Вирок від 19 квітня 2026 р. у справі №348/1746/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 348/1746/24

Провадження № 11-кп/4808/174/26

Категорія ч.2 ст.307 КК України

Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1

Суддя-доповідач

ОСОБА_2 И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_3 ,

суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

захисника-адвоката ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12024091200000139 за апеляційною скаргою прокурора Надвірнянської окружної прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_10 на вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2025 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч.2 ст. 307, ч.2 ст. 310 КК України, -

в с т а н о в и л а :

За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч.2 ст. 307 та ч. 2 ст. 310 КК України та призначено йому покарання:

- за ч. 1 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців;

- за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років;

- за ч.2 ст.310 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців.

Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 від відбування покарання звільнено з випробуванням строком на 3 (три) роки.

Відповідно до ст. 76 КК України покладено на обвинуваченого ОСОБА_8 наступні обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Судом першої інстанції встановлено, що Обвинувачений ОСОБА_8 вчинив умисні дії, які виразились у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту, а також незаконному збуті психотропної речовини, також вчиненому повторно, а також у незаконному посіві та вирощуванні конопель особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ст. 307 КК України.

Кримінальні правопорушення ним вчинені за наступних обставин:

Обвинувачений ОСОБА_8 при невстановлених місці, часі та обставинах, діючи умисно, з метою подальшого незаконного збуту, у невстановлений спосіб незаконно придбав психотропну речовину, що знаходиться у незаконному обігу - амфетамін, яку зберігав з метою збуту за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

У період часу з 16:40 год. до 17:20 год. 26 вересня 2023 року ОСОБА_8 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх шкідливі наслідки та бажаючи їх настання, перебуваючи за місцем свого проживання у сел. Делятин збув ОСОБА_11 (анкетні дані змінені) за 500 грн фольговий згорток із порошкоподібною речовиною білого кольору, що містить 0,1362 г психотропної речовини - амфетамін.

Продовжуючи свою злочинну діяльність обвинувачений ОСОБА_8 , при невстановлених місці, часі та обставинах, діючи умисно, з метою незаконного збуту, у невстановлений спосіб незаконно придбав порошкоподібну речовину білого кольору, яка містить психотропну речовину - амфетамін, яку зберігав при собі.

У період часу з 17:45 год. до 18:30 год. 8 жовтня 2023 року ОСОБА_8 , діючи умисно, повторно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх шкідливі наслідки та бажаючи їх настання, збув ОСОБА_11 за 500 грн фольговий згорток із порошкоподібною речовиною білого кольору, що містить 0,3973 г психотропної речовини, що знаходиться у незаконному обігу - амфетамін у селищі Делятин по вулиці 16 Липня неподалік будинку № 218а, Надвірнянського району Івано-Франківській області.

Продовжуючи свою злочинну діяльність обвинувачений ОСОБА_8 при невстановлених місці, часі та обставинах придбав насіння рослин роду коноплі з метою їх подальшого вирощування.

Весною 2024 року, більш точної дати та часу не встановлено, обвинувачений ОСОБА_8 , реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконний посів та вирощування конопель, усвідомлюючи суспільну небезпеку та протиправний характер своїх дій, облаштував місце для їх вирощування у приміщенні житлового будинку, за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та незаконно посіяв та в подальшому виростив 106 нарковмісних рослин роду коноплі, які були вилучені під час проведення санкціонованого обшуку 20.04.2024.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор Надвірнянської окружної прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу. Просить Вирок Надвірнянського районного суду від 26.12.2025 щодо ОСОБА_8 скасувати з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання: за ч. 2 ст. 310 КК України - у виді 4 років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 307 КК України - у виді 5 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 307 КК України - у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно призначити покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, що є власністю обвинуваченого.

В обґрунтування апеляційних доводів, прокурор посилається на те, що під час досудового розслідування та судового розгляду не встановлено жодної пом`якшуючої обставини, яка могла б перебувати у причинному зв`язку з вчиненням ОСОБА_8 кримінальних правопорушень та істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Водночас судом, у порушення вимог ст. 414 КПК України, при призначенні покарання не взято до уваги, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні двох тяжких злочинів, що також свідчить про високий ступінь його суспільної небезпеки.

Крім того, наявні підстави вважати, що суд першої інстанції безпідставно врахував одні й ті ж обставини при застосуванні як ст. 69 КК України, так і ст. 75 КК України, та призначив покарання, яке є надто м`яким. Одночасне застосування різних інститутів кримінального права, пов`язаних із пом`якшенням покарання та звільненням особи від його відбування, за вчинення злочину можливе лише за наявності достатніх і належно вмотивованих підстав. Водночас наведені у вироку суду дані про особу засудженого не знижують ступінь суспільної небезпечності вчинених ним злочинів, а тому з урахуванням фактичних обставин вчиненого, судом не наведено переконливих підстав для звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України. Зазначені судом обставини не давали підстав для призначення обвинуваченому такого м`якого покарання, оскільки воно не відповідає ні особі обвинуваченого, ні фактичним обставинам учиненого ним кримінального правопорушення.

Під час апеляційного розгляду:

- прокурор підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити;

- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 заперечили щодо задоволення апеляційної скарги прокурора.

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Фактичні обставини кримінальних правопорушень і кваліфікація дій ОСОБА_8 в апеляційній скарзі не оспорюються, тому згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК України висновки суду першої інстанції щодо цих обставин в апеляційному порядку не перевіряються.

Прокурор висловив свою незгоду в частині призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання та звільнення від його відбування, тому колегія суддів перевіряє оскаржуваний вирок в цій частині.

Згідно зі ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Згідно з ч. 3 ст. 65 КК України підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтями 69 і 69-2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Постановою Пленуму Верховного суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року зі змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання» рішення суду про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням має бути мотивованим.

Зі змісту мотивувальної частини вироку вбачається, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених ним трьох кримінальних правопорушень, які відповідно до статті 12 КК України, є тяжкими злочинами, відношення обвинуваченого до вчиненого (визнання вини, жалкує про вчинене); особливості й обставини вчинення злочину, особу обвинуваченого (попередня судимість знята та погашена, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, безробітний, неодружений, злочин скоїв через тяжкий матеріальний стан, оскільки є інвалідом 2 групи та не має кінцівок, отримує мінімальну пенсію по інвалідності, та має на утриманні матір, яка є пенсіонеркою, характеризується позитивно, а також наявність обставин, які пом`якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Зокрема, обставами, які пом`якшують покарання ОСОБА_8 у відповідності до ст. 66 КК України суд визнав щире каяття, повне визнання вини, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих обставин.

Враховуючи особу винного, а саме його тяжке особисте становище, який є інвалідом 2 групи та не має кінцівок, отримує мінімальну пенсію по інвалідності, та має на утриманні матір, яка є пенсіонеркою, визнання обвинуваченим факту вчинення злочинних дій є дійсним та відвертим, відсутність тяжких наслідків, наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання: за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, а саме, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті – у виді позбавлення волі на строк п`ять років; за ч. 1 ст. 307 КК України – у виді позбавлення волі на строк чотири роки шість місяців; за ч.2 ст.310 КК України – у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців. Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді п`яти років позбавлення волі.

Крім того, суд першої інстанції, враховуючи конкретні обставини справи, особу обвинуваченого, визнання вини та відношення до вчиненого, вважав, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без відбування призначеного покарання, та на підставі ст. 75 КК України звільнив обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням, та з метою організації органами виконання покарань належного контролю за його поведінкою, поклав на обвинуваченого обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1, та п.2 ч.3 ст. 76 КК України.

Таким чином суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням положень ст. 69 КК України, та звільняючи його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, послався на одні і ті самі обставини, які пом`якшують покарання, що не відповідає вимогам кримінального закону. Одночасне застосування двох різних інститутів, пов`язаних із пом`якшенням покарання та звільненням особи від відбуття за вчинення тяжкого злочину, повинно мати достатні та вагомі підстави для застосування кожного з них.

Так, відповідно до правових висновків Верховного Суду, зазначених у постанові від 19.02.2020 по справі № 466/4884/15-к, призначаючи покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та звільняючи особу від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, врахування судом тих самих обставин є недопустимим та призводить до неправильного застосуванню закону України про кримінальну відповідальність.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням недостатньо врахував обставини провадження та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.

Оскільки за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів не встановила інших суттєвих обставин, які могли би вплинути на питання звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, з огляду на наведені приписи процесуального закону, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням скасувати з одночасним ухваленням нового вироку.

Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Відповідно до ст. 409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Частина 1 статті 421 КПК України визначає, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, тільки у випадку, якщо за цими підставами апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий або його представник.

Колегія суддів звертає увагу на те, що при призначенні покарання необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення злочинів іншими особами.

Застосовуючи до обвинуваченого справедливе покарання за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.

Апеляційний суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України, є тяжкими злочинами, особу винного, зокрема те, що він є інвалідом 2 групи та не має кінцівок, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, безробітний, неодружений, попередня судимість знята та погашена, злочин скоїв через тяжкий матеріальний стан, отримує мінімальну пенсію по інвалідності, та має на утриманні матір, яка є пенсіонеркою, характеризується позитивно.

Відповідно до вимог ст. 66 КК України колегія суддів визнає обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_8 – щире каяття, повне визнання вини, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих обставин.

Обставин, які обтяжують покарання, відповідно до ст.67 КК України, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті Особливої частини КК України або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання.

Колегія суддів зауважує, що ч. 1 ст. 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

Згідно з положеннями ст. 69-1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Колегія суддів приймає до уваги вказані норми закону і приходить до висновку, що в даному кримінальному провадженні наявні підстави для застосування положень ч. 1 ст. 69 КК України.

Так, під час розгляду провадження обвинувачений ОСОБА_8 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та щиро розкаявся у вчиненому.

Також колегія суддів бере до уваги тяжке особисте становище обвинуваченого ОСОБА_8 , який є інвалідом 2 групи та не має кінцівок, отримує мінімальну пенсію по інвалідності та має на утриманні матір, яка є пенсіонеркою.

Перераховані вище обставини, які в силу положень ч. 2 ст. 66 КК України, пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 та в сукупності з наведеними даними про його особу, на переконання колегії суддів істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 310, ч.1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, а тому дають обґрунтовані підстави суду апеляційної інстанції призначити обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 310, ч.1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, а саме призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті)КК України.

Зокрема, колегія суддів вважає що ОСОБА_8 необхідно призначити покарання за ч. 1 ст. 307 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України – у виді позбавлення волі на строк два роки; за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України – у виді позбавлення волі на строк три роки з конфіскацією у власність держави всього майна, яке є власністю засудженого; за ч.2 ст.310 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України – у виді позбавлення волі на строк один рік шість місяців.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим обвинуваченому ОСОБА_8 слід призначити покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з конфіскацією у власність держави всього майна, яке є власністю засудженого.

Колегія суддів вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів, цілком відповідати тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного.

З урахування викладеного, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у частині призначеного покарання з ухваленням в цій частині нового вироку.

Керуючись ст.ст. 370,374,404,405,407,409,413,418,419,420,421 КПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора Надвірнянської окружної прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_10 задовольнити частково.

Вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2025 року щодо ОСОБА_8 , скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок.

Визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 310 КК України.

Призначити ОСОБА_8 покарання:

- за ч. 1 ст. 307 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України – у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки;

- за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України – у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з конфіскацією у власність держави всього майна, яке є власністю засудженого;

- за ч.2 ст.310 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України – у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з конфіскацією у власність держави всього майна, яке є власністю засудженого.

Строк покарання у виді позбавлення волі рахувати з часу затримання ОСОБА_8 в порядку виконання вироку суду.

В решті вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2025 року залишити без змін.

Вирок Колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_3

Судді: ОСОБА_4

ОСОБА_5