Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №500/3126/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/3126/25 пров. № А/857/33405/25

Восьмий апеляційний адміністративний суду у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Бугрінової Е.В.,

представника позивача Середи О.Б.,

представника відповідача Гульки В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу № 500/3126/25 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито за апеляційною скаргою Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року (суддя Дерех Н.В.),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У травні 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) звернувся до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (натепер – Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, далі по тексту - ВПВР УЗПВР), в якому, з урахуванням нової редакції позовної заяви, просив визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця ВПВР УЗПВР Гульки В.І. від 17.12.2024 № 76798677 про стягнення виконавчого збору у розмірі 32 000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 добровільно виконав рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 у справі № 500/4987/24 ще до відкриття відповідного виконавчого провадження. Відтак стягнення виконавчого збору є неправомірним, оскільки фактичного виконання судового рішення за участю державного виконавця не відбулося. Водночас виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю саме за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до виконання. Крім того, відповідач не врахував вимог ч. 9 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом яких виконавчий збір не стягується у разі якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.08.2025 позов ІНФОРМАЦІЯ_4 задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано оскаржувану постанову від 17.12.2024 № 76798677 про стягнення виконавчого збору. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ВПВР УЗПВР судовий збір в розмірі 2422,40 грн за подання адміністративного позову.

Задовольняючи вимоги позивача, суд виходив із того, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про примусове виконання рішення немайнового характеру, є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання виконавчого документа. Оскільки позивачем виконано рішення суду ще до відкриття виконавчого провадження, стягнення відповідачем виконавчого збору є безпідставним. Крім того, з матеріалів виконавчого провадження судом встановлено, що у період до прийняття спірної постанови про стягнення виконавчого збору державним виконавцем не вжито заходів примусового виконання рішень, які спрямовані на виконання рішення суду.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

У поданій апеляційній скарзі Івано-Франківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (у складі якого діє ВПВР УЗПВР як орган ДВС без статусу юридичної особи) просить рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.08.2025 скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповноту з`ясування обставин справи.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов`язаний самостійно з`ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження законом не передбачено. Також наголошує, що повідомлення боржника про виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 у справі № 500/4987/24 на адресу ВПВР УЗПВР надійшло 24.04.2025, тобто після повернення виконавчого листа стягувачу.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Апеляційне провадження відкрито ухвалою від 13.11.2025, постановленою колегією у складі судді-доповідача Ніколіна В.В., суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б.

08.12.2025 через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на апеляційну скаргу. Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухвалене з повним дослідженням усіх обставин справи та доказів, а тому апеляційна скарга не може бути задоволена.

Наказом голови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.02.206 № 41/к/тв суддю ОСОБА_1 відраховано з 05.02.2026 зі штату суду у зв`язку із звільненням у відставку згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 05.02.2026 № 160/0/15-26.

На підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду від 26.03.2026 здійснено повторний автоматизований розподіл цієї справи між суддями Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу від 26.03.2026 суддею-доповідачем для розгляду справи визначено суддю Сала П.І.

Ухвалою колегії у складі судді-доповідача Сала П.І., суддів Гінди О.М., Заверухи О.Б. справу прийнято до свого провадження з призначенням до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 16.04.2026.

Представник відповідача, який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, повністю підтримав вимоги за апеляційною скаргою та надав пояснення відповідно до її змісту.

Представник позивача у судовому засіданні, також в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу заперечив з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи і надавши оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Установлені судом першої інстанції обставини справи

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 у справі № 500/4987/24, яке набрало законної сили 24.10.2024, визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо відмови ОСОБА_2 у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області оновленої довідки про розмір його грошового забезпечення станом на 01.01.2023 для перерахунку пенсії та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 станом на 01.01.2023 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2023 його пенсії.

06.11.2024 Тернопільський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист № 500/4987/24 з виконання цього рішення в зобов`язальній частині.

16.12.2024 поштою на адресу ВПВР УЗПВР надійшла заява ОСОБА_3 від 05.12.2024 про примусове виконання вказаного виконавчого листа.

17.12.2024 старший державний виконавець ВПВР УЗПВР Гулька В.І. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 76798677 з виконавчого листа № 500/4987/24, виданого Тернопільським окружним адміністративним судом про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_4 підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 станом на 01.01.2023 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2023 його пенсії.

Відповідно до пункту 3 цієї постанови з боржника стягнуто виконавчий збір у розмірі 32 000,00 грн.

Крім того, одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем прийнято постанову від 17.12.2024 про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_4 виконавчого збору в розмірі 32 000,00 грн у виконавчому провадженні № 76798677.

Супровідними листами від 17.12.2024 за №№ 16373/03.1-23, 16376/03.1-23 вищезазначені постанови направлені боржнику для відома та виконання.

03.04.2025 ОСОБА_2 подав на адресу ВПВР УПВР заяву про повернення виконавчого листа стягувачу, яка задоволена постановою державного виконавця від 07.04.2025 з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

24.04.2025 до ВПВР УЗПВР надійшов лист ІНФОРМАЦІЯ_4 від 03.04.2025 № 11/1/5081, яким повідомлено про виконання рішення суду від 23.09.2024 у справі № 500/4987/24 шляхом оформлення довідки від 12.11.2024 № 11/1/21812 про грошове забезпечення для перерахунку пенсії з 01.02.2023, яка листом від 15.11.2024 № 11/1/22902 скерована до ГУ ПФУ та листом від 10.12.2024 № 11/1/23412 – позивачу ОСОБА_2 . Відтак заявлено клопотання про скасування постанови від 17.12.2024 № 76798677 про стягнення виконавчого збору в розмірі 32 000,00 грн з огляду на повне виконання судового рішення до відкриття виконавчого провадження.

У відповідь на вказане звернення, ВПВР УЗПВР листом від 02.05.2025 № 6722/03.1-23 надав ІНФОРМАЦІЯ_5 інформацію про перебіг відповідного виконавчого провадження, роз`яснив зміст окремих норм чинного законодавства та констатував відсутність підстав для скасування постанови про стягнення виконавчого збору.

Вважаючи надану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.

Оцінка апеляційним судом висновків суду першої інстанції, рішення якого переглядається, та доводів учасників справи

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимога апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі таких виконавчих документів як виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII).

Частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Статтею 27 Закону № 1404-VІІІ надано визначення поняття "виконавчий збір" та унормовано питання щодо його розміру, порядку та підстав стягнення.

Так, згідно з ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

В силу приписів ч. 3 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника-юридичної особи.

За вимогами ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (ч. 9 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ).

Окремі питання організації виконання судових рішень визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802.

Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 встановлено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання, оскільки державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору. При цьому стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених виконавчих дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання (додатково див. постанову КАС ВС від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19).

Крім того, з процитованих нормативних приписів можна дійти висновку, що про стягнення виконавчого збору державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Також одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем приймається постанова про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Водночас в розумінні положень Закону № 1404-VIII примусове виконання виконавчого документу розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, стягнення виконавчого збору зумовлюється лише фактом початку примусового виконання (відкриттям виконавчого провадження) та не ставиться у залежність від фактично вчинених дій щодо примусового виконання. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження державний виконавець не зобов`язаний самостійно з`ясовувати будь-яку інформацію щодо виконання судового рішення боржником, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VIII не передбачено.

Аналогічна правова позиція також наведена у постановах КАС ВС від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, від 26.06.2020 у справі № 360/3324/19 та від 23.12.2020 у справі № 620/334/20.

Крім того, колегія суддів зауважує, що згідно з ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, аналізуючи у сукупності положення ч. 5, 6 ст. 26, ч. 1-4 ст. 27 та ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ, можливо дійти висновку, що перелік виконавчих документів за якими виконавчий збір не стягується чітко визначений, а тому у всіх інших випадках стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання рішення. Таке примусове виконання розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження він також повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. Тобто стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. В іншому разі це питання має бути вирішено в порядку, встановленому ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ, а саме постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить за умови повернення виконавчого документа або закінчення виконавчого провадження у відповідних випадках.

В цьому аспекті застосовною колегія суддів вважає правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 640/26475/21, згідно з якою законом чітко визначений правовий порядок винесення постанов згідно з ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ, зокрема постанові про стягнення виконавчого збору повинна передувати постанова про повернення виконавчого документа чи закінчення виконавчого провадження. До того ж постанова про виконавчий збір приймається не пізніше наступного дня з дня закінчення такого провадження.

Також згідно з правовою позицією, яка була сформульована Верховним Судом у постанові від 30.06.2021 у справі № 460/2478/19 та в подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 24.12.2021 у справі № 640/4599/21, від 25.05.2023 у справі № 420/1233/19 та від 01.08.2024 у справі № 640/11506/21, державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Відтак, у випадках передбачених чинним законодавством, після повернення виконавчого документа або закриття виконавчого провадження, якщо виконавчий збір не було стягнуто, відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору є обов`язком, а не правом державного виконавця.

Таким чином, оскільки виконавче провадження № 76798677 було завершено 07.04.2025 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VІІІ, тобто у зв`язку з поверненням виконавчого листа стягувачу, стягнення з позивача виконавчого збору є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому колегія суддів вважає слушними аргументи відповідача про те, що державний виконавець у спірній ситуації не мав інших варіантів поведінки, оскільки лист ІНФОРМАЦІЯ_4 від 03.04.2025 № 11/1/5081 про добровільне виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження надійшов на адресу органу ДВС 24.04.2025, тобто вже після повернення виконавчого листа стягувачу, що, у свою чергу, унеможливило вирішення питання про закінчення виконавчого провадження відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VІІІ.

З аналогічних мотивів апеляційний суд відхиляє доводи позивача щодо порушення державним виконавцем положень ч. 9 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ, якою встановлено неможливість стягнення виконавчого збору лише у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 цього Закону.

Неможливість стягнення виконавчого збору в цьому випадку також підкреслюється частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ, за змістом якої виконавчий збір не стягується у разі винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, якщо таке виконання мало місце до відкриття виконавчого провадження.

Тобто закон допускає випадки відкриття виконавчого провадження навіть у разі добровільного виконання боржником рішення ще до винесення такої постанови. Виконавчий збір у такому разі не стягується, але обов`язковою умовою для цього є закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VІІІ та підтвердження боржником факту виконання до відкриття виконавчого провадження. Лише за наявності таких обставин та у разі закінчення виконавчого провадження з вказаних підстав державний виконавець не виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

Втім, як видно з матеріалів справи, виконавче провадження № 76798677 не було закінчено з підстав, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону, а натомість виконавчий лист повернутий стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37, у зв`язку з поданням заяви про повернення виконавчого листа.

Отже, встановлені судом обставини виключають можливість звільнення позивача від сплати виконавчого збору згідно з вимогами ч. 9 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ.

При цьому колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18.

У вказаній справі судом касаційної інстанції було застосовано норми статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції до внесення змін Законом № 2475-VIII від 03.07.2018 (набрав чинності 28.08.2018), які передбачали стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута.

Тобто правовідносини у зазначеній справі не є подібними до спірних правовідносин, регулювалися іншими нормами права, а отже, не підлягали врахуванню під час вирішення цієї справи.

Щодо постанов Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 420/70/19, від 19.09.2019 у справі № 686/22631/17, на які міститься покликання в адміністративному позові, то такі не є релевантними до обставин цієї справи, оскільки стосуються накладення державним виконавцем штрафу за невиконання боржником рішення зобов`язального характеру.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За правилами ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема: 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною другою цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи висновки, викладені в мотивувальній частині цієї постанови, колегія суддів вважає, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.08.2025 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позову.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Також за правилами ч. 2 ст. 139 КАС України, в разі задоволення позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

У спірних правовідносинах позивач є учасником виконавчого провадження (юридичною особою), який звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів у зв`язку з прийняттям органом ДВС індивідуального рішення (акта). При цьому саме відповідач у таких правовідносинах має статус суб`єкта владних повноважень.

Отже, враховуючи результати апеляційного розгляду, підстав для відшкодування позивачу витрат на сплату судового збору немає.

Також, оскільки судом апеляційної інстанції задоволено апеляційну скаргу суб`єкта ладних повноважень, який поніс судові витрати винятково у виді судового збору за подання апеляційної скарги, то сплачений ним судовий збір не підлягає стягненню з позивача на користь суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України задовольнити.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 500/3126/25 скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 20.04.2026.

Головуючий суддя П. І. Сало

судді О. М. Гінда

О. Б. Заверуха