Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №754/13868/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 754/13868/25 Головуючий у І інстанції Галась І.А.

Провадження №22-ц/824/2630/2026 Головуючий у 2 інстанції ТаргонійД.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Квіткіна Юрія Миколайовича на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 26 серпня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

25 серпня 2025 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 , яка діє через представника адвоката Квіткіна Юрія Миколайовича про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій заявник просив забезпечити його майбутній позов про визнання угоди фраудаторною, шляхом накладання арешту на частину квартири за адресою - АДРЕСА_1 та заборонити вчинення реєстраційних дій щодо даного об`єкту нерухомості.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26 серпня 2025 року в задоволенні заяви відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся його представник - адвокат Квіткін Ю.М., просить ухвалу скасувати та постановити нову, яким задовольнити заяву про забезпечення позову, накласти арешт на об`єкт нерухомого майна - квартири за адресою - АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , заборонити вчинення реєстраційних дій щодо вказаного об`єкту нерухомого майна.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що в заяві про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви було зазначено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 21.06.2016р. було укладено договір дарування 1/2 частини квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі за № 5540. За цим договором ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 1/2 частини квартири під номером АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1107937280000. ОСОБА_1 буде подано до Деснянського районного суду м. Києва позовну заяву про визнання недійсним вищезгаданого договору як фраудаторного вчиненого на шкоду кредитору та припинення права власності ОСОБА_2 на майно, набуте за фраудаторним договором.

Мотивуючи відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову суд зазначив, що обраний спосіб забезпечення позову, характер анонсованих позовних вимог, існування тривалого судового процесу між сторонами в іншому суді, вимоги діючого законодавства на даний час, суд вважає, що підстав для задоволення заяви немає.

Апелянт з такими висновками суду не погоджується, вважає ухвалу суду формальною та належним чином не мотивованою.

Вказує на те, що подана заява про вжиття заходів для забезпечення позову була належним чином обґрунтована. В даній заяві було зазначено, що підставою для наступного звернення до Суду про визнання договору дарування недійсним як фраудаторного є те, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07.06.2018р. у справі № 463/6286/17, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 03.09.2014 року в розмірі 3 027 702 гривень 76 заборгованості.

На виконання рішення суду Личаківським районним судом м. Львова було видано виконавчий лист від 28.04.2023р.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 17.08.2023р. у справі № 463/6286/17 поновлено пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого Личаківським районний судом м. Львова на виконання рішення від 07.06.2018р.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Борського Руслана Михайловича від 18.09.2023р. відкрито виконавче провадження № 72808249 із виконання виконавчого листа Личаківського районного суду м. Львова від 28.04.2023р. № 463/6286/17.

На даний час виконавче провадження № 72808249 триває, що підтверджується інформацією про виконавче провадження від 24.08.2025р., заборгованість не погашається

Як вбачається з відповіді приватного виконавця Борського Р.М. від 14.10.2024р. № 3070 згідно відповіді МВС та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_3 будь-яке рухоме чи нерухоме майно за боржником не зареєстровано. Кошти на рахунку відкритому боржником в АТ КБ «Приватбанк» відсутні. Згідно відповіді ДПС України, боржник доходів не отримує.

Отже, ОСОБА_3 , після настання строку виконання основного зобов`язання (30.09.2014р.) з метою приховування майна та унеможливлення в подальшому звернення на нього стягнення безоплатно відчужив на користь ОСОБА_2 належну йому 1/2 частини квартири під номером АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1107937280000.

Такий правочин є вчиненим на шкоду кредитору - ОСОБА_1 . Відповідно до сталої позиції Верховного Суду недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанови Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20, 31 січня 2024 року в справі №355/91/22)

З врахуванням характеру вчиненого правочину, обґрунтованих підстав вважати, що сторони правочину перебувають в родинних відносинах (однакове прізвище, безоплатність правочину) існує реальна загроза, що майно, яке є предметом правочину, може бути відчужено, що в подальшому в разі задоволення позову може призвести до неможливості виконання рішення суду, а відтак вважаю, що є наявні всі правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на це майно та заборони вчинення реєстраційних дій щодо даного майна.

Скаржник вважає, що обрані види забезпечення позову не призведуть до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично буде перебувати у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Відзиву на апеляційну скаргу, в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Квіткін Ю.М. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства.

Керуючись ч. 2 ст. 372 ЦПК України суд визнав за можливе розглядати справу у відсутності відповідачів.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представника заявника, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволенні вимог заяви, суд першої інстанції, взявши до уваги обраний заявником спосіб забезпечення позову, характер анонсованих позовних вимог, існування тривалого судового процесу між сторонами в іншому суді, вимоги діючого законодавства на даний час, вважав, що підстав для задоволення заяви немає.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).

Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 рокув справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23, від 11 серпня 2022 року в справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21) та інших.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23.

У постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Так, з матеріалів справи вбачається, що маючи намір звернутися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування частки квартири як фраудаторного, ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви зазначав про те, що 03 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір позики, за умовами якого останній отримав від заявника 1 001 749,88 грн на строк до 30 вересня 2014 року.

ОСОБА_3 у визначений договором строк кошти не повернув. Після настання строку виконання умов договору уклав оспорюваний договір дарування частини квартири під АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_4 .

На даний час триває виконавче провадження №72808249, відкрите на виконання виконавчого листа, виданого 28.04.2023 року Личаківським районним судом м. Львова у справі №463/6286/17 щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 3 027 702, 76 грн. Заборгованість ОСОБА_5 не погашена.

Заявник вважає, що оспорюваний правочин вчинений на шкоду кредитору ОСОБА_1 , існує реальна загроза, що майно, яке є предметом правочину, може бути відчужено, що в подальшому зробить неможливим виконання рішення суду першої інстанції, у випадку задоволення позовних вимог.

Враховуючи приписи частини першої статті 317 ЦК України, відповідно до яких власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи заявника про можливість утруднення чи неможливості виконання можливого рішення суду, є обґрунтованими, оскільки не вжиття таких заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо дійсності правочину, за яким боржником на шкоду кредитору було відчужено майно, за рахунок якого можливе задоволення вимог кредитора.

В разі відчуження відповідачами нерухомого майна, яке є предметом оспорюваного договору, виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог стане неможливим.

Апеляційний суд зауважує, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову у вигляді арешту майна, не позбавляє відповідачів права володіння та користування майном, а лише обмежує їх право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивача.

З огляду на наведене, обґрунтованими є доводи заявника про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в майбутньому рішення суду, а також забезпечити ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Суд першої інстанції зазначені обставини належним чином не перевірив, не дав належної оцінки доводам заявника про наявність підстав для забезпечення позову, мотивів для відхилення таких доводів в ухвалі про відмову в задоволенні заяви не зазначив.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 звернуто увагу на те, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Наведений у заяві захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і породження нових спорів, що не відповідає завданню цивільного судочинства.

Колегією суддів враховано, що цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Тобто, при розгляді питання про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

З наведеного слідує, що питання обґрунтованості позовних вимог перевіряються судом під час розгляду справи по суті і не мають розглядатися при забезпеченні позову, оскільки дана процесуальна дія є оперативним заходом, що вживається для забезпечення виконання судового рішення та/або ефективного захисту (поновлення) прав позивача, які він вважає порушеними.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову у даній справі постановлена за неповного з`ясування обставин, що мають значення по справі, з порушенням норм процесуального законодавства, тому наявні підстави для її скасування та постановлення нового рішення про задоволення заяви.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Квіткіна Юрія Миколайовича задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 26 серпня 2025 року скасувати та постановити нове судове рішення.

Задовольнити заяву ОСОБА_1 , який діє через представника адвоката Квіткіна Юрія Миколайовича про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Накласти арешт на об`єкт нерухомого майна: квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1107937280000, що належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ); заборонити вчинення реєстраційних дій щодо об`єкту нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1107937280000.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне судове рішення складене 20.04.2026 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді : О.В. Борисова

.А. Голуб