Постанова від 13 квітня 2026 р. у справі №212/2526/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4355/26 Справа № 212/2526/25 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 212/2526/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідачі ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, Виконавчий комітет Покровської районної у місті ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 26 грудня 2025 року, яке ухвалено суддею Ваврушак Н.М.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 26 грудня 2025 року,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерства оборони України, Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради про встановлення факту належності до членів сім`ї та перебування на утриманні.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона є донькою ОСОБА_2 , відомості про її батька полизача в актовому записі про народження внесені відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України.

Мама позивачки ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживала разом з ОСОБА_4 однією сім`ю без реєстрації шлюбу з травня 2011 року до загибелі ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позивач проживала разом із мамою та її цивільним чоловіком, та перебувала на їх утриманні.

Рішенням Жовтневого районного суду від 31 жовтня 2024 року, справа № 212/9007/ 25 встановлено факт проживання однією сім`ю без шлюбу, як чоловіка та дружин, в період з травня 2011 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Позивач по справі просить встановити факт, що вона була членом сім`ї загиблого ОСОБА_4 та перебувала на його повному утриманні. Встановлення факту їй необхідно для отримання відповідних державних виплат, передбачених законодавством України для членам сім`ї загиблого військовослужбовця; зокрема, одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті військовослужбовця) та вирішення питання щодо спадкування.

Рішенням Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 26 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , належить до членів сім`ї загиблого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та перебувала на його утриманні до 11 січня 2024 року. Судові витрати віднесено за рахунок позивача.

Відповідач Міністерства оборони Українив апеляційній скарзі просить рішення Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 26 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивачки.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач звертаючись до суду в порядку позовного провадження хоче встановити юридичний факт, який згідно законодавства встановлюється в порядку окремого провадження. Згідно ч. 1 ст. 175 ЦПК України в позовній заяві позивач мав би викласти свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, але спору між ОСОБА_1 і Міністерством оборони України не існує. Крім того в прохальній частині позову позивач просить суд встановити юридичний факт, але є незрозумілим, що саме вимагається від відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 та відповідача Міністерства оборони України, що також є недотриманням ч. 4 ст. 175 ЦПК України, так як позов подано до кількох відповідачів - то і мав бути вказаний зміст позовних вимог щодо кожного з них. Отже, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, провадження у справі підлягає закриттю. Тому суд першої інстанції повинен був відмовити у відкриті позовного провадження у справі відповідно до ч. 1 ст.175 ЦПК, оскільки вимоги позивача підлягають розгляду за правилами окремого провадження.

Зазначає, що у справі, яка переглядається, заявник не посилалася на прийняття в позасудовому порядку жодних рішень органів державної влади або місцевого самоврядування щодо фактів, які мають юридичне значення, а навпаки, звернулася до суду цивільної юрисдикції з метою встановлення факту, який належить встановлювати в судовому порядку за правилами ЦПК України, то є помилковими висновки суду першої інстанції про те, що факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження. Таким чином, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки указане Міністерство не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

Крім того апелянт наголошує на тому, що надані позивачем документи та докази жодним чином не відображають факту утримання ОСОБА_4 позивачки, а лиш свідчить про факт проживання як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу її матері та загиблого. Позивач посилається на перекази загиблого, проте жодного доказу тому не надано. Позивач вказує, що загиблий ОСОБА_4 весь час працював та мав гідну заробітну плату, поряд з цим яка саме це «гідна заробітна плата» не вказано, доказів не надано. Не доведено позивачем і відсутності в неї доходів, адже на момент загибелі ОСОБА_4 ОСОБА_1 виповнилось повних 20 років.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Міністерства оборони України – адвоката Застебу А.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Мамедова А.Х.олги, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом установлено та з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 є донькою ОСОБА_5 , відомості про батька в актовому запису про народження внесені згідно до ст.135 СК України.

Мама позивачки ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживали разом як дружина та чоловік однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний побут тощо з 2011 року до дня його смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , проте шлюб між ними не був зареєстрований. Дана обставина підтверджена рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 31.10.2024року у справі № 212/9007/24 за позовною заявою ОСОБА_7 до Міністерства Оборони України третя особа ІНФОРМАЦІЯ_2 , про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, яке набрала законної сили 04 березня 2025 року.

Судом першої інсанції встановлено, що факт перебування позивачки на повному утриманні загиблого ОСОБА_4 , доводиться як поясненнями свідків, так і письмовими доказами, а саме банківськими випискою на грошові перекази, квитанціями про оплату навчання, витягами форми ОК-5 та ОК-7, інформацією про доходи.

Також судом встановлено, що мама позивачки та її загиблій чоловік тривалий період часу проживали разом як чоловік та дружина, як одна родина, ОСОБА_1 також проживала разом з ними як член сім`ї. Оскільки вона спочатку була малолітньою дитиною, а потім після мобілізації ОСОБА_4 як неповнолітня дитина не мала особистого доходу, тому вона перебувала на повному утриманні ОСОБА_4 .

Задовольняючи позовні вимоги позивача суд вважав доведеним факт спільного проживання без реєстрації шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_4 як батьків ОСОБА_1 з травня 2011 року, та доведеним факт того, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні у загиблого ОСОБА_4 .

Але з таким висновком суду погодитись неможливо, з наступних підстав.

Щодо заявлення позовних вимог позивачки до Міністерства оборони України, колегія суддів зазначає наступне.

На підставі частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частин 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини 1 та 2 статті 11 ЦПК України 2004 року). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини 2 статті 119 ЦПК України 2004 року). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина 2 статті 30 ЦПК України 2004 року). Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина 1 статті 33 ЦПК України 2004 року). Аналогічні положення передбачені і у чинному ЦПК України.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Звертаючись до суду, позивач просила встановити факт її перебування на утриманні загиблого ОСОБА_4 , що необхідно для того, щоб заявник мала можливість реалізувати своє право на пільги, встановлені законодавством України, як для члена сім`ї загиблого військовослужбовця, серед якого і право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом із тим, Постановою № 168 визначено, що сім`ям загиблих осіб (загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини) виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 1 500 0000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 16 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві; тощо.

Відповідно до статті 16-1 вказаного Закону у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно частини першої та другої статті 16-3 вказаного Закону одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Враховуючи наведене, можна зробити висновок, що у таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів.

Відповідно, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України такого спору бути не може, оскільки визначений відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, що містяться у пункті 106 постанови Великої Палати Верховного суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Колегія суддів звертає увагу, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності, або залучення співвідповідачів.

Всупереч зазначеному, суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримався, та вирішуючи спір по суті позову, не з`ясував хто є належним відповідачем у даній справі.

Тому, доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України про те, що воно є неналежним відповідачем є обґрунтованими, а тому в задоволенні позовних вимог до Міністерства оборони України слід відмовити з підстав подання позову до неналежного відповідача.

При цьому колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 є неналежним відповідачем у справі, оскільки останнім рішення суду першої інстанції не оскаржено.

Перевіряючи оскаржуване рішення по суті заявлених позивачем позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 15 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СКУкраїни встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятоюстатті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях150,151 СК України.

Так, за приписами статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

За положеннями статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин першої третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України, у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина другастатті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні (ст. 260 СК України).

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1ст. 268 СК України).

Виходячи з аналізу вищевказаних норм, Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2023 року № 160/11228/23 зазначив, що заявник, перебуваючи у шлюбі з громадянкою, яка є матір`ю дітей, має право на участь у вихованні цих дітей (за умови проживання однією сім`єю). При цьому обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Отже, вітчим має обов`язок утримувати своїх падчерку та пасинків, прямо передбачений законом, лише за сукупності таких обставин: такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання; вітчим може надавати матеріальну допомогу.

У батьків дитини зберігається обов`язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов`язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.

Доведення факту перебування дитини на утриманні стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першоюстатті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам, колегія суддів приходить до висновку про те, що по справі не доведено обставин, на які позивачка посилається, як на підставу для задоволення заявлених позовних вимог.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилалась на те, що факт її перебування на повному утриманні загиблого ОСОБА_4 , доводиться письмовими доказами, а саме банківськими випискою про грошові перекази, квитанціями про оплату навчання, витягами форми ОК-5 та ОК-7, інформацією про доходи.

Разом з тим, наявні в маетріалах справи вказані докази не підтверджують перебування позивачки на повному утриманні загиблого ОСОБА_4 , оскільки оплата на навчання, відповідно до наявних в матеріалах справи копій квитанцій, здійснювалась не ОСОБА_4 .

Матеріали справи не містять виписок з банківських рахунків, на які посилається позивачка, як на доказ переказу Овчінніковим М.М. коштів на її утримання. Наявна в матеріалах справи переписка між матірью позивачки та загиблим ОСОБА_4 не є належним та допустимим доказом того, що позивачка по справі перебувала на утриманні ОСОБА_4 .

Також із наданих позивачкою витягів форми ОК-5 та ОК-7 слідує, що остання мала власний дохід в 2021 році та в період з з січня 2022 року по червень 2023 року.

Крім того, матеріали справи, окрім показів свідка ОСОБА_8 , яка є бабусею позивачки, не містять жодних доказів, як то акту з місця проживання, того, про те, що позивачка у справі проживала разом з матір`ю та ОСОБА_4 , як член сім`ї, за однією адресою.

При цьому слід зауважити, що місцем зареєстрованого місця проживання позивачки є буд. АДРЕСА_1 , а зареєстроване місця проживання її матері, на день смерті, було в буд. АДРЕСА_2 . Доказів того, що позивачка проживлаа разом з матір`ю матеріали справи не містять.

Колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 жовтня 2024 року у справі 212/9007/24 було встановлено факт того, що ОСОБА_1 проживала разом з матір`ю та ОСОБА_4 , як член сім`ї, та про те, що з моменту мобілізації, позивачка була на утриманні загиблого ОСОБА_4 , проживала за його рахунок, він постійно купував їй одяг, ліки, інші необхідні речі, а також з моменту вступу її до вищого навчального закладу, з липня 2023 року, надавав гроші на оплату навчання, що підтверджується квитанціями про оплату, оскільки наведене вище було поясненнями ОСОБА_1 , наданими в якості свідка, а не встановленими судом у рішенні Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 жовтня 2024 року у справі 212/9007/24 обставинами.

Показання свідків, допитаних судом першої інстанції, носять загальний характер і не містять посилань на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмета доказування у подібних правовідносинах.

При цьому, показаннями свідків, за відсутності інших належних доказів, не може бути встановлений факт належності до членів сім`ї та перебування на утриманні.

Крім того, матеріали справи не містять відомостей про дохід матері позивачки за її життя. В поданій 10 березня 2025 року ОСОБА_9 , за її життя, позовній заяві остання вказувала, що вона преебувала на повному утриманні ОСОБА_4 , оскільки ніде не працювала, разом з тим, доказів вказаних обставин суду не надала.

Отже, оскільки матеріали справи не містять доказів матеріального стану матері позивачки, відсутні підстави вважати, що позивачка не отримувала від останньої матеріальної допомоги. Також матеріали справи не містять відомостей чи має позивачка діда, бабу, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їй належного утримання, що виключає можливість виникнення у ОСОБА_4 обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 268 СК України.

Тим більше, що законом не заборонено вітчиму добровільно утримувати дитину, дбати про його всебічний розвиток, забезпечувати повсякденні побутові потреби, навчання, піклуватися про його духовний та фізичний стан.

З наведених вище обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що у ОСОБА_4 був відсутній правовий обов`язок утримувати дитину ОСОБА_7 - позивачку ОСОБА_1 , та позивачем не доведено того факту, що вона була членом їх з матір`ю та ОСОБА_4 родини та перебувала на утриманні останнього.

Відтак, колегія суддів зазначає, що в данному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивачки, у звязку з чим доводи апеляційної Міністерства оборони України скарги, в цій частині, заслуговують на увагу.

Оскільки Міністерство оборони України не є належним відповідачем у данній справі, та висновки суду першої інстанції щодо доведеності позовних вимог позивачки не відповідають встановленим обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального права, згідно зі статтею 376 ЦПК України, це є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отде, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача Міністерства оборони України підлягає стягненню понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 453,44 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381-383 ЦПК України, ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України- задовольнити частково.

Рішення Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 26 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення по справі.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерства оборони України, Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради про встановлення факту перебування на утриманні відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України судовий збір в розмірі 1 453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) грн 44 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішеня складено 20 квітня 2026 року.

Головуючий:

Судді: