Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №470/658/25 — Миколаївський апеляційний суд

14.04.26

22-ц/812/693/26

Єдиний унікальний номер судової справи 470/658/25

Номер провадження 22-ц/812/693/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

14 квітня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Гоцуляк В.І.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Гоцуляк Юлією Сергіївною, рішення, яке ухвалено Березнегуватським районним судом Миколаївської області 05 січня 2026 року, під головуванням судді Орлової С.Ф., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - ДП «Ліси України») про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4821155000:15:000:0017, площею 11.2848 га, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Березнегуватський район, Березнегуватська селищна рада, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, дата та час формування 06.01.2023 15:42:35 №319725503.

Підставою для державної реєстрації права власності слугував нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 06 січня 2023 року між ОСОБА_2 (від імені якої, на підставі довіреності, посвідченої 08 грудня 2022 року приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Бондар Н.В., зареєстрованої за №428, діяла ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 .

Земельна ділянка, що відчужена за зазначеним договором, має площу 11.2848 га, кадастровий номер 4821155000:15:000:0017, склад угідь: рілля, розташована за адресою: Миколаївська область, Березнегуватський район (тепер – Баштанський) Березнегуватська селищна рада. Цільове призначення земельної ділянки – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Під час реалізації позивачем права володіння, користування та розпорядження зазначеною ділянкою, у 2023 році ним було виявлено порушення його законних прав та інтересів щодо об`єкта права власності – земельної ділянки кадастровий номер 4821155000:15:000:0017, площа 11.2848 га, що полягало в самозахопленні частини ділянки відповідачем шляхом її засадження лісовими насадженнями.

З моменту виявлення порушення права власності, позивачем було прийнято рішення здійснити всі можливі заходи щодо усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні ділянкою в досудовому порядку.

Після здійснення заходів, необхідних для складання технічної документації, під час виготовлення якої було виявлено факт самовільного зайняття 5.54 га земель сільськогосподарського призначення, що належать позивачу, шляхом засадження цієї площі відповідачем лісовими культурами, він звернувся до голови Березнегуватської селищної ради із заявою від 22 серпня 2024 року щодо створення комісії по встановленню факту засіву лісовими культурами частини належної йому земельної ділянки з кадастровим номером 4821155000:15:000:0017.

У відповіді від 29 серпня 2024 року №2407/06-18 на зазначену заяву, Березнегуватська селищна рада повідомила, що земельні спори щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, вирішуються виключно в судовому порядку, та запропонувала звернутися до суду для вирішення зазначеного питання.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив:

зобов`язати ДП «Ліси України» усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою кадастровий номер 4821155000:15:000:0017, площею 11.2848 га, що розташована: Миколаївська область, Березнегуватський (Баштанський) район, Березнегуватська селищна рада, шляхом приведення частини земельної ділянки кадастровий номер 4821155000:15:000:0017, площею 5.54 га від загальної площі 11.2848 га, у придатний для використання стан шляхом звільнення за власний рахунок від лісових насаджень;

стягнути з ДП «Ліси України» на користь ОСОБА_1 судові витрати к справі в розмірі 30 968 грн. 96 коп., які складаються з суми судового збору у розмірі 968 грн. 96 коп. та гонорару адвоката у розмірі 30 000 грн.

Представник відповідача Середа Н.В., позовні вимоги не визнала, вважала їх безпідставними, заперечувала засіяння відповідачем лісовими культурами частини земельної ділянки позивача. Наполягала, що лісові культури могли з`явитися внаслідок самозаліснення, оскільки жодне з лісових підприємств не проводило роботи на земельній ділянці позивача, а саме кошти на посадження лісу на зазначеній площі не виділялись, технічні роботи та обробка лісу від шкідників ніколи не проводились. Крім цього, попередні власники земельної ділянки по питанню наявності на ній дерев ніколи не звертались.

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 05 січня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення суд дійшов висновку, що позивачем не надано та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ДП «Березнегуватське лісове господарство», або його правонаступники, а саме відповідач по справі, вчиняли дії по захопленню земельної ділянки позивача з кадастровим номером 4821155000:15:000:0017 шляхом здійснення висадження та вирощування на цій земельній ділянці лісових насаджень у вигляді дерев сосни і дубу.

Також законно володіючи належною на праві власності земельною ділянкою, позивач не надав жодних доказів того, що він був обмежений в своїх діях щодо користування нею, у тому числі, тією частиною земельної ділянки, на якій знаходяться дерева, що свідчить про відсутність перешкод у користуванні земельною ділянкою. Підтвердженням таких висновків є також те, що на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 січня 2023 року позивач, як покупець стверджував, що земельна ділянка ним попередньо оглянута і знаходиться у стані, який є повністю придатним для її використання за цільовим призначенням.

Доказів того, що частина земельної ділянки позивача яка зайнята деревами, належать до земель Державного лісового фонду, матеріали справи також не містять, а представником ДП «Ліси України» заперечується належність спірних рядів дерев саме відповідачу, як і вчинення на земельній ділянці позивача дій по зрощуванню лісових культур.

Таким чином, з огляду на те, що позивач не надав суду належних доказів того, що саме ДП «Ліси України» вчинялися фактичні дії щодо самовільного використання належної позивачу частини земельної ділянки, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та покладення на відповідача обов`язку звільнення частини земельної ділянки від лісових насаджень за власний рахунок.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Гоцуляк Ю.С., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків обставинам справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Позивач зазначав, що зважаючи на зібрані та подані його представником - адвокатом Гоцуляк Ю.С. докази та наявність в них характерних ознак, які спростовують факт самозаліснення та прямо свідчать про здійснення заходів по висадці лісових культур на земельну ділянку за кадастровим номером 4821155000:15:000:0017 площею 5,54 га від загальної площі 11,2848 га відповідачем, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , зважаючи на одностайність наданих свідчень свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 судом надано необґрунтовану перевагу доказам та свідченням відповідача, не вжито та не застосовано заходів перевірки добросовісності відповідача у ненаданні в повному обсязі витребуваних документів та неправомірно застосовано принцип «більшої переконливості доказів» лише по відношенню до позивача, як наслідок винесено неправосудне рішення. Також, судом не враховано, що позивачем реалізовано єдиний можливий спосіб захисту своїх законних прав та інтересів - подання позовної заяви до суду, однак, суд рішенням, яким у задоволенні позову відмовлено, фактично позбавив позивача права на відновлення його законних прав та інтересів.

Правом подачі відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

Сторони справи в судове засідання апеляційної інстанції не з`явилися, були повідомлені про місце, день та час судового засідання шляхом направлення судової повістки: позивачу засобами поштового зв`язку, відповідачу через підсистему «Електронний суд».

Зважаючи на вимоги ст.ст.128,130, ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів визнала неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи, враховуючи, зокрема, що матеріали справи є достатніми для проведення судового розгляду.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст.11 ЦК України, зокрема із договорів.

Згідно зі ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України).

Згідно з ч.2 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Власнику належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК України).

Згідно з ч.ч.1-3,5 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК України).

Відповідно до ст.19 ЗК України до категорії земель України за основним цільовим призначенням відносяться, зокрема землі сільськогосподарського призначення та землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до ст.78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно із положеннями ст.ст.91,96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Верховний Суд у постановах від 22 липня 2021 року у справах №2-1206/12, №714/18/19, від 14 липня 2022 року у справі №348/3355/13-ц неодноразово наголошував, що відповідно до ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною третьою статті 152 ЗК України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У п.«б» ч.1 ст.211 ЗК України вбачається, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Згідно з ч.ч.5,6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 81 постанови від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 звертала увагу, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Отже, передумовами та підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Як вбачається з матеріалів даної справи, 06 січня 2023 року позивач уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким набув у власність земельну ділянку площею 11.2848 га, кадастровий номер 4821155000:15:000:0017, склад угідь: рілля, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану: Миколаївська область, Березнегуватський (Баштанський) район, Березнегуватська селищна рада. Вказаний договір купівлі-продажу земельної ділянки посвідчений 06 січня 2023 року приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Бондар Н.В., зареєстрований в реєстрі за №19 (том 1 а.с.18-21).

Відповідно до п.1.4 договору відчужувана земельна ділянка належить продавцю (попередньому власнику ОСОБА_2 ) на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК №091168, виданого Березнегуватською районною державною адміністрацією Миколаївської області 12 грудня 2003 року, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №31. Право власності на земельну ділянку зареєстровано за продавцем 18 грудня 2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Березнегуватського районного управління юстиції Миколаївської області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №815174648211.

Правовий режим земельної ділянки полягає в пріоритетному використанні її для сільськогосподарських цілей та характеризується особливим суб`єктним складом у відносинах щодо її використання (п.1.5 договору).

За п.1.7 договору відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9905748082022, отриманого 08 грудня 2022 року з використанням електронних сервісів Держгеокадастру: земельна ділянка належить до категорії земель сільськогосподарського призначення; відомості про обмеження у використанні відчужуваної земельної ділянки, встановленні Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 (з наступними змінами та доповненнями) не зареєстровані.

Відповідно до п.3.1-3.3 розділу 3 договору – продавець, в особі представника, свідчить та гарантує, що відчужувана земельна ділянка до цього часу нікому не продана, не подарована, не заставлена, в спорі та під забороною (арештом), податковою заставою не перебуває, щодо неї не ведуться судові спори, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження з іншими особами; земельні сервітути, як постійні, так і строкові відсутні; відчужувана земельна ділянка не забудована; спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення щодо відчужуваної земельної ділянки не видавався; між фермерським господарством «Дружба» та продавцем 18 грудня 2015 року укладено договір оренди землі строком на десять років; протягом звітного податкового року продавцем не вчинялось інших правочинів з продажу нерухомого майна.

Покупець стверджує, що відчужувана земельна ділянка ним попередньо візуально оглянута і знаходиться у стані, який є повністю придатним для її використання за цільовим призначенням. Йому відомо, що стосовно відчужуваної земельної ділянки між фермерським господарством «Дружба» та продавцем 18 грудня 2015 року укладено договір оренди землі строком на десять років.

Продавець зобов`язаний в день підписання цього договору передати вказану земельну ділянку у стані рівному з існуючим на день огляду покупцем, попередити покупця про всі відомі їй (йому) недоліки відчужуваної земельної ділянки, попередити покупця про всі права третіх осіб на зазначену вище земельну ділянку, у разі їх наявності, надати покупцеві необхідні матеріали, відомості, документи щодо вказаної земельної ділянки та виконання умов цього договору.

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу земельної ділянки 06 січня 2023 року приватним нотаріусом Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4821155000:15:000:0017 площею 11.2848 га зареєстровано за позивачем, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 1 а.с.92).

Зі змісту відзиву на позовну заяву та матеріалів справи слідує, що вищевказана земельна ділянка позивача ОСОБА_1 межує з земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 4821155000:15:000:0601 площею 53.5959 га, що перебувала на праві постійного користування у ДП «Березнегуватське лісове господарство». Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 12 жовтня 2021 року за №643 ДП «Березнегуватське лісове господарство» припинено шляхом приєднання до ДП «Баштанське лісове господарство», яке на виконання наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 11 січня 2023 року за №111 припинено шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДП «Ліси України» (том 1 а.с.130-133,135-137,141-143,145-147).

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що у січні 2023 року її чоловік за договором купівлі-продажу придбав земельну ділянку загальною площею 11 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вони знайомі з попередньою власницею земельної ділянки, оскільки здійснювали догляд за нею, а також їм було відомо, що ділянка близько 20 років перебуває в оренді Фермерського господарства «Дружба», головою якого є ОСОБА_5 . Однак після придбання земельної ділянки, у листопаді 2023 року виявили, що на частині земельної ділянки росте ліс. За їх замовленням було встановлено межові знаки земельної ділянки, та проведено інвентаризацію земель, яку представники лісництва відмовились підписувати. Вони неодноразово зверталися до відповідача з питанням обміняти заліснену земельну ділянку на вільну, однак їм у цьому було відмовлено та рекомендовано звернутися до суду. До 2023 року орендар земельної ділянки сплачував орендну плату за загальну площу земельної ділянки, однак після встановлення меж розраховується за фактично використану площу.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що в користуванні фермерського господарства «Дружба» тривалий час перебувають земельні ділянки, що розташовані одним масивом, до якого входить і земельна ділянка позивача. Під час визначення меж та інвентаризації земель було встановлено, що частина земельної ділянки позивача площею близько 6 га зайнята лісовими насадженнями, рядами дерев сосни і дубу. Вважав, що зазначений ліс було висаджено лісництвом, оскільки поруч перебувають належні їм земельні ділянки. Йому відомо, що з 2023 року представниками відповідача будь – яких робіт на ділянці позивача не здійснювалось.

З копії технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянину України ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Березнегуватської селищної ради Баштанського району Миколаївської області виготовленої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 за договором з позивачем №118-2024 від 09 квітня 2024 року убачається, що земельна ділянка позивача площею 11.2848 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва сформована та внесена до Державного земельного кадастру за кадастровим номером 4821155000:15:000:0017, розташована в межах території Березнегуватської селищної ради Баштанського району Миколаївської області має конфігурацію багатокутника, під`їзд до земельної ділянки забезпечений існуючими польовими шляхами. Відповідно до опису меж земельної ділянки від А до Б ділянка межує з землями комунальної власності не наданими у власність або користування; від Б до В з землеволодінням фізичної особи ОСОБА_7 ; від В до А з землекористуванням ФГ «Дружба» (том 1 а.с.58-100).

При встановленні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 481155000:15:000:0017, площею 11.2848 ріллі, було зафіксовано лісові насадження на площі 5.54 га, які відображені на плані кадастрової зйомки земельної ділянки (том 1 а.с.64,72-73).

З копії Книги обліку лісових культур по Березнегуватському лісництву Держлісфонду та копії проектів №42-43 за 2024 рік до філії «Баштанське ЛГ», до 2023 року у кварталі 18 виділ НОМЕР_1 земельна ділянка використовувалась для сільськогосподарського призначення. Лише у 2024 році у виділі 1 було висаджено лісові культури дубу звичайного згідно проектів лісових культур. У виділі 4 кварталу 18 у 2018 році лісові культури сосни кримської було переведено у вкриту лісовою рослинністю землі, а у виділі 7 кварталу 18 у 2017 році лісові культури акації білої були переведені у вкриту лісовою рослинністю землі (том 1 а.с.226-231).

З системно-логічного аналізу вищевказаних обставин справи слідує, що позивачем не надано та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ДП «Березнегуватське лісове господарство» чи його правонаступники здійснювали дії по зайняттю земельної ділянки з кадастровим номером 481155000:15:000:0017, шляхом розміщення на цій земельній ділянці лісових насаджень у вигляді дерев сосни і дубу, що вірно констатував і районний суд.

При цьому, володіючи належною на праві приватної власності земельною ділянкою, позивач не надав суду жодних доказів того, що він був обмежений в своїх діях щодо користування нею, у тому числі, тією частиною земельної ділянки, на якій встановлено лісові насадження, що свідчить про відсутність перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою відповідачами.

До того ж, будь-яких доказів того, що частина земельної ділянки позивача, яка зайнята деревами, належать до земель Державного лісового фонду, матеріали цивільної справи також не містять.

Таким чином, встановивши, що позивач не надав суду належних доказів того, що саме ДП «Березнегуватське лісове господарство» або його правонаступником ДП «Ліси України» вчинялися фактичні дії щодо використання належної позивачу частини земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що позивачем з моменту виявлення порушення права власності було прийнято всі можливі заходи для усунення перешкод у володінні землею в досудовому порядку, з огляду на те, що долученні до справи відповіді різних установ та організацій не є належними та допустимими доказами того, що спірна земельна ділянка фактично самовільно була зайнята ДП «Ліси України». При цьому, в судовому засіданні районного суду представником ДП «Ліси України» було додатково зазначено, що лісовим підприємством не проводились роботи на земельній ділянці позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач мав правомірні підстави для вимоги звільнення земельної ділянки від лісових насаджень, які перешкоджають використанню її за цільовим призначенням саме до відповідача є безпідставними, з огляду на відсутність належних доказів самовільного зайняття та наявності перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не застосував належним чином норми законодавства та порушив принципи цивільного процесу щодо тягаря доказування та оцінки доказів, є необґрунтованими, адже судом першої інстанції була надана повна та мотивована оцінка наявним в матеріалах справи доказам, на основі аналізу яких зроблено обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не бере до уваги і посилання позивача на те, що відповідач не надав доказів, які підтверджують виконання обов`язку обліку лісових насаджень, оскільки спірні дерева знаходяться на земельній ділянці, яка належать на праві власності позивачу.

При цьому відповідно до ч.3 ст.373 ЦК України право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

За такого, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі ст.ст.76-81,89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті спору, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням особи, яка подала апеляційну скаргу, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку. Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Гоцуляк Ю.С., залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Гоцуляк Юлією Сергіївною, – залишити без задоволення.

Рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 05 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 20 квітня 2026 року