Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №161/22178/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/22178/25 Головуючий у 1 інстанції: Смокович М. В.

Провадження № 22-ц/802/545/26 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Шевчук Л. Я.,

суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТзОВ) «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» звернулося в суд із зазначеним позовом, який обґрунтований тим, що 01 вересня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю (далі – ТзОВ) «Лінеура Україна» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (відповідач) був укладений договір № 125565 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в електронній формі, відповідно до умов якого кредитодавець надав відповідачу грошові кошти в розмірі 2 500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник ОСОБА_1 зобов`язалася повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Кредитодавець свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі.

22 лютого 2021 року між ТзОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ «Сіроко Фінанс» був укладений договір факторингу № 015-220221, за умовами якого ТзОВ «Сіроко Фінанс» отримало право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

21 жовтня 2024 року між ТзОВ «Сіроко Фінанс» та ТзОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» укладено договір факторингу № 20241021/2, за умовами якого ТзОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» отримало право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Позивач також зазначав, що позичальник ОСОБА_1 свої зобов?язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 9 385,04 грн, з яких 2 460,04 грн – заборгованість за кредитом, 5 387,40 грн – заборгованість за процентами, 1 537,60 грн – інфляційні втрати.

Покликаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідачки у свою користь заборгованість за договором № 125565 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 01 вересня 2019 року в розмірі 9 385,04 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2026 року у цій справі позовну заяву ТзОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» задоволено.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 у користь ТзОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за договором № 125565 про надання коштів у позику, у тому числі й на умовах фінансового кредиту від 01 вересня 2019 року в розмірі 9 385,04 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТзОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, стягнути з відповідачки в користь позивача 7 000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а також просив стягнути з відповідачки у свою користь 3 000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то апеляційний суд відповідно до принципу диспозитивності не робить своїх висновків щодо неоскарженої частини судового рішення ні в мотивувальній ні в резолютивній частині свого рішення.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Відповідно до статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув цю справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Як передбачено частинами 4, 5 статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 20 квітня 2026 року – дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню, суд першої інстанції врахував, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру, у зв`язку із чим місцевий суд дійшов висновку про те, що заявлений стороною позивача розмір судових витрат є необґрунтованим та явно завищеним, а тому суд ухвалив стягнути з відповідача в користь позивача 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина 1, 3 статті 133 ЦПК України).

В частині 3 статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на професійну правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною 3 статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Місцевим судом правильно зазначено, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що зазначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - позовної заяви у справі, яка є нескладною, а навпаки - типовою справою, яка виникає з правовідносин про стягнення кредитної заборгованості. Обсяг наданих адвокатом послуг не є великим.

З врахуванням зазначених обставин справи, а також того, що положення частини 4 статті 137 ЦПК України не обмежує суд у визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката виключно за заявою іншої сторони у справі, апеляційний суд вважає, що формальний підхід до присудження витрат на професійну правничу допомогу є неприпустимий і суд першої інстанції, зменшуючи розмір таких витрат, правильно виходив із критерію реальності, розумності розміру цих витрат та конкретних обставин справи.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду і не впливають на правильність рішення суду.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 368, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» залишити без задоволення.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді