Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №212/4235/25 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/4235/25

2/212/295/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2026 року місто Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі:

головуючого судді – Козлова Д. О.,

при секретарі – Пижик В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, третя особа: приватний нотаріус Петруш Олена Сергіївна,

за участі представника позивача – ОСОБА_3 ,

представника відповідача – Бордунової І. О., -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 18.10.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування 1/2 частини квартири, відповідно до умов якого позивачка передала безоплатно нерухоме майно у власність відповідача, а саме: 4-кімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 83,7 кв. м., житлова площа 55,4 кв. м.), посвідчений приватним нотаріусом Петруш О. С. Однак під час укладання зазначеного договору позивачка не усвідомлювала своїх дій та не могла керувати ними внаслідок тривалого психічного захворювання. Так позивачка з 04.09.2023 року по 03.10.2023 року перебувала на стаціонарному лікуванні з відповідним діагнозом. Отже, під час укладання оскаржуваного правочину позивачка лікувалась. На повторне лікування позивачка, ОСОБА_1 , яка має інвалідність 2 групи з 2020 року через психічні розлади, поступила 09.11.2023 року. Таким чином просив суд визнати договір дарування 1/2 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 18 жовтня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , недійсним, а витрати з оплати судового збору та на правову допомогу в розмірі 9000 грн. покласти на відповідача.

Від відповідача надійшов відзив, в якому, заперечуючи проти задоволення заявлених вимог, ОСОБА_2 вказував, що з 2017 року позивачка стала спостерігатися у психіатра, періодично знаходилася на стаціонарному лікуванні та вживала ліки, призначені лікарем, при цьому вела звичайний спосіб життя, за потреби вирішувала власні питання, укладала угоди, відвідувала організації і установи, була повноцінним учасником суспільного життя, зокрема, вчиняла дії, які породжують правові наслідки. Так у період з 2018 р. по 2020 р. подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було придбано дві квартири: 14.09.2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , а також 19.02.2020 року за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому власником вказаної нерухомості є відповідач, а позивач, як його дружина, надавала згоду на придбання нерухомості шляхом підписання відповідної заяви, а при укладенні договорів дієздатність ОСОБА_1 у нотаріусів сумнівів не викликала. Саме позивачка ініціювала пропозицію переоформити майно, яке відповідно до законодавства належало їй на праві спільної сумісної власності на відповідача, який самотужки піклується та виховує двох неповнолітніх дітей сторін, внаслідок чого нерухомість бажала подарувати старшому повнолітньому сину та відповідачу, на що вони спільно погодились. Таким чином 18.10.2023 року у приміщенні нотаріальної контори ОСОБА_4 було укладено договір дарування частки квартири, розташованої в АДРЕСА_1 , в ході укладення якого було проведено перевірку дієздатності сторін. Також у період з січня-лютого 2024 року позивачкою передано в дар також свою частку кв. АДРЕСА_3 , яка була здобута нею у власність шляхом приватизації. В судовому порядку шлюб між сторонами рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 25.06.2024 року було розірвано. На підставі викладеного просив суд відмовити ОСОБА_1 в задоволені позову.

Позивач, ОСОБА_1 , до суду не з`явилась, будучи повідомленою про час та місце розгляду справи належним чином.

Представник позивача, адвокат Заборський О. В., у судовому засіданні, підтримуючи поданий ним позов в інтересах ОСОБА_1 , надав суду пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві, наполягаючи при цьому на задоволенні заявлених позовних вимог.

Представник відповідача, адвокат Бордунова І. О., в судовому засіданні, підтримуючи поданий відзив на позов ОСОБА_1 , надала суду пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві, заперечуючи проти задоволення позову повністю, вказуючи, що не встановлено абсолютну неспроможність позивачки керувати своїми діями та розуміти їх на момент укладення спірного договору дарування, що підтверджується показами свідків.

Від приватного нотаріусу Петруш О. С. надійшла заява з проханням вирішити справу за відсутності такої третьої особи.

На підставі ст. 223 ЦПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому суд розглянув справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Суд, дослідивши матеріали справи та допитавши свідків, вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Суд встановив, що на підставі договору дарування від 18 жовтня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Петруш Оленою Сергіївною, реєстр № 1019, вбачається, що ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар 1/2 частки 4-кімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 83,7 кв. м., житлова площа 55,4 кв. м.).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 зазначала, що з дитинства є подругою ОСОБА_1 , з якою у неї добрі та тісні стосунки, оскільки вона до позивачки навідується майже кожного дня. Пам`ятає, що 18.10.2023 року не могла тривалий час телефоном зв`язатися із позивачкою, до якої свідок прийшла додому вже біля 18-00 год. та побачила, що позивачка перебуває у пригніченому стані, оскільки вона постійно плакала, дивилась у одну точку очима, не відповідала на питання та лежала на ліжку. Додавала, що у такому пригніченому стані ОСОБА_1 перебувала не раз, бо свідок із нею часто спілкується та знає, що ОСОБА_1 проходила лікування в психонаркологічному диспансері, де свідок її відвідувала. При цьому свідку про дарування частки своєї квартири позивачка не казала в той день, про що свідок у неї дізналась лише згодом. Також вказувала, що про те, що б ОСОБА_2 якимось чином чинив на ОСОБА_1 тиск свідку не відомо.

Свідок ОСОБА_6 , мати ОСОБА_1 , вказувала суду, що в серпні 2023 року вона лікувалась в онкологічному диспансері, а коли повернулась додому в вересні 2023 року, то дізналась, що її доньку, ОСОБА_1 , чоловік останньої вигнав з квартири через сварку, тому позивачка стала мешкати із нею. В той період часу ОСОБА_1 себе погано почувала, бо майже не їла нічого, не розмовляла, дивилась в одну точку, однак не бажала лягати у лікарню, хоча лікарі їй радили лікування. Пам`ятає, що одного разу вона викликала поліцію, щоб ОСОБА_1 забрали у лікарню, однак остання того дня втекла. Згадує, що 18.10.2023 року зранку ОСОБА_1 лежала на ліжку та плакала, після чого одяглась та пішла, сказавши, що за нею заїхав ОСОБА_2 та вони удвох поїхали по справах. Доньки свідка не було десь години дві, після чого ОСОБА_1 повідомила, коли повернулась, що вона їздила до нотаріусу документи на дітей підписувати. Лише через тиждень свідок дізналась, що ОСОБА_1 оформила дарування частки своєї квартири на чоловіка, що їй підтвердив нотаріус. Додавала, що після того ОСОБА_1 тривалий час лікувалась, зокрема, стаціонарно у лікарні. Свідок при цьому визнавала, що вмовила свою доньку оформити дарування частки іншої квартири позивачки на онука свідка, сина ОСОБА_1 .

У свою чергу допитаний свідок ОСОБА_7 вказував суду, що ОСОБА_2 є його племінником, з яким він працює на одному підприємстві. Так він був на початку осені 2023 року свідком розмови по телефону ОСОБА_2 із ОСОБА_1 , яка просила відповідача зайнятись оформленням документів на частку її квартири по мрн. Зарічний саме на племінника свідка, оскільки в телефонній розмові ОСОБА_1 казала, що збирається поїхати за кордон. Згодом ОСОБА_2 питав у свідка щодо рекомендації йому осіб в БТІ, які б допомогли ОСОБА_2 переоформити частку квартири по мкр. Зарічний на відповідача, в чому свідок йому допоміг. Казав, що спілкувався із позивачкою протягом червня – листопада 2023 року десь усього пару разів.

Свідок ОСОБА_8 зазначив у суді, що працює разом із ОСОБА_2 на одному підприємстві, відповідач є його керівником, з яким вони удвох знаходяться весь день в одному кабінеті. То ж він згадав, що наприкінці серпня 2023 року, коли він вийшов з відпустки, та початку вересня 2023 року ОСОБА_1 неодноразово телефонувала відповідачу з проханням оформити на нього свою частку квартири по мрн. Зарічний, бо збиралась виїжджати за кордон.

Також допитаний в суді у якості свідка відповідач, ОСОБА_2 , зазначав суду, що шлюб між ним та ОСОБА_1 наразі розірваний, а спільні діти сторін мешкають із ним. При цьому в нього із позивачкою зберігаються нормальні стосунки, оскільки вона іноді до нього додому приходить, бачиться із дітьми, а також він їй допомагає матеріально. Вказував, що 18.10.2023 року на прохання ОСОБА_1 вони удвох в нотаріальній конторі оформили дарування йому належної частки квартири позивачки по мрн. Зарічний, оскільки ОСОБА_1 планувала виїхати кордон. Того дня вони удвох біля 10-11 год. ранку приїхали до нотаріусу, який їм повідомив правові деталі угоди, яка буде укладатися, після чого деякий час зайняло виділення частки зі спільного нерухомого майна сторін, як подружжя, щоб можна було вже подарувати частку такої квартири. Потім деякий час нотаріус виготовляла усі документи, які ОСОБА_1 при нотаріусі прочитала та підписала, а нотаріус повідомив їй наслідки укладення договору дарування. Загалом вони пішли від нотаріуса десь вже біля 14-00 год. того дня. Додавав, що оскільки діти мешкали весь час із ним, то це також стало приводом для позивачки оформити дарування її частки квартири саме на відповідача. Крім цього ОСОБА_1 також подарувала свою частку вже іншої квартири своєму старшому синові. Незважаючи на дарування частки спірної квартири по мрн. Зарічний, позивачка з листопада 2023 року постійно мешкає у подарованій ОСОБА_2 квартирі по теперішній час, хоча комунальні витрати за неї сплачує саме відповідач. Додавав, що в серпні - жовтні 2023 року ОСОБА_1 мешкала то з ним, то із матір`ю, а також у спірній квартирі. Визнавав, що в момент укладення договору дарування він забирав позивачку від матері до нотаріуса, яку потім відвіз назад. Визнавав, що ОСОБА_1 під час спільного із ним проживання часто жалілась на головні болі через певне захворювання, однак вважав, що це не могло впливати на усвідомлення її дій.

Суд зазначає, що згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

На підставі ч. 1 ст. 225 ЦК правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно зі ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ст. 717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК, за якими, зокрема, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Отже, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну свідому уяву про предмет договору та досягли згоди про всі його істотні умови.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена ч. 1 ст. 225 ЦК, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

При цьому правила ст. 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Таким чином для визнання правочину недійсним на підставі ч. 1 ст. 225 ЦК може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Отже, суд зазначає, що підставою для визнання договору дарування недійсним згідно зі ст. 225 ЦК України, що передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути лише абсолютна неспроможність дарувальника в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Аналогічна правова позиція була викладена Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду у постанові від 11 листопада 2019 року по справі № 496/4851/14-ц.

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2-ї групи загального захворювання строком до 27 червня 2027 року, що підтверджується численними довідками МСЕК.

Суд встановив, що відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 13 лютого 2026 року № 55-ц ОСОБА_1 на час укладання договору дарування 18.10.2023 року виявляла хронічний стійкий психічний розлад у формі біполярного афективного розладу, тому за своїм психічним станом на час укладання 18.10.2023 року договору дарування вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

На підставі наведеного обґрунтування, враховуючи наявні в справі докази, суд встановив, що в момент укладання спірного договору дарування від 18 жовтня 2023 року ОСОБА_1 виявляла хронічний стійкий психічний розлад, внаслідок чого за своїм психічним станом на час укладання такого договору позивачка не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, що було встановлено за висновком експерта № 55-ц від 13 лютого 2026 року, чим була доведена абсолютна неспроможність дарувальника в момент вчинення такого правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Таким чином на підставі наведеного вмотивування за встановленими обставинами справи суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом визнання недійсним договору дарування 1/2 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , який був укладений 18 жовтня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , реєстр нотаріусу № 1019.

Відповідно до ст. 141 ЦПК на користь позивача з відповідача підлягають стягненню витрати ОСОБА_1 з оплати судового збору в сумі 1211,20 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 141, 142, 200, 223, 259, 263-265 ЦПК, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, третя особа: приватний нотаріус Петруш Олена Сергіївна, – задовольнити.

Договір дарування 1/2 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 18 жовтня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений нотаріально, реєстр № 1019, – визнати недійсним.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 20 квітня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована в АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований в АДРЕСА_2 .

Суддя: Д. О. Козлов