисті грошові кошти позивача в розмірі 18 000,00 грн, про що позивач дізналася шляхом смс-інформування від банку.

У зв`язку з цим 07 жовтня 2024 року позивач звернулася до керуючого ТВБВ № 10026/0125 банку з повідомленням від 07 жовтня 2024 року про факт вчинення шахрайських дій повідомила співробітників банку про незаконне списання невідомими особами грошових коштів на її платіжній картці 5-ма транзакціями у загальній сумі 18 000,00 грн.

При цьому платіжна картка постійно знаходилася у позивача, у користування її вона нікому не передавала, зазначену картку не втрачала, ПІН-коди, логіни, паролі тощо не розголошувала, будь-яких платіжних доручень не складала ні в паперовому вигляді, ні в електронному вигляді з використанням мобільного додатку, або будь-якої іншої клієнтської системи банку.

Зазначила, що шахраї (або ж працівники АТ «Державний ощадний банк України») заблокували позивачці її платіжну карту, змінивши ПІН-код, у зв`язку з чим вона досі технічно не може користуватися власною картою.

Наголошувала на тому, що зняття коштів відбулося внаслідок шахрайських дій, таємного викрадення грошових коштів, оскільки списання коштів з рахунку відбулося поза волею позивача, не з її вини та за відсутності поінформованості про проведення банком операцій за її банківським рахунком.

При цьому позивач практично відразу (05 жовтня 2024 року) звернулася до правоохоронних органів із заявою про факт учинення невідомими особами протиправних дій щодо цього карткового рахунку.

06 жовтня 2024 року Святошинське управління поліції ГУ НП у м. Києві розпочало досудове розслідування у кримінальному провадженні 12024100080003152 за частиною 4 статті 185 КК України, позивачку визнано потерпілою у цьому кримінальному провадженні.

У подальшому, 23 жовтня 2024 року позивач надала банку доповнення від 23 жовтня 2024 року до свого повідомлення від 07 жовтня 2024 року про факт вчинення шахрайських дій.

У цих документах позивач зазначила, що шахраї створили віртуальний рахунок на картці НОМЕР_1 (у подальшому НОМЕР_2 ).

Позивач зазначає, що цими зверненнями (заявами, повідомленнями) звернулась із вимогами до відповідача про повернення незаконно списаних особистих та кредитних коштів.

Однак банк листом від 12 листопада 2024 року відмовив позивачу у задоволенні її заяв.

Поряд із цим позивачка отримала від банку банківські виписки за її рахунком № НОМЕР_1 , з якої вбачається, що 03 жовтня 2024 року у позивачки списано особисті грошові кошти в розмірі 18 000,00 грн протягом п`яти транзакцій.

У той же день в мобільному банкінгу позивачки шахраї без її участі та згоди створили на ім`я позивачки віртуальну карту, на яку вивели 8 000,00 грн, але зняти їх та використати не змогли. Позивачка зняла в касі банку 7 500,00 грн, заплативши 500,00 грн комісії. Таким чином, на руках у шахраїв лишилося 10 000,00 грн.

Позивачка вважає, що відмова відповідача у поверненні безпідставно списаних коштів є протиправною, що і стало підставою звернення до суду із цим позовом.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» відшкодувати ОСОБА_1 власні кошти в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок. Зобов`язано Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» відновити ОСОБА_1 залишок власних коштів на її картковому рахунку № НОМЕР_1 до стану, у якому він перебував перед виконанням несанкціонованих операцій від 03 жовтня 2024 року. Стягнуто з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в дохід держави 2 422 гривні 40 копійок.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах АТ «Ощадбанк» звернулась представник - адвокат Бершадська І.М., яка, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не врахував, що оспорювані операції здійснено з автентифікацією платіжного інструменту і його держателя, з проведенням верифікації та ідентифікації платіжного засобу в мобільному додатку «Ощад24/7» у порядку та спосіб встановлений чинним законодавством та договором, укладеним з Клієнтом.

Крім того, судом першої інстанції не враховано умови Договору комплексного банківського обслуговування (ДКБО), що регулюють договірні правовідносини сторін, відповідно до яких саме Клієнт зобов`язаний забезпечити/гарантувати неможливість отримання третіми особами інформації про Логін, Пароль, Картковий пароль, а також ПІН, CVV2/CVC2, строк дії, номер Катки тощо (п. 9.15 ДКБО).

Відповідно до п.п. 17.2.6, 17.2.7, 17.2.9 ДКБО для початку роботи Клієнта з Системою ДБО Клієнт повинен обов`язково виконати процедуру реєстрації у Системі ДБО згідно з Договором та документацією до Системи ДБО. Будь-яка інформація, надана Клієнтом до Банку після проходження Клієнтом Реєстрації вважається такою, що надана особисто Клієнтом та підлягає застосуванню Банком в порядку, передбаченому Договором.

Апелянт звертає увагу суду на те, що за умовами ДКБО Банк не несе відповідальності за операції, вчинені в системі дистанційного банківського обслуговування «Ощад24/7», здійснені з використанням відомих лише і виключно Позивачу даних її облікового запису. Відповідальність за такі операції несе позивачка.

Скаржник також вважає, що при ухваленні рішення судом неправильно було застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 35, 36, 64, 68, 88 Закону України «Про платіжні послуги», п. 139 розділу VIIПоложення «Про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», затвердженого постановою правління НБУ №164 від 29.07.2022 року.

Вважає також, що задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 шляхом зобов`язання Банку відшкодувати позивачці власні кошти в розмірі 10 000 гривень та одночасно зобов`язавши Банк відновити позивачці залишок власних коштів на її картковому рахунку до стану, в якому він перебував перед виконанням несанкціонованих операцій від 03.10.2024 року, суд порушив заборону подвійного притягнення до юридичної відповідальності та норму ст. 61 Конституції України, ст. ст. 3,10 ЦК України.

Апелянт також вважає, що АТ «Ощадбанк» не є належним відповідачем у даній справі, а належним відповідачем є отримувач коштів за оскаржуваними транзакціями.

Позивачка ОСОБА_1 скористалась своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти наведених скаржником доводів, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що наведені в апеляційній скарзі аргументи були предметом дослідження судом першої інстанції і в рішенні суду їм надано відповідну правову оцінку. Звертає увагу суду на те, що в ході розгляду даної справи відповідач намагався безпідставно покласти вину за втрату коштів на саму ОСОБА_1 , яка, вочевидь, є менш захищеною стороною у цих правовідносинах, та таким чином уникнути необхідності повернення коштів. При цьому, жодних доказів вини позивачки, які б свідчили, що остання своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції та/чи мобільного телефону з фінансовим номером, матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги в частині порушення заборони подвійного притягнення до відповідальності вважає безпідставними. Вказує, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення мова йде про 10 000 гривень, списання яких не було ініційоване позивачкою, тому відшкодування їх відповідачем та повернення їх на рахунок позивача фактично і призведе до відновлення ОСОБА_1 залишку власних коштів на її картковому рахунку до стану, у якому він перебував перед виконанням несанкціонованих операцій від 03 жовтня 2024 року.

У судовому засіданні представник АТ «Державний ощадний банк України» Бершадська І.М. підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Лозовий Д.А. проти задоволення апеляційної скарги в судовому засіданні заперечував, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Таргоній Д.О., пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягаєчастковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та AT «Державний ощадний банк України» укладено договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки).

На ім`я позивачки в AT «Державний ощадний банк України» відкрито картковий рахунок № НОМЕР_3 в гривні України та надано платіжну картку № НОМЕР_4 до нього.

03 жовтня 2024 року AT «Державний ощадний банк України» відкрито на ім`я позивачки картковий рахунок № НОМЕР_5 в гривні України та надано платіжну картку № НОМЕР_6 до нього (а. с. 97).

06 жовтня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено заяву ОСОБА_1 та зареєстроване кримінальне провадження № 1202410080003152 за частиною 4 статті 185 КК України (а. с. 7).

07 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до керуючого ТВБВ № 10026/0125 банку з повідомленням про факт вчинення шахрайських дій та повідомила співробітників банку про незаконне списання невідомими особами грошових коштів на її платіжній картці 5-ма транзакціями у загальній сумі 18 000,00 грн (а. с. 8).

16 жовтня 2024 року з карткового рахунку № НОМЕР_5 позивачкою було знято готівкові кошти через касу банку в сумі 7 975,00 грн, комісія склала 25,00 грн, що підтверджується випискою за картковим рахунком № НОМЕР_5 .

23 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подала до керуючого ТВБВ № 10026/0125 доповнення до заяви та повідомила, що шахраї створили віртуальну картку, на якій перебувала грошова сума (а. с. 9).

Листом від 12 листопада 2024 року AT «Державний ощадний банк України» повідомило про відсутність підстав для повернення грошових коштів та рекомендувало звернутися до правоохоронних органів (а. с. 14).

За даними програмного забезпечення AT «Державний ощадний банк України» 03 жовтня 2024 року через систему ДБО «Ощад 24/7» (новий мобільний додаток FLUMO) за картковими рахунками позивачки відбулись наступні успішні операції з переказу коштів (спірні операції):

- транзакції за рахунком № НОМЕР_3 сard № НОМЕР_4 ( НОМЕР_7 ):

03 жовтня 2024 року о 23:20 переказ через «Ощад 24/7» між власними картками, на картку НОМЕР_6 ( НОМЕР_8 ), яка відкрита 03 жовтня 2024 року через додаток 10 000 UAH (- 10 000,00);

03 жовтня 2024 року о 23:19 Perekaz па kartku inshogo banku 2 000 UAH (- 2 000,00);

03 жовтня 2024 року о 23:18 Perekaz па kartku inshogo banku 2 000 UAH (- 2 000,00);

03 жовтня 2024 року о 23:18 Perekaz na kartku inshogo banku 2 000 UAH (- 2 000,00);

03 жовтня 2024 року о 23:18 Perekaz na kartku inshogo banku 2 000 UAH (-2 000,00);

- транзакції за рахунком № НОМЕР_5 Card № НОМЕР_6 ( НОМЕР_8 ):

03 жовтня 2024 року о 23:20 переказ через «Ощад 24/7» між власними картками, з картки НОМЕР_4 ( НОМЕР_7 ) 10 000 UAH (10 000,00);

03 жовтня 2024 року о 23:20 Perekaz па kartku inshogo banku 2 000 UAH (-2 000,00) (а. с. 94, 125).

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції виходив із того, що АТ «Державний ощадний банк України» не довело, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до частини першої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.3 ст. 1092 ЦК України порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

Законом України «Про платіжні послуги» визначаються поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.

Відповідно до пункту 56 ч. 1 статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки.

Відповідно до п. 57 ч 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього.

Відповідно до частини шостої статті 64 Закону України «Про платіжні послуги» порядок відкриття рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунку та особливості його обслуговування зазначаються в договорі, укладеному між надавачем платіжних послуг з обслуговування рахунку та користувачем - власником рахунку.

Відповідно до ч. 19, 20 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги» емітент зобов`язаний: 1) забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна жодним іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого частиною шістнадцятою цієї статті); 2) зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору; 3) не надавати користувачу електронні платіжні засоби без відповідного запиту користувача, крім випадку надання користувачу електронного платіжного засобу на заміну раніше виданого електронного платіжного засобу; 4) забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату електронного платіжного засобу, або втрату індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання електронного платіжного засобу після отримання такого повідомлення; 5) забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про необхідність розблокування або заміни (перевипуску) електронного платіжного засобу; 6) повідомляти користувача про виконання операцій з використанням електронного платіжного засобу. У разі невиконання емітентом обов`язку з інформування користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від виконання таких операцій несе емітент. Обов`язок емітента щодо повідомлення користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним у разі: інформування емітентом користувача про кожну виконану операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; відмови користувача від отримання повідомлень емітента про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу користувача, про що зазначено в договорі про надання платіжних послуг; 7) реєструвати та протягом строку, передбаченого нормативно-правовими актами Національного банку України, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування емітентом користувача та користувачем емітента, надавати користувачу таку інформацію за його письмовим зверненням. Під час реєстрації повідомлення користувача про втрату електронного платіжного засобу емітент зобов`язаний зазначити дату і час одержання повідомлення. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів та/або індивідуальної облікової інформації. Втратою індивідуальної облікової інформації є неможливість здійснення платником використання індивідуальної облікової інформації, неправомірне заволодіння та/або використання чи загроза заволодіння та/або використання іншими особами індивідуальної облікової інформації або її компонентів.

Користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний: 1) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором; 2) зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом; 3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; 4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції; 5) негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.

Згідно ч. 21 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги» емітент має право: 1) заблокувати електронний платіжний засіб користувача після надходження повідомлення про втрату чи загрозу втрати електронного платіжного засобу або в інших випадках відповідно до умов договору та/або законодавства; 2) розблокувати електронний платіжний засіб, якщо втрата електронного платіжного засобу користувачем не підтвердилася або в інших випадках відповідно до умов договору та/або законодавства; 3) зупинити або припинити право користувача на використання електронного платіжного засобу у разі порушення користувачем умов його використання, визначених договором та/або законодавством. Зупинення або припинення права користувача на використання електронного платіжного засобу не припиняє зобов`язань користувача і емітента, що виникли до зупинення або припинення зазначеного права.

Відповідно до ст. 68 Закону України «Про платіжні послуги» електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою.

Під час виконання автентифікації надавачі платіжних послуг зобов`язані виконувати вимоги Національного банку України щодо захисту конфіденційності та цілісності індивідуальної облікової інформації користувачів.

Надавачі платіжних послуг зобов`язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: 1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; 2) ініціювання дистанційної платіжної операції; 3) будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій).

Надавачі платіжних послуг зобов`язані розробити та застосовувати елементи посиленої автентифікації, які мають бути незалежними, щоб виявлення факту несанкціонованого доступу до одного захищеного елемента або його розголошення не загрожувало надійності інших елементів, а також запровадити заходи із забезпечення захисту конфіденційності даних автентифікації.

Для проведення дистанційних платіжних операцій надавачі платіжних послуг зобов`язані застосовувати посилену автентифікацію платника, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов`язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача.

Надавачі платіжних послуг з обслуговування рахунку зобов`язані застосовувати вимоги частин третьої і п`ятої цієї статті у разі надходження запиту з ініціювання платіжної операції від надавача послуг з ініціювання платіжної операції або запиту від надавача послуг з надання інформації за рахунками.

Відповідно до ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином. Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.

Відповідно до пункту 136 Постанови Правління НБУ №164 від 29 липня 2022 року «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», користувач зобов`язаний: 1) зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень; 2) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором.

Пунктом 140 Положення визначено, що користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.

Відповідно до п. 144 Положення надавач платіжних послуг повинен сприяти власнику рахунку/держателю в поверненні коштів за неналежною платіжною операцією з використанням платіжного інструменту шляхом негайного надання доступної йому інформації про таку операцію (без стягнення плати), уключаючи інформацію, отриману на його запит від надавача платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача. Надавач платіжних послуг, який обслуговує неналежного отримувача, для встановлення правомірності платіжної операції з використанням платіжного інструменту в разі опротестування неналежної платіжної операції власником рахунку та/або держателем та/або на вимогу емітента зобов`язаний після отримання відповідного повідомлення негайно заблокувати кошти в сумі неналежної платіжної операції на рахунку неналежного отримувача на строк до 30 календарних днів.

Пунктом 146 Положення визначено, що власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Відповідно до п. 17.2.9 Договору комплексного банківського обслуговування, до якого приєдналася позивачка, інформація щодо здійснення клієнтом операцій в Системі ДБО (дистанційного банківського обслуговування) фіксується в електронних протоколах, які зберігаються у банку, і які сторони домовилися вважати належним та допустимим доказом при розгляді судом або іншим компетентним органом, установою спору між ними або спору за їх участю.

Згідно з п. 17.4.4 ДКБО клієнт персонально відповідає за зберігання і не розголошення третім особам авторизаційних та ідентифікаційних даних при роботі ДБО, компрометацію ідентифікаційних/авторизаційних даних за допомогою вірусів і програм-шпигунів на персональному програмному забезпеченні Клієнта. Банк не несе відповідальності за операції з Картковим рахунком Клієнта при розголошенні третім особам авторизаційних та ідентифікаційних даних, відсутності сертифікованого антивірусного забезпечення.

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61- 30583св18), від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21).

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року № 176/1445/22.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведені вина банку, його неправомірні дії або бездіяльність, спірні операції з переказу коштів здійснені коректно з використанням всіх необхідних реквізитів, які були відомі виключно позивачу за його свідомої поведінки, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Відповідачем не надано доказів, що 03.10.2024року спірні перекази коштів здійснені позивачкою або іншою особою з використанням її особистих даних та із застосуванням саме посиленої автентифікації користувача, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов`язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача, з використанням фінансового номеру позивачки.

Також матеріали справи не містять будь-яких даних щодо розголошення реквізитів/втрати картки позивачем та розміщення ним інформації про платіжну картку на невідомих і незахищених сайтах, що не підтримують технологію додаткової перевірки держателя картки.

Виявивши вчинення кримінального правопорушення, позивачка повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів. Тобто дії позивача після встановлення безпідставності списання його коштів невідомими особами відповідають вимогам законодавства - повідомлення про здійснення неініційованих платіжних операцій за картковими рахунками.

Доводи апеляційної скарги про те, що АТ «Ощадбанк» не є належним відповідачем у даній справі, а також про те, що саме позивач в разі встановлення винних осіб не позбавлений можливості звернутись до них з відповідним позовом для захисту своїх прав, які він вважає порушеними, а також що якщо позивач як ініціатор переказу вважає, що в результаті переказу кошти отримано неналежним отримувачем, він має право звернутися до нього з відповідними вимогами про повернення коштів, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вимогах закону, а саме п. 146 розділу VII Положення, яким визначено, що власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, та відхиляються апеляційним судом.

Поряд із цим, колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що ухвалюючи рішення про зобов`язання банку відшкодувати ОСОБА_1 10 000,00 грн та одночасно відновити позивачці залишок власних коштів на її картковому рахунку до стану, в якому він перебував до виконання несанкціонованих операцій від 03.10.2024 року, суд першої інстанції фактично двічі застосував відповідальність за одне й те ж правопорушення.

Так, судом було встановлено, що 03.10.2024 року по рахунку№ НОМЕР_3 з картки № НОМЕР_4 ( НОМЕР_7 ) відбулись наступні транзакції:

1) о 23:20 переказ через «Ощад 24/7» між власними картками, на картку НОМЕР_6 ( НОМЕР_8 ), яка відкрита 03 жовтня 2024 року через додаток 10 000 UAH (- 10 000,00);

2) о 23:19 Perekaz па kartku inshogo banku 2 000 UAH (- 2 000,00);

3) о 23:18 Perekaz па kartku inshogo banku 2 000 UAH (- 2 000,00);

4) о 23:18 Perekaz na kartku inshogo banku 2 000 UAH (- 2 000,00);

5) о 23:18 Perekaz na kartku inshogo banku 2 000 UAH (-2 000,00).

Крім того, за рахунком № НОМЕР_5 по картці № НОМЕР_6 ( НОМЕР_8 ) 03 жовтня 2024 року о 23:20 переказ через «Ощад 24/7» між власними картками, з картки НОМЕР_4 ( НОМЕР_7 ) 10 000 UAH (10 000,00); о 23:20 Perekaz па kartku inshogo banku 2 000 UAH (-2 000,00)

Крім того, із 10 000 гривень, що були несанкціоновано переказані з картки № НОМЕР_4 ( НОМЕР_7 ) на новостворену картку № НОМЕР_6 ( НОМЕР_8 ), позивачка змогла зняти готівкою 7 975,00 грн, сплативши 25,00 гривень комісії.

Таким чином, шляхом проведення несанкціонованих позивачкою переказів на картку іншого банку, остання була позбавлена грошових коштів на суму 10 000,00 грн.

Стаття 61 Конституції України встановлює, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Чинне законодавство забороняє двічі застосовувати відповідальність одного й того самого виду за одне й те саме порушення.

У постанові Великої Плати Верховного Суду від 01.06.2021 по справі №910/12876/19 роз`яснено, що принцип non bis in idem (лат «двічі за одне й те саме не карають»), закріплений у статті 61 Конституції України, забороняє подвійне притягнення до одного видку юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Принцип гарантує справедливість покарання та унеможливлює необґрунтоване та надмірне накладення відповідальності на особу.

За таких обставин суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок про задоволення позовної вимоги про відновлення залишку коштів на картковому рахунку та одночасно зобов`язавши банк відшкодувати позивачці грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн.

Вказана обставина, а саме неправильне застосування судом норм матеріального права, що потягнуло за собою подвійне накладення на відповідача юридичної відповідальності, відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Вирішуючи питання по суті заявлених позивачем вимог, апеляційний суд звертає увагу, що рішення суду про зобов`язання банкувідновити ОСОБА_1 залишок власних коштів на її картковому рахунку № НОМЕР_1 до стану, у якому він перебував перед виконанням несанкціонованих операцій від 03 жовтня 2024 року має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі відповідача, але його коштом) порядку.

З огляду на вказане, враховуючи мету відповідного позову, апеляційний суд приходить до висновку про те, що часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь позивачки ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 10 000,00 гривень - буде достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача, який призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - адвоката Бершадської Ірини Миколаївнизадовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 10 000,00 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухваленнята може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 20.04.2026 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Борисова О.В.

Голуб С.А.