Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №308/14821/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/14821/25

2/308/2650/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючої судді - Зарева Н.І., з участю:

секретаря судового засідання - Віраг Е.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовною заявою:

Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 42649746, адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112, до

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3529167 від 21.04.2021 у розмірі 45500,00 грн та судових витрат.

Позов мотивовано тим, що 21.04.2021 за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «МІЛОАН» URL: https://miloan.ua/, Конкіною ОСОБА_2 було подано заявку на отримання кредиту № 3529167. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідачки на офіційному веб-сайті URL: https://miloan.ua/. Законодавством України передбачено, що оформлення кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом. Оскільки ТОВ «МІЛОАН» було направлено відповідачці електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідачка підтвердила прийняття умов кредитного договору № 3529167 від 21.04.2021, який також знаходиться у власному кабінеті відповідачки на офіційному веб-сайті URL: https://miloan.ua/. Таким чином, відповідачка уклала Договір про споживчий кредит № 3529167 від 21.04.2021 з ТОВ «МІЛОАН» та на підставі платіжного доручення їй були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 10000,00 гривень.

10 серпня 2021 року відповідно до умов Договору відступлення прав вимоги № 06Т, ТОВ «МІЛОАН» було відступлено право вимоги за кредитним договором № 3529167 від 21.04.2021 на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуто права вимоги до відповідачки. За даними цього договору, сума боргу перед Новим кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою, а тому позивач просить суд стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 3529167 від 21.04.2021 у розмірі 45500,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10000,00 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 34500,00 грн та заборгованості за комісійними винагородами у розмірі 1000,00 гривень.

29 жовтня 2025 року на адресу суду поштовим відправленням надійшла письмова заява відповідачки, в якій вона зазначає, що кредит за договором з компанією «Мілоан» був оформлений 21.04.2021, після чого минуло більше чотирьох років. Після 2021 року відповідачка жодного разу не контатувала з компанією «Мілоан» чи ТОВ «Діджи Фінанс», жодних платежів не здійснювала та борг не визнавала у будь-якій формі. Крім цього, відповідачка у заяві вказує, що трирічний строк позовної давності за цим договором не переривався та вже сплив. Додає, що сума, яку просить стягнути позивач є безпідставно завищеною

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак, у позовній заяві просить суд провести розгляд справи за його відсутності представника позивача та щодо ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка просила розгляд справи проводити у її відсутності у зв`язку з тим, що вона перебуває закордоном та не має можливості особисто бути присутньою в судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що відповідно до заяви-анкети на кредит № 3529167 від 21.04.2021 про приєднання до Договору про надання позики ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 отримала у ТОВ «Мілоан» в кредит 10000,00 грн строком на 30 днів, з 21.04.2021 по 21.05.2021, Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована, одноразова комісія в сумі 1000,00 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту 15500,00 гривень.

Підписанням зазначеної заяви-анкети ОСОБА_1 підтвердила, що акцептує публічну пропозицію ТОВ «Мілоан» на укладення договору надання споживчого кредиту для фізичних осіб, яка розміщена на сайті miloan.ua, у повному обсязі з урахуванням Умов і правил надання фінансових послуг.

10 серпня 2021 року відповідно до умов Договору відступлення права вимоги № 06Т (далі - «Договір відступлення»), ТОВ «МІЛОАН» (ЄДРПОУ: 40484607) відступлено право вимоги за Кредитним Договором № 3529167 від 21.04.2021 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто права вимоги до відповідача.

Відповідно до умов Кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) товариство надало Позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 10000,00 грн, а відповідачка зобов`язалася повернути отримані кошти у встановлений в Кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

Згідно з умовами Договору відступлення, сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») є обґрунтованою та документально підтвердженою, становить – 45500,00 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить – 10000,00 грн; заборгованість за відсотками становить 34500,00 грн, заборгованість за комісійними винагородами становить – 1000,00 грн, заборгованість за пенею становить - 0 гривень.

Частини 1, 2 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19 та від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.

Суд встановив, що відносини, які виникли між сторонами цього спору, є правовідносинами, пов`язаними з виконанням кредитного договору, та регулюються главою 71 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі за текстом Закон), згідно зі ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи та наявного у справі договору, такий договір був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що був направлений йому у смс-повідомленні на його мобільний номер телефону, на підтвердження чого позивач надав знімок екрану про відправку одноразового ідентифікатора для підписання договору.

За вказаних обставин, суд вважає встановленим факт укладення відповідачем договору із дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Підписавши договір саме такого змісту, відповідач погодився з його умовами та правилами надання споживчих кредитів, що фактично нівелює усі можливі доводи представника відповідача стосовно невідповідності умов договору вимогам законодавства без його обґрунтування доказами.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Зазначений договір є чинним та підлягає виконанню сторонами.

За таких підстав суд доходить висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства між ТОВ «Діджи Фінанс» та ОСОБА_1 21 квітня 2021 року укладений електронний договір № 3529167.

Так, ст. 525 ЦК України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу у строк (термін), встановлений у зобов`язанні. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

При цьому відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

У письмовій заяві відповідачка зазначає про безпідставно завищену суму заборгованості та неправомірно нараховані штрафи та проценти після завершення дії договору.

Однак, дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про те, що вказані вище доводи відповідачки не знайшли свого підтвердження та спростовуються умовами укладеного сторонами кредитного договору.

Так, пунктом 1.3. Договору встановлено, що кредит надається строком на 30 днів з 21.04.2021 (строк кредитування).

Відповідно до пункту 1.4. Договору, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 21.05.2021.

Згідно з пунктом 1.5.2 Договору, проценти за користування кредитом становлять 4500,00 грн, які нараховуються за ставкою 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, в той час як пунктом 1.6. визначено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Пункт 2.2.3 Договору передбачає, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п. 1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6. Договору.

Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника.

Пункт 2.3 розділу 2 передбачає пролонгацію строку кредитування.

Так, продовження вказаного в п.1.3 Договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах.

Пролонгація на пільгових умовах можлива за умови вчинення дії, передбачених розділом 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством «Повернення Заборгованості, пролонгація (продовження) строку кредитування та зміна умов договору», у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Пролонгація на стандартних (базових) умовах відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.

Проаналізувавши вищенаведені пункти кредитного договору, суд встановив, що відповідачка після спливу 30-денного строку договору продовжила користуватися наданими їй кредитними коштами, тобто здійснила пролонгацію кредитного договору на стандартних (базових) умовах.

У своїй письмовій заяві зазначене вище відповідачка не спростувала, не надала доказів того, що кредитними коштами вона не користувалася чи погасила заборгованість за кредитом протягом визначеного п. 1.3 Договору строку.

З долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості ТОВ «Мілоан» судом встановлено, що позивач правомірно нарахував відповідачці відсотки за користування кредитом в межах строку дії укладеного між ними кредитного договору, а саме протягом первісного строку договору (30 календарних днів) та пролонгованого строку договору (60 календарних днів).

Так, відповідно до п. 1.5.2 Договору, позивач при нарахуванні відсотків за користування кредитом використовував ставку 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. У грошовому еквіваленті відсотки за користування кредитом протягом перших 30 днів дії договору становлять 150,00 грн за один день, та відповідно 4500,00 грн за 30 днів строку дії договору.

В наступні 60 календарних днів дії Договору, відповідно до п. 1.6 Договору, позивач здійснював нарахування відсотків за стандартною (базовою) ставкою 5,00 відсотків, що у грошовому еквіваленті становить 500,00 грн за один день користування кредитними коштами, та відповідно 30000,00 грн за 60 календарних днів дії Договору.

Таким чином, сума заборгованості за відсотками за весь період дії договору становить 34500,00 гривень.

Суд звертає увагу на те, що укладений відповідачкою договір у встановленому законом порядку нею не оспорювався та не визнавався недійсним, власний розрахунок заборгованості відповідачка не надала, клопотання про призначення судово-економічної експертизи не заявляла, докази погашення заборгованості перед позивачем в матеріалах справи відсутні.

Виходячи із вищенаведеного, після всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи, викладені позивачем у позовній заяві, обґрунтування позовних вимог в частині вимог знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, відповідачка взяті на себе зобов`язання за договором не виконала, наявну заборгованість у добровільному порядку не погасила, відтак позивач має право вимагати його виконання.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст.204ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку оспорювався чи визнавався недійсним.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення ст.629ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Доводи та заперечення відповідачки розглянуті та оцінюються судом критично, як такі, які не спростовують висновків суду. Відповідачка не надала жодного належного та допустимого доказу на спростування доводів позовної заяви та підтвердження своїх заперечень.

За таких обставин, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» щодо стягнення із відповідачки заборгованості за кредитним договором № 3529167 від 21.04.2021, яка станом на 20.07.2021 становить 45500,00 гривень.

Щодо доводів відповідачки про пропущення строку позовної давності суд зазначає таке.

Так, на період воєнного стану (а до його введення на період карантину) строки позовної давності було призупинено. Зокрема на період карантину позовна давність призупинялася з 02.04.2020 відповідно до п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

А після запровадження воєнного стану такі ж зміни були внесені до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» з 17.03.2022. Остання редакція цього пункту передбачала, що у період дії воєнного стану строки позовної давності призупиняються. Тобто, час, протягом якого можна подати позов до суду, не рахується з 24 лютого 2022 року і до завершення воєнного стану.

Відновлення строків позовної давності передбачено Законом від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності».

Зазначеним Законом виключено з Цивільного кодексу України пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Саме цей пункт передбачав зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦКУ, на період дії воєнного стану.

Даний Закон набрав чинності з 04.09.2025, тобто саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

З огляду на вищенаведене, слід констатувати, що кредитний договір між сторонами був укладений 21.04.2021, тобто вже під час дії пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, тобто в період коли строки позовної давності вже були призупинені.

Таким чином, строк позовної давності за спірним кредитним договором почався з 04.09.2025, а тому строки позовної давності позивачем пропущені не були.

Враховуючи висновок суду про задоволення позову, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідачки належить стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати, пов`язані із сплатою судового збору в розмірі 2422,40 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 509, 526, 549, 611, 625, 629, 1049,1048, 1050,1054 ЦК України, ст. ст.4, 13, 19, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» суму заборгованості за Договором про споживчий кредит № 3529167 від 21 квітня 2021 року у розмірі 45500,00 грн (сорок п`ять тисяч п`ятсот грн 00 коп), з яких:

- 10000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту;

- 34500,00 грн - заборгованість за відсотками;

- 1000,00 грн - заборгованість за комісійними винагородами.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Н.І. Зарева