Рішення від 09 квітня 2026 р. у справі №707/237/26 — Черкаський районний суд Черкаської області

707/237/26

2/707/605/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

10 квітня 2026 р. Черкаський районний суд Черкаської області

у складі головуючої судді Тептюка Є.П.,

секретаря судового засідання Заруби Н.М.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Колєснік Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м.Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області про звільнення майна з під арешту,

ВСТАНОВИВ:

26.01.2026 р. позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області про звільнення майна з під арешту.

В обгрунтування зазначила, що вона є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою отримання свідоцтва на спадщину на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , звернулася до нотаріальної контори, однак їй було відмовлено, в зв`язку з накладеним на житловий будинок з надвірними спорудами перебуває арештом.

Відповідно до інформації наданої нотаріусом вбачається, що14.05.2012 року постановою слідчого СВ Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області Храпаченка А.В. було накладено арешт на майно ОСОБА_3 , під час досудовго розслідування кримінальної справи №2001200130.

З інформації наданої ЧРУП ГУНП в Черкаській області кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_3 була направлена до Черкаського районного суду Черкаської області з обвинувальним висновком. Підставою для накладення арешту на майно ОСОБА_3 є забезпечення виконання вироку в частині конфіскації майна, так як ОСОБА_3 обвинувачувався у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 307 КК України.

Вироком Черкаського районного суду Черкаської області віл 13.07.2012 року ОСОБА_3 засуджено, призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді п?яти років позбавлення волі з іспитовим строком три роки без конфіскації майна.

Таким чином, позивач не може реалізувати своє право на отримання спадкового майна, оскільки на нього накладений арешт, який не можливо зняти в позасудовому порядку, накладення арешту на вказане майно порушує законні права та інтереси позивачки, як спадкоємця, а тому вона вимушена звернутися до суду з позовом про зняття арешту з майна та заборони на його відчуження.

11.02.2026 року від ГУНП в Черкаській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідач заперечив проти позову, з тих підстав, що на його думку, вказаний арешт має бути знятий в порядку кримінального судочинства, а не шляхом звернення з цивільним позовом, а тому вважає, що позивачем обраний невірний спосіб захисту.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав викладених в позовній заяві.

В судовому засіданні представник ГУНП в Черкаській області заперечила проти позову з підстав викладених у відзиві.

Представник відповідача ЧРУП ГУНП в Черкаській області в судове засідання не з?явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_2 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент смерті ОСОБА_3 мав у власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 від 16.01.2025 року договором купівлі-продажу будинку, інформацією на даною ЧКП «ЧООБТІ», копією заповіту від 13.01.2025 року, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 6-17).

Постановою слідчого СВ Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області Храпаченка А.В. було накладено арешт на майно ОСОБА_3 , під час досудовго розслідування кримінальної справи №2001200130 (а.с.18).

З інформації наданої ЧРУП ГУНП в Черкаській області кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_3 була направлена до Черкаського районного суду Черкаської області з обвинувальним висновком. Підставою для накладення арешту на майно ОСОБА_3 є забезпечення виконання вироку в частині конфіскації майна, так як ОСОБА_3 обвинувачувався у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 307 КК України (а.с. 21).

Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від13.07.2012 року ОСОБА_3 засуджено, призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді п?яти років позбавлення волі з іспитовим строком три роки без конфіскації майна (а.с. 24-25).

04.02.2026 року позивачу на її звернення, щодо зняття арешту з майна належного ОСОБА_3 направлена відповідь з ЧРУП ГУНП в Черкаській області в якій повідомлено, що зняття арешту здійснюється шляхом подачі позову до суду.

Відповідно до копії спадкової справи, інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 крім ОСОБА_2 не має.

Враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що, позивач не може реалізувати своє право на отримання спадкового майна, оскільки на нього накладений арешт, який не можливо зняти в позасудовому порядку, накладення арешту на вказане майно порушує законні права та інтереси позивачки, якспадкоємцяа майна, а тому вона вимушена звернутися до суду з позовом про зняття арешту з майна та заборони на його відчуження.

Застосовуючи норми матеріального та процесуального права, суд виходить з наступного:

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч.1 ст.15ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ст. 391 ЦК України, особа має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акту повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно із ч. 1ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1.ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частина 1 ст. 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Пункт 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» містить роз`яснення, що застосовуючи положення ст. 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №727/2878/19 (провадження №14-516цс19), спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі N 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі N 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Вказаний висновок ВП ВС в повній мірі спростовує позицію відповідача, щодо невірного способу захисту порушеного права обраного позивачем.

Припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Причому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами.

Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Відповідну правову позицію сформульовано Верховним Судом України у постанові від 15.05.2013 року № 6-26цс13 та постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18) від 15.05.2019.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Uzan та інші проти Турції» (скарги №№ 19620/05, 41487/05, 17613/08 і 19316/08) від 05.03.2019, Європейський Суд встановив, що заявники скаржилися на тривале застосування тимчасових заходів щодо їхнього майна та відмову органів влади скасувати ці заходи протягом кількох років, навіть з урахуванням того, що заявників не було визнано винними у кримінальному провадженні або відповідачами у цивільному провадженні. Європейський Суд прийшов до висновку, що влада не змогла встановити «справедливий баланс» між захистом суспільних інтересів та вимог захисту прав заявників на повагу їх власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції (право на мирне володіння майном).

Зважаючи на встановлені судом обставини та враховуючи наявність накладеного арешту на майно, а саме на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_3 , та те, що у матеріалах справи відсутні докази про те,що наданий час існує потреба в арешті вищезазначеного майна, водночас неможливість скасування арешту в позасудовому порядку, позивачка в іншій спосіб, крім скасування арешту в судовому порядку захистити своє порушене право на майно не може, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивачки та необхідність захисту її права шляхом скасування такого арешту,а відтак і про задоволення позову.

На підставі наведеного, керуючисьст.386, 391 ЦК України, ст.258,259,263,264,265,266 ЦПК України суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 - задовольнити.

Скасувати арешт накладений постановою б/н виданою 14.05.2012 року слідчим СВ Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області Храпаченком А.В. на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_3 .

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.04.2026 року.

Суддя: Є. П. Тептюк