Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №629/2314/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 629/2314/25 Головуючий суддя І інстанції КАРАЩУК Т. О.

Провадження № 22-ц/818/1021/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: інших видів кредиту

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент банк» на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08 вересня 2025 року у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “АКЦЕНТ-БАНК” до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначити справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін,-

в с т а н о в и в :

До Лозівського міськрайонного суду Харківської області надійшла позовна заява АТ “АКЦЕНТ-БАНК” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №ABH0СТ155101714913625899 від 05.05.2024 року у розмірі 184 703,38 гривень станом на 02.04.2025 року та судових витрат.

В обґрунтування позову представник вказує, що ОСОБА_1 звернулася до АТ “АКЦЕНТ-БАНК” (далі АТ “А-Банк”) щодо отримання банківських послуг та підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ “А-Банк”. 05.05.2024 року ОСОБА_1 уклала з банком кредитний договір №ABH0СТ155101714913625899, який складається з заяви клієнта та графіку погашення кредиту, щодо надання останній кредиту у розмірі 100 000,00 грн. строком на 60 місяців (до 04.05.2029 року) зі сплатою процентів у розмірі 85,00 % щорічно та комісії в розмірі 0,00 грн.

Банк свої зобов`язання за договором виконав, а відповідачкою були порушені зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 02.04.2025 року за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 184 703,38 грн, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 100 000,00 грн, заборгованості по відсоткам у сумі 77 988,87 грн. та заборгованості за пенею - 6 714,51 грн. Зважаючи на вище вказане, позивач був змушений звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 177988,87 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 2334,34 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням АТ «Акцент-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути з відповідача судовий збір на користь АТ «Акцент-Банк».

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, адже ЦК України є не спеціальною, а загальною нормою законодавства, спеціальною нормою є Закон України «Про споживче кредитування».

Зазначає, що в силу приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» неустойка не застосовується до кредитів, що були укладені до 24.01.2024 (оскільки Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" набрав чинності 24.12.2023 + 30 днів, тобто до 23.01.2024), а з 24.01.2024 заборона на нарахування неустойки відсутня.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачка не надавала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, в порушення умов Договору кредиту, а також вимог ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов`язання за вказаним вище договором не виконав.

Судом встановлено факт укладення між АТ “АКЦЕНТ БАНК” та відповідачкою кредитного договору, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення суми заборгованості за кредитом та відсотками.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачки пені, суд зазначив наступне.

Згідно із п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Позивач просить стягнути з відповідачки суму заборгованості за пенею за кредитним договором у розмірі 6 714,51 грн.

Вищевказаний договір був укладений 5 травня 2024 року, тобто в період дії воєнного стану, таким чином нарахована позивачем пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України стягненню з відповідачки не підлягає.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками сторони не оскаржують, а тому рішення в цій частині колегія суддів не перевіряє.

Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що 10.10.2018 року ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ “АКЦЕНТ-БАНК” (далі -АТ “А-Банк”) (а.с.7) з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку.

05.05.2024 року ОСОБА_1 уклала з банком кредитний договір №ABH0СТ155101714913625899 (а.с.9-10) який складається з заяви клієнта та графіку погашення кредиту, щодо надання останній кредиту у розмірі 100 000,00 грн строком на 60 місяців (до 04.05.2029 року) зі сплатою процентів у розмірі 85,00 % щорічно та комісії в розмірі 0,00 грн.

Відповідно до копії меморіального ордеру №TR.36632718.41524.65455 від 05.05.2024 року ОСОБА_1 було видано кредит згідно договору №ABH0СТ155101714913625899 від 05.05.2024 року у розмірі 100 000,00 грн.(а.с.13).

Банк свої зобов`язання за договором виконав, а відповідачем були порушені зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 02.04.2025 року за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 184 703,38 грн, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 100 000,00 грн, заборгованості по відсоткам у сумі 77 988,87 грн. та заборгованості за пенею - 6 714,51 грн., про що свідчить розрахунок та виписка (а.с.12-14).

На даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ “АКЦЕНТ-БАНК”.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частини першої статті15, частини першої статті16 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті626,628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Звертаючись з вимогою про стягнення пені, позивач посилався на те, що відповідач не виконав своїх зобов`язань по сплаті кредиту, а тому позивач нарахував пеню у розмірі 6714,51 грн.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24) зроблений висновок, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який доповнено відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»).

Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18Прикінцеві та перехідні положення ЦК України(див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань.

Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, до спірних правовідносин, які виникли після 24 лютого 2022 року у зв`язку із невиконанням позичальником ОСОБА_1 грошових зобов`язань, що випливають із кредитного договору, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє дотепер.

Установивши, що до вимог про стягнення пені, нарахованої у розмірі 6714,51 грн, підлягають застосуванню вимоги пункту 18Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 6714,51 грн пені.

Доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункту 6 розділу ІV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про споживче кредитування», який є спеціальною нормою, а не пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який є загальною нормою, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Так, Законом України № 2120-IX від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі Закон № 2120-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Цим же Законом внесені аналогічні зміни в Закон України «Про споживче кредитування», зокрема, розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 6-1такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».

Між тим, Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (далі Закон № 3498-IX) вказаний пункт 6-1розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про споживче кредитування» виключено, а пункт 6 цього розділу викладено в новій редакції: «У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем"

При цьому, аналогічні зміни в розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення пункту 18розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, в редакції Закону № 2120-IX.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак, хоч Закон № 3498-IX від 22 листопада 2023року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України, застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акту, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії, застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and others v. the United Kingdom) та ін.).

Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним: громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства» The Sunday Times v. The United Kingdom № 1 заява 6538/74 пункт 46). У справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France) Суд зазначив, щозаконмає відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки під час дії воєнного стану.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, яка регулює звільнення позичальників від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань (зокрема, сплати пені) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акту, який має юридичну силу закону України.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені.

Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду в частині, яка оскаржується, підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент – Банк» - залишити без задоволення.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений 20 квітня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді Ю.М. Мальований.

О.В. Маміна.