Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №711/9533/25 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/9533/25

Номер провадження2/711/246/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді Петренка О.В.,

за участю секретарів судового засідання Овезової Ю.В., Дмитренка О.Ю.,

представника позивача адвоката Безвершенко І.С.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Бабіч Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна,

ВСТАНОВИВ:

13 жовтня 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Безвершенко Ірина Сергіївна, звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з вказаною позовною заявою, в якій, з урахуванням позовної заяви про поділ спільного майна подружжя, що була долучена до заяви про усунення недоліків від 27 жовтня 2025 року, просить суд:

-визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 об`єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 ;

-здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частинах;

-визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 47, 3 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 47,3 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

-припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 (вхідний №40715/25, а.с.1-3; вхідний №42937/25, а.с.27-31).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 21 листопада 2009 року Шполянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 25.09.2025 був розірваний (справа № 710/1296/25).

За час перебування в даному шлюбі ОСОБА_1 , за спільні кошти подружжя, на підставі договору купівлі-продажу від 17.01.2019, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Іващенко Г.М., набула право приватної власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 07.10.225 року № 446578368 ОСОБА_1 є єдиним власником вищевказаного нерухомого майна.

Ураховуючи положення чинного законодавства, а також те, що відповідач в добровільному порядку відмовляється здійснити розподіл спільного майна, позивач звернувся до суду з метою захисту порушених майнових прав шляхом визнання за ним права власності на частку в майні, набутому за час перебування у зареєстрованому шлюбі, яке перебуває у спільній сумісній власності сторін.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання суду: 1) позовної заяви в новій редакції, в якій позовну вимогу про визнання права власності за ОСОБА_1 (п.4 прохальної частини) викласти з призми чітко визначеного розміру частки, право власності на яку цей учасник справи просить суд визнати за означеним учасником справи; 2) доказів направлення позовної заяви в новій редакції відповідачу у спосіб, передбачений ч.7 ст.43 ЦПК України (а.с.21).

27 жовтня 2025 року від представника позивача адвоката Безвершенко І.С. до суду надійшла заява про усунення недоліків, що зареєстрована судом 27 жовтня 2025 року за вхідним №42937/25, до якої, зокрема, додано позовну заяву в новій редакції (а.с.22-23, 27-31).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 жовтня 2025 року позивачу продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду доказів направлення позовної заяви в новій редакції, що долучена до заяви про усунення недоліків від 27 жовтня 2025 року, відповідачу ОСОБА_1 за адресою місця реєстрації проживання останньої, а саме: АДРЕСА_3 , в спосіб, передбачений ч.7 ст.43 ЦПК України, зокрема, розрахункового документа встановленої форми та змісту (касового чеку, розрахункової квитанції тощо) про оплату послуги поштового зв`язку та опису вкладення, або, у випадку наявності у відповідача електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», то квитанцію про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС (а.с.32-33).

31 жовтня 2025 року від представника позивача адвоката Безвершенко І.С. до суду надійшла заява про виконання ухвали про залишення позову без руху, до якої було додано докази направлення позовної заяви в новій редакції, що долучена до заяви про усунення недоліків від 27 жовтня 2025 року (а.с.35-36).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 листопада 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна; розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання о 12 год 00 хв 04 грудня 2025 року в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси (а.с.40-41).

23 грудня 2025 року відповідачем ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бабіч Тетяна Григорівна, поданий відзив на позовну заяву, у мотивувальній частині якого цей учасник справи просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Відзив на позовну заяву обгрунтований тим, що позовна заява та реальні обставини свідчать про те, що до моменту подання позову між сторонами не існувало спору про поділ спірного майна, позивач не пропонував відповідачу порядок такого поділу. Отже, подання позову за даних обставин є передчасним та штучно створює спір. У цьому контексті представник відповідача звертає увагу суд на правові висновки щодо застосування норм права, що викладені у п.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Крім того, відсутність позовної вимоги про реальний поділ спірної квартири та пропозиції позивача щодо порядку та способу такого поділу створює передумови для виникнення в подальшому між позивачем та відповідачем відповідного спору, на що звертає увагу Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові.

Також представник відповідача звертає увагу суду на те, що розірвання шлюбу між сторонами та подальше ініціювання позивачем даного позову, свідчить про відсутність об`єктивної можливості здійснювати спільне володіння спірною квартирою через особисті відносини між сторонами та враховуючи технічну неподільність спірної квартири.

Водночас, на переконання представника відповідача, необхідною передумовою для поділу неподільного майна, такого як спірна квартира у цій справі, позивач повинен визначитися з позовною вимогою щодо порядку та способу такого поділу: або шляхом припинення права власності позивача на спірну квартиру з одночасним стягнення вартості його частки з відповідача, або шляхом припинення права власності відповідача з компенсацією вартості такої частки позивачем. Проте в конкретній ситуації вказаних вимог під час подання позову, на думку представника відповідача, позивач не дотримався.

Крім того у відзиві на позов представник констатує, що відповідач не оспорювала, не заперечувала та не порушувала права позивача як колишнього з подружжя та спільного сумісного власника спірної квартири. Доказів на підтвердження створення перешкод для позивача у користуванні спірним майном суду стороною позивача також не надано. При цьому позивачем не було надано суду доказів для встановлення дійсного обсягу спільного майна подружжя. Так, позивачем приховано інформацію про те, що в період перебування в шлюбі з відповідачкою, а саме: 05.07.2025 ним здійснено фіктивний продаж автомобіля Volkswagen Passat, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на ім`я свого родича, без згоди відповідача та без сплати на її користь відповідної компенсації. У цьому контексті представник відповідача акцентує увагу суду на тому, що 11 листопада 2025 року, перебуваючи в м.Харків та керуючи вказаним автомобілем, позивач став винуватцем дорожньо-транспортної пригоди.

Також у відзиві на позов представник відповідача зазначає про те, що спірна квартира дійсно була придбана відповідачем під час перебування в шлюбі з позивачем. Позивач не наполягав на оформленні спірної квартири у спільну часткову власність, оскільки, на переконання представника відповідача, знав про те, що квартира придбана за особисті кошти відповідача та для її дочки ОСОБА_3 .

У зв`язку з цим, представник відповідача акцентує увагу суду на тому, що ОСОБА_3 , починаючи з 25 січня 2019 року по цей час, постійно проживає у спірній квартирі, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання. Також, з метою здійснення ОСОБА_3 прав користувача спірною квартирою, відповідач у день укладення договору купівлі-продажу квартири від 17 січня 2019 року, видала на ім`я ОСОБА_3 нотаріально посвідчену довіреність, згідно якої уповноважила її представляти інтереси відповідача з питань, що стосуються користування спірною квартирою. Викладені обставини, на переконання представника відповідача, свідчать про те, що спірна квартира ніколи не використовувалася в інтересах колишнього подружжя як сім`ї, для позивача спірна квартира не має значення як житло.

І на сам кінець, представник відповідача у відзиві на позов констатує, що з урахуванням викладених вище обставин, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та не відповідає складності справи (вхідний №52263, а.с.81-83).

Підготовче засідання, що було призначене о 12 год 00 хв 04.12.2025, не відбулося у зв`язку з неявкою в підготовче засідання усіх учасників справи про що секретарем судового засідання складена відповідна довідка (а.с.68), а також у зв`язку з надходженням заяв як від представника позивача адвоката Безвершенко І.С., так і від представника відповідача адвоката Бабіч Т.Г., про відкладення підготовчого засідання (а.с.59-60, 65). Підготовче засідання відкладене до 15 год 30 хв 24 грудня 2025 року.

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси віл 24.12.2025 відкладене підготовче засідання до 11 год 30 хв 22 січня 2026 року (а.с.96-97).

29 грудня 2025 року представником позивача ОСОБА_2 адвокатом Безвершенко І.С. подана відповідь на відзив, у мотивувальній частині якої наведено аргументи, які, на думку представника позивача, спростовують твердження, викладені представником відповідача у відзиві на позовну заяву.

Зокрема, представник позивача звертає увагу суду на те, що ані відповідач, ані її представник не спростували презумпцію спільної сумісної власності на спірну квартиру, не надали доказів, що квартира була придбана за особисті кошти відповідача.

У цьому контексті представник позивача просить суд врахувати, що, на виконання положень ч.3,4 ст. 65 СК України, позивачем надана нотаріально посвідчена згода на придбання відповідачем спірного об`єкту нерухомості.

Також представник позивача у відповіді на відзив звертає увагу суду на те, що про порушення свого права позивач дізнався у вересні 2025 року, коли після ініціювання розірвання шлюбу, звернувся до відповідача з метою добровільно вирішити питання володіння та користування спільним майном. Будинок, в якому проживали сторони, робили поточні та капітальні ремонти, купували побутову техніку був набутий відповідачем ще до укладення шлюбу. Саме тому позивач хотів вирішити питання користування та володіння саме спірною квартирою. Однак відповідач його повідомила, що коштів на компенсацію половини вартості квартири немає. Крім того, зазначила, що в квартирі встановлена сигналізація, якщо він спробує зайти в приміщення, то вона викликає поліцію.

Щодо долученого стороною відповідача до відзиву на позов доручення, виданого відповідачем на ім`я ОСОБА_3 , то, на переконання представника позивача, воно підтверджує право користування представником власника спірною квартирою, що не є тотожним поняттям до права власності.

І на сам кінець, представник позивача у відповіді на відзив зазначає про те, що у відзиві відповідач констатує, що 05.07.2025 позивач здійснив фіктивний продаж автомобіля Volkswagen Passat, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , однак жодних доказів на підтвердження вказаного факту стороною відповідача суду не надано, зустрічного позову про визнання договору купівлі - продажу автомобіля фіктивним (недійсним) - не заявлено (вхідний №52985, а.с.102-103).

05 січня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Бабіч Т.Г. подала до суду заперечення (на відповідь на відзив), в яких відповідач заперечує проти доводів, наведених представником позивача у відповіді на відзив, та просить відмовити у задоволенні позову як безпідставного.

Зокрема, у запереченні (на відповідь на відзив) представник відповідача не визнає, що позивач звертався до відповідача з пропозицією сплатити конкретно визначену суму в якості компенсації вартості квартири, а також не визнає, що вона якимось чином перешкоджала позивачу користуватися квартирою. Отже, такі обставини підлягають доказуванню на загальних підставах, чого позивачем не вчинено.

Також представник відповідача у запереченні зазначає про те, що виходячи з того, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази на підтвердження факту порушення права позивача з боку відповідача, позиція сторони відповідача щодо безпідставності заявленого позову залишається чинною.

Стосовно відсутності доказів на підтвердження вчинення позивачем фіктивного відчуження автомобіля як способу приховання спільного майна подружжя, то представник відповідача у запереченні зазначає про таке.

Станом на дату подання відзиву на позов відповідач не володів достатніми належними і допустимими доказами на підтвердження таких обставин.

При цьому, відповідно до відкритої інформації на сайті Судової влади, у Холодногірському районному суді міста Харкова призначено до судового розгляду справу на 08.01.2026 о 11-00 год (справа № 642/7285/25, провадження № 3/642/58/26) про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за порушення Правил дорожнього руху України.

За результатом розгляду вказаної справи відповідач буде спроможний надати суду докази користування позивачем фіктивно відчуженим автомобілем та, як наслідок, буде заявлений окремий позов про відшкодування вартості частини автомобіля (вхідний №436/26, а.с.107-109).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси віл 22.01.2026 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 10 год 30 хв 02 лютого 2026 року (а.с.128). Зокрема, підставою для оголошення перерви в підготовчому засіданні став вияв волі сторін для мирного врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 лютого 2026 року закрите підготовче провадження у справі № 711/9533/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна; розгляд справи по суті призначений 02 березня 2026 року о 09 год 30 хв в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси (а.с.135-136).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси віл 02.03.2026 відкладений розгляд справи до 11 год 00 хв 17 березня 2026 року (а.с.146).

Розгляд справи, що був призначений о 11 год 00 хв 17.03.2026, відкладений з підстав відсутності доступу до підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС, що унеможливлює фіксування судового засідання, про що секретарем судового засідання складена відповідна довідка (а.с.149). Розгляд справи відкладений до 15 год 10 хв 09.04.2026.

У судовому засіданні, що відбулося 02.03.2026, позивач ОСОБА_2 , явка якого була визнана судом обов`язковою (а.с.136), позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити згідно прохальної частини позовної заяви. Додатково повідомив суд, що спірна квартира була придбана за спільні кошти сторін як подружжя, що акумульовані були за рахунок грошових коштів, отриманих від ведення сторонами спільного бізнесу, в який позивач вклав особисті кошти в сумі 17000 доларів США, а також спільні заощадження за час перебування з відповідачем у шлюбі, тобто з листопада 2009 року до часу придбання сіпрної квартири. Також позивач повідомив суду, що комунальні послуги по спірній квартирі він не сплачує, однак забезпечив обладнання для квартири. Надалі позивач не брав участі в судових засіданнях.

Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Безвершенко І.С. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, що викладені в мотивувальній частині позовної заяви, а також відповіді на відзив. Просила суд позовні вимоги задовольнити, а також повідомила, що докази витрат позивача на правничу допомогу будуть подані до суду в порядку і строки, передбачені ч.8 ст.141 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечила проти задоволення позову з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву, а також у запереченнях (на відповідь на відзив), що подані до суду її представником адвокатом Бабіч Т.Г. Додатково повідомила суд проте, що спірна квартира придбана на ім`я відповідача формально, оскільки це є фактично квартирою її дочки ОСОБА_3 . Також відповідач, під час проголошення вступного слова, повідомила суд про те, що спірна квартира нею була придбана не за спільні з позивачем грошові кошти, а за кошти, що їй надала дочка, яка з чоловіком тривалий час заробляли кошти за кордоном, та за кошти, що їй надали батьки. Зокрема, відповідач повідомила, що дочка надала їй 10000 доларів США для придбання спірної квартири, а батьки – 15000 доларів США. Крім того, відповідач підтвердила в судовому засіданні, що відбулося 02.03.2026, той юридичний факт, що позивач брав участь у їх спільному бізнесі (торгівля курчатами), та заперечила той факт, що грошові кошти, за які придбана спірна квартира, є спільними коштами сторін, оскільки таких коштів у подружжя не було з підстав того, що усі кошти витрачалися на лікування позивача.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Бабіч Т.Г. вступне слово не проголошувала, оскільки була відсутня в судовому засіданні 02.03.2026, водночас у промові в судових дебатах просила суд у задоволенні позову відмовити з підстав викладених як у відзиві на позовну заяву, так і в запереченнях (на відповідь на відзив), додатково повідомивши, що докази витрат відповідача на правничу допомогу будуть подані до суду в порядку і строки, передбачені ч.8 ст.141 ЦПК України.

09 квітня 2026 року суд, після оголошення про перехід до стадії ухвалення судового рішення, керуючись положеннями ч.1 ст.244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 09 год 00 хв 20 квітня 2026 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальну позицію як позивача, що проголошена під час вступного слова, так і представника позивача, висловлену як письмово, так і під час проголошення вступного слова та судових дебатів, а також процесуальну позицію відповідача та її представника, що висловлені як письмово, так і під час проголошення вступного слова та судових дебатів, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 21 листопада 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданим 09.07.2025 повторно відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (а.с.17), який рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 25.09.2025, що набрало законної сили 28.10.2025, був розірваний.

Частиною 3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-IV передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Частиною 2 ст.3 означеного Закону встановлено, що Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Суд перевірив факт набрання рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 25.09.2025 у справі №710/1296/25 законної сили шляхом використання даних Єдиного державного реєстру судових рішень і встановив, що означене судове рішення набрало законної сили 28 жовтня 2025 року (реєстраційний номер рішення: 130512072).

Частиною 4 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що обставина перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, починаючи з 21.11.2009 до 28.10.2025, встановлена рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 25.09.2025 у справі №710/1296/25, що набрало законної сили, а тому доказуванню не підлягає під час розгляду цивільної справи №711/9533/25.

Крім того юридичний факт перебування сторін у шлюбі, в період часу з 21.11.2009 до часу набрання рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 25.09.2025 законної сили, визнали сторони в судовому засіданні, що відбулося 02.03.2026.

Із договору купівлі-продажу квартири від 17.01.2019, що посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Іващенко Г.М., суд встановив, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений означений правочин, предметом якого було те, що продавець ( ОСОБА_4 ) передає у власність покупцю ( ОСОБА_1 ) квартиру АДРЕСА_1 , а покупець приймає (купує) цю квартиру у власність і сплачує за неї продавцю ціну відповідно з умовами цього договору (п.1 договору купівлі-продажу).

Зі змісту п.22 договору купівлі-продажу від 17.01.2019 суд встановив, що чоловік покупця надав згоду на укладення та підписання цього договору згідно заяви, посвідченої приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Іващенко Г.М. від 17.01.2019, за реєстровим №73 (а.с.9-10).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №446578368 від 07.10.2025 суд встановив, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у приватній власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №74 від 17.01.2019, що посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Іващенко Г.М. (а.с.8).

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Отже, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право створює презумпцію належності цього права особам, які ним володіють внаслідок державної реєстрації.

Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , що видане 20.06.1992 Шполянським районним відділом РАЦС Черкаської області, суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Шпола Черкаської області народилася ОСОБА_5 , батьками якої є: ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (а.с.88).

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи за відомостями департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради від 25.01.2019 суд встановив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Шпола Черкаської області, починаючи з 25.01.2019 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.85).

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив довіреність, що видана ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 і посвідчена 17.01.2019 приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Курінним А.В., зі змісту якої встановив, що ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником, зокрема, щодо користування належною їй квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.86-87).

Судом також встановлено, що постановою Холодногірського районного суду м.Харкова від 08.01.2026 у справі №642/7285/25 (провадження №3/711/58/26) ОСОБА_2 було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. У вказаній постанові судом встановлено, 11.11.2025 о 17.45 год водій ОСОБА_2 за адресою: м. Харків, вул. Полтавський Шлях, буд. 144, керуючи автомобілем «Volkswagen Passat», перед поворотом ліворуч на вул. Озерянська не надав дорогу автомобілю «Skoda Octavia», який рухався по головній дорозі в зустрічному напрямку, чим порушив п.16.13 ПДР України, внаслідок чого вказані транспортні засоби, отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальні збитки, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП (а.с.118-119).

Частиною 3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-IV передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Частиною 2 ст.3 означеного Закону встановлено, що Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Суд перевірив факт набрання постановою Холодногірського районного суду м.Харкова від 08.01.2026 у справі №642/7285/25 (провадження №3/711/58/26) законної сили шляхом використання даних Єдиного державного реєстру судових рішень і встановив, що означене судове рішення набрало законної сили 20 січня 2026 року (реєстраційний номер рішення: 133179388).

Суд, безпосередньо дослідивши усі засоби доказування, що подані сторонами як на підтвердження своїх позовних вимог, так і заперечень проти них, дійшов таких висновків.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі – СК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 70 СК України, розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя уразі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку про те, що спірне майно, що було набуте подружжям у період перебування у шлюбі, слід вважати спільною сумісною власністю подружжя, а, під час поділу такого майна, розмір часток дружини та чоловіка є рівними.

Як роз`яснено у п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісної власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч.3, ст.368 ЦК України, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлені шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути квартири, житлові й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робочі худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Отже, чинне сімейне законодавство України передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження ним (ст. 63 СК України).

Статтею 60 СК України встановлено, що право на майно виникає у обох із подружжя одночасно, у момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім`я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток.

Тобто, на законодавчому рівні закріплена презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у п. 47 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження №14-712цс19), що застосовується судом з метою виконання положень, передбачених ч.4 ст.263 ЦПК України.

Частинами 1, 2 ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1,2 ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.4 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України).

Частиною 6 ст.81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З аналізу означених норм матеріального та процесуального права суд зробив висновок, що обставини, необхідні для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, має довести особа, яка заперечує означену презумпцію, тобто у конкретному випадку відповідач.

Як встановлено судом з проголошеного відповідачем вступного слова, що мало місце в судовому засіданні 02.03.2026, ОСОБА_1 , заперечуючи проти позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на частину квартири АДРЕСА_1 , вказувала на те, що означена квартира придбана не за спільні з позивачем грошові кошти, а за грошові кошти, що їй надала дочка ОСОБА_3 (10000 доларів США) та батьки відповідача (15000 доларів США).

Водночас матеріали справи не містять належних і допустимих засобів доказування в розумінні ч.2 ст.76 ЦПК України, які б підтверджували той юридичний факт, що грошові кошти, за які відповідач придбала спірний об`єкт нерухомості, були не спільними коштами подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а особистими коштами відповідача. У той же час, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а пояснення сторони не є засобом доказування.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_1 , яка набута у власність відповідачем ОСОБА_1 в період перебування в шлюбі з позивачем ОСОБА_2 , є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки відповідач у процесуальний спосіб не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

Також суд, визнаючи спірну квартиру об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , звертає увагу сторін на те, що відповідач як чоловік покупця надав згоду на укладення відповідачу як покупцю договору купівлі-продажу квартири від 17.01.2019 згідно заяви, посвідченої приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Іващенко Г.М. від 17.01.2019, що підтверджується змістом п.22 договору купівлі-продажу від 17.01.2019.

Частиною 3 ст.65 СК України передбачено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Аналіз диспозиції ч.3 ст.65 СК України дає підстави для висновку, що надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності, а відповідно наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст.65 СК України викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.06.2024 у справі №712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23), що застосовується судом з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Водночас, вирішуючи по суті позовну вимогу про визнання квартири АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суд зазначає про таке.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частинами першою та другою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

У п.70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 в справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено правовий висновок, згідно якого при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Як встановлено судом, метою заявленого позивачем позову є саме поділ спільного сумісного майна, набутого за час перебування в шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання квартири АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є ефективним способом захисту, що узгоджується з правовим висновком в означеній категорії цивільних справ, що викладений в п.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 в справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155) зроблено правовий висновок, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

З огляду на викладене, беручи до уваги, що позивачем обраний неефективний спосіб захисту порушеного права, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання квартири АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Щодо позовної вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнання за ними права власності по частині квартири АДРЕСА_1 , то суд зазначає про таке.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 70 СК України, розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку про те, що спірне майно, що було набуте подружжям у період перебування у шлюбі, слід вважати спільною сумісною власністю подружжя, а, під час поділу такого майна, розмір часток дружини та чоловіка є рівними.

Згідно ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Проте всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України відповідачем не надано суду доказів на спростування рівності розміру часток дружини та чоловіка у спірному об`єкті нерухомості, зокрема шлюбного договору або належного і допустимого засобу доказування в розумінні ч.2 ст.76 ЦПК України, з аналізу якого суд мав процесуальну можливість встановити юридичний факт досягнення подружжям домовленості щодо відступу від рівності часток дружини та чоловіка у спірному об`єкті нерухомості.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання за сторонами права власності по частині квартири АДРЕСА_1 є обгрунтованими і вмотивованими, а також такими, що не спростовані відповідачем у процесуальний спосіб, а відповідно такими, що підлягають до задоволення.

Заперечення представника відповідача адвоката Бабіч Т.Г. проти позовних вимог з призми того, що вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання, що узгоджується із правовим висновком щодо застосування положень речення першого абзацу другого частини першої статті 71 СК України, який викладений у п.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), суд відхиляє з огляду на таке.

Частинами 1,2,4,5 ст.71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).

Отже, приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч.4,5 ст.71 СК України і ст. 365 ЦК України викладений у п.95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), на яку посилається представник відповідача у відзиві на позовну заяву.

Проте суд звертає увагу учасників справи, що означений висновок Великою Палатою Верховного Суду викладений з призми поділу спільного сумісного майна подружжя, яке є неподільною річчю, а саме автомобіля. Проте матеріали цивільної справи №711/9533/25 в цілому та відзив на позовну заяву зокрема, не містять належних і допустимих доказів тому юридичному факту, що квартира АДРЕСА_1 , що складається з двох житлових кімнат сукупною площею 29,8 кв.м. та загальною площею квартир 47,3 кв.м., є неподільною річчю в розумінні ст.183 ЦК України.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частинами першою та другою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже, суд дійшов висновку, що визнання за кожним з подружжя права власності на частину спірного об`єкту права спільної сумісної власності є ефективним способом захисту, що узгоджується з правовим висновком в означеній категорії цивільних справ, що викладений в п.70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 в справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

Також суд відхиляє заперечення представника відповідача адвоката Бабіч Т.Г. про те, що подання позову є передчасним та штучно створює спір, оскільки юридичний факт звернення позивача до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя – спірної квартири, безумовно свідчить про те, що спір між сторонами з приводу поділу спірного майна існує і потребує його розгляду судом. У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що на стадії підготовчого провадження суд постановляв протокольну ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні з метою досягнення між сторонами мирного врегулювання спору проте, як повідомили представники сторін, сторони не досягли врегулювання спору мирних шляхом, що у свою чергу свідчить про наявність реального, а не штучного спору між сторонами.

Також суд, керуючись п.2 ч.4 ст.265 ЦПК України, відхиляє такі засоби доказування, що подані відповідачем як довідка про реєстрацію місця проживання від 25.01.2019 (а.с.85), довіреність від 17.01.2019 (а.с.86-87), свідоцтво про народження від 20.06.1992 (а.с.88) та постанова Холодногірського районного суду м. Харкова у справі №642/7285/25, оскільки такі не стосуються предмету доказування, тобто є неналежними доказами.

Такий висновок суду грунтується на тому, що предметом доказування в конкретній цивільній справі є, зокрема встановлення того юридичного факту чи є спірна квартира спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а у випадку заперечення сторони відповідача проти означеного факту – спростування презумпції спільної сумісної власності на спірну квартиру.

Проте ані довідка про реєстрацію місця проживання від 25.01.2019 (а.с.85), ані довіреність від 17.01.2019 (а.с.86-87), ані свідоцтво про народження від 20.06.1992 (а.с.88), ані постанова Холодногірського районного суду м. Харкова у справі №642/7285/25 не підтверджують заявлені вимоги чи заперечення з призми предмету доказування, а також не мають іншого значення для розгляду справи.

Зокрема, довідка про реєстрацію місця проживання від 25.01.2019 лише підтверджує факт реєстрації місця проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі, починаючи з 25.01.2019; довіреність від 17.01.2019 лише підтверджує факт того, що ОСОБА_1 , уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси, зокрема у правовідносинах що стосуються користування спірним об`єктом нерухомості; свідоцтво про народження від 20.06.1992 лише підтверджує факт народження ОСОБА_5 у м. Шпола Черкаської області, а також той факт, що її батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , водночас матеріали справи не містять належних засобів доказування, що ОСОБА_5 і ОСОБА_3 – це одна і та ж фізична особа (відсутнє свідоцтво про зміну імені, про укладення шлюбу тощо); постанова Холодногірського районного суду м. Харкова у справі №642/7285/25 лише є належним і допустимим доказом факту порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України, що мало місце 11.11.2025 в м. Харків під час керування автомобілем «Volkswagen Passat» (проте позовні вимоги про визнання означеного транспорту спільним сумісним майном подружжя або про визнання удаваним відповідного правочину стороною відповідача до суду не подано).

Також суд відхиляє заперечення, викладені представником відповідача у відзиві на позовну заяву, про те, що спірна квартира ніколи не використовувалася в інтересах колишнього подружжя як сім`ї і для позивача вона не має значення як житло, оскільки чинне законодавство України не пов`язує право поділу спільного майна подружжя із безпосереднім його використанням позивачем, а також із його значенням для останнього як житло. Визначальним є час набуття у власність такого майна і джерело походження грошових коштів, що використані на його придбання.

Щодо дотримання позивачем строку позовної давності під час звернення до суду з позовом про поділ спільного майна, на чому акцентує увагу представник відповідача у відзиві на позовну заяву, зазначаючи про те, що відсутність позиції позивача стосовно того, що саме він вважає порушенням його права унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності та перевірку дотримання позивачем строку подання позову, то суд зазначає про таке.

Згідно зі ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У ч.2 ст. 72 СК України визначено та у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц (провадження № 61-15213св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17 (провадження № 61-13857св19) та від 14 липня 2021 року у справі № 303/4265/18 (провадження № 61-64св20).

Як встановлено судом, про укладення відповідачем договору купівлі-продажу позивач дізнався в день його укладення, тобто 17.01.2019, оскільки ним надана згоду покупцю ОСОБА_1 на укладення та підписання цього договору (а.с.9-10). Проте ч.2 ст.72 СК України пов`язує початок перебігу строку позовної давності не з часом укладення правочину, на підставі якого один з подружжя набув у власність спірне нерухоме майно, а з часом, коли такий з подружжя дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Зі змісту відповіді на відзив суд встановив, що про порушення свого права на спірне нерухоме майно позивач дізнався у вересні 2025 року, коли під час ініціювання розірвання шлюбу, звернувся до відповідача з метою добровільного вирішення питання володіння та користування спірним нерухомим майном. Водночас, сторона відповідача не надала суду належних і допустимих доказів на спростування означеного твердження, а саме, що про порушення свого права на спірне нерухоме майно ОСОБА_2 дізнався більш ніж за три роки до часу звернення з позовом до суду.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущений строк позовної давності щодо пред`явлення позовної вимоги про поділ майна, який встановлений диспозицією ч.2 ст.72 СК України, а тому підстав для застосування наслідків пропущення означеного строку суд не вбачає.

Що стосується позовної вимоги про припинення права спільної часткової власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , то суд зазначає про таке.

Суд відразу звертає увагу сторін, що задоволення вимоги про поділ квартири АДРЕСА_1 як спільної сумісної власності шляхом визнання за позивачем та відповідачем як колишньою дружиною права власності на її частину за кожним саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об`єкт; після набрання рішення суду про визнання за сторонами права власності на конкретні розміри часток спірного об`єкту нерухомості законної сили останній перебуватиме у власності сторін на праві спільної часткової власності.

Також суд звертає увагу сторін, що пред`явлення окремої позовної вимоги про припинення право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту, що узгоджується з правовим висновком в означеній категорії цивільних справ, що викладений в п.75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 в справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) та п.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про припинення права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо квартири АДРЕСА_1 , що узгоджується з правовим висновком в означеній категорії цивільних справ, що викладений в п.75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 в справі № 523/14489/15-ц (провадження №14-22цс20).

Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 1 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 6 ст.141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач як особа з інвалідністю ІІ групи звільнений від сплати судового збору згідно положень п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» (а.с.15), беручи до уваги, що позовні вимоги позивача задоволені частково, а також те, що відповідач як особа з інвалідністю ІІ групи звільнена від сплати судового збору згідно положень п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» (а.с.93), тому судовий збір має бути компенсований за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, питання розподілу витрат сторін на надання професійної правничої допомоги суд не здійснює, оскільки крім попередньо (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, де міститься інформація про розмір означених витрат, матеріали справи, станом на час переходу суду до стадії ухвалення судового рішення, не містить доказів, перелік яких викладений у ст.137 ЦПК України. Крім того, представниками сторін, до часу переходу до стадії ухвалення судового рішення, зроблена заява про надання відповідних доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Вказані обставини є процесуальною перешкодою у розподілі витрат сторін на надання професійної правничої допомоги безпосередньо цим судовим рішенням.

Керуючись ст. 372 ЦК України, ст. 60, 69, 70, 72 СК України, ст.2, 4, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 95, 133, 141, 244, 263, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна задовольнити частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнати за ОСОБА_2 право власності на (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 47,3 кв.м.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнати за ОСОБА_1 право власності на (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 47,3 кв.м.

У іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 20 квітня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Головуючий: О. В. Петренко