Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №400/13489/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/13489/25

Головуючий в 1 інстанції: Ярощук В.Г.

Дата і місце ухвалення: 26.01.2026р., м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів : Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправними та незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів як особи, яка вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити відомості про порушення правил військового обліку з боку позивача та необхідності його доставлення до ТЦК та СП, як особу, яка вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 утриматися від внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей щодо ОСОБА_1 без належних правових підстав (факту притягнення позивача до відповідальності).

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення від 26.01.2026р., з ухваленням по справі нового судового рішення – про задоволення його позову у повному обсязі.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням позивача на те, що підставою для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про ОСОБА_1 , як особи, яка вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, стало те, що позивач є порушником військового обліку, що виразилося у неприбутті його за повісткою та не проходженні повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби. Однак, у розшуку ОСОБА_1 перебуває з 09.07.2025р. в зв`язку із не явкою за повісткою, строк притягнення до адміністративної відповідальності закінчився 09.10.2025р., а за не проходження ВЛК строк притягнення закінчився 06.09.2025р. Таким чином, притягнення його до адміністративної відповідальності не можливо, у зв`язку з чим немає необхідності його розшуку та доставлення до ТЦК та СП з метою складення протоколу та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Також, апелянт посилається на те, що у примітці до ст.210 КУпАП законодавець чітко визначив умову, за якої положення ст.ст. 210-1, 210 КУпАП не застосовуються за відсутності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями (розпорядниками) яких є державні органи. Разом з тим, не зрозуміло, які саме відомості (персональні дані) не могли бути одержані самостійно ТЦК шляхом електронної інформаційної взаємодії.

Посилається апелянт і на те, що відомості про порушення військовозобов`язаним правил військового обліку відносяться до персональних даних. Пунктом 8 частини другої статті 8 Закону України «Про персональні дані» суб`єкту персональних даних надано право звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду. Враховуючи наведене, позовні вимоги про внесення змін до Реєстру стосовно позивача шляхом виключення даних про порушення ним правил військового обліку підлягають судовому захисту.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що у військово-обліковому документі, що сформований через мобільний застосунок «Резерв+», відомості про порушення призовником, військовозобов`язаним і резервістом правил військового обліку, зокрема, шляхом розміщення інформації про розшук особи територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, можуть відображатися лише в тому випадку, коли до Реєстру стосовно відповідної особи введено дані про її притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 КУпАП. Згідно з даними, сформованими через мобільний застосунок «Резерв+», позивач є військовозобов`язаним з відміткою «Порушення правил військового обліку». При цьому, факту вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення, немає, оскільки протокол або постанова не складалися, факт притягнення до відповідальності відсутній. Сам по собі факт недотримання позивачем правил військового обліку без складання протоколу та / або постанови про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210 , 210-1 КУпАП, не є підставою для внесення до Реєстру відповідних відомостей.

Апелянт звертає увагу, що на законодавчому рівні проведення розшуку осіб передбачено в порядку кримінального процесуального законодавства щодо осіб, які мають процесуальний статус підозрюваного або обвинуваченого (ст.ст. 281, 335 Кримінального процесуального кодексу). Окрім цього, у законодавстві використовується поняття «розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин», що здійснюється в окремому порядку згідно із Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин». Разом з тим, ні КУпАП, ні Законом не встановлено підстав та процесу здійснення розшуку осіб, які порушують правила військового обліку або законодавство про мобілізацію.

ІНФОРМАЦІЯ_4 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін. Відповідач зазначає, що внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації щодо можливого порушення особою правил військового обліку є складовою облікових функцій ТЦК та СП, не є заходом притягнення до відповідальності та саме по собі не порушує прав особи. Позивач не надав доказів, що внесені відомості є недостовірними або спричинили самостійні юридичні наслідки. Посилання позивача на ст. 262 КУпАП є необґрунтованим, оскільки фактичне доставлення до ТЦК та СП не є адміністративним затриманням у розумінні КУпАП та здійснюється в межах мобілізаційних заходів.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з військово-обліковим документом, сформованим 11.12.2025р. через мобільний застосунок «РЕЗЕРВ+», ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 з відміткою «Порушення правил військового обліку», дані про місце проживання оновлено 11.12.2025, причина звернення до Національної поліції: «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП», дата початку розшуку/звернення: « 09.07.2025р.».

Відповідно до облікової картки позивача 09.07.2025р. ІНФОРМАЦІЯ_6 надіслав органу Національної поліції звернення про доставку ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у зв`язку з неприбуттям вчасно за повісткою.

10.12.2025р. представник ОСОБА_1 адвокат Іванов О.А. подав до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву, в якій просив:

вилучити/відізвати/скасувати із інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» та/або Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію/звернення та/або АІС «Оберіг» про доставлення/розшуку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , до ТЦК та СП та/або, як про «особу, яка вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП», та/або щодо порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію;

зняти/виключити/скасувати повідомлення/інформацію в АІС «Оберіг» та/або в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів та/або в будь-якому іншому реєстрі «порушення правил військового обліку» відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , яке відображається в застосунку «Резерв+» та військово-обліковому документі, сформованому за допомогою застосунку «Резерв+».

Листом від 12.12.2025р. №9/3403 ІНФОРМАЦІЯ_6 повідомив представника ОСОБА_1 про те, що відповідно витягу електронної бази даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних і резервістів, гр. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 та є порушником військового обліку з 09.07.2025р. по 08.07.2026р. за не прибуття вчасно за повісткою на 29.06.2025р. о 14:00 годині до ТЦК та СП для уточнення даних, вкладення до рекомендованого поштового повідомлення за №0610262329464, чим допустив порушення абз.1. ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в особливий період воєнного стану. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних і резервістів гр. ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Також, зазначено, що відповідно до абз.16 п.79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2024р. за №1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210?-1 КУпАП, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.

У зв`язку з цим, за електронним зверненням Е 2803712 від 09.07.2025р. було направлено звернення до відділення Національної поліції №2 Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області щодо доставлення ОСОБА_1 до ТЦК та СП з метою складення протоколу про адміністративні правопорушення передбачені статтями 210, 210-1 КУПАП.

Адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Крім того, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Відповідно витягу електронної база даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних і резервістів гр. ОСОБА_1 за рішенням військово-лікарської комісії від 14.10.2008р. був визнаний непридатним в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, тому відповідно до вказаного законодавства зобов`язаний до 05.06.2025р. самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Вважаючи протиправними та незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, тобто як особи, яка вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , дійшов висновку, що відповідач правомірно вніс до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів службові дані про невиконання позивачем обов`язку щодо прибуття за викликом до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, які в подальшому відобразилась у мобільному застосунку «РЕРЕЗВ+» у формі відмітки «Порушення правил військового обліку». За висновками суду, вказана відмітка не свідчить про наявність у діях (бездіяльності) позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 КУпАП, а вона відображає лише наявність у вказаному Реєстрі відомостей про невиконання позивачем обов`язку щодо прибуття за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто вона носить для позивача інформативний характер.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно ч.ч.1, 3 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Частиною 5 статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ч.1 ст.34 Закону №2232-ХІІ).

23.02.2022р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №154, якою затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення №154).

Відповідно до пункту 1 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Пунктом 8 Положення №154 встановлено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є, зокрема, виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Абзацом другим пункту 14 Положення №154 передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та ІНФОРМАЦІЯ_9 , районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідає за військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

На виконання ч.5 ст.33 Закону №2232-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022р. №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період (п.3 Порядку №1487).

Призовники, військовозобов`язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом (п.19 Порядку №1487).

Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів наведені у Додатку 2 до Порядку №1487 (далі - Правила).

Відповідно до п.2 Правил, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, серед іншого, прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів;

Пунктами 3 та 4 Правил встановлено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі -КУпАП).

Громадяни, які ухиляються від військового обліку, навчальних (перевірочних) або спеціальних зборів, від призову на базову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, несуть кримінальну відповідальність.

Зокрема, ст.ст. 210 та 210-1 КУпАП регламентують відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку та порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Згідно ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Пунктом 79 Порядку №1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки зокрема:

- організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;

- організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

- організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них;

- розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням призовниками, військовозобов`язаними та резервістами, посадовими особами державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також зіпсуттям або недбалим зберіганням військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними та резервістами, які перебувають у запасі СБУ, розвідувальних органів);

- повідомляють органам досудового розслідування про факти, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення громадянами, які ухиляються від військового обліку або навчальних та спеціальних зборів, призову на базову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (додаток 19);

- звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.

Отже, до компетенції районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, серед іншого, належить: розгляд справ про адміністративні правопорушення, пов`язаних з порушенням призовниками, військовозобов`язаними та резервістами правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів актуальної інформації.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначені в Законі України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017р. №1951-VIII (далі - Закон №1951-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.1 цього Закону єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (ч.1 ст.2 Закону №1951-VIII).

За приписами ч.ч. 8, 9 ст. 5 Закону №1951-VIII, органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Згідно ч.1 ст.6 Закону №1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

З наведеного слідує, що відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та повинен забезпечувати внесення, оброблення та зберігання в базі даних Реєстру персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У свою чергу, пунктом 20-1 ч.1 ст.7 Закону №1951-VIII передбачено, що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать, зокрема: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Таким чином, до Реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил військового обліку.

Разом з тим, винесення постанови про притягнення військовозобов`язаного до адміністративної відповідальності є підставою для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Резерв+) про порушення ним правил військового обліку.

Однак, як підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, позивач до адміністративної відповідальності за ст.ст.210 чи 210-1 КУпАП не притягувався, протокол про вчинення ним адміністративного правопорушення не складався. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Оскільки факту притягнення до відповідальності позивача судом не встановлено та доказів зворотного суду відповідачем не надано, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про порушення ОСОБА_1 військового обліку відносно нього внесені безпідставно.

При цьому, в межах розгляду даної суд не дає оцінку наявності чи відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, а лише оцінює на предмет законності оскаржуваних дій відповідача, оскільки саме до повноважень відповідача належить притягнення до відповідальності за порушення правил військового обліку з прийняттям відповідної постанови.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів як особи, яка вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП.

Враховуючи, що за приписами частин 8, 9 статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відновлення порушених прав позивача належить здійснити шляхом зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Як вже зазначалося колегією суддів, листом від 12.12.2025р. №9/3403 ІНФОРМАЦІЯ_6 повідомив представника ОСОБА_1 про те, що відповідно до абз.16 п.79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2024р. за №1487, за електронним зверненням Е 2803712 від 09.07.2025р. було направлено звернення до відділення Національної поліції №2 Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області щодо доставлення ОСОБА_1 до ТЦК та СП з метою складення протоколу про адміністративні правопорушення передбачені статтями 210, 210-1 КУПАП.

Надаючи правову оцінку таким діям ІНФОРМАЦІЯ_2 , колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов`язків, передбачених частинами першою, третьою статті 22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з пунктом 9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції щодо доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Абзацом 16 пункту 79 Порядку №1487 передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.

Відповідно до пункту 56 Порядку № 1487 Національна поліція України за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ та розвідувальних органів (яке має містити прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), передбачені статтею 7 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, підставу (порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку; порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи), надісланим у вигляді набору даних шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ.

З вказаних норм слідує, що процедура адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних і резервістів під час дії воєнного стану спрямована виключно на забезпечення складання і розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210, 210-1 КУпАП. Такий захід не є видом відповідальності, не має каральної мети і не може бути використаний як інструмент примусового призову або мобілізації особи.

Інститут адміністративного затримання не наділяє ні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, ні органи Національної поліції повноваженнями щодо фактичного обмеження свободи особи поза межами часу, необхідного для складання матеріалів справи та передачі її для розгляду.

У свою чергу, ухилення від мобілізації є кримінально караним діянням згідно з статтею 336 Кримінального кодексу України, тому будь-які заходи примусового фізичного доставлення з метою мобілізації виходять за межі адміністративно-правової процедури та суперечать принципам, встановленим статтями 19 Конституції України та статей 260-263 КУпАП.

Таким чином, адміністративне затримання може застосовуватися виключно для забезпечення розгляду справи про адміністративне правопорушення. Використання такого заходу з іншою метою є протиправним.

При вирішенні спору колегія суддів враховує положення частини шостої статті 258 КУпАП, якою передбачено, що протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.

У випадках, передбачених частинами шостою і сьомою цієї статті, уповноважені посадові особи після отримання підтвердних документів про отримання особою виклику або відповідної заяви виносять постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу (ч.8 ст.258 КУпАП).

Таким чином, оскільки, як слідує зі змісту листа ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.12.2025р. №9/3403, у спірних правовідносинах наділення ОСОБА_1 статусом особи, яка вчинила порушення правил військового обліку, пов`язується з не прибуттям позивача до ТЦК за повісткою на 29.06.2025р., тому, у відповідності до ч.6, ч.8 ст.258 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210, 210-1 КУпАП, не мав складатися та орган ТЦК та СП наділений повноваженнями винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього КУпАП.

З вказаного слідує, що у ІНФОРМАЦІЯ_2 були відсутні правові підстави для застосування положень абзацу 16 пункту 79 Порядку №1487 шляхом звернення в установленому законом порядку до органів Національної поліції для доставлення ОСОБА_1 , як особи, яка скоїла адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення.

Водночас, на переконання суду, виключення відомостей відносно позивача з баз даних Національної поліції має здійснюватися в такому ж порядку, як і включення таких відомостей на підставі відповідного повідомлення від відповідача, а тому суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 .

Що ж до позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_10 утриматися від внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей щодо ОСОБА_1 без належних правових підстав (факту притягнення позивача до відповідальності), то колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову у відповідній частині з огляду на наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому, захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України, конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог визначаються позивачем самостійно. Суд під час ухвалення вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (ст.244 КАС України).

Оскільки, адміністративне судочинство спрямоване на захист уже порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Неможливо зобов`язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії чи утриматись від вчинення певних дій, оскільки відсутні факти порушення прав позивача в майбутньому.

Колегія суддів вважає, що позовна вимога в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_10 утриматися від внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей щодо ОСОБА_1 без належних правових підстав (факту притягнення позивача до відповідальності), спрямована на майбутнє, а тому задоволенню не підлягає.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що постановлене Миколаївським окружним адміністративним судом рішення від 26.01.2026р. підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення – про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною шостою статті 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду першої інстанції ОСОБА_1 сплачено 1212,00 грн. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ «Приватбанк» від 15.12.2025р.

При поданні апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 1817,00 грн. судового збору згідно платіжної інструкції АТ КБ «Приватбанк» від 28.01.2026р.

А відтак, у зв`язку з висновком суду про наявність підстав для часткового задоволенням позову ОСОБА_1 , колегія суддів доходить висновку, що з ІНФОРМАЦІЯ_2 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню 2271,75 грн. судового збору, що є пропорційним задоволеним позовним вимогам.

Також, при зверненні з даним позовом до суду ОСОБА_1 просив стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на його користь 10 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у заявленому до сятгнення розмірі ОСОБА_1 надав до суду першої інстанції:

договір про надання правової допомоги від 10.12.2025р., укладений з адвокатом Івановим О.А., за умовами якого ОСОБА_1 доручає, а Адвокат приймає до виконання доручення про надання правової допомоги в обсязі і на умовах, передбачених цим Договором у якості направлення запитів, заяв до ТЦК та СП, МОУ та органів національної поліції, а також бути його представником у справі про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити певні дії, на стадії розгляду справи у суді першої інстанції;

додаток №1 до договору про надання правової допомоги від 10 грудня 2025 року, яким сторони Договору погодили, що розмір гонорару за виконання вказаного Договору обчислюється сторонами відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та становить10000 грн.;

попередній розрахунок послуг з надання правничої допомоги від 10.12.2025р.;

довідку про оплату юридичних послуг адвоката від 10.12.2025р. на суму 10 000,00 грн.;

акт виконаних робіт від 15.12.2025р.

Варто зазначити, що представлений адвокатом на розгляд суду обсяг матеріалів був достатнім для вирішення судом справи.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат у справі, зокрема, витрат на правничу допомогу, колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22 звернув увагу, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічну за своїм змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 22.01.2025р. по справі №540/5794/21.

У постанові від 11 березня 2025 року по справі №260/4202/24 Верховний Суд зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Однак, ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Таким чином, обов`язковою підставою для застосування судом критеріїв співмірності витрат на правничу допомогу, передбачених ч.5 ст.134 КАС України, є подання іншою стороною обґрунтованого заперечення щодо заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів звертає увагу, що ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції ІНФОРМАЦІЯ_6 не подавав обґрунтованого клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку з розглядом даної справи, як не зазначав про недоведеність їх понесення чи неспівмірність із предметом спору, обсягом виконаних адвокатом робіт, тощо.

За наведених обставин, а також з врахуванням положень ч.3 ст.139 КАС України, колегія суддів доходить висновку про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 7000,00 грн. витрат на правничу допомогу (пропорційно задоволеним позовним вимогам позивача).

Колегія суддів наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019р. по справі №826/841/17.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії справ незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку, зокрема, як особи, яка вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та необхідності його доставлення до ТЦК та СП, як особу, яка вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 направити до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 2271,75 грн. судового збору та 7000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач А.В. Бойко

Судді І.І. Тарновецький О.А. Шевчук