Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №521/9606/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3042/26

Справа № 521/9606/25

Головуючий у першій інстанції Мазун І. А.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Яковлева Тетяна Валентинівна, на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2025 року, повний текст якого складено 14 листопада 2025 року та ухваленого під головуванням судді Мазун І.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

встановив:

11.06.2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовні вимоги були обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача – ОСОБА_3 . З батьком за життя позивач не спілкувалися, а тому не була обізнана про його смерть. Про смерть батька позивач дізналась випадково у лютому 2025 року.

17.03.2025 року позивач подала заяву про видачу їй свідоцтва про право на спадщину, спражність підпису на якій було засвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я.О. Проте, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом було відмовлено у зв`язку з тим, що спадкоємцем пропущено строк для прийняття спадщини та не підтверджено факту проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Позивач зазначала, що пропустила строк на прийняття спадщини за законом з поважних причин та просила надати додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 05.11.2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено (а.с.122-126).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – адвокат Яковлева Т.В. ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.130-133).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, у присутності відаовідача ОСОБА_1 , у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.148-153).

Колегія суддів також зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу за участю відповідача ОСОБА_1 , у відсутність інших учасників справи, а також на підставі наявних у справі доказів.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_2 не довела суду поважності причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини та існування їй перешкод для цього.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 приховала від державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори Гіліної М.Г. той факт, що у спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донька – апелянт ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька, який за життя проживав окремо від спадкоємця і помер в іншій області (а.с.68-звор.).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_2 посилалась на те, що з самого її дитинства вона проживала в м. Запоріжжя з матір`ю, а її батько – спадкодавець ОСОБА_3 – в м. Одесі, вони не спілкувались, тому і про обставини його життя і про те, що він помер ІНФОРМАЦІЯ_2 вона не знала до 2025 року.

Також вона зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у соціальній мережі «Іпstagram» їй написала її тітка, ОСОБА_1 – відповідач у даній справі, та попросила надати номер матері позивача. При цьому на питання ОСОБА_2 для чого це потрібно, ОСОБА_1 повідомила, що їй потрібне рішення суду, бо на їх будинок накладений арешт.

Того ж дня, мати позивача зв`язалась із відповідачем, яка на пряме питання, чи живий ОСОБА_3 , відповіла, що останній помер, при цьому не зазначила жодних деталей щодо цієї події, в тому числі і дату смерті.

Лише після цього, апелянт ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса з метою оформлення своїх спадкових справ.

10 березня 2025 року з інформаційної довідки №417020173 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що 13 лютого 2025 року арешт, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12 листопада 2010 року, був знятий, а 14 лютого 2025 року державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Гіліною М.Г. відповідачці ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 8-40 на 1/6 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 (а.с.80-звор.).

В свою чергу, 17 березня 2025 року апелянт ОСОБА_2 подала заяву про видачу їй свідоцтва про право на спадщину, справжність підпису на якій було засвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я.О.

У червні 2025 року на поштову адресу апелянта надійшла постанова Державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Гіліної М.Г. від 02 квітня 2025 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії разом із супровідним листом в якій було відмовлено спадкоємцю ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з тим, що спадкоємцем пропущено строк для прийняття спадщини та не підтверджено факт проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини (а..с.26-27).

Зазначені обставини не лише не спростовані відповідачем у даній справі, а і підтверджені нею в судовому засіданні, та також підтверджуються матеріалами справи.

Так, із спадкової справи № 305с/2024 вбачається, що у заяві про прийняття спадщини від 12.06.2024 р. відповідач ОСОБА_1 зазначила, що вона є єдиним спадкоємцем та що інших спадкоємців, передбачених ст. 1261 ЦК України, в тому числі дітей, немає (а.с.68-звор.).

Більше того, державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса Гіліною М.Г. не було дотримано вимоги ст. 63 Закону України «Про нотаріат» не здійснено відповідного запиту до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, не встановлено, що у спадкодавця є дочка та не повідомлено спадкоємицю першої черги про відкриття спадщини.

Всі вищевикладені обставини свідчать про те, що відповідач ОСОБА_1 умисно вчиняла дії для усунення апелянта ОСОБА_2 від спадкування, аби остання не могла дізнатись про смерть батька і відкриття спадщини.

В суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 , яка є рідною сестрою ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , і не приховувала цього факту, та зазначала, що апелянт ОСОБА_2 не має права що-небуть успадковувати після смерті свого батька, так як за життя останнього взагалі не цікавилась його життям.

З цього приводу, колегія суддів зазначає, що матеріали справи також не мають доказів, що за життя ОСОБА_3 цікавився життям своєї доньки – апелянта ОСОБА_2 .

Крім того, слід вказати, що у відповідності до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

У відповідності до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого цією статтею не подав заяву про прийняття спадщини, то за змістом ст. 1272 ЦК України він вважається таким, що не прийняв її. Разом з тим, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

При вирішенні питання про поважність причин пропуску строку на прийняття спадщини, суду належить враховувати, що нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. При цьому, за змістом вимог, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 63 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат», нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Судом слід враховувати, що при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (п. 1.2 гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суду необхідно виходити із того, що поважними причинами пропущення цього строку є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій

Таких правових висновків дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 24 червня 2020 року у справі № 759/10380/16-ц, від 28 березня 2022 року у справі № 750/2158/21, від 20 липня 2022 року у справі № 489/5656/20, які також відповідають абзацу 6 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».

Однак, вищевказані обставини в своїй сукупності свідчить про існування в апелянта ОСОБА_2 об`єктивних, непереборних, істотних труднощів у вчиненні нею дій по поданню нею протягом шестимісячного строку після відкриття спадщини до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті її батька.

При цьому колегією суддів враховано, що факт пропуску строку для прийняття спадщини пов`язаний із умисним неповідомленням тіткою – відповідачем ОСОБА_1 племінниці – апелянта ОСОБА_2 про факт смерті батька, в той час як видно із переписки, така можливість була, адже ОСОБА_1 задля оформлення спадщини все-таки зв`язалась з ОСОБА_2 , але з інших питань, про що було вказано вище.

Про факт неповідомлення відповідачем ОСОБА_1 апелянта ОСОБА_2 про факт смерті її батька також свідчить неповідомлення нотаріуса про те, що у спадкодавця є дочка, про що також було вказано вище.

Тобто, в сукупності вказане свідчить про існування у ОСОБА_2 об`єктивних, непереборних, істотних труднощів у вчиненні нею дій по поданню до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті її батька.

Всі вищевикладені обставини в своїй сукупності свідчать про незаконність судового рішення та про необхідність його скасування з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надала суду достатніх, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду – скасувати і прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, задовольнити та визначити ОСОБА_2 додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тривалістю три місяці з дня набрання рішенням законної сили.

Крім того, у відповідності до вимог, передбачених ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у загальному розмірі 2 422,40 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Яковлева Тетяна Валентинівна, задовольнити.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2025 року скасувати.

Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, задовольнити.

Визначити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тривалістю три місяці з дня набрання рішенням законної сили.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , судовий збір у загальному розмірі 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Через участь суддів даної колегії суддів в інших цивільних, адміністративних і кримінальних справах, через надмірне навантаження справ на одного суддю Одеського апеляційного суду, через відключення електроенергії в приміщенні Одеського апеляційного суду, а також через перебування судді Комлевої О.С. у відпустці, повне судове рішення складено 20.04.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева