Рішення від 13 квітня 2026 р. у справі №295/17539/25 — Пулинський районний суд Житомирської області

ПУЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 295/17539/25

Провадження № 2/292/162/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2026 року с-ще Пулини

Пулинськогорайонного суду Житомирської області

Головуюча суддя Гуц О.В.

секретар судового засідання Риданова Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Пулини в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розпискою, -

У судовому засіданні брали участь позивач ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Кравчук А.В.

В С Т А Н О В И В :

26.01.2026 на адресу суду за підсудністю з Богунського районного суду м.Житомира надійшла цивільна справа за позовом представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Кравчука Андрія Васильовича до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розпискою.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 28 липня 2025 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики в спрощений спосіб, шляхом надання розписки, за якою було надано в борг 2000 доларів США, які відповідач зобов"язувався повернути в строк до 28.08.2025. Факт отримання коштів ОСОБА_2 підтверджується розпискою від 28 липня 2025 року. Однак, станом на 09.12.2025 відповідач ухиляється від виконання своїх зобов"язань у сумі 2000 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України у національній валюті становить 84803 грн.00 коп., які досі не повернув позивачу. На неодноразові звернення позивача до ОСОБА_2 засобами телефонного зв"язку, останнім не вчинено жодних дій та кошти позивачу не повернуто.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інфляційні втрати за період з 29.08.2025 по 26.11.2025 становлять 1019,93 грн. . 3% річних за період з 29.08.2025 по 26.11.2025 становлять 627,31 грн.

Отже, загальна сума боргу відповідача, складає 86450,24 грн. (84803,00 грн+1019,93 грн. +627,31 грн).

Крім того, позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що відповідач отримав від нього значні грошові кошти, але протягом тривалого часу ухиляється від їх повернення та не виконує узяті ним на себе зобов`язання, що завдає позивачу моральної шкоди, яка виразилась у емоційному стресі, душевних стражданнях, негативних емоціях, переживаннях з приводу відсутності повернення відповідачем наданих грошових коштів позивачу на які останній має право законного очікування їх повернення. Вказане негативно впливає на психоемоційний стан позивача , який вимушений прикладати значних зусиль для їх повернення. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути узяті ним у борг кошти, але усі зусилля виявилися марними. Розмір відшкодування за завдану моральну шкоду з урахуванням загального розміру неповернутої позивачу суми коштів та тривалості їх утримання відповідачем ,позивач оцінює у розмірі 70 000 грн.

У зв"язку з цим просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача основну суму боргу за розпискою у розмірі 2000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 26.11.2025 еквівалентно 84803грн. 00 коп., інфляційні втрати в сумі 1019,23 грн. та 3% річних в сумі 627,31 грн., моральну шкоду в сумі 70 000 грн., а також витрати пов"язані зі сплатою судового збору в сумі 1564 грн. 50 коп.

Ухвалою судді від 28.01.2026 відкрито провадження у справі, розгляд її призначено у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.

У судовому засіданні позивач та його представник, позовні вимоги підтримали у повному обсязі. Щодо винесення заочного рішення не заперечують.

Відповідач у судові засідання, призначені на 16.02.2026, 10.03.2026, 25.03.2026 та 14.04.2026 не з"явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином. Будь-яких заяв від нього, а також відзиву на позовну заяву на адресу суду не надходило.

З викладених обставин суд вирішує справу у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 279 ЦПК України, з повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами, з ухваленням заочного рішення на підставі ст. 280 ЦПК України, оскільки позивач та його представник не заперечують проти такого вирішення справи.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, оцінюючи в сукупності зібрані по справі докази, вважає за необхідне зазначити наступне.

За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду на захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено , що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28.07.2025 укладено договір позики , за умовами якого ОСОБА_2 отримав позику від ОСОБА_1 в сумі 2000 дол.США, терміном до 28.08.2025, що підтверджується відповідною розпискою від 28.07.2025.

До 28.08.2025 та після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення коштів, ОСОБА_2 не повернув позивачу кошти.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу. Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями ч.1 ст.1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц.

Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця), згідно зі статтею 545 ЦК України, свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. За змістом ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Позивач на підтвердження укладення з відповідачем договору позики надав суду розписку від 28 липня 2025 року, яка посвідчує передання позичальнику визначеної грошової суми позикодавцем, що відповідає вимогам ч.2 ст.1047 ЦК України. Натомість відповідач не надав суду жодного допустимого доказу на підтвердження того, що договір позики він не укладав, грошей не позичав. При цьому суд враховує, що відповідач договір позики відповідно до положень ст.1051 ЦК України не оспорював, цей договір недійсним у встановленому законодавством порядку не визнано. Щодо стягнення суми позики в іноземній валюті - доларах США із одночасним визначенням гривневого еквіваленту вказаної суми, суд зазначає наступне. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що у разі пред`явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. З наведених підстав позов ОСОБА_1 про стягнення з відповідача за договором позики 2000 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України станом на 26.11.2025 становить у розмірі 84803 грн, підлягає до задоволення . В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 інфляційних збитків та 3% річних, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Необхідність застосування п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в період воєнного стану неодноразово була встановлена Верховним Судом при розгляді справ про стягнення заборгованості за договорами позики, в т.ч. у постановах від 18.10.2023 в справі № 706/68/23, від 31.01.2024 у справі №183/7850/22.

Як встановив суд, позивач просить стягнути з відповідача за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми за період з 29.08.2025 по 26.11.2025.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми. Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно п. 5 зазначеної Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 вказаної Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц зазначила, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Як на підставу своїх позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач посилається на те, що, неправомірні дії відповідача, пов"язані з неповерненням коштів, призвели до погіршення стану здоров"я позивача, необхідності звернень до лікарів, психологів та вартісного лікування через нервове виснаження та постійні хвилювання. Через неповернення коштів змушений звертатись до суду за захистом своїх прав. Вказує, що йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінює у 70 000 грн.

Однак позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між встановленим порушенням та заявленою моральною шкодою в розмірі 70 000 грн., як і не обґрунтовано сам розмір моральної шкоди. Доказів того, що позивач зазнав моральних втрат у вигляді моральних страждань та у чому вони полягали суду не надано, у зв`язку з чим суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ст.4 Закону України "Про судовий збір", із позовних заяв майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у сумі 1564,50 грн., а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст.526, 610, 611, 625, 1046-1047, 1049-105 ЦК України, ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 141, ч.1 ст.259, 263-265, 273, 274, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за розпискою задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків - НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер платника податків - НОМЕР_2 суму боргу за розпискою в розмірі 2000 (дві тисячі) доларів США, що в грошовому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України станом на 26.11.2025 становить 84 803 (вісімдесят чотири тисячі вісімсот три) гривні, судові витрати в сумі 1331,20 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Відповідачу, який не з"явився в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення. Заочне рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 20.04. 2026 року.

Суддя О. В. Гуц