Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №500/6435/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 рокуСправа №500/6435/25 пров. №А/857/10328/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

при секретарі судового засідання – Гладкій С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Бучацького відділу державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 8 січня 2026 року (суддя Чепенюк О.В., м.Тернопіль, повний текст складено 8 січня 2026 року), -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бучацького відділу державної виконавчої служби у Чортківському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі Відділ), в якому просив:

визнати бездіяльність Відділу щодо неповернення виконавчого документа по справі №603/889/14-к до Монастириського районного суду Тернопільської області в частині конфіскації майна позивача;

зобов`язати Відділ направити в Монастириський районний суд Тернопільської області постанову про повернення виконавчого документа стягувачу по справі №603/889/14-к в частині конфіскації майна позивача.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 8 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що його права порушено у зв`язку з наявністю обтяження на майно, та вважає, що державний виконавець повинен був винести постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (у справах про конфіскацію - до суду, який ухвалив відповідне рішення), разом із постановою та довідкою (актом) про відсутність майна, що підлягає конфіскації. Таким чином, позивач фактично виходить з того, що виконавчий документ у такому випадку підлягає поверненню саме до суду, який його видав.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, мав бути повернутий до органу, який пред`явив виконавчий документ до виконання, тобто до відповідного органу державної податкової служби, а не до суду.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що вироком Монастириського районного суду Тернопільської області від 7 жовтня 2015 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі К) та на підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю, такі обставини зазначені у листі Монастириського районного суду Тернопільської області від 21.10.2025 №603/889/14-к/1929/2025.

У цьому ж листі вказано, що відповідно до пункту 29.8 «Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ», чинній на дату звернення вироку суду до виконання, 24.12.2015 в Бучацьку об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Тернопільській області направлено виконавчий лист в частині конфіскації майна належного засудженому ОСОБА_1 для подальшого пред`явлення до виконання до органу державної виконавчої служби.

Також зазначено, що з Відділу постанови про повернення виконавчого документа стягувачу або закінчення виконавчого провадження в Монастириський районний суд Тернопільської області не надходили.

У відомостях Державного реєстру прав на нерухоме майно у розділі щодо актуальної інформації про державну реєстрацію обтяжень міститься запис про обтяження на підставі постанови головного державного виконавця Мяснікова П.П. Бучацького міжрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про арешт майна боржника від 24.11.2016 №50311361, щодо особи, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 , опис предмета обтяження: все нерухоме майно.

У відповідь на заяву ОСОБА_1 від 23.09.2025 Відділ повідомив, що перевіркою даних відомостей Автоматизованої системи виконавчих проваджень (далі АСВП) Розділу «ВД/ВП Спецрозділ» встановлено: на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №50311361 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Монастириським районним судом Тернопільської області від 24.12.2015 по справі №603/889/14-к про конфіскацію майна, належного засудженому ОСОБА_1 за ч.2 ст.307, ч.2 ст.309 КК України. Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, яка діяла на момент прийняття рішення) 28.11.2016 державним виконавцем відділу винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Виконавче провадження було завершено та передано для зберігання до архіву, відповідно до п.2 Розділу XI «Правил ведення діловодства, архіву в органах державної виконавчої служби» від 07.06.2017 № 1829/5 та «Інструкції з організації примусового виконання рішень» виконавче провадження №50311361 за закінченням терміну зберігання знищено. За таких обставин, Відділ не може надати будь-якої додаткової інформації по вищевказаному виконавчому провадженні. Згідно даних АСВП станом на 26.09.2025, відкрите виконавче провадження щодо виконання вищевказаного виконавчого документа на виконанні у відділі не перебуває.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частинами другою та третьою статті 14 КАС визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 КАС, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частинами другою, четвертою статті 372 КАС визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

На момент виникнення спірних правовідносин (звернення до виконання вироку суду щодо ОСОБА_1 ) був чинний Закон України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05.01.2017 на підставі Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII).

Закон № 606-XIV визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

За змістом частин першої-третьої статті 8 Закону № 606-XIV сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом. За виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення. За іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інши дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи доходів і зборів.

Пунктом 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV передбачено право державного виконавця у процесі здійснення виконавчого провадження накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

Відповідно до статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно з частиною першою статті 31 Закону № 606-XIV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 29.8 «Інструкції з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ», затвердженої наказом Державної судової адміністрації 17.12.2013 № 173 (далі Інструкція № 173, чинна на момент звернення вироку суду до виконання) у разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання у порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.

Звернення вироку до виконання в частині конфіскації майна засудженого полягає в направленні до органу державної податкової служби для подальшого пред`явлення до виконання до органу державної виконавчої служби таких документів: виконавчий лист встановленої форми (Додаток 22), копія вироку, протокол накладення арешту на майно, опис майна або протокол про відсутність майна, яке підлягає опису, чи довідка суду про їх відсутність у матеріалах кримінального провадження, а в разі потреби - копія постанови про накладення арешту на майно.

Статтею 47 Закону № 606-XIV передбачено підстави для повернення виконавчого документа стягувачу. Так, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:

1) є письмова заява стягувача;

2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення;

4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника);

6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;

8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно;

9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Відповідно до частини п`ятої цієї ж статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 48 Закону №606-XIV виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред`явив виконавчий документ до виконання.

Як встановлено судом першої інстанції, виконавчий лист про конфіскацію майна, належного позивачу, виданий Монастириським районним судом Тернопільської області 24.12.2015 у справі №603/889/14-к, був направлений до органу державної податкової служби для подальшого пред`явлення до виконання, що узгоджується з положеннями статті 8 Закону № 606-XIV та Інструкцією № 173.

У подальшому на підставі зазначеного виконавчого листа було відкрито виконавче провадження №50311361, в межах якого державним виконавцем прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

З огляду на наведене, у разі повернення виконавчого документа він підлягає поверненню до відповідного органу державної податкової служби як стягувача, а не до суду, який його видав. У зв`язку з цим доводи позивача щодо обов`язку державного виконавця повернути виконавчий лист до суду є помилковими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що повернення виконавчого документа незалежно від адресата такого повернення не впливає на наявність/відсутність арешту майна, накладеного в межах відповідного виконавчого провадження.

Так, законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та в такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом установлених законом строків. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 про оскарження бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з майна при поверненні виконавчого документа стягувачу.

Отже, у разі, якщо позивач вважає порушеними свої права у зв`язку з наявністю обтяження на майно, належним способом захисту є оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності щодо накладення або зняття арешту, а не вимога про повернення виконавчого документа до суду. Обраний позивачем спосіб захисту в межах спірних правовідносин не є ефективним та не забезпечує відновлення порушеного права.

За таких обставин, підстави для визнання бездіяльності органу державної виконавчої служби протиправною відсутні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 8 січня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич

Повне судове рішення складено 20.04.2026.