Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №175/16300/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/16300/25

Провадження № 2/175/3371/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

02 квітня 2026 року с-ще. Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

в складі: головуючого судді – Бойка О.М.

із секретарем судового засідання Грицай К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, третя особа: ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини,–

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, третя особа: ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, матеріали позовної заяви був розподілений до провадження судді Бойка О.М.

В позовній заяві просить суд визначити позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , терміном у три місяці з дня набрання законної сили рішення суду.

Свої вимоги мотивує тим, що 30 січня 2015 року ОСОБА_3 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Гулою М.К. та зареєстровано в реєстрі за №64 на користь ОСОБА_1 - Позивача.

В ході розгляду справи №192/1177/25 Солонянським районним судом Дніпропетровської області, при ознайомлені з матеріалами спадкової справи стало достовірно відомо про складення ОСОБА_3 ще одного заповіту від 25 червня 2015 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровської області, зареєстровано в реєстрі за №35, згідно з яким Позивач, ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею.

Про факт існування цього (останнього) заповіту Позивач дізналась тільки при отриманні постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06.05.2025 року №116/02-31, про що зазначено в п.2. вищевказаної відмови.

До липня 2020 року Позивач здійснювала особистий догляд за спадкодавцем ОСОБА_3 , зокрема організовувала медичне обстеження та забезпечувала їй побутові умови. Вказаний факт підтверджений медичними документами.

Лише після 2020 року спадкодавицю забрала до себе ОСОБА_2 що супроводжувалося розривом контакту із Позивачем та відсутністю подальшої можливості отримувати інформацію про стан здоров`я або місце проживання спадкодавиці.

Адреса фактичного місця проживання спадкодавиці з липня 2020 року підтверджується зокрема і Актом від 14 січня 2021 року підтвердження фактичного місця проживання за підписом представників громадськості (сусідів) ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , старости Н.Ю. Пекарської-Дорожко, та завірено підписом та печаткою секретарем виконавчого комітету Солонянської селищної ради Л. Верболоз.

ІНФОРМАЦІЯ_4 спадкодавиця ОСОБА_3 померла.

Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася ОСОБА_2 , якій постановою від 19 квітня 2024 року було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом оскільки вона не є родичем померлій, вона була її падчерицею.

За умови подачі рішення суду про встановлення факту проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, вона може закликатись до спадкування, як спадкоємець четвертої черги на підставі поданої нею заяви у встановлений законодавством шестимісячний строк.

ОСОБА_1 проживає в іншому місті, не підтримувала контактів із ОСОБА_2 , яка цілеспрямовано не інформувала про смерть спадкодавиці протягом більше ніж півтора року.

ОСОБА_1 дізналась про смерть ОСОБА_3 лише 09 квітня 2025 року випадково, тобто після спливу передбаченого законом 6-місячного строку для прийняття спадщини. Після розмови з двоюрідними братами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які наголосили на необхідності прийняття нею спадщини.

ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса, але постановою від 06 травня 2025 року їй також було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. На момент смерті за спадкодавицею догляд здійнювала ОСОБА_2 , яка не є спадкоємицею за заповітом, однак звернулась до нотаріуса для відкриття спадкової справи як спадкоємиця за законом.

Стверджує, що оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно спадкодавця перебувають у виключному розпорядженні ОСОБА_2 , яка їх не передає нотаріусу, чим також позбавляє Позивача можливості належним чином оформити свої спадкові права.

Вказані обставини створили реальну, істотну перешкоду для подання заяви про прийняття спадщини в належний строк, а також оформлення спадщини. Нотаріус, яка відкрила спадкову справу, мала відомості про наявність заповіту на користь Позивача, однак також не повідомила Позивача про відкриття спадщини в шестимісячний строк, ані після його сплину.

Вказані обставини змусили позивача звернутись до суду із відповідною позовною заявою.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась. Про час та місце була належним чином повідомлена. Надала заяву в якій просила справу слухати без її участі. Позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача - Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області у судове засідання не з`явився. Клопотань не надавали.

Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась. Клопотань не надавала.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши наданні докази, суд встановив, що 30 січня 2015 року ОСОБА_3 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Гулою М.К. та зареєстровано в реєстрі за №64 на користь ОСОБА_1 - Позивача.

В ході розгляду справи №192/1177/25 Солонянським районним судом Дніпропетровської області, при ознайомлені з матеріалами спадкової справи стало достовірно відомо про складення ОСОБА_3 ще одного заповіту від 25 червня 2015 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровської області, зареєстровано в реєстрі за №35, згідно з яким Позивач, ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею.

Про факт існування цього (останнього) заповіту Позивач дізналась тільки при отриманні постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06.05.2025 року №116/02-31, про що зазначено в п.2. вищевказаної відмови.

До липня 2020 року Позивач здійснювала особистий догляд за спадкодавцем ОСОБА_3 , зокрема організовувала медичне обстеження та забезпечувала їй побутові умови. Вказаний факт підтверджений медичними документами.

Лише після 2020 року спадкодавицю забрала до себе ОСОБА_2 що супроводжувалося розривом контакту із Позивачем та відсутністю подальшої можливості отримувати інформацію про стан здоров`я або місце проживання спадкодавиці.

Адреса фактичного місця проживання спадкодавиці з липня 2020 року підтверджується зокрема і Актом від 14 січня 2021 року підтвердження фактичного місця проживання за підписом представників громадськості (сусідів) ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , старости Н.Ю. Пекарської-Дорожко, та завірено підписом та печаткою секретарем виконавчого комітету Солонянської селищної ради Л. Верболоз.

ІНФОРМАЦІЯ_4 спадкодавиця ОСОБА_3 померла.

Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді - квартири АДРЕСА_1 , право власності в якій набуто на підставі:

-1/2 частка в праві власності на квартиру на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 22.11.1993 року Дніпропетровською районною адміністрацією, згідно розпорядження від 16.11.1993 року №427. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності №6910757;

-1/2 частка в праві власності на квартиру на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності №6910757.

Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася ОСОБА_2 , якій постановою від 19 квітня 2024 року було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом оскільки вона не є родичем померлій, вона була її падчерицею.

За умови подачі рішення суду про встановлення факту проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, вона може закликатись до спадкування, як спадкоємець четвертої черги на підставі поданої нею заяви у встановлений законодавством шестимісячний строк.

ОСОБА_1 проживає в іншому місті, не підтримувала контактів із ОСОБА_2 , яка цілеспрямовано не інформувала про смерть спадкодавиці протягом більше ніж півтора року.

ОСОБА_1 дізналась про смерть ОСОБА_3 лише 09 квітня 2025 року випадково, тобто після спливу передбаченого законом 6-місячного строку для прийняття спадщини. Після розмови з двоюрідними братами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які наголосили на необхідності прийняття нею спадщини.

ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса, але постановою від 06 травня 2025 року їй також було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. На момент смерті за спадкодавицею догляд здійнювала ОСОБА_2 , яка не є спадкоємицею за заповітом, однак звернулась до нотаріуса для відкриття спадкової справи як спадкоємиця за законом.

Стверджує, що оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно спадкодавця перебувають у виключному розпорядженні ОСОБА_2 , яка їх не передає нотаріусу, чим також позбавляє Позивача можливості належним чином оформити свої спадкові права.

Вказані обставини створили реальну, істотну перешкоду для подання заяви про прийняття спадщини в належний строк, а також оформлення спадщини. Нотаріус, яка відкрила спадкову справу, мала відомості про наявність заповіту на користь Позивача, однак також не повідомила Позивача про відкриття спадщини в шестимісячний строк, ані після його сплину.

Вказані обставини змусили позивача звернутись до суду із відповідною позовною заявою.

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. За загальним правилом, право на спадщину виникає в день її відкриття, тобто в день смерті спадкодавця або оголошення його померлим (статті 1220, 1222 ЦК України). Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців із дня відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав постійно із спадкодавцем, зобов`язаний подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що суд може визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, якщо спадкоємець пропустив установлений строк з поважної причини.

Зі змісту цієї норми випливає, що поважними причинами є обставини, пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, які унеможливили своєчасне подання такої заяви. Правила статті 1272 ЦК України застосовуються, якщо: · у спадкоємця дійсно існували перешкоди для подання заяви; · ці обставини суд визнає поважними.

У вирішенні спорів щодо прийняття спадщини суди мають виходити з принципу свободи заповіту, який є фундаментальним у спадковому праві.

Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12 та від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 636/1160/19 зазначено, що поважними причинами можуть визнаватися обставини, коли спадкоємець не є близьким родичем спадкодавця, проживає в іншому населеному пункті та не знає про складений на його користь заповіт.

У постановах Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 317/3039/18-ц (провадження № 61-9076св19), 02 вересня 2020 року у справі № 288/1856/18 (провадження № 61-3987св20), 15 квітня 2021 року у справі № 591/1271/18 (провадження № 61-195св21) підкреслено необхідність забезпечення пропорційності між застосованим заходом та метою захисту порушених прав, у контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Саме по собі незнання про смерть спадкодавця, без наявності інших об`єктивних, непереборних і істотних труднощів, не може визнаватися поважною причиною пропуску строку.

Разом із тим, у цій справі має місце інша фактична ситуація, що принципово змінює правову оцінку - на момент смерті спадкодавиці догляд за нею здійснювала ОСОБА_2 , яка не є спадкоємицею за заповітом, однак звернулася до нотаріуса для відкриття спадкової справи як спадкоємиця за законом. При цьому ОСОБА_2 , яка є рідною сестрою братів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (яким померла спадкодавиця ОСОБА_3 була мачухою), та які знали про існування заповіту своєї мачухи й розповіли ОСОБА_2 про це свого часу, через що вона свідомо приховала від Позивача не лише факт смерті спадкодавиці та відкриття спадщини, а й існування чинного на день відкриття спадщини заповіту на користь Позивача, про що вона знала достеменно, так і оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Такі дії фактично позбавили Позивача можливості реалізувати свої спадкові права, оскільки вона не знала і не могла знати ні про сам факт смерті спадкодавиці, ні про існування заповіту, який остаточно визначав іі спадкоємцем.

Таким чином, пропуск строку для прийняття спадщини стався з причин, що не залежали від волі Позивача, та які мають ознаки об`єктивних, непереборних і незалежних від неї обставин. Ці обставини перешкодили своєчасному поданню заяви про прийняття спадщини.

Враховуючи викладене, неповідомлення нотаріусом про відкриття спадщини, свідоме приховування факту смерті спадкодавиці та утримання правовстановлюючих документів іншою особою, проживання Позивача в іншому місті є поважними, об`єктивними і незалежними від волі Позивача причинами, які обґрунтовують необхідність визначення Позивачу додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до статті 1272 ЦК України.

12 травня 2025 року до Солонянського районного суду Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , оскільки остання є її родичкою та ініціювала судовий процес (справа №192/1293/24) про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та її падчеркою ОСОБА_2 , в якому стверджується, нібито вони проживали разом з 2018 року.

Позивач фактично доглядала за ОСОБА_3 до липня 2020 року, і лише після цього ОСОБА_2 забрала її на проживання до себе. Подання такого позову має ознаки фальсифікації доказів із метою обійти заповіт та отримати право на спадщину за законом.

16 вересня 2025 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області рішенням по справі №192/1177/25 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , при цьому зазначивши:

«Постановою від 19 квітня 2024 року ОСОБА_2 та постановою від 06 травня 2025 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітом відповідно. Відомості про інших осіб, крім сторін по справі, які б подали заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 відсутні, як відсутні і відомості про видачу свідоцтв про право на спадщину позивачу та відповідачу або іншим особам.

Таким чином під час розгляду справи судом встановлено, що спадщину після смерті ОСОБА_3 ніхто не прийняв. Отже, ОСОБА_2 , якій постановою приватного нотаріуса від 19 квітня 2024 року було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 не є належним відповідачем у справі.

Тому, оскільки позов подано до неналежного відповідача, підстави для його задоволення відсутні, а тому: Суд зазначає, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття належними відповідачами у справах про визначення додаткового строку на подання зави про прийняття спадщини є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, місцем знаходження спадкового майна.»

За змістом ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті

Згідно ст.1270 Цивільного кодексу України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини; якщо виникнення у особи права на спадщину залежить віл неприйняття спадщини або відмови в його прийнятті іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється в три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Відповідно до ст.1272 ЦК України визначено наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, зокрема, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.

Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину, а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

У зв`язку з вищезазначеним ОСОБА_1 пропустила визначений законом строк для прийняття спадщини.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України «Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або обґрунтованість у будь-якого встановить висунутого проти нього кримінального обвинувачення.»

Згідно ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини основоположних свобод «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства i на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.»

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Кожен, чиї права та свободи, визнанні в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.»

Згідно з частиною 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Європейський суд зазначає в своїх рішеннях, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Згідно ст. 55 Конституції України «Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.»

Відповідно до ч. 3 ст.1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними.

Подібний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17. З указаним висновком погодився Верховний Суд у постанові віл 01 квітня 2019 року у справі №643/3049/16-ц (провадження № 61-39398cв18).

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Разом з тим, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців i місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Враховуючі вищенаведені обставини, та дату смерті ОСОБА_3 , позивач не мав можливості у встановлений ЦК України строк звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Позивач з поважних причин пропустив строк для прийняття спадщини внаслідок обставин, які не залежали від його волі, тому вимушений звернутись до суду.

Згідно п. 5 ст.1268 ЦК України: «Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини», ст.1216 ЦК України встановлено «Спадкуванням є перехід прав та обов?язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)».

Згідно ст. 1218 ЦК України встановлено «До складу спадщини входять усі права та обов?язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.»

Частиною першою статті 1272 Цивільного кодексу України встановлено, що: «якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її». Частиною третьою вказаної статті визначено, що: «за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини».

Згідно постанови Верховного Суду від 26.06.2019 року, справа №565/1145/17, правила частини 3 статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними. У зазначеній постанові

Верховного Суду України сформульовано правові висновки щодо застосування судами ч.3 ст.1272 Цивільного Кодексу України, які полягають у наступному. За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України). Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов?язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У постанові від 03 червня 2021 року по справі № 636/1160/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

В постанові Верховний Суд від 20 березня 2024 року справа №545/1231/23 (провадження № 61-16142св23) зазначив, що оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосується періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини.

Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.

Ухвалою суду від 08 грудня 2025 року було витребувано у Приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Верховецької Валерії Едуардівни (вул. Наукова, буд. 1, пр. 132, с-ще. Дослідне, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 52071) спадкову справу, яка відкрита після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , за її наявністю станом на 08 грудня 2025 року.

29 грудня 2025 року до суду надійшла відповідь від нотаріуса, з якої вбачається що за спадщиною після ОСОБА_3 звертались лише позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , якій було відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину.

Отже, судом встановлено, що із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 до нотаріальної контори інші спадкоємці не звертались, свідоцтва про право на спадщину не видавались.

Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини.

Статтями 1216-1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке може здійснюватися за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. ст. 1220-1221,1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з нього виникає право на спадкування, а місцем відкриття - є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно із ст.ст. 1268-1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. При цьому прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Разом з тим, позивач наведених вище вимог закону не дотримався та після відкриття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк не подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ст. 1272 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування.

Таким чином, позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини безпосередньо стосується прав, свобод, інтересів та (або) обов`язки спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року по справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18), від 15 січня 2020 року по справі № 200/9984/16-ц (провадження № 61-11977св19), від 25 березня 2020 року по справі № 140/871/16-ц (провадження № 61-38046св18), від 30 квітня 2020 року по справі № 352/382/18 (провадження № 61-40424св18), від 30 вересня 2020 року по справі № 361/1953/18(провадження № 61-16095св19), від 07 жовтня 2020 року по справі № 234/17511/19 (провадження № 61-8215св20).

Отже, при розгляді справ про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України суду з метою встановлення кола спадкоємців за заповітом і за законом, які прийняли спадщину, необхідно у тому числі перевіряти наявність заведеної нотаріусом спадкової справи.

При зверненні спадкоємця, у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, а при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково окрім зазначеного перевіряє наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Правила ч.3 ст.1272 ЦК України можуть бути застосовані якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. При цьому, необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Так, позивачем доведено, що він мав поважні причини пропуску строку для звернення до нотаріальної контори для прийняття спадщини.

Згідно тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України, надане судам у пункті 24 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснення, до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини відносяться причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Якщо ж у спадкоємця таких перешкод для подання заяви не було, то правові підстави для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року в справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року в справі № 6-1486цс15 та в постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року в справі № 372/2383/16-ц, від 27 лютого 2020 року в справі № 419/3788/17.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30.05.2008, «Про судову практику у справах про спадкування», особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Таким чином, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Окрім того, суд зазначає, що позивач в іншому порядку, ніж судовий, не може захистити свої права на прийняття спадщини, а завданням судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд та вирішення цивільної справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Постановлення рішення про задоволення позову є забезпеченням права позивача на справедливий суд відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 1320цс17.

Згідно з правовою позицію ЄСПЛ у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27.06.2000, при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому, необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979, ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

Пленум Верховного Суду України в п.24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому, необхідно керуватися тим, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Правова позиція, висловлена Верховним судом України при розгляді справи № 6-1486цс15, передбачає, що, відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом вищезазначеної статті, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Суд приймає до уваги наведені позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини після смерті спадкодавця та вважає їх поважними, враховуючи принцип верховенства права та дотримуючись розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства.

Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому статтею 1269 ЦК України, звернувшись в нотаріальну контору.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з визначенням трьохмісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини з моменту набрання рішенням законної сили. Суд вважає такий строк достатнім для реалізації позивачем права на подання заяви про прийняття спадщини.

На підставі викладеного, ст.ст. 1216, 1218, 1261, 1269, 1269, 1270, 1272 ЦК України, керуючись ст.ст.12, 13, 19, 76, 77, 80, 81, 206, 247, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, третя особа: ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини - задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , терміном у три місяці з дня набрання законної сили рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бойко О.М.