Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №240/22795/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/22795/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Євген Юрійович

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

20 квітня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Секретаріату Уповноваженого Верховної ради з прав людини щодо не виконання вимог статті 40 Конституції України при розгляді скарги від 01.07.2025, зобов`язання повторно розглянути заяву відповідно до Конституції України та ст. 15, 19 Закону України "Про звернення громадян".

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач протиправно не надав йому належну відповідь відповідно до вимог Закону України « Про звернення громадян».

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

01.07.2025 позивач направив заяву до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

У вказаній заяві зазначено, що ОСОБА_1 звертався до військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 та ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання інформації, не отримавши відповіді звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Просив забезпечити поновлення порушених прав та вирішити питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення конституційних прав.

Відповідачем надано відповідь від 14.07.2025 про прийняття рішення про відкриття провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина.

В подальшому листом від 25.08.2025 ОСОБА_1 , повідомлено, що за результатом вжитих Секретаріатом Уповноваженого у межах здійснюваного провадження заходів реагування військовою частиною НОМЕР_1 розглянуто заяву від 13.05.2025 та надано відповідь у листі від 03.08.2025. Підстав для вжиття додаткових заходів реагування за заявою від 01.07.2025 не вбачається, провадження завершене.

Не погоджуючись з таким діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що фактична незгода позивача зі змістом відповіді не може свідчити про порушення вимог Закону України «Про звернення громадян». Доказів реального порушення прав та законних інтересів позивача, суду не надано.

З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає до задоволення.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що позивач не погоджується із відповіддю Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за результатами розгляду заяви від 01.07.2025, наданому суду першої інстанції, оскільки відповідач неповно дослідив її зміст, не надав відповідей на поставлені питання, що свідчить про неналежний розгляд заяви.

Крім того, в рішенні відсутні мотиви відмови у притягненні посадових осіб військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 та ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на правильність висновків суду першої інстанції та просив відмовити в її задоволенні.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 40 Конституції України держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Підстави для провадження справ та призначення перевірок Уповноваженим ВРУ передбачені у статті 16 вказаного Закону, відповідно до якої Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:

1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;

2) за зверненнями народних депутатів України;

3) за власною ініціативою.

Статтею 19 Закону України "Про звернення громадян" визначено обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких, зокрема, обов`язок об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Приписами статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

За приписами статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений:

1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;

3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;

4) відмовляє в розгляді звернення.

Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.

Відповідальність за порушення права на інформацію та права на звернення передбачена статтею 212-3 КУпАП.

Відповідачем повідомлено ОСОБА_1 що відповідь на його заяву було надано військовою частиною і направлено на його адресу.

Ураховуючи викладене вище, повідомлено про відсутність підстав для вжиття додаткових заходів реагування за зверненням позивача.

Варто зауважити, що Уповноважений ВРУ при розгляді звернення наділений окресленим у статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» переліком повноважень, а саме:

1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;

3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;

4) відмовляє в розгляді звернення.

А отже вимога про вирішення питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення конституційних прав, є безпідставною.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у тому числі складання протоколу про адміністративне правопорушення, належить до дискреційних повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Вказане узгоджується з правовими позиціями, викладеними у рішеннях Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2020 у справі №620/3056/19, а також Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2019 у справі №826/12387/18 та від 23.08.2019 у справі №640/5681/19, згідно з якими питання щодо вжиття заходів реагування у формі складання протоколу про адміністративне правопорушення, збору матеріалів та направлення їх до суду для вирішення питання про притягнення до відповідальності, віднесено до виключної компетенції відповідного органу та не може бути предметом зобов`язання з боку суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.11.2020 у справі №640/5681/19 (адміністративне провадження №К/9901/33907/19), у якій суд зазначив, що дискреційні повноваження передбачають можливість суб`єкта владних повноважень обирати один із кількох юридично допустимих варіантів поведінки залежно від конкретних обставин справи, без втручання інших органів, у тому числі суду.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України адміністративний суд, здійснюючи правосуддя, перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність визначеним критеріям законності, однак не наділений повноваженнями підміняти собою відповідний орган державної влади та втручатися у здійснення ним дискреційних повноважень.

Отже, заявлені позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача вирішити питання про притягнення посадових осіб військових частин та органів військового управління до адміністративної відповідальності фактично спрямовані на втручання у дискреційні повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що є неприпустимим з огляду на принцип розподілу влади.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов`язковою умовою для надання судового захисту є наявність реального порушення прав, свобод чи інтересів особи на момент звернення до суду.

Матеріали справи свідчать, що за результатами розгляду звернення позивача Уповноваженим було відкрито провадження, вжито відповідні заходи реагування, отримано інформацію від військової частини та повідомлено позивача про результати розгляду його звернення у встановлені законом строки.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача зі змістом та результатами наданої відповіді, що саме по собі не свідчить про протиправність дій відповідача чи порушення вимог Закону України «Про звернення громадян».

При цьому апелянтом не надано належних і допустимих доказів того, що відповідачем було порушено встановлену законом процедуру розгляду звернення, не забезпечено його об`єктивного та всебічного розгляду або що такі дії (бездіяльність) призвели до порушення його прав чи законних інтересів.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку зібраним доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та неправильного розуміння норм матеріального права, у зв`язку з чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.