Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №240/24882/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/24882/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Д.М.

Суддя-доповідач - Слободонюк М.В.

20 квітня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Кузьмишина В.М. Канигіної Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року позов задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 204650017688 від 08.07.2025; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 08.07.2025, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1981 по 17.07.1982 та період роботи з 26.04.1988 по 25.09.1990. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням, відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів, оскільки періоди навчання перетинаються з іншими періодами трудової діяльності, а також не дотримано встановлених законодавством вимог щодо належного підтвердження стажу, набутого за межами України.

Крім того, апелянт вказує, що суд вийшов за межі своїх повноважень, втрутившись у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, зобов`язавши зарахувати відповідні періоди до страхового стажу та призначити пенсію, що належить виключно до компетенції пенсійного органу.

Від представника позивача до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач 30.06.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на підставі частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з досягненням віку, що дає право на такий вид пенсії, та поданням необхідного пакета документів, передбаченого чинним законодавством.

Зазначена заява була передана на розгляд та прийняття рішення до структурного підрозділу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, який здійснив опрацювання поданих матеріалів.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області 08.07.2025 прийнято рішення № 204650017688, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю підтвердженого страхового стажу, який, за висновком органу, склав 19 років 05 місяців 11 днів, що є меншим за мінімально необхідний обсяг стажу, передбачений частиною другою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для призначення пенсії у 63 роки.

До страхового стажу не було зараховано період навчання з 01.09.1981 по 04.06.1992 на підставі диплома НОМЕР_1 від 04.06.1992 з мотивів перевищення строку, встановленого освітніми програмами, а також накладання цього періоду на періоди роботи, що, на думку органу, унеможливлює його врахування; період роботи з 25.04.1988 по 25.09.1990 на території російської федерації, підтверджений записами в трудовій книжці НОМЕР_2 від 20.10.1979, не зараховано через наявність виправлення дати прийняття на роботу, яке не було належним чином засвідчене печаткою підприємства, а також через невідповідність поданих документів вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562; крім того, не включено до стажу періоди здійснення підприємницької діяльності з 04.10.2004 по 28.02.2006 та з 01.05.2006 по 26.01.2010 на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця № 630030 від 04.10.2004 через відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу даних щодо сплати страхових внесків за ці періоди.

Не погоджуючись із рішенням щодо відмови у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду.

Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії є протиправним, оскільки відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача спірні періоди навчання та роботи, неправомірно надавши перевагу формальним недолікам документів над їх змістом, не врахувавши, що записи трудової книжки є належним доказом стажу, а також те, що трудовий стаж, набутий на території іншої держави у період дії відповідних міжнародних угод, підлягає зарахуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

У відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Так, згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон № 1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону № 1058-IV, частиною 1 якої визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що в разі відсутності, починаючи з 01.01.2018, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - від 22 до 32 років.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 (далі – Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 30.06.2025 позивач звернулася до територіального відділу Пенсійного фонду України з заявою та документами щодо призначення йому пенсії за віком.

Втім, у призначенні пенсії їй відмовлено у зв`язку з недостатністю підтвердженого страхового стажу, який, за висновком органу, склав 19 років 05 місяців 11 днів, що є меншим за мінімально необхідний обсяг стажу (22 роки), передбачений частиною другою статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для призначення пенсії у 63 роки.

Таким чином спірним у цій справі, зокрема, є питання щодо можливості зарахування до страхового стажу позивача періодів її трудової діяльності, набутих на території російської федерації, а також періоду навчання.

З цього приводу колегія суддів враховує, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення").

23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. Крім того, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992.

Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.

Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Таким чином, оскільки позивач набула спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі – Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі Угода від 14.01.1993) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Отже, стаж набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.

Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 № 290/95-ВР визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Тобто обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась його трудова діяльність.

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що при вирішенні справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Щодо періоду роботи з 25.04.1988 по 25.09.1990 на території російської федерації, підтвердженого записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 20.10.1979, який не було зараховано у зв`язку з наявністю виправлення дати прийняття на роботу, не засвідченого належним чином печаткою підприємства, а також з мотивів невідповідності поданих документів вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Водночас заповнення трудової книжки працівника здійснюється роботодавцем, а не працівником, і саме підприємство-роботодавець є відповідальним за організацію обліку трудових книжок працівників, в тому числі правильність внесення записів до них.

Порядок заповнення трудових книжок визначається розділом 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Так, пунктом 2.4 цієї Інструкції передбачено, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення – у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що у записі № 6 трудової книжки міститься виправлення дати прийняття на роботу та не засвідчено належним чином печаткою підприємства.

Однак в даному випадку орган пенсійного фонду не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для незарахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не формальна правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.

Колегія суддів зазначає, що законодавством обов`язок ведення трудових книжок працівників покладено на уповноважених осіб підприємства, а неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, зокрема права на призначення пенсії.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 10.10.2019 у справі № 304/877/17 та від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, у яких зазначено, що позивач не зобов`язаний здійснювати контроль за посадовими особами підприємства щодо правильності внесення записів до трудової книжки, а також за своєчасністю і повнотою нарахування податків та зборів.

Поряд із цим, у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 (адміністративне провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що на особу не може покладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, зазначених у її трудовій книжці. Відсутність посилань або наявність неточностей у первинних документах щодо обліку трудового стажу та нарахування заробітної плати на конкретну посаду, яку обіймав позивач, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення відповідних періодів роботи зі стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком. Працівник не несе відповідальності за правильність і повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежне ведення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації не може бути підставою для позбавлення його права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19-а.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що виявлені відповідачем недоліки оформлення трудової книжки не можуть вважатися достатньою та самостійною підставою для відмови у зарахуванні позивачу відповідного періоду роботи до його загального страхового стажу, оскільки такі недоліки мають формальний характер, не спростовують факту виконання позивачем трудових обов`язків та виникли не з його вини, а внаслідок неналежного ведення документації роботодавцем.

Щодо періодів навчання, законодавство не містить прямої норми про автоматичне зарахування таких періодів до страхового стажу після набрання чинності Законом № 1058-IV. До 01.01.2004 діяли норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII, стаття 56 якого передбачала зарахування до стажу роботи навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, училищах, курсах підвищення кваліфікації тощо. Проте з введенням системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування страховий стаж формується виключно за періодами, коли особа підлягала страхуванню та сплачувалися страхові внески. Періоди навчання не передбачають обов`язкової сплати внесків, тому після 2004 року вони зараховуються лише за умови добровільної участі в системі страхування з відповідною сплатою внесків. Для періодів до 2004 року зарахування можливе лише в частині, якщо навчання підтверджене належними документами та не перетинається з періодами роботи, які вже зараховані, а також якщо тривалість періоду відповідає встановленим освітнім стандартам. Накладання періодів навчання на періоди роботи є підставою для відмови в зарахуванні, оскільки неможливо підлягати страхуванню одночасно за різними підставами.

Незарахування періоду навчання з 01.09.1981 по 17.07.1982 відповідач аргументує тим, що згідно з дипломом НОМЕР_1 від 04.06.1992 навчання тривало 11 років, що перевищує норми та перетинається з роботою.

З цього приводу судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачка у 1981 році вступила до Харківського політехнічного інституту на денну форму навчання, а у 1984 році була відрахована у зв`язку з переведенням до Харківського інженерно-економічного інституту, який закінчила у 1992 році. Відтак загальна тривалість здобуття освіти зумовлена саме зміною навчального закладу та не може розцінюватися як така, що свідчить про відсутність права на зарахування окремих періодів навчання.

Спірний період з 01.09.1981 по 17.07.1982 є складовою частиною навчання позивачки на денному відділенні першого навчального закладу. Наявність диплома про закінчення іншого вищого навчального закладу підтверджує факт здобуття вищої освіти, тоді як архівні довідки містять відомості про конкретні строки навчання, що дає можливість ідентифікувати спірний період.

Колегія суддів виходить з того, що перерви у навчанні, переведення між навчальними закладами або тривалість навчання, зумовлена об`єктивними чи особистими обставинами, не позбавляють особу права на зарахування фактично пройдених періодів денного навчання до стажу відповідно до пункту "д" статті 56 Закону № 1788-XII.

Доводи про перетин періодів навчання з періодами роботи є необґрунтованими, оскільки не містять конкретизації та не підтверджені належними доказами, що свідчить про їх формальний характер і невідповідність вимогам до вмотивованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Водночас, у разі одночасного навчання і роботи, зарахуванню підлягає лише один із таких періодів за вибором особи, що узгоджується з правовою природою стажу.

З огляду на те, що позивач обмежує свої вимоги конкретним періодом навчання, який підтверджений належними доказами, не викликає сумнівів у його достовірності та відповідає освітнім стандартам відповідного періоду, відмова у його зарахуванні з підстав загальної тривалості навчання є необґрунтованою.

Відтак, рішення Головного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 204650017688 від 08.07.2025 обґрунтовано визнано судом першої інстанції протиправним та скасовано.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за обставин даної справи позивачка має вік (63 роки) та необхідний страховий стаж (понад 22 роки), достатній для набуття права на призначення пенсії за віком.

Стосовно доводів апелянта щодо того, що суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, колегія суддів зазначає, що такі доводи є безпідставними та ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи спірних правовідносин.

Дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень передбачають можливість вибору між кількома правомірними варіантами поведінки, однак у даному випадку відповідач не наділений свободою розсуду щодо зарахування до страхового стажу періодів, які підтверджені належними доказами та відповідають вимогам законодавства.

Натомість, за наявності встановлених законом умов, орган Пенсійного фонду зобов`язаний діяти у чітко визначений спосіб, а саме врахувати відповідні періоди стажу та призначити пенсію, що свідчить про відсутність у нього дискреції у цьому питанні.

З огляду на викладене, зобов`язання судом відповідача зарахувати до страхового стажу спірні періоди та призначити позивачу пенсію є належним способом захисту порушеного права, а не втручанням в його дискреційні повноваження.

Отже, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Слободонюк М.В.

Судді Кузьмишин В.М. Канигіна Т.С.