Постанова від 16 квітня 2026 р. у справі №320/22382/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/22382/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Вівдиченко Т.Р., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окржуного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 01.09.2015 по 05.11.2019 у Державній кримінально-виконавчій службі України, що становить у календарному обчислені 04 роки 02 місяці 17 днів.

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 01.09.2015 по 05.11.2019 у Державній кримінально-виконавчій службі України, що становить у календарному обчислені 04 роки 02 місяці 17 днів.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що останній має право на зарахування вислуги років за час проходження ним служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби з питання виконання покарань (Державній кримінально-виконавчій системі України) до стажу служби в поліції. Вважає, що дії відповідача є протиправними, оскільки служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ на посадах начальницького та рядового складу, тому така служба підлягає зарахуванню до вислуги років у поліції на підставі пункту 3 частини другої статті 78 Закону України «Про Національну поліцію».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представником Головного управління Національної поліції в Київській області подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю у зв`язку із недоведеністю обставин, що мають значення для справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що серед переліку, визначеного статтею 78 Закону України «Про Національну поліцію», зарахування до стажу служби в поліції проходження служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби не передбачено.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2025 та від 18.11.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Від позивача 01.08.2025 надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 18.08.2015 по 15.06.2019 проходив навчання в Інституті кримінально-виконавчої служби Національної академії внутрішніх справ (курсант).

Відповідно до наказу Інституту кримінально-виконавчої служби від 18.08.2015 №171 о/с позивачу присвоєно спеціальне звання рядовий внутрішньої служби та прийнято на службу в Державну пенітенціарну службу України.

З 16.06.2019 по 05.11.2019 позивач проходив службу у Державній установі «Бердичівська виправна колонія (№70)».

Наказом Державної установи «Бердичівська виправна колонія (№70)» від 05.11.2019 №93/ОС-19 звільнено лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , інспектора відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи 05.11.2019. Календарна вислуга років на день звільнення становить: 04 роки 04 місяці 17 днів.

З 06.11.2019 позивач продовжив проходження служби в підрозділах ГУ Нацполіції в Київській області, 30.10.2020 позивачу присвоєне спеціальне звання «лейтенант поліції».

15.07.2022 позивач і на час звернення до суду проходив службу на посаді інспектора 3-го відділу з проведення спеціальних операцій управління «Корпус оперативно-раптової дії» ГУ Нацполіції в Київській області.

На заяву позивача щодо зарахування (незарахування) йому до стажу служби період з 01.09.2015 по 05.11.2019 у Державній кримінально-виконавчій службі України, відповідач листом від 13.03.2023 №Т-178 повідомлено, що статтею 78 Закону України «Про Національну поліцію» визначено вичерпний перелік органів та установ, служба в яких зараховується до стажу служби України, служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України не відноситься до зазначеного переліку.

Не погоджуючись із такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

З огляду на положення частин першої, другої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 78 Закону № 580-VIII передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються:

1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;

2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;

3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;

4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;

5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;

6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.

Порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.

З вищенаведених норм вбачається, що до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

Спірні правовідносини між сторонами склались щодо незарахування стажу роботи в органах Державної кримінально-виконавчої служби України до стажу служби в поліції.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія ст.ст. 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.

При цьому частина п`ята статті 23 Закону України від 23.06.2005 №2713-IV «Про державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон №2713-IV) передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом №580-VIII, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

У попередніх редакціях частини п`ята статті 23 цього ж Закону було передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія ст.ст. 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.

Отже, фактично законодавцем закріплено поширення усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому поліцейських на працівників кримінально-виконавчої служби.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що на позивача, під час проходження ним служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому поліції. Тобто, всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань.

Таким чином, служба позивача в органах Державної кримінально-виконавчої служби України має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу.

Дана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20.10.2022 у справі №160/11127/20 та від 01.08.2023 у справі №240/30024/21, який зазначив, що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки здійснювалась вона в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а відтак, має такий же правовий статус і повинна в силу пункту 3 частини другої статті 78 Закону №580-VIII зараховуватися до стажу служби в поліції.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.

Верховний Суд також дійшов висновку, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувалися та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби.

Відтак, зважаючи на наведені вище законодавчі норми, встановлені обставини та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що позивач має право на зарахування до стажу служби в поліції вислугу років з 01.09.2015 по 05.11.2019 у Державній кримінально-виконавчій службі України, що становить у календарному обчислені 04 роки 02 місяці 17 днів.

При цьому, колегією суддів враховується, що доводів щодо періоду апеляційна скарга не містить, отже зазначений період не є спірним.

Щодо періоду навчання позивача в Інституті кримінально-виконавчої служби Національної академії внутрішніх справ (курсант) з 01.09.2015 по 15.06.2019, суд зазначає, що «визначальною умовою для застосування наведеного законодавчого припису є присвоєння особі офіцерського (спеціального) звання у зв`язку з закінченням відповідного навчального закладу».

Відповідно до абзацу 2 пункту «к» статті 17 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-XII) до вислуги років поліцейським, співробітникам, зокрема, Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних закладах вищої освіти, а також в інших закладах освіти, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивачу перше спеціальне звання «рядовий внутрішньої служби» присвоєно 18.08.2015.

Після закінчення Інституту кримінально-виконавчої служби Національної академії внутрішніх справ, позивачу присвоєно офіцерське звання «лейтенант внутрішньої служби».

Таким чином враховуючи те, що позивачу перше офіцерське (спеціальне) звання «лейтенант внутрішньої служби» присвоєно 14.06.2019, у зв`язку із закінченням Інституту кримінально-виконавчої служби Національної академії внутрішніх справ, період з 01.09.2015 по 14.06.2019 підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції.

Твердження апелянта про те, що серед переліку, визначеного статтею 78 Закону України «Про Національну поліцію», зарахування до стажу служби в поліції проходження служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби не передбачено, колегія суддів відхиляє з огляду на викладене вище.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Колегія суддів наголошує, що апеляційна скарга відповідача повністю дублює відзив на позовну заяву, тобто в ній не наведено норм законодавства, які порушені чи не враховані судом першої інстанції, не спростовано викладену у рішенні суду правову позицію та не спростовано доводів позивача, які стали підставою для задоволення позову.

Зі змісту статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.

За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі №320/22382/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді Т.Р.Вівдиченко

Є.І.Мєзєнцев