Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №505/1849/25 — Подільський міськрайонний суд Одеської області

ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 505/1849/25

Провадження № 2/505/1395/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року місто Подільськ

Подільський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Дзюбинського А.О.,

за участю: секретаря судового засідання Антонюк Ю.А.,

представника позивача адвоката Левіта В.С.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Подільського міськрайонного суду Одеської області в порядку загального позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції сторін

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації. Свої вимоги мотивує тим, що 30.05.2025 відповідачем у соціальних мережах «Facebook» та «TikTok» було поширено відеозаписи та текстові публікації, в яких містилася інформація про те, що позивач, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на службовому автомобілі у місті Балта вчинив дорожньо-транспортну пригоду. Позивач зазначає, що вказана інформація є недостовірною, принижує його честь, гідність та ділову репутацію як посадової особи. У зв`язку з цим позивач просить визнати недостовірною та спростувати інформацію повної публікації в цілому.

Відповідачем заяви по суті справи не подано.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні факт здійснення вказаних публікацій визнав повністю, підтвердивши, що саме він розмістив цей матеріал. Разом з тим, проти задоволення позову заперечував, зазначаючи, що діяв добросовісно, поширюючи інформацію, яка стала йому відома, та не мав на меті зумисного наклепу, а лише висловлював свою позицію щодо подій, які мають суспільний інтерес. При цьому відповідач не зазначав, що вказана інформація є лише його оціночним судженням, наполягаючи на тому, що описував фактичні обставини, свідком яких він вважав себе або про які дізнався з інших джерел.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

24.06.2025 ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

30.06.2025 ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача адвоката Левіта Віктора Семеновича про проведення судових засідань за його участі у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

07.08.2025 до суду надійшло клопотання про долучення доказів, а саме флеш-накопичувача з відео-файлами публікацій у соціальних мережах «Facebook» та «TikTok» сторінки відповідача.

27.01.2026 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги у повному обсязі.

Відповідач надав усні пояснення. Судом досліджено надані сторонами докази: відеозаписи з мереж «Facebook» та «TikTok», копії матеріалів поліції, довідки щодо використання службового транспорту та інші письмові матеріали.

Інші заяви та клопотання від учасників справи до суду не надходили, процесуальні дії не вчинялись.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що 30.05.2025 ОСОБА_1 на своїх сторінках у соціальних мережах оприлюднив інформацію наступного змісту (цитується дослівно): «ІНФОРМАЦІЯ_7».

Факт поширення вказаної інформації відповідачем підтверджується наданими позивачем електронними доказами (відеофайлами та скріншотами), а також безпосереднім визнанням цієї обставини відповідачем у судовому засіданні. Зміст публікацій чітко вказує на ствердження конкретних обставин (фактів), а саме: 1) вчинення ДТП; 2) перебування у місті Балта; 3) використання службового транспорту; 4) стан сп`яніння.

Досліджуючи надані позивачем докази на спростування цих фактів, судом встановлено наступне. На підтвердження обставини відсутності вини позивача у дорожньо-транспортній пригоді позивачем надано копії матеріалів перевірки поліції, відповідно до яких факт дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля, яким керував позивач, дійсно мав місце у зазначений відповідачем період. Разом з тим, на момент розгляду справи відсутні остаточні судові рішення про визнання позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення. Щодо перебування у місті Балта та використання службового авто, позивач надав внутрішні подорожні листи, які, однак, не містять вичерпної інформації про фактичне місцезнаходження авто у позаробочий час. Щодо відсутності стану сп`яніння, позивачем не надано суду результатів медичного огляду (протоколу за результатом тестування пристроєм «Драгер» або висновку лікаря), які б охоплювали саме той проміжок часу, про який йдеться у публікації.

Відповідач в соціальних мережах «Facebook» на сторінці, профілю « ОСОБА_3 » (посилання на профіль ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » та «ТІК ТОК» «ІНФОРМАЦІЯ_8 », розмістив наступні публікації.

24.05.2025 р. об 11.08 год., на сторінці ОСОБА_4 , розміщено публікацію наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_9 !!!» (орфографія збережена, текст наведено згідно публікації).

До зазначеного допису доданий відео-файл із коментарем ОСОБА_4 , тривалістю 1:12.

На 0:14 відеозапису, додана фотографія ОСОБА_2 . Далі, згідно відеозапису відповідач надає інформацію, яка є загальнодоступною та містить твердження, які згідно позиції позивача порочать честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 : « ІНФОРМАЦІЯ_10» (ІНФОРМАЦІЯ_11/)

Зазначена публікація на день її огляду 30.05.2025 набрала 123 реакції, 197 репостів, 1 коментар.

Аналогічна публікація розміщена в соціальній мережі «ТІК ТОК» на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_4 », набравши на 30.05.2025, 12,4 тис. переглядів, 247 вподобань, 6 коментарів, 247 репостів.

Окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_5 о 10.02 год., розміщено публікацію з наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_12!»

Зазначена публікація на день її огляду 30.05.2025 набрала 132 реакції та 158 репостів, 1 коментар.

До зазначеної публікації додані фото службового автомобіля та фотографія ОСОБА_2 . Аналогічна публікація розміщена в соціальній мережі «ТІК ТОК» на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_4 » набравши на день огляду, 30.05.2025 р. 28 тис. переглядів, 270 вподобань, 22 коментарі, 335 репостів.

Позивач стверджує, що вказані публікації містять низку недостовірної інформації, яка зачіпає права та законні інтереси позивача, оскільки є негативними за своїм характером і змістом та принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Норми права, які застосовував суд, та мотиви їх застосування

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. За оспорювання або невизнання права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

У Преамбулі Конституції України йдеться про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно з частинами другою та третьою статті 34 Конституції України і статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Водночас статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на повагу до приватного життя.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема, опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Суду необхідно надати оцінку балансу права особи на свободу вираження поглядів та права особи на повагу до його гідності і честі, на недоторканність ділової репутації та на приватність.

Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто такої, яка або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII "Про інформацію" (далі - Закон про інформацію) оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує право на свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції.

Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним.

У справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 758/14324/15-ц).

Для захисту честі, гідності та ділової репутації суду необхідно чітко визначити предмет доказування в справі і яка інформація була поширена, тобто, чи є об`єктивні підстави для відповідальності за статтею 277 ЦК України. Для цього слід визначитися з діями, явищами, фактами, на які направлений матеріал, а також безпосередній чи опосередкований зв`язок мають ці дії, явища, факти з особою позивача. Тобто, чи поширена інформація від імені автора стосується безпосередньо особи позивача, чи цим самим опосередковано висвітлюються події, що стосуються позивача, у суспільному житті через призму думок автора. Це можливо зробити лише проаналізувавши весь контекст поширеної інформації, а не "вирвані" з нього фрази чи поняття.

Подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року в справі № 446/1953/16-ц.

Особисте коректне трактування отриманої з інших джерел інформації в формі коментаря слід вважати оціночним судженням, а не твердженням, тому не може бути ані спростоване, ані підтверджене (схожий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 757/22307/17-ц, від 02 червня 2022 року в справі № 757/55559/20-ц, від 29 березня 2023 року в справі № 201/10970/21).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (рішення ЄСПЛ Karpyuk and others v. Ukraine, № 30582/04, 32152/04, § 188, 06 жовтня 2015 року).

Для того, щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; Balaskas v. Greece, № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ Paturel v. France, № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).

ЄСПЛ, розглядаючи дифамаційні справи по суті, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), та правом, передбаченим статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції.

У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: 1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і 2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.

Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство в значній мірі і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, № 6538/74, § 66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ Barthold v. Germany, № 8734/79, § 58, 25 березня 1985 року).

Відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003 в справі про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей), проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду ЄСПЛ. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції в рішеннях у справах "Нікула проти Фінляндії" від 21 березня 2002 року, "Яновський проти Польщі" від 21 січня 1999 року та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, враховує положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року, а також рекомендації, що містяться в Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.

У вказаній Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.

У статтях 3, 4, 6 Декларації від 12 лютого 2004 року вказано, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 127/24530/16-ц та від 27 листопада 2024 року в справі № 686/33838/23.

Отже, межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість до висловленої критики, сатири, провокацій.

Водночас публічні особи, які спричиняють жваву суперечку чи гарячі дебати щодо їхньої поведінки і публічних виступів, не повинні потерпати від публічного звинувачення у вчиненні злочинів без підтвердження таких заяв фактами.

Мотивована оцінка аргументів учасників справи

Суд, аналізуючи характер поширеної інформації, приходить до висновку, що висловлювання відповідача не є оціночними судженнями, оскільки вони містять ствердження про конкретні факти (участь у ДТП, стан алкогольного сп`яніння, участь у ДТП службового автомобіля), які можуть бути перевірені на предмет відповідності дійсності. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Позивач у позові просив визнати недостовірною всю публікацію в цілому ("повної публікації").

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на роз`яснення, викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», зазначаючи, що обов`язок доводити достовірність поширеної інформації покладається на відповідача. Суд вважає такі доводи позивача помилковими та застарілими з огляду на зміну правового регулювання.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 27.03.2014 № 1170-VII частину третю статті 277 ЦК України було виключено. У виключеній нормі зазначалось, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Зазначена норма передбачала презумпцію недостовірності негативної інформації.

Зі скасуванням цієї норми у національному законодавстві припинила існування презумпція, згідно з якою негативна інформація вважалася недостовірною, поки особа, яка її поширила, не доведе зворотне.

Щодо застосування Постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009

Суд зазначає, що роз`яснення Пленуму ВСУ від 2009 року можуть застосовуватися судами лише в тій частині, що не суперечить чинному законодавству. Оскільки законодавцем було змінено матеріальне право (виключено ч. 3 ст. 277 ЦК України), положення пунктів 15 та 18 вказаної Постанови щодо покладення тягаря доказування виключно на відповідача не підлягають застосуванню як такі, що суперечать актуальному стану законодавства.

Щодо розподілу тягаря доказування у сучасній практиці

У постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 369/11183/18 та від 10.04.2024 у справі № 757/38478/20-ц наголошено, що після скасування презумпції недостовірності інформації, обов`язок доведення недостовірності поширених відомостей покладається на позивача за загальними правилами доказування.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем не спростовано обставини, зазначені у публікації.

Факт ДТП як події не спростований, оскільки матеріали поліції підтверджують участь позивача у ДТП. Суд зазначає, що відповідач ОСОБА_1 не має юридичної освіти, а тому міг добросовісно помилятися у вживанні фрази «вчинив ДТП», маючи на увазі безпосередню участь позивача у пригоді, не виходячи з юридичного визначення винуватості особи.

Окрім того, твердження про «нетверезий стан» також не було спростовано належними медичними документами, документами, які підтверджують факт проходження огляду ОСОБА_2 огляду як водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суд виходить з того, що при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації є неприпустимим здійснення вибіркової оцінки доказів без урахування їх сукупності, якщо позивач просить спростувати всю публікацію загалом. Так частина обставин, вказаних у публікації, знайшла своє часткове підтвердження (факт ДТП), а інша частина не була спростована позивачем.

Застосовуючи принцип балансу між свободою слова та захистом репутації, суд враховує, що позивач є публічною особою, а отже межа критики щодо нього є значно ширшою. Вимоги до точності висловлювань пересічного громадянина (відповідача) не можуть бути такими ж суворими, як стандарт доказування у кримінальному чи адміністративному процесі.

Оцінюючи доводи сторін у їх сукупності, суд виходить із того, що відповідно до загальних правил розподілу тягаря доказування, закріплених у статтях 12, 13 та 81 ЦПК України, саме позивач зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема факт недостовірності поширеної про нього інформації. У справах про захист честі, гідності та ділової репутації це означає, що позивач повинен надати належні та допустимі докази, які переконливо спростовують фактичні твердження, доведені до відома третіх осіб. Обов`язок доведення не може покладатися на відповідача лише у зв`язку з негативним характером поширених відомостей, оскільки такий підхід суперечив би чинному регулюванню доказування в цивільному процесі. За відсутності належних доказів з боку позивача, які б у сукупності свідчили про недостовірність кожного з фактичних тверджень, що містяться у спірних публікаціях, у суду немає підстав вважати їх спростованими.

Таким чином, враховуючи принцип диспозитивності та недоведеність позивачем недостовірності тверджень публікацій відповідача, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 10, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст. 15, 16, 277, 297, 299 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Судові витрати, понесені позивачем, покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді на навчанні в Національній школі суддів України у період з 06.04.2026 до 10.04.2026 та надмірне навантаження судді, яке виходить за межі фізичної можливості розгляду кожної справи у визначені процесуальні строки, оскільки у Подільському міськрайонному суді Одеської області наразі здійснює судочинство чотири судді, за штатом передбачено дев`ять, та здійсненням головуючим суддею у цій справі повноважень слідчого судді на території Подільського району Одеської області, повне судове рішення складено 20.04.2026.

Відомості про учасників справи

Позивач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2

Суддя

Подільського міськрайонного суду

Одеської області Андрій ДЗЮБИНСЬКИЙ