Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №380/23808/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 рокуСправа № 380/23808/24 пров. № А/857/5430/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року (суддя Андрусів У.Б., м.Львів), -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – ГУПФ), в якому просила:

визнати протиправними дії ГУПФ щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплаті їй підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон №1788-XII), із розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком;

зобов`язати відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII;

визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні позивачці перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, відповідно до статті 58 Закону №1788-XII;

зобов`язати відповідача здійснити позивачці перерахунок стажу роботи згідно зі статтею 58 Закону №1788-XII, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 04.03.1946 по 17.05.1948 на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років» (далі – Закон №962-XII).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі вказує, що позивачка є членом сім`ї репресованої особи, яку було примусово переселено, та отримує підвищення в розмірі 43,52 грн. Зазначає, що право на зарахування стажу у потрійному розмірі мають лише ті репресовані особи, які перебували під вартою, відбували покарання в місцях позбавлення волі, а також перебували на примусовому покаранні.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала.

У зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_2 , (головуючий суддя у цій справі), згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2026, справа №380/23808/24 передана на розгляд головуючого судді Качмара В.Я.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону №1788-ХІІ та на перерахунок стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 04.03.1946 до 17.05.1948.

Такі висновки суду першої інстанції, не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, з таких міркувань.

Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивачка перебуває на обліку в ГУПФ та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV).

ОСОБА_1 , батьками якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Мечищів Бережанського району Тернопільської області, про що свідчить свідоцтво про народження від 26.02.1952 серії НОМЕР_1 .

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , після реєстрації шлюбу позивачка змінила прізвище із « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».

З довідки інформаційного центру Управління внутрішніх справ Тернопільської області від 20.05.1992 вбачається, що ОСОБА_7 1912 року народження і ОСОБА_8 1940 року народження позасудовим порядком 04.03.1946 виселені із села Мечищів Бережанського району Тернопільської області з конфіскацією майна на спецпоселення в Архангельську область, як члени сім`ї учасника підпілля ОУН. Перебували на спецпоселенні під наглядом спецкомендатури до 17.05.1948. На підставі статті 3 Закону Української РСР від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи реабілітовані.

Позивачка має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №962-XII, що підтверджується посвідченням від 11.04.2012 №291/26-Р, виданим Львівською обласною радою.

У відповідь на заяву позивачки від 14.09.2024 щодо пенсійного забезпечення, листом від 30.09.2024 №22712-24219/М-52/8-1300/24 ГУПФ повідомило, що ОСОБА_1 , на виконання приписів постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі – Постанова №654), вже встановлено підвищення до пенсії як члену сім`ї реабілітованого у розмірі 43,52 грн. Крім того, зазначило, що позивачка не є репресованою особою, а належить до членів сім`ї репресованої особи, яку в подальшому реабілітовано, а тому підстав для обчислення стажу в потрійному розмірі відповідно статті 58 Закону №1788-ХІІ немає.

Нормою статті 1 Закону №962-XII визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за: антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР"; поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі – Закон № 2325-VIII)).

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом № 2325-VIII внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Зміни набули чинності 05.05.2018.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.

За визначеннями, наведеними у статті 1-1 цього Закону: репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-2 Закону № 962-XII (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

За нормами статті 1-3 Закону № 962-XII потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

У статті 4 Закону № 962-XII вказано поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

З матеріалів справи видно, що позивач була виселена на спецпоселення разом із родиною, що дає змогу стверджувати про те, що він є членом сім`ї репресованої особи та потерпілою від репресій в розумінні статті 1-3 Закону № 962-XII.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів про те, що позивачку визнано репресованою особою.

В матеріалах справи наявна архівна довідка Управління внутрішніх справ Тернопільської області від 20.05.1992 з якої видно, що ОСОБА_1 , 1940 року народження, перебувала на спецпоселенні.

В даному випадку, апеляційний суд не ставить під сумнів право позивача на пільги та компенсації, встановлені Законом № 962-XII, про наявність яких зазначає позивач, однак вказує, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім`ї репресованої особи.

При цьому, суд враховує, що на момент виселення позивачу було лише 6 років.

Відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з пунктом 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні.

Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV) застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а, від 31.10.2019 у справі №442/6456/17, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а.

Апеляційний суд зазначає, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, як помилково встановлено судом попередньої інстанції, а є членом сім`ї репресованої особи, а тому суд апеляційної інстанції вказує про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи, а не 50 % як репресованій особі, яку було реабілітовано.

Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону №1788-XII, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З 05.05.2018 набув чинності Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», яким внесено зміни, зокрема, у Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Згідно з частиною першою статті 6 Закону №962-XII реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Відповідно до статті 58 Закону №1788-XII громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Статтею 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно), період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі.

Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1-1 Закону №962-XII заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі.

Разом з тим, системний аналіз положень Закону №1788-XII та Закону №1058-IV дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що такими закріплено саме порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки позивач у період перебування на спец поселенні була малолітньою особою, то відповідно у цей період трудового стажу не набула, а тому правові підстави для пільгового обчислення періоду знаходження позивача на спецпоселенні відсутні.

Аналізуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку про часткову підставність та обґрунтованість позовних вимог, відтак такі підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права..

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового, яким позов слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року скасувати та ухвалити постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як члену сім`ї репресованої особи, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статі 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як члену сім`ї репресованої особи, починаючи з 14.09.2024, із врахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Т. В. Онишкевич

Н. М. Судова-Хомюк