Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №511/281/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 511/281/26

Перша інстанція: суддя Гринчак С.І.

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючої судді Голуб В.А.,

суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 березня 2026 року у справі № 511/281/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття провадження по справі,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Роздільнянського районного суду Одеської області з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову ГБВ № 039916 від 22 січня 2026 року, винесену заступником начальника з превентивної діяльності Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області капітаном поліції Олександром Римерчиком, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 106-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);

- закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу. Так, ОСОБА_1 вказав, що він не є ані землекористувачем, ані власником присадибної ділянки в АДРЕСА_1 . Апелянт зазначає, що з березня місяця 2025 року він однією сім`єю з ОСОБА_2 не проживає, спільного господарства з нею не веде, та з цього часу за вказаною адресою він не проживає. Більше того, заочним рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 01 вересня 2025 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано. Все це, на переконання апелянта, свідчить про відсутність в його діях та бездіяльності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 106-1 КУпАП.

Відповідач своїм правом на надання відзиву не скористався.

Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, згідно з оскаржуваною постановою ГБВ № 039916 по справі про адміністративне правопорушення від 22 січня 2026 року, винесеною заступником начальника ВП з превентивної діяльності Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області капітаном поліції Олександром Римерчиком, 05 червня 2025 року на присадибній ділянці в АДРЕСА_1 , яка орендується з 2024 року ОСОБА_1 , під час проведення обшуку працівниками поліції, було виявлено та вилучено 267 кущів рослин роду конопель, щодо яких не було вжито заходів знищення дикоростучих конопель. Ураховуючи, що громадянин ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 106-1 КУпАП, його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 106-1 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у межах санкції відповідної норми (штраф у розмірі 510, 00 грн).

Як вбачається з матеріалів справи, наданої відповідачем, оскаржувана постанова прийнята на підставі зібраних матеріалів адміністративного провадження (зокрема протоколу про адміністративне правопорушення, службових рапортів/пояснень та інших документів), які за своєю природою належать до джерел доказів, передбачених ст. 251 КУпАП.

Не погоджуючись із постановою по справі про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що подані стороною позивача документи щодо його сімейного стану, реєстрації місця проживання, а також відомості про належність земельної ділянки іншій особі не є самі по собі достатніми для виключення можливості фактичного користування/контролю за ділянкою та не спростовують висновків посадової особи, викладених у постанові. Реєстрація місця проживання не є тотожною фактичному проживанню чи користуванню майном, а розірвання шлюбу не є юридичним фактом, який автоматично припиняє фактичне користування ділянкою або можливість впливу на її стан.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Згідно зі статтею 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь її вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст. 106-1 КУпАП.

Частиною 2 ст. 106-1 КУпАП визначено, що невжиття землекористувачами або землевласниками на закріплених за ними земельних ділянках заходів щодо знищення дикорослих конопель чи снотворного маку тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб - від тридцяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В свою чергу суб`єктом правопорушення в даному випадку є землекористувач або землевласник.

Не є спірним питанням, що позивач не є землевласником присадибної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо землекористувача колегія суддів зазначає наступне.

Так, землекористувач це особа (фізична або юридична), яка використовує земельну ділянку на законних підставах.

Як вбачається з матеріалів справи, власником земельної ділянки є ОСОБА_3 , яка, в свою чергу, у період з 20.06.2018 по 01.09.2025 була дружиною ОСОБА_1 .

Колегія суддів критично ставиться до посилання апелянта на той факт, що шлюб між ОСОБА_2 та позивачем розірвано, адже адміністративне правопорушення було виявлено у червні 2025 року, при цьому шлюб було розірвано лише у вересні 2025 року, про що свідчить заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської області по справі № 511/2450/25 від 01.09.2025.

Посилання апелянта на те, що з березня 2025 року він не проживає разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 суд вважає необґрунтованим, адже по-перше жодного доказу на підтвердження зазначеного позивачем не надано. По-друге, відповідно до пояснень, які були надані позивачем 25.07.2025, він підтвердив, що дійсно проживає за вищевказаною адресою зі своєю сім`єю.

Щодо місця реєстрації позивача за іншою адресою, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що реєстрація місця проживання не є тотожною фактичному проживанню чи користуванню майном.

Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували суть виявленого порушення.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 березня 2026 року у справі № 511/281/26, - залишити без задоволення.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 березня 2026 року у справі № 511/281/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Роздільнянського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття провадження по справі, - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко