Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №400/4182/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/4182/24

Головуючий першої інстанції Мельник О.М.

Час та місце ухвалення судового рішення «--:--», м. Миколаїв

Повний текст судового рішення складений 19.09.2025

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Шевчук О.А., Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

30.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.07.2023 №0235705-2414-1427-UA-48080110000010732 про визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік у розмірі 52156грн., №0235706-2414-1427-UA-48080110000010732 про визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік у розмірі 40027грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що об`єкти нерухомості, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 а є будівлями, що використовуються для ведення сільськогосподарської діяльності (зберігання зерна та розведення свиней), а тому в силу вимог п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового Кодексу України не є об`єктами оподаткування.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 позов задоволений з підстав того, що у податкового органу були відсутні будь-які правові підстави для нарахування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень всупереч вимогам п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апелянт зазначає, що позивачка не довела використання об`єкту нерухомого майна саме в сільськогосподарській діяльності, а тому не має права користуватись пільгою для звільнення від сплати податку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові будівлі корівника загальною площею 615,8кв.м. та відгодувальника загальною площею 802,4кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та 39а. /а.с.16-19/

Згідно висновку експерта з технічної інвентаризації від 29.01.2024 №038.2024, вищезазначене нерухоме майно відноситься до нежитлових сільськогосподарських будівель. /а.с.20-21/

Крім того, актом обстеження вищезазначених нежитлових будівель від 14.11.2023, складеним Мигіївською сільською радою Первомайського району Миколаївської області, встановлено, що вказані будівлі використовуються для тваринництва (розведення свиней) та зберігання зерна. /а.с.29-30/

20.07.2023 Головним управлінням ДПС у Миколаївській області, у відповідності до пп.54.3.3. п.54.3. ст.54 та пп.266.7.2 п.266.7. ст.266 Податкового кодексу України, винесено податкові повідомлення-рішення від 20.07.2023 №0235705-2414-1427-UA-48080110000010732 про визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік у розмірі 52156грн., №0235706-2414-1427-UA-48080110000010732 про визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік у розмірі 40027грн. /а.с.13-14/

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши докази надані сторонами, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Статтею 8 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) передбачено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов`язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі (п.10.3 ст.10 ПК України).

Згідно п.п.12.3.1-12.3.3 ст.12 ПК України 12.3.1. встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, надсилають у десятиденний строк з дня прийняття рішень, але не пізніше 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та/або зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів, до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та/або зборів, в електронному вигляді інформацію щодо ставок та податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів у порядку та за формою, затвердженими Кабінетом Міністрів України, та копії прийнятих рішень про встановлення місцевих податків та/або зборів та про внесення змін до таких рішень.

Якщо в рішенні органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також податкових пільг з їх сплати не визначено термін його дії, таке рішення є чинним до прийняття нового рішення.

Контролюючі органи не пізніше 25 серпня поточного року складають зведену інформацію про розмір та дату встановлення ставок місцевих податків та/або зборів на відповідних територіях, а також про встановлені на відповідних територіях податкові пільги та подають її в електронній формі центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Згідно пп.265.1.1 п. 265.1 ст. 265 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є складовим елементом податку на майно, який в силу приписів пп.10.1.1 п.10.1 ст.10 цього Кодексу належить до місцевих податків.

У відповідності до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України).

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).

Відповідно пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом з тим, абзац «ж» пп. 266.2.2. п 266.1 ст.266 ПК України встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

При цьому, слід зазначити, що у абзаці «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України законодавцем використано правову конструкцію, яка передбачає одночасно дві умови для звільнення об`єкта нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме: 1) суб`єкт, який володіє об`єктами нерухомості повинен бути сільськогосподарським товаровиробником; 2) об`єкт нерухомості (будівля, споруда) повинен використовуватись безпосередньо у сільськогосподарській діяльності такого сільськогосподарського товаровиробника.

За визначенням в пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Згідно з абз.2 ст.1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Згідно ст.1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» домогосподарство - сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життєдіяльності, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких із цих стосунків, або перебувати і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.

Таким чином, аналіз наведених правових норм в їх сукупності дає підстави для висновку, що законодавець визначає правовий статус сільськогосподарського товаровиробника як юридичну особу чи фізичну особу, що здійснюють виробництво, переробку, постачання чи реалізацію сільськогосподарської продукції, тобто займаються відповідною сільськогосподарською діяльністю.

Будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг не є об`єктами оподаткування згідно з п. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України.

Дана правова позиція викладена у відповідності до постанови Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №500/2782/18.

Отже, з метою вирішення питання щодо наявності у позивачки права на пільгу, передбачену п. «ж» пп.266.2.2. п.266.2 ст.266 ПК України, слід встановити, чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання позивачкою спірних нежитлових будівель як об`єктів сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Для набуття статусу сільськогосподарського товаровиробника, позивачка має бути виробником сільськогосподарської продукції. Виробниками сільськогосподарської продукції можуть бути юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Так, згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові будівлі корівника загальною площею 615,8кв.м. та відгодувальника загальною площею 802,4кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та 39а. /а.с.16-19/

Згідно висновку експерта з технічної інвентаризації від 29.01.2024 №038.2024, вищезазначене нерухоме майно відноситься до нежитлових сільськогосподарських будівель. /а.с.20-21/

Тобто, вищезазначені будівлі відповідають вимогам Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Крім того, актом обстеження вищезазначених нежитлових будівель від 14.11.2023, складеним Мигіївською сільською радою Первомайського району Миколаївської області, встановлено, що вказані будівлі використовуються для тваринництва (розведення свиней) та зберігання зерна. /а.с.29-30/

Отже, позивачка підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належна їй нежитлова нерухомість використовуються нею в сільськогосподарській діяльності.

Враховуючи викладене, оскільки комплекс будівель, що перебуває у власності позивачки, відноситься до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються особою, що займаються сільськогосподарською діяльністю, тому спірна нерухомість не є об`єктом оподаткування згідно з п. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

На підставі викладеного, оскільки судом першої інстанції при вирішенні справи правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції в порядку ст.316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись ст.ст.139, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління ДПС у Миколаївській області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.

Суддя-доповідач А.В. Крусян

Судді О.А. Шевчук О.В. Яковлєв