Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №160/34414/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/34414/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року в адміністративній справі №160/34414/25 (головуючий суддя першої інстанції - Савченко А.В.) за позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 02.12.2025 року звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Другого Правобережного ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просила визнати противоправною бездіяльність відповідача та зобов`язати вказаний відділ, зняти арешт з усього майна (реєстраційний номер обтяження 8760195) накладений постановою №б/н від 21.10.2008 року, виданою Ленінським відділом ДВС Дніпропетровського міського управління юстиції.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Зобов`язано Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт з реєстраційним номером обтяження №8760195, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження б/н, від 21.10.2008 року, винесеної державним виконавцем Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Іванько О.М., об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що виконавче провадження, за яким накладено оскаржуваний арешт на майно боржника закінчено. Позивачем не було вирішено питання щодо скасування арешту протягом трьох років - до знищення матеріалів виконавчого провадження, що надало б можливість однозначно встановити підстави завершення виконавчого провадження. Відділ ДВС наголошує, що поняття «закінчення виконавчого провадження» та «завершення виконавчого провадження» не є тотожними. З огляду на той факт, що після завершення виконавчого провадження оскаржуваний арешт не було знято, є обґрунтовані підстави вважати, що вказане виконавче провадження не було закінчено, а отже й відсутні правові підстави для зняття арешту. Посилається на дискреційність повноважень.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Справа №160/34414/25 надійшла до апеляційного суду 20.03.2026 року, передана головуючому судді 23.03.2026 року.

У період з 01.04.2026 року по 17.04.2026 року суддя-член колегії Чабаненко С.В. перебувала на лікарняному.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на ОСОБА_1 накладено арешт на все нерухоме майно за реєстраційним номером обтяження №8760195, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження б/н від 21.10.2008 року, винесеної державним виконавцем Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Іванько О.М..

Відповідач листом від 19.09.2025 року №307267 повідомив позивача про те, що відділ не має можливості ідентифікувати підстави накладання зазначеного арешту, у зв`язку з тим, що в автоматизованій системі виконавчих проваджень (АСВП) відсутня постанова про відкриття виконавчого провадження №б/н від 21.10.2008 року видана Ленінським ВДВС Дніпропетровського МУЮ, державний виконавець Іванько О.М. відносно накладення арешту на все майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) листом від 24.11.2025 року №49844/05.2-06 повідомило позивача про те, що відповідно до інформації, наданої Другим Правобережним відділом державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південногоміжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), та перевіркою відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на виконанні відносно боржника ОСОБА_1 перебували виконавчі провадження №№ 50384534, 50595603, 50595652, 50384105 про стягнення заборгованості на користь ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго», які закінчені 22.03.2016 року з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, та 08.03.2024 року з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, у зв`язку з повним фактичним виконанням, з урахуванням сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. В рамках зазначених виконавчих провадженнях постанови про накладення арешту на майно боржника державними виконавцями не виносилися. Разом з цим, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 , Дніпропетровською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України 29.05.2009 року зареєстровано обтяження (реєстраційний номер 8760195) всього нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.10.2008 року державного виконавця Іванько О.М. Ленінського відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ. Проте, перевіркою відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що виконавче провадження відносно боржника ОСОБА_1 , в рамках якого державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.10.2008 року, в Системі не зареєстровано. Крім того, книги - журнали вхідної кореспонденції виконавчих документів та журнали обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцеві Дніпропетровського МУЮ за 2008 рік, у Другому Правобережному відділі державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відсутні, у зв`язку з чим, встановити або ідентифікувати виконавче провадження, в рамках якого винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.10.2008 року, неможливо.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняти арешту з усього майна за реєстраційним номером обтяження 8760195, позивач оскаржила таку бездіяльність до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Спеціальним законом, що визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на час виникнення спірних правовідносин був Закон України від 21.04.1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон №606-XIV).

Частиною першою статті 38 Закону №606-XIV передбачалось, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Приписами статті 59 Закону №606-XIV визначалось, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про звільнення майна з-під арешту надсилається боржнику та до органу (установи), якому була надіслана постанова про накладення арешту на майно боржника на виконання.

Майно боржника могло бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту. Копія постанови начальника органу державної виконавчої служби про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилалось сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту, а про відмову у звільненні майна боржника з-під арешту - боржнику.

За наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, пов`язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника могло бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджувалась начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови державного виконавця про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилалось сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту.

У всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт з майна чи коштів міг бути знятий за рішенням суду.

Зі змісту наведених законодавчих положень вбачається, що арешт з майна знімається у разі закінчення виконавчого провадження (крім певних винятків), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. В інших випадках повернення виконавчого документа законодавчо мотивованих підстав для безумовного зняття арешту з майна боржника не передбачено.

05.10.2016 року набрав чинності Закон України від 02.06.2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 6 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до вимог статті 56 Закону №1404-VIII арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Таким чином, арешт майна боржника, як виконавча дія, можливий лише в межах наявного відкритого в порядку та на підставах визначеного Законом №1404-VIII виконавчого провадження з примусового виконання рішення уповноваженого органу.

Приписами статті 59 Закону №1404-VIII передбачено порядок зняття арешту з майна, накладеного державним виконавцем. Так, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності – суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Отже, після набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини (частина друга статті 59 Закону №1404-VIII).

З урахуванням наведеного, судове рішення про зняття арешту з майна боржника, що набрало законної сили, є самостійною підставою для зняття арешту з такого майна постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Відповідач ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій не надав доказів існування виконавчого провадження, у межах якого 21.10.2008 року накладено арешт за реєстраційним номером обтяження №8760195, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відтак, підстави накладення арешту та статус позивача як боржника не підтверджені, як вірно зазначив суд першої інстанції.

Враховуюче наведене, не має ні фактичних, ні юридичних підстав для існування обтяження та арешту на майно позивача. За таких умов подальше збереження арешту є безпідставним та непропорційним обмеженням права власності позивача.

Оскільки жодних доказів існування зобов`язань позивача матеріали справи не містять, а відповідач не довів наявності правових підстав для збереження обтяження, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про протиправність бездіяльності щодо не зняття арешту та наявність підстав для його скасування.

Також, відповідач не довів, що арешт накладено у межах виконання саме судового рішення та що позивач має статус сторони такого провадження.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 272, 287, 294, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року в адміністративній справі №160/34414/25 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року в адміністративній справі №160/34414/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко