Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №947/22707/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/983/26

Справа № 947/22707/24

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника ОСОБА_1 – адвоката Мамчур О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мандич Леонід Леонідович, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18.12.2024 року, ухваленого під головуванням судді Бескровного Я.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Федорченко Тетяна Михайлівна, Київська державна нотаріальна контора у м. Одесі, про зняття заборони відчуження,

встановив:

22.07.2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М., Київська державна нотаріальна контора у м. Одесі, про зняття заборони відчуження ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме земельної ділянки реєстраційний номер НОМЕР_1 , площею 0,0939 га, кадастровий №5110136800:18:013:0019, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , та після її смерті відкрилася спадщина на будинок АДРЕСА_1 , яка належала матері на підставі свідоцтва про право власності, серії НОМЕР_2 від 21.11.2011 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.11.2011 року та земельну ділянку площею 0,0939 га, кадастровий номер 5110136900:18:013:0019, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлій на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 18.06.2008 року, серії ЯЖ №300191.

12.10.2016 року Третьою Одеською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа №828Т/2022 (колишня 968/2016) до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки – ОСОБА_4 , який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , але не оформив своїх спадкових прав.

16.08.2023 року приватним нотаріусом одеського міського нотаріального округу Одеської області була заведена спадкова справа номер 19/23 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .

Позивач, як спадкоємиця, звернулася до Державного нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на майно, що належало ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте їй було повідомлено про неможливість видачі вказаного свідоцтва, оскільки згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на майно боржника ОСОБА_3 накладено арешт та заборону, номер запису про обтяження 1899388.

Спадкодавець ОСОБА_3 була боржником у виконавчому провадженні, відкритому 30.01.2013 року на підставі виконавчого листа, виданого 22.01.2013 року Київським районним судом м. Одеси, у справі №1512/8645/2012 від 22.01.2013 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь стягувача у відшкодування боргу за договором позики від 11.04.2011 року, у розмірі 799 300,00 грн.

ОСОБА_1 зазначала, що із відповіді Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №66607 від 15.05.2024 року їй стало відомо, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №36290160 з примусового виконання виконавчого листа №1512/8645/2012 від 22.01.2013 року та 30.11.2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення документу стягувачу.

Таким чином, виконавче провадження по відношенню до ОСОБА_3 завершено відповідно до чинного законодавства.

З урахуванням викладеного, та у зв`язку з накладеним арештом, позивач не має змоги оформити належним чином свої спадкові права, а тому вона звернулася до суду з відповідним позовом про зняття арешту з майна.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.12.2024 року позов ОСОБА_1 було задоволено.

Знято заборону відчуження щодо спадкового майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме земельної ділянки, реєстраційний номер 2918326451101, площею 0,0939 га, кадастровий №5110136800:18:013:0019, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.61-64).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – адвокат Мандич Л.Л. ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.84-87).

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, за участю представника позивачак ОСОБА_1 – адвоката Мамчур О.А., у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (а.с. 118-120).

Апеляційний суд також зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів, за участю представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Мамчур О.А., у відсутність інших учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що наявність заборони відчуження земельної ділянки, яка за життя належала її матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також батьку, який помер …, перешкоджає їй, як спадкоємиці, реалізувати своє право вступити у володіння спадковим майном, яке залишилось після смерті батьків.

При цьому суд виходив із того, що на виконанні Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) перебували виконавчі провадження, за якими боржником була ОСОБА_3 , а саме: ВП №36290160 №41635648, №48997196, №53711090, №53711268, № 54993919, № 54993934, та які були завершені у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 , але у зв`язку з несплатою боргів, накладені арешти не було знято.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, виходячи з наступних підстав.

Так, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 11.07.2012 у справі №1512/8645/2012 було накладено заборону відчуження щодо спадкового майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме земельної ділянки, реєстраційний номер 2918326451101, площею 0,0939 га, кадастровий №5110136800:18:013:0019, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно свідоцтва про смерть ,серії НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 (а.с. 18).

Відповідно до довідки державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у м. Одесі Савицької О.Ю. №1421/02-14 від 04.04.2024 року встановлено склад спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_3 : її доньку - позивачку по даній справі ОСОБА_1 та її батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_4 , та які прийняли спадщину (а.с.20, 21).

За змістом відомостей про склад спадкоємців №18/02-14 від 31.01.2024 року, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М. повідомлено, що станом на 31.01.2024 року до складу спадкоємців входить позивач ОСОБА_1 .

За змістом інформації №66607 від 15.05.2024 року, наданою Київським відділом державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) перевіркою даних АСВП встановлено, що на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження №36290160 з примусового виконання виконавчого листа №1512/8645/2012 від 22.01.2013 року виданого Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 798470 грн. на користь ОСОБА_2 30.11.2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

Однак, у зв`язку з несплатою боргів, накладений арешт на земельну ділянку, реєстраційний номер 2918326451101, площею 0,0939 га, кадастровий №5110136800:18:013:0019, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не було знято.

Як було вказано вище, звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , після її смерті відкрилася спадщина на будинок АДРЕСА_1 , яка належала матері на підставі свідоцтва про право власності, серії НОМЕР_2 від 21.11.2011 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.11.2011 року, та на земельну ділянку, площею 0,0939 га, кадастровий номер 5110136900:18:013:0019, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлій на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 18.06.2008 року, серії ЯЖ №300191.

12.10.2016 року Третьою Одеською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа №828Т/2022 (колишня 968/2016) до майна ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки – ОСОБА_4 , який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , але не оформив своїх спадкових прав.

16.08.2023 року приватним нотаріусом одеського міського нотаріального округу Одеської області була заведена спадкова справа номер 19/23 до його майна.

Після цього, позивачка як спадкоємиця звернулася до Державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на майно, що належало ОСОБА_3 , проте їй було повідомлено про неможливість видачі вказаного свідоцтва, оскільки згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на майно боржника ОСОБА_3 було накладено арешт та заборону, номер запису про обтяження 1899388 (а.с.24).

Також позивач ОСОБА_1 посилалась на те, що її мати і спадкодавець ОСОБА_3 була боржником у виконавчому провадженні, відкритому 30.01.2013 року на підставі виконавчого листа, виданого 22.01.2013 року Київським районним судом м. Одеси, у справі №1512/8645/2012 від 22.01.2013 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь стягувача ОСОБА_2 у відшкодування боргу за договором позики від 11.04.2011 року, у розмірі 799300 грн.

Оскільки 30.11.2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення документу стягувачу, тобто виконавче провадження по відношенню до ОСОБА_3 завершено відповідно до чинного законодавства, арешт на земельну ділянку, площею 0,0939 га, кадастровий номер 5110136900:18:013:0019, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 18.06.2008 року, серії ЯЖ №300191, підлягає зняттю.

При цьому, вирішуючи даний спір, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який зазначив, що відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

За змістом ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Крім того ч.ч. 1, 2 ст. 319, ч. 1 ст. 321, ст.ст. 328 391 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним і набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З цих підстав, а також враховуючи, що заходи забезпечення позову було вжито для забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування боргу за договором позики від 11.04.2011 року, у розмірі 799300 грн., а також те, що боржник ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , арешт на земельну ділянку, площею 0,0939 га, кадастровий номер 5110136900:18:013:0019, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 18.06.2008 року, серії ЯЖ №300191, підлягає зняттю.

Крім того, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Мандич Леонід Леонідович, залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18.12.2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Через участь суддів даної колегії суддів в інших цивільних, адміністративних і кримінальних справах, через надмірне навантаження справ на одного суддю Одеського апеляційного суду, через відключення електроенергії в приміщенні Одеського апеляційного суду, а також через перебування судді Драгомерецького М.М. у відпустці, повне судове рішення складено 20.04.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький