Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №753/13460/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 753/13460/24

провадження № 22-ц/824/956/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про припинення права володіння, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації земельної ділянки, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дідика Ігоря Миколайовича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року в складі судді Шаповалової К. В.,

встановив:

10.07.2024 керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою водного фонду.

Позов мотивовано тим, що 05.01.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Меженською К. С. зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю загальною площею 1 694,9 кв.м. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Реєстрацію проведено на підставі довідки про показники об`єкта нерухомого майна від 30.12.2021, виданої ТОВ «Консалтингова агенція з нерухомості».

Інші документи, обов`язкові для здійснення державної реєстрації відповідно до положень «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (у редакції, чинній на момент прийняття рішення державним реєстратором), - відсутні, а нерухоме майно, на яке зареєстровано право приватної власності, відповідно до ст. 376 ЦК України має ознаки самочинного будівництва.

В подальшому, ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу частки у праві власності нежитлової будівлі від 14.10.2022 №1663 відчужив частину вказаної нерухомості на користь ОСОБА_1 .

Також, відповідно до договору купівлі-продажу частки у праві власності нежитлової будівлі від 14.10.2022 № 1665 ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_1 частину вказаної нерухомості.

Так, 14.10.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Г. В. на підставі посвідченого нею договору купівлі-продажу частки у праві власності нежитлової будівлі від 14.10.2022 № 1663 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на частини у праві власності нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

14.10.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Г. В. на підставі посвідченого нею договору купівлі-продажу частки у праві власності нежитлової будівлі від 14.10.2022 №1665 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на частини у праві власності нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, з 14.10.2022 одноособовим власником нежитлової будівлі загальною площею 1 694 кв.м по АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку спеціаліста - геодезиста ОСОБА_3 від 11.03.2024 за результатами проведення огляду від 07.03.2024 у кримінальному провадженні №42022102070000244 від 11.04.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 365-2, ч. 1 ст. 239 КК України, нежитлова будівля, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 повністю розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:286:0102. Площа забудови нежитлової будівлі становить 0,0940 га (має 2 поверхи).

Вказаний об`єкт розміщений у межах прибережної захисної смуги водного об?єкта (План-схема замірів та обмірів додається).

Факт знаходження будівлі на вказаних земельних ділянках підтверджено інформацією Національного центру управління та випробувань космічних засобів від 07.05.2024, яким здійснено ретроспективний супутниковий моніторинг, а також оглядом місця події від 07.03.2024.

Інформація про зареєстроване речове право на земельну ділянку у державних реєстрах відсутня.

Разом з тим, зазначена земельна ділянка належать до земель комунальної власності в силу положень ч. 2 ст.83 Земельного кодексу України, згідно із якою усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, перебувають у комунальній власності.

При цьому, рішення про передачу земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, у користування чи власність ані ОСОБА_1 , а ні іншим особам Київською міською радою не приймалось.

Отже, нежитлова будівля загальною площею 1 694 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є самочинним будівництвом, на яке ОСОБА_2 попри здійснену державну реєстрацію речового права, не набув права власності в силу положень ч. 2 ст. 376 ЦК України, а отже і передати ці права відповідачу ОСОБА_1 він не міг.

За таких обставин права власності у ОСОБА_1 відсутнє, а оголошене володіння майном здійснене шляхом державної реєстрації речового права підлягає припиненню, оскільки обмежує права власника землі (територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради) щодо розпорядження земельною ділянкою, на якій ця нерухомість розташована.

Також підлягають поновленню права власника землі щодо користування земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_4 знести самочинно збудоване майно.

Крім того, підлягає скасуванню державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, оскільки вона здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої з урахуванням наявності у відповідача права власності на об`єкт нерухомого майна, яке насправді відсутнє та обмежує права власника землі щодо вільного розпорядження земельною ділянкою.

Як вбачається із даних Публічної кадастрової карти України, спірна земельна ділянка сформована за рахунок земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:90:286:0027 загальною площею 5,4338 га, яка розташована у Дарницькому районі міста Києва, категорія земель - землі водного фонду, вид використання - для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей.

З огляду на викладене, позивач просив суд:

- припинити володіння ОСОБА_1 нерухомим майном - нежитловою будівлею загальною площею 1 694,9 кв.м. по АДРЕСА_1 , оголошене рішеннями приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гончар Г. В. номер 65136562 від 14.10.2022 (номер відомостей про речове право - 48143853) та номер 65136279 від 14.10.2022 (номер відомостей про речове право - 46075486), шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про відсутність права із закриттям розділу та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 2552408180000;

- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою комунальної власності загальною площею 0, 8212 га із кадастровим номером 8000000000:90:286:0102, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва - нежитлову будівлю загальною площею 1 694,90 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:90:286:0102, загальною площею 0,8312 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року позов задоволено частково.

Припинено право володіння ОСОБА_1 нерухомим майном - нежитловою будівлею загальною площею 1 694,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (номер відомостей про речове право 48144121 від 14 жовтня 2022 року та № 48143853 від 14 жовтня 2022 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2552408180000).

Усунуто перешкоди у користуванні земельною ділянкою комунальної власності загальною площею 0,8312 га з кадастровим номером 8000000000:90:286:0102 за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва - нежитлову будівлю загальною площею 1694,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Подільської окружної прокуратури міста Києва судовий збір у розмірі 4 542 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , зареєструвавши право власності на нежитлове приміщення на земельній ділянці комунальної власності, жодного речового права на спірну земельну ділянку не мав. Тому об`єкт нерухомого майна загальною площею 1 684,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 є самочинним будівництвом. Про вказане відповідачу було достеменно відомо на момент укладання договорів купівлі-продажу нерухомого майна, яке є самочинним будівництво, з урахуванням змісту цих договорів, зокрема відсутності будь-якої інформації про земельну ділянку, на якій така нежитлова будівля розташована, а також заяв дозвільного характеру до Департаменту щодо земельної ділянки.

В розумінні чинного законодавства належне відповідачу майно є сукупністю будівельних матеріалів, а відтак демонтувавши (розібравши) на виконання рішення суду таке майно, будівельні матеріали залишаться у власності відповідача і він не позбавлений права ними розпоряджатись на власний розсуд.

Виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правоволоділець) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт (правова позиція, викладене у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 904/7803/21).

За таких підстав вимога про припинення володіння ОСОБА_1 нерухомим майном - нежитловою будівлею загальною площею 1684,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 підлягає задоволенню.

Поряд з цим, вимога про припинення права володіння шляхом внесення до ДРРП запису про відсутність права із закриттям розділу та реєстраційної справи, не підлягає задоволенню, оскільки вказане не відноситься до компетенції суду та такі дії вчиняються, з урахуванням норм законодавства України державними реєстраторами, на підставі відповідного судового рішення про припинення права володіння.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою 0,8312 га з кадастровим номером 8000000000:90:286:0102 за адресою: АДРЕСА_2 шляхом зобов`язання відповідача знести об`єкт самочинного будівництва - нежитлову будівлю загальною площею 1684,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 .

В задоволенні позову про скасування державної реєстрації у ДЗК земельної ділянки з кадастровим № 8000000000:90:286:0102 суд відмовив з підстав з`явлення цієї вимоги до неналежного відповідача.

За встановлених судом обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор, здійснюючи представництво інтересів держави, з метою захисту її інтересів, правомірно звернувся до суду з позовом у цій справі.

При цьому судом взято до уваги: письмові пояснення Київської міської ради, надані суду 31 жовтня 2024 року, про те, що остання не вживала самостійно заходів цивільно-правового характеру щодо порушення інтересів держави при реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитловий будинок загальною площею 1684,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , та порушення земельного законодавства при реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:286:0102, зміни її цільового призначення в Державному земельному кадастрі; звернення позивача 11 березня 2024 року з листом до Київської міської ради, в якому повідомив про відкрите кримінальне провадження № 42022102070000244 щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та розташованої на ній нежитлової будівлі; звернення позивача до Київської міської ради з листом від 11 червня 2024 року, в якому йшлось про встановлення порушень законодавства при реєстрації об`єкту нерухомості по АДРЕСА_1 на земельній ділянці комунальної власності м. Києва, останній попередив про звернення з позовом до суду для захисту державних інтересів.

06.05.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Дідик І. М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року в частині задоволення вимог про припинення права володіння ОСОБА_1 нерухомим майном - нежитловою будівлею загальною площею 1 694,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ; усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності загальною площею 0,8312 га з кадастровим номером 8000000000:90:286:0102 за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва - нежитлову будівлю загальною площею 1694,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.

Вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим, ухваленим за неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, за відсутності належних та допустимих доказів, а також з порушенням норм процесуального права.

Посилається на те, що в ході судового розгляду відповідач наголошував на тому, що прокурором не надано будь-яких доказів неможливості звернення Київської міської ради з відповідним позовом, обставин нездійснення чи неналежного здійснення позивачем захисту інтересів держави, прокурор не отримував від Київської міської ради, як уповноваженого органу місцевого самоврядування, будь-яких відомостей про можливе вжиття заходів реагування, призначення перевірки за фактами, викладеними в повідомленні, неможливості вжиття таких заходів, а також відповідач зазначав, що прокурором не було надано достатньо часу для вжиття відповідних заходів, здійснення перевірки з огляду на встановлені обставини.

Надані прокурором докази не містять відомостей, а позовна заява обґрунтування того, що інтереси держави потребували невідкладного захисту.

Прокурор формально дотримався вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» з метою створення умов для звернення до суду.

Відповідач, зважаючи на зазначені обставини, наголошував на наявності підстав для залишення позову без розгляду, оскільки уповноваженому органу не було надано достатньо часу для здійснення відповідної перевірки та вжиття заходів, прокурор ініціював процедуру звернення до суду до закінчення строку, наданого для вжиття заходів, не довівши невідкладність такого звернення.

В свою чергу, суд першої інстанції, не надавши оцінку цим доводам, прийшов до висновку, що прокурор правомірно звернувся з цим позовом, оскільки повідомив Київську міську раду про встановлені порушення, а орган місцевого самоврядування не вжив відповідних заходів.

Щодо доводів позивача про нікчемність укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 правочинів зазначив, що матеріали справи не містять вироку суду, або іншого належного та допустимого доказу на підтвердження вини ОСОБА_1 та вчинення ним умисних дій з метою заволодіння земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:286:0102 за адресою: АДРЕСА_1 .

Метою укладення договору купівлі-продажу від 14.10.2022 № 1663 та договору купівлі - продажу від 14.10.2022 № 1665 є набуття у власність нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а не заволодіння земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:286:0102, а отже такі договори не можуть вважатись такими, що спрямовані на порушення публічного порядку.

Можливі порушення при здійсненні реєстрації права власності на нерухоме майно, на які посилається прокурор в позовній заяві, відносяться до інших публічно-правових відносин, та в силу положення ст.228 ЦК України не можуть кваліфікуватись як такі, що спрямовані на порушення публічного порядку.

Прокуратура, звертаючись до суду в інтересах держави, не надала доказів, які є належними, достатніми і допустимими в силу закону на підтвердження відсутності у ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , незаконності набуття відповідачем права власності на нерухоме майно за зазначеною адресою, нікчемності правочину купівлі-продажу нерухомого майна, самовільного будівництва та самовільного захоплення земельної ділянки, а також незаконності формування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:286:0102.

Письмові докази, на які суд посилається в обґрунтування прийнятого рішення, фактично є копіями матеріалів кримінального провадження №42022102070000244 від 11.07.2022 та № 42023102070000064 від 28.03.2023, натомість не містять даних у який спосіб такі документи були отримані прокурором.

Прокурором Д. Дущак надано дозвіл прокурорам Подільської окружної прокуратури м. Києва , які здійснюють представництво і захист інтересів держави в суді, в порядку ст. 222 КПК України на використання копій документів та інформації, що в них міститься, а саме матеріалів кримінального провадження №42022102070000244 від 11.07.2022. Однак прокурором не надано відповідного процесуального рішення уповноваженої особи про призначення ОСОБА_5 процесуальним прокурором у кримінальному провадженні, а отже не підтверджено наявність повноважень на розкриття таємниці досудового розслідування у даному провадженні. Саме посилання на це в довідці без підтвердження відповідною постановою не може підтверджувати повноваження прокурора.

Прокурором взагалі не надано дозволу уповноваженого слідчого або процесуального прокурора у кримінальному провадженні № 42023102070000064 від 28.03.2023 на розголошення відомостей досудового розслідування і використання доказів у кримінальному провадженні в межах даної цивільної справи.

Задовольняючи вимогу про знесення самочинно збудованого нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , не встановив особу, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна і яка повинна нести відповідальність за даними вимогами.

Судом не вирішено питання щодо залучення до участі в справі всіх осіб на права і законні інтереси може вплинути рішення суду про зобов`язання знести самочинне будівництво , що є порушенням норм процесуального права та підставою для скасування рішення.

Судом не взято до уваги те, що 12.03.2025 Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» було внесено зміни до ст. 388 ЦК України, з яких випливає, що не може бути витребувано у добросовісного набувача майно, яке вибуло з державного або комунального володіння 10 років тому.

З матеріалів справи вбачається, що будівництво нежитлової будівлі на спірній земельній ділянці було розпочато це у 2014 році. Це свідчить про те, що з 2014 року спірна земельна ділянка не перебувала ані у державному, ані комунальному володінні. А відтак, у позивача відсутні правові підстави для позбавлення права володіння майном добросовісного набувача в особі відповідача.

25.06.2025 Подільська окружна прокуратура м. Києва через систему «Електронний суд» подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року без змін.

Щодо доводів сторони відповідача про відсутність повноважень прокурора для звернення до суду із позовом посилається на те, що у даному випадку Київська міська рада позбавлена можливості розпоряджатися земельною ділянкою водного фонду по АДРЕСА_1 у Дарницькому районі міста Києва, внаслідок незаконної державної реєстрації права власності на майно, тому необхідність захисту порушеного права є очевидною.

Порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов`язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції. Прокурор, виявивши такі порушення інтересів держави, зобов`язаний вжити заходи, спрямовані на їх захист. Водночас, Київська міська рада неналежним чином здійснює повноваження, покладені на неї чинним законодавством.

Нерухомість за адресою: АДРЕСА_1, є самочинним будівництвом, зведеним на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Києва та не передавалася у власність чи користування відповідачу в будь-який законний спосіб.

Реєстрація права власності на таке майно була здійснена із суттєвими порушеннями Порядку державної реєстрації, виключно на підставі довідки без надання інших обов`язкових документів, а тому є незаконною. Подальше відчуження об`єкта самочинного будівництва, здійснене ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , є правочином, що порушує публічний порядок, та є нікчемним відповідно до статті 228 ЦК України.

Твердження відповідача про порушення норм матеріального чи процесуального права у частині неправильного способу захисту не підтверджуються жодним доказом і не дають підстав для скасування рішення. Суд першої інстанції правомірно прийняв до розгляду і задовольнив заявлені прокурором вимоги у відповідності до чинного законодавства.

Щодо доводів сторони відповідача відносно відсутності доказів повноважень прокурора в межах кримінального провадження, то у даній справі прокурор діє в інтересах держави, зокрема територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Повноваження прокурора підтверджені як процесуальними документами, так і письмовими поясненнями Київради, яка погодилася з позовними вимогами. Жодною нормою ЦПК України не передбачено необхідності доведення участі прокурора саме в межах конкретного кримінального провадження для цілей обґрунтування позовних вимог у цивільному процесі.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги, що суд не встановив, хто збудував об`єкт. У матеріалах справи наявні дані з Державного реєстру речових прав, згідно з якими первинна реєстрація права власності на об`єкт самочинного будівництва проведена за ОСОБА_2 05.01.2022 на підставі довідки ТОВ «Консалтингова агенція з нерухомості» без жодного правовстановлюючого чи дозвільного документа. Згодом, 14.10.2022, ОСОБА_2 продав цей об`єкт у двох частинах ОСОБА_1 , який і став одноосібним власником.

Таким чином, з аналізу реєстраційних дій та хронології подій випливає обґрунтоване припущення, що будівництво здійснювалося за участі ОСОБА_2 , а правонаступником майнової позиції щодо цього об`єкта став ОСОБА_1 . У межах цієї справи було достатньо встановити, що об`єкт є самочинним, а відповідач незаконно ним володіє - чого цілком достатньо для задоволення позову прокурора в інтересах громади.

Посилання сторони відповідача на зміну правового підходу щодо добросовісного набуття права власності, не мають правового значення у даній справі, оскільки позов прокурора подано у липні 2024 року, тобто до дати набрання чинності змінами до ЦК України, які стосуються захисту прав добросовісного набувача.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Дідик І. М. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник Подільської окружної прокуратури міста Києва - прокурор Павліченко В. О. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що державний реєстратор прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Меженська К. С., розглянувши заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняту 05.01.2022 за реєстраційним номером 50272977, яку подав ОСОБА_2 , прийняла рішення провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна на нежитлову будівлю, що розташована в АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 . Відкрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна (а.с. 43 т.1).

Підставою для державної реєстрації права власності стала технічна документація, а саме: довідка б/н від 30.12.2021 «Про показники об`єкта нерухомого майна», видана ТОВ «Консалтингова агенція нерухомості».

Згідно вказаної довідки, відповідно до проведеної інвентаризації від 30.12.2021 року нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , має такі показники: загальна площа - 1 684,5 кв.м. Крім того, повідомлено, що нежитлова будівля літ. «Д» побудована до 5 серпня 1992 року, що згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 404 від 09.08.2012 про внесення змін до «Інструкції про проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», затвердженою наказом Держбуду України від 24.05.2001 р. № 127 (із змінами та доповненнями) не належить до самочинного будівництва (а.с.54, т. 1).

Згідно з інформацією Державного космічного агентства України, на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:90:286:0102 станом на 26.09.2020 відсутні будь-які приміщення та будівлі (а.с. 71-77 т.1).

На виконання наказу Міністерства юстиції України від 27.07.2023 №1854/7 про проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Меженської К. С. щодо реєстраційних дій за заявами, зареєстрованими в базі даних заяв Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в т.ч. за реєстраційним номером 50272977, наказом першого заступника Міністра від 16.08.2023 №2949/5 державному реєстратору Меженській К. С. анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 81- 83 т.1).

У відповідь на запит Подільської окружної прокуратури міста Києва КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» листом від 15.03.2024 №062/14-2901 надало відповідь, що згідно з даними реєстрових книг КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» по нежитловому фонду за адресою: АДРЕСА_1 нерухоме майно на праві власності не реєструвалося ( а.с. 98 т.1).

У відповідь на запит Подільської окружної прокуратури міста Києва Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація листом від 04.07.2023 №101-5613/02 надала відповідь, що за наявною інформацією заяви щодо присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна - нежитловій будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в установленому законодавством порядку до райдержадміністрації не надходили (а.с. 100 т.1).

14.07.2023 Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) була надана інформація про те, що до департаменту було подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об`єктах з незначними наслідками та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації об`єкта з незначними наслідками за вказаною адресою (а.с. 94, т. 1).

14 жовтня 2022 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у праві власності нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Г.В., зареєстровано у реєстрі за № 1665 (а.с.50-51, т. 1).

За умовами вказаного договору продавець передав (продав) приватну власність, а покупець купив у приватну власність частку (частину) у праві власності нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Частка у праві власності якої відчужуються за цим договором загальною площею 1 694,9 кв.м.

14 жовтня 2022 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки у праві власності нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Г.В., зареєстровано у реєстрі за № 1663 (а.с.52-54, т. 1).

За умовами вказаного договору продавець передав (продав) приватну власність, а покупець купив у приватну власність частку (частину) у праві власності нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Частка у праві власності якої відчужуються за цим договором загальною площею 1 694,9 кв.м.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 14 жовтня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу на підставі вищезгаданих договорів за Гаврилюком В. В. було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1694,9 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2552408180000 (а.с.41, том. 1).

Судом встановлено, що Подільська окружна прокуратура м. Києва здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022102070000244 відомості про яке були внесені до ЄРДР 11 липня 2022 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 365-2, частиною 1 статті 239 КК України.

Процесуальним керівником- прокурором Подільської окружної прокуратури Д.Дущак було надано дозвіл 10 червня 2024 року в порядку статті 222 КПК України на використання копій документів та інформації з цього кримінального провадження при здійсненні представництва інтересів держави в суді (а.с. 125, т.1).

Згідно висновку спеціаліста за результатами проведення огляду від 07.03.2024 №11-03/24, складеного сертифікованим інженером геодезистом ОСОБА_6:

- площа нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 становить Sb=0,0940 га (940 кв.м.);

- нежитлова будівля, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , повністю (100%) розташована в межах сформованої в ДЗК земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:286:0102. Графічно розташування нежитлова будівля відносно меж земельної ділянки відображено на Додатку №2 до висновку;

- південно-східний кут повороту будівлі, що позначений літерою В6, розташований на відстані 53,09 м від урізу води безіменної водойми і графічно відображений на Додатку №2 до висновку (а.с.55-69 т. 1).

11 березня 2024 року Подільська окружна прокуратура м. Києва скерувала запит до Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації, у якому просила надати інформацію щодо власника земельної ділянки (що за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:90:286:0102), на якій розташована нежитлова будівля загальною площею 940 кв. м; чи зверталися до Київради суб`єкти господарювання щодо надання дозволу на розробку проекту технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вказану земельну ділянку; чи звертались до Київради суб`єкти господарювання щодо надання в оренду та/чи у власність вказаної у запиті земельної ділянки (а.с.95, т. 1).

04 травня 2024 року Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) повідомив, що у МЗК земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:286:0102 не обліковується. У Департаменті відсутня інформація стосовно надходження клопотань про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Разом з тим Департамент зазначив, що до Департаменту надходила заява дозвільного характеру ОСОБА_1 від 10 серпня 2023 року № 61419-007746415-031-03 з доданою технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель громадянину ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 . За результатом розгляду вказаної заяви Департамент повернув технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель на доопрацювання. За поданням Департаменту Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі будь-якій фізичній чи юридичній особі, земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:286:0102 у власність чи користування (а.с.96, т. 1).

29 лютого 2024 року Подільською окружною прокуратурою м. Києва було скеровано запит до КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» з проханням надати наявну інформацію щодо звернень для оформлення замовлень технічного паспорту об`єктів нерухомості (нежитлових будівель) по АДРЕСА_2 (а.с.97, т. 1).

22 березня 2024 року КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» надало інформацію про те, що, зокрема, щодо видачі технічного паспорту об`єкта нерухомості (нежитлової будівлі), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , звернень не було (а.с.98, т. 1).

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:286:0027, цільове призначення вказаної земельної ділянки : 10.02 для облаштування та догляду за прибережними захисними смугами; категорія земель - землі водного фонду; вид використання: для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей; форма власності - інформація відсутня; площа земельної ділянки - 5,4338; місце розташування : АДРЕСА_1 (а.с.107-108, т. 1).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка за кадастровим номером 8000000000:90:286:0102 розташована за адресою: АДРЕСА_1 , категорія земель: землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення; вид цільового призначення - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості; площа земельної ділянки 0,8312 га; інформація про документацію з землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельною ділянки: технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель, 29.06.2023; ТОВ «Терра Проект»; вид обмеження у використанні земельної ділянки: санітарно-захисна зона навколо об`єкта, зона охоронюваного ландшафту, зона особливого режиму забудови, охоронна зона навколо (уздовж) об`єкта енергетичної системи, прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах (а.с.101-106, т. 1).

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель громадянину ОСОБА_1 , виданої ТОВ «Терра Проект», вбачається, що земельна ділянка із кадастровим номером 8000000000:90:286:0102 сформована із земель комунальної власності територіальної громади м. Києва шляхом проведення інвентаризації, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.109-117, т. 1).

18 червня 2024 року Подільською окружною прокуратурою м. Києва було надіслано до Київської міської ради лист, у якому зазначено про об`єктивні порушення зафіксовані на земельній ділянці, окрім того прокуратура просила повідомити КМР про те, чи вчинялися Київською міською радою або за її дорученням Департаментом земельних ресурсів заходи цивільно - правового характеру щодо захисту порушених прав (а.с.119-121, т. 1).

25 червня 2024 року Подільська окружна прокуратура м. Києва повідомила Київську міську раду про те, що Подільська окружна прокуратура м. Києва звертається до Дарницького районного суду м. Києва із позовною заявою в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про припинення володіння нерухомим майном - нежитловою будівлею по АДРЕСА_1 , усунення перешкод у користування земельною ділянкою комунальної власності водного фонду із кадастровим номером 8000000000:90:286:0102, скасування державної реєстрації у ДЗК вказаної земельної ділянки (а.с.123-124, т. 1 ).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16).

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина перша та друга статті 376 ЦК України).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункти 111-113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 зазначено, що:

«101. Статтею 331 ЦК України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

102. Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проєкту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.

103. Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

104. Виходячи зі змісту частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

105. Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку.

106. Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до статті 211 ЗК України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування.

107. Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.

108. Отже, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва.

109. У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї.

110. Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.

111. У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам.

112. У статті 90 ЗК України наведено детальний перелік прав власників земельних ділянок, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди тощо. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

113. Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами четвертою - шостою статті 376 ЦК України. Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов`язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право.

114. Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об`єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб`єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 зазначено:

«169. Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.

170. Статтею 376 ЦК України регламентовано правовий режим самочинного будівництва. Частиною другою статті 212 ЗК України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб`єктів, які створюють такі перешкоди.

171. Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

172. На об`єкт самочинного будівництва не виникає право власності як на нерухому річ (згідно із частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього). Зміна правового режиму самочинного будівництва може бути здійснена виключно на підставі рішення суду в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України.

173. Частиною четвертою статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначена норма покладає обов`язок щодо знесення об`єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об`єкт самочинного будівництва. До визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва судом в порядку, встановленому статтею 376 ЦК України, статус об`єкта самочинного будівництва не змінюється.

174. Внаслідок укладення інвестиційного договору та договору купівлі-продажу у ТОВ «Люкс Комфі» і ТОВ «Арт 2005» не виникає право власності на нерухому річ (право на нерухому річ не виникло у ПП «Терра Віта V» як у особи, яка здійснила самочинне будівництво, і не може бути передане іншим особам), проте ТОВ «Люкс Комфі» і ТОВ «Арт 2005» набули права на об`єкт самочинного будівництва.

175. ТОВ «Арт 2005» і ТОВ «Люкс Комфі» користуються земельною ділянкою без відповідних правових підстав, їх дії є самовільним зайняттям земельної ділянки. На земельній ділянці розташовані об`єкти самочинного будівництва, які належать ТОВ «Арт 2005» і ТОВ «Люкс Комфі» та зареєстровані за ними. Це створює перешкоди для власника земельної ділянки.

176. Як уже зазначалося, обов`язок знести об`єкт самочинного будівництва має розглядатися в контексті правового захисту права власності на земельну ділянку.

177. Отже, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач).

178. Слід з-поміж іншого зауважити, що процесуальний статус останнього набувача прав на об`єкт самочинного будівництва як відповідача надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд під час розгляду справи зможе оцінити добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів.

179. Останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об`єкт самочинного будівництва.

180. З урахуванням викладеного належними відповідачами у цій справі за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва є ТОВ «Арт 2005» та ТОВ «Люкс Комфі», оскільки саме ці особи є останніми набувачами прав на об`єкт самочинного будівництва та чинять перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою».

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом Подільська окружна прокуратура міста Києва вказувала, що земельна ділянка, на якій розташовано нерухоме майно - нежитлова будівля загальною площею 1694 кв.м. по АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради та віднесена до земель комунальної власності.

Вказана земельна ділянка у користування жодній особі не надавалася, тому зазначена земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді м. Києва шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва - нежитлову будівлю загальною площею 1694 кв.м. по АДРЕСА_1 , який на ній розташований.

Ухвалюючи рішення про задоволення вказаних позовних вимог, суд першої інстанції встановивши, що нерухомість за вказаною адресою є самочинним будівництвом, зведеним на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Києва та не передавалась у власність чи в користування відповідачу в будь-який спосіб, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва.

При цьому судом правильно враховано, що відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач).

Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом першої інстанції, підтверджують, що спір щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою виник саме між Київською міською радою та ОСОБА_1 , який чинить перешкоди у користуванні Київською міською радою власною земельною ділянкою.

Такий висновок узгоджується з нормами статті 212 ЗК України, згідно з якою самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі №914/2618/16.

Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №488/2807/17).

Виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства ( аналогія права) Верховний Суд в постанові від 19 квітня 2023 року ( справа №904/7803/21) дійшов висновку, що у випадку, якщо заінтересована особа - позивач (власник земельної ділянки, інший правовласник) вважає, що зареєстроване за відповідачем право власності чи інше речове право на певний об`єкт насправді не існує і нікому не належить, то належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

Суд першої інстанції врахував вказані висновки Верховного Суду та дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про припинення права володіння ОСОБА_1 спірними об`єктами нерухомого майна.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що додані до позовної заяви докази є доказами у кримінальному провадженні, тому не можуть бути використані в цій справі без дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування, є безпідставними, оскільки надані власне прокурором, який відповідно до статті 222 КПК України сам і надає дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування іншим особам. Отже, подання прокурором такого доказу в межах цієї цивільної справи не є порушенням вимог закону.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність повноважень прокурора для звернення до суду з вказаним позовом.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру».

У частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення пункту 13 частини першої статті 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру». На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 56 ЦПК України)

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що:

«76. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

77. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

78. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

79. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

80. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

81. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

82. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

83. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) зазначено, що:

«прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18».

При зверненні до суду з даним позовом керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва зазначив, що Київська міська рада неналежним чином здійснює повноваження, покладені на неї чинним законодавством. Листом від 11.06.2024 прокуратурою до Київської міської ради скеровувався лист від 11.06.2024 про встановлені порушення вимог законодавства при реєстрації об`єкту нерухомості по АДРЕСА_1 (вхідний номер Київської міської ради від 12.06.2024 №057/6309). В свою чергу, Київська міська рада звернулась із листом від 12.06.2024 до прокуратури про звернення до суду за вказаним фактом в інтересах Київської міської ради.

Указаним підтверджується, що Київська міська рада, як орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, у розумні строки не вжила належних заходів на захист таких інтересів.

Відтак, враховуючи бездіяльність компетентного органу, у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок звернутися до суду з даним позовом виключно для того, щоб інтереси держави не залишились незахищеними.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що 09 квітня 2025 року набув чинності Закон України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», колегія суддів зазначає таке.

Законом № 4292-ІХ статтю 388 ЦК України викладено у наступній редакції:

«Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача

1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках».

Статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту:

«5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Колегія суддів зауважує, що Закон № 4292-ІХ набув чинності 09 квітня 2025 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції (08 квітня 2025 року).

Отже, положення цього закону щодо порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права, у даному випадку не мають ретроспективної дії.

Аналогічні висновки, щодо застосування Закону № 4292-ІХ у часі містить постанова Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 370/702/21 (провадження № 61-8028св25).

Колегія суддів уважає, що судове рішення спрямоване на захист порушеного права позивача (територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування) на майно, а також переслідує загальносуспільні цілі з утвердження у державі суспільного правопорядку, недопустимості незаконного позбавлення осіб їхніх прав на нерухоме майно.

Підсумовуючи, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги, в свою чергу, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки не підтверджуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дідика Ігоря Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20.04.2026.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук