Постанова від 12 квітня 2026 р. у справі №160/20474/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/20474/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року (суддя Сліпець Н.Є.) в адміністративній справі №160/20474/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування індивідуального акта,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати противоправним і скасувати рішення № 12031500096931 від 08 липня 2024 року Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянина республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повернути ОСОБА_3 вилучену Посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 від 10.07.2020 р., строком дії до 25 липня 2026 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 08.07.2024 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області було прийняте рішення №12031500096931 про скасування його посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 5 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322. При цьому, на переконання позивача, при вилученні оригіналу посвідки на тимчасове проживання та при винесенні рішення не був долучений перекладач, тобто не перевіривши рівень знання позивача української мови, відповідач склав вищезазначені документи та вручив їх відповідачу під особистий підпис, без присутності перекладача та адвоката.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області від 03.07.2024 за №1301110100014591 про заборону в`їзду в Україну громадянину Узбекистану ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 строком на 3 (три) роки. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області від 08.07.2024 № 12031500096931 про скасування громадянину Узбекистану ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 на тимчасове проживання № НОМЕР_1 .

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить судове рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник посилається на те, що на підставі ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» 03.07.2024 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 03.07.2024 за №1301110100014591 про заборону в`їзду в Україну громадянину Узбекистану ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 строком на 3 (три) роки через порушення позивачем правил користування ременями безпеки або мотошоломами. Саме на підставі вказаного рішення в подальшому відповідачем було прийнято рішення від 08.07.2024 № 12031500096931 про скасування громадянину Узбекистану ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 на тимчасове проживання № НОМЕР_1 . Відповідач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, скасувавши від 03.07.2024 за №1301110100014591, оскільки позивач не заявляв позовних вимог щодо такого рішення та неяким чином не обґрунтовував його протиправність.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, зазначаючи що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі того, що він навчається в ДЗ “Дніпропетровська медична академія МОЗ України”, отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_2 від 05.11.2019 строком дії до 01.10.2020.

03.07.2020 ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою-анкетою №115457100 про обмін посвідки № НОМЕР_2 .

10.07.2020 позивачу було видано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 строком дії до 25.07.2026 року.

12.06.2024 на адресу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшов лист за вх. № 9872/1/1201-24 від Департаменту патрульної поліції в Дніпропетровській області щодо надання інформації стосовно ОСОБА_1 06.04.2000 р.н. про порушення правил дорожнього руху та накладення стягнення у вигляді штрафу.

03.07.2024 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну стосовно громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі ч. 5 ст. 121 КУпАП, а саме: порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

08.07.2024 прийнято рішення № 12031500096931 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 на підставі пп. 5 п. 63 Постанови КМУ від 25.04.2018.

Наказом № 372ос від 17.06.2024 “Про відрахування по факультету медицини і фармації” Нематова Макхматоліба (Узбекистан) здобувача освіти 3 курсу, 4 групи (222 медицина, ОС - магістр, 6 семестр 2023/2024 н.р.), мова навчання- українська, який навчається за кошти фізичних або юридичних осіб, відрахований зі складу здобувачів освіти з 12.06.2024р. за невиконання індивідуального навчального плану.

25.07.2024 позивач з рішенням про скасування посвідки на тимчасове проживання від 08.07.2024 року № НОМЕР_3 ознайомився особисто у приміщенні Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.

Наказом № 387ос від 25.06.2024 “Про поновлення на навчання по факультету медицини і фармації” Нематова Макхматоліба (Узбекистан), відрахованого з 3 курсу (222 медицина, ОС-магістр, 6 семестр 2023/2024 н.р.) за невиконання індивідуального навчального плану (наказ № 372ос від 17.0б.2024р.), мова навчання-українська, денної форми навчання, який навчався за кошти фізичних або юридичних осіб, поновлено на навчанні на 3 курс у складі 401 групи (222 медицина, ОС -магістр, 5 семестр 2024/2025 н.р.), мова навчання-українська, денної форми навчання, за кошти фізичних або юридичних осіб з 01.09.2024р.

Не погодившись із рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 22.09.2011 р. №3773-VІ (далі - Закон України №3773-VІ).

Згідно з частиною 14 статті 4 Закону №3773, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону №3773, іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

У частині 13 статті 5 Закону №3773, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

Відповідно до частини першої статті 51 Закону №3773 строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить:

1) у випадку, визначеному частиною четвертою статті 4 цього Закону, - строк дії дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства;

2) у випадку, визначеному частиною п`ятою статті 4 цього Закону, - строк реалізації проекту міжнародної технічної допомоги, який зазначається в реєстраційній картці проекту;

3) у випадку, визначеному частиною дванадцятою статті 4 цього Закону, - два роки;

4) у випадку, визначеному частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, - період навчання, який зазначається в документі, що підтверджує факт навчання в Україні;

4-1) у випадку, визначеному частиною двадцятою статті 4 цього Закону, - три роки;

5) в усіх інших випадках, визначених статтею 4 цього Закону, - один рік.

Частина третя вказаної статті передбачає, що строк дії посвідки на тимчасове проживання може бути продовжено необмежену кількість разів, за наявності підстав, передбачених законом.

Частиною першою статті 13 Закону України №3773-VІ встановлено, що в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду - виїзду.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України №3773-VІ рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Частиною першою статті 23 Закону України №3773 визначено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється, визначається Інструкцією про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 р. №1235 (далі - Інструкція №1235).

Пунктом 3 Інструкції №1235 передбачено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС України та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України №3773-VІ.

Згідно з пунктом 4 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну, особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою:

підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій;

підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності;

органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження;

підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку;

органів охорони здоров`я - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

Відповідно до пункту 5 Інструкції №1235 після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у п.4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абз.абз.2, 3 та 7 ч.1 ст.13 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

У пункті 6 Інструкції №1235 визначено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

Постановою Кабінету Міністрів України №322 від 28.04.2018 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (надалі - Порядок №322).

Згідно з пунктом 1 Порядку №322 посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Відповідно до підпункту 4 пункту 63 Порядку №322 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

У пунктах 64-66 Порядку №322 передбачено, що рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування. Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття. Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

Відповідно до ст. 26 Закону №3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

З аналізу приписів статті 26 Закону №3773-VI вбачається, що встановлення заборони щодо подальшого в`їзду іноземця в Україну строком на три роки, при прийнятті рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, є виключно правом органів міграційної служби, а не обов`язком, порядок застосування якого регламентується статтею 13 Закону №3773-VI.

Отже, що при прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені в статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Як свідчить зміст спірного рішення №12031500096931 від 08.07.2024 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 громадянину ОСОБА_3 , останнє прийняте на підставі підпункту 5 пункту 63 Порядку №322, а саме: коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну.

Вказане рішення прийнято у зв`язку із прийняттям відповідачем рішення від 03.07.2024 про заборону в`їзду на територію України громадянина Узбекистана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яким останньому заборонено в`їзд на територію України терміном на 3 (три) роки.

Так, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.2 ст.9 КАС України).

Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв`язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб`єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов`язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.

Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/1457/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 802/295/17-а, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а тощо.

Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.

Стосовно питання ефективності судового захисту прав та інтересів особи, то колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

За правовою позицією ВС, що міститься у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.

Із питанням щодо забезпечення ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві безпосередньо пов`язане питання щодо меж розгляду судами позовних вимог, апеляційної чи касаційної скарг, зокрема, право суду самостійно, з виходом за межі позовних вимог або вимог апеляційної чи касаційної скарг, застосовувати найбільш ефективний за даних обставин спосіб захисту прав позивача.

З цього приводу слушним видається правовий висновок, сформульований Верховним Судом у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/1961/18, відповідно до якого вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: 1) лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; 2) повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; 3) вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Зі змісту рішення про заборону в`їзду на територію України громадянина громадянина Узбекистана ОСОБА_1 від 03.07.2024 судом встановлено, що до ГУ ДМС у Дніпропетровській області надійшов лист Відділу адміністративної практики УПП в Дніпропетровській області ДПП №7420/41/19-2024 року. Надано інформацію, що громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_2 не сплатив адміністративний штраф за постановою серії БАД № 797061 від 16.04.2024 за порушення ч. 5 ст. КУпАП.

Таким чином, надання оцінки правомірності або протиправності рішення № 12031500096931 від 08 липня 2024 року не можливо без оцінки рішення від 03.07.2024 за №1301110100014591 про заборону в`їзду, а тому в спірному випадку суд першої інстанції обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог та надав оцінку рішенню від 03.07.2024 за №1301110100014591.

Стосовно рішення від 03.07.2024 за №1301110100014591 то останнє прийнято через отриману відповідачем інформацію від Департаменту патрульної поліції в Дніпропетровській області щодо порушення позивачем правил дорожнього руху та накладення стягнення у вигляді штрафу.

Так, інформація від органів Національної поліції може бути підставою для проведення міграційною службою перевірки та збору доказів щодо конкретної особи, проте, така перевірка та обґрунтованість висновку про наявність в діях іноземця або особи без громадянства загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, має бути проведена та є обов`язком ДМС.

Разом з тим, відповідач не навів аргументованих доводів і доказів, які б переконливо свідчили про те, що в`їзд і перебування позивача в Україні може загрожувати (становити небезпеку) національній безпеці України або громадському порядку. Лише факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення та несплата адміністративного штрафу, на переконання суду, не може розглядатися як безумовна підстава для заборони йому в`їжджати в Україну, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

З огляду на наведене вказане рішення прийнято за відсутності фактичних та правових підстав, без переслідування легітимної мети, необґрунтовано, упереджено, без дотримання принципу рівності перед законом, не пропорційно, без дотримання балансу між жорсткими і несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване дане рішення, а тому, наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування такого рішення.

Оскільки скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні є наслідком прийняття рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну, яке визнано протиправним та скасовано, рішення від 08.07.2024 № 12031500096931 є також протиправним та підлягає скасуванню.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя Л.А. Божко

суддя Ю. В. Дурасова

суддя О.М. Лукманова