Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №520/11430/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 р.Справа № 520/11430/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 10.02.26 по справі № 520/11430/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 задоволено частково позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська обл., Харківський р-н, м. Харків, майдан Свободи, 5, 3 під.2 пов., Держпром, код ЄДРПОУ 14099344) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) з 01.02.2025 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 по справі 520/11430/25 набрало законної сили 14.10.2025.

До Харківського окружного адміністративного суду 24.11.2025 надійшла заява позивача, подана в порядку ст. 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, в якій просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 року по справі №520/11430/25.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 прийнято до провадження заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку ст. 382 КАС України по справі №520/11430/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, 3 під.2 пов., м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку ст. 382 КАС України по справі №520/11430/25 задоволено.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області у двомісячний строк після набрання чинності цієї ухвали подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 по справі 520/11430/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

02.02.2026 до канцелярії суду надійшов звіт відповідача за вх.№01-26/10999/26 про виконання судового рішення, в якому зазначено, що на виконання рішення Харківського адміністративного суду від 11 вересня 2025 року 520/11430/25 за позовом ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з 01.02.2025 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 по справі № 520/11430/25 нараховану різницю в пенсії за період з 01.02.2015 року по 30.11.2025 в розмірі 2891 гривні 80 копійок яку включено до Реєстру судових рішень., яку обліковано в підсистемі “Реєстр судових рішень” Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України (ІКІС ПФУ), виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою за № 821-18069.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.02.2026 за вх.№01-26/10999/26 про виконання рішення суду від 11.09.2025 по справі 520/11430/25.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області надати до суду у строк протягом двох місяців після набрання чинності даної ухвали, звіт про повне виконання рішення Харківського адміністративного суду від 11.09.2025 по справі 520/11430/25.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про накладення штрафу – відмовлено.

У задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про звільнення від сплати штрафу – відмовлено.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 року, відмовити у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, застосувати до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області наслідки відмови у прийнятті звіту, визначенні ч. 3 ст. 382-3 КАС України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не подало відзив на апеляційну скаргу.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Приймаючи звіт, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 по справі 520/11430/25 згідно протоколу про перерахунок пенсії позивача з 01.02.2025 року йому встановлено пенсію без обмеження пенсії максимальним розміром. Проте, оскільки пенсійний орган не надав доказів щодо повного відновлення порушеного права позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне встановити відповідачу новий строк для подання звіту.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Отже, нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Згідно частин 1, 2 ст. 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.

Судом встановлено, що у звіті, поданому (02.02.2026 за вх.01-26/10999/26) на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/11430/25, пенсійний орган повідомив, що на виконання рішення Харківського адміністративного суду від 11 вересня 2025 року 520/11430/25 за позовом ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з 01.02.2025 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 по справі № 520/11430/25 нараховану різницю в пенсії за період з 01.02.2015 року по 30.11.2025 в розмірі 2891 гривні 80 копійок яку включено до Реєстру судових рішень., яку обліковано в підсистемі “Реєстр судових рішень” Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України (ІКІС ПФУ), виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою за № 821-18069.

Відповідач у звіті зазначив, що тимчасовим розписом доходів і видатків головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на 2026 рік, затвердженим наказом Пенсійного фонду України 31 грудня 2025 року, видатки за рахунок коштів загальнообов`язкового державного пенсійного страхування: на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), перерахованих на виконання рішень суду, передбачені у сумі 18643,5 тис. грн. ( в т.ч. на І квартал 2026 року - 0,0 грн.); на погашення заборгованості з виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) на виконання ретроспективних судових рішень - у сумі 22410,0 тис. грн. ( в т.ч. на І квартал 2026 року - 0,0 грн.); за рахунок коштів Державного бюджету України: на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), перерахованих на виконання рішень суду, передбачені у сумі 43981,1 тис. грн. ( в т.ч. на І квартал 2026 року - 0,0 грн.); на погашення заборгованості з виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) на виконання ретроспективних судових рішень - у сумі 24048,9 тис. грн. ( в т.ч. на І квартал 2026 року - 0,0 грн.) (копія тимчасового розпису доходів і видатків додається).

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.02.2026 за вх.№01-26/10999/26 про виконання рішення суду від 11.09.2025 по справі 520/11430/25, виходячи з наступного.

Так , з доданих відповідачем до звіту документів вбачається , що на виконання зазначеного рішення суду проведено перерахунок пенсії з 01.02.2025 та за період 01.02.2025 по 30.11.2025 нараховану різницю в пенсії в розмірі 2891,80 грн. внесено до Реєстру судових рішень.

Розмір нарахованої пенсії за грудень 2025 року з урахуванням перерахунку становить 23899,18 грн., з якого до виплати - 23610,00 грн., а поточний борг за грудень 2025 року - 289,18 грн., який обліковано в Реєстрі судових рішень.

З грудня 2025 року розпочато погашення заборгованості за рішенням суду та виплачено 457 гривень 09 копійок.

З поданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області звіту вбачається, що належні позивачу пенсійні кошти, нараховані на виконання рішення суду, будуть виплачені при надходженні відповідного фінансування для виплати сум нарахованих за рішеннями суду, в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили, тобто основною причиною невиконання рішення суду в частині виплати заборгованості є відсутність фінансування.

Тобто, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач фактично не заперечує свого обов`язку щодо виплати суми заборгованості пенсії, яка виникла після перерахунку.

Колегія суддів звертає увагу, що грошові кошти у вигляді заборгованості з пенсії, які належать позивачу, не є власністю Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, не знаходяться на його рахунках. Фактично, у повному обсязі виконання судового рішення можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України, після отримання їх від головного розпорядника коштів Міністерства соціальної політики України, розпорядником нижчого рівня - Пенсійним фондом України. Виділення коштів із державного бюджету на фінансування відповідної бюджетної програми не залежить від волі окремого територіального органу Пенсійного фонду України.

Верховний суд у висновках постанови від 31.08.2023 по справі 560/16807/21 вказав, що оскільки відповідач (ГУ ПФУ) є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він повинен враховувати приписи статті 116 Бюджетного кодексу України, які забороняють взяття бюджетних зобов`язань за відсутності відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків за відсутності бюджетних призначень, та Порядку, яким узгоджено механізм забезпечення виконання взятих на себе державою зобов`язань з приписами бюджетного законодавства.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21 листопада 2018 р. у справі № 373/436/17, від 15 травня 2020 р. у справі № 812/1813/18, від 21 травня 2020 р. у справі № 310/6910/16-а та від 19 лютого 2020 р. у справі №821/1491/17, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Проте , Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області до матеріалів справи не надано доказів які б підтверджували вжиття всіх залежних від нього заходів для виплати заборгованості (вчинення ним всіх дій спрямованих на виконання судового рішення у цій справі) , враховуючи, що невиплата нарахованих сум має місце не внаслідок ухилення від виконання судового рішення, а через відсутність у необхідному розмірі коштів, необхідних для його виконання.

Перевірка цих обставин (вжиття всіх залежних від нього заходів для виплати заборгованості та вчинення ним всіх дій спрямованих на виконання судового рішення у цій справі) є необхідною умовою для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для прийняття звіту про повне виконання відповідачем рішення суду внаслідок вчинення чи невчинення останнім усіх можливих дій, спрямованих на виконання такого рішення суду.

Тобто, відповідачем підтверджено, що рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/11430/25 залишається не виконаним в частині виплати усіх відповідних сум, що є об`єктивною обставиною для можливості встановлення судового контролю.

Таким чином, не можна вважати рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/11430/25 таким, що виконано у повному обсязі.

Колегія суддів зазначає, що невиконання рішення суду формує недовіру людини до суду, що недопустимо в демократичній державі. Водночас суб`єкт владних повноважень, який є стороною у справі, має бути зразком для громадськості щодо належного виконання рішення суду, не чекаючи при цьому примусового виконання такого рішення суду або встановлення судового контролю щодо виконання рішення суду.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Шмалько проти України” від 20.07.2004 зазначив, що право на судовий захист, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, що остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося. Одним з механізмів, спрямованих на забезпечення ефективності судового рішення, тобто на його виконання, є судовий контроль.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі “Сокур проти України” (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі “Крищук проти України” (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Окрім того, Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до рішень ЄСПЛ “Кечко проти України” (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та “Ромашов проти України” (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” (заява № 70297/01) та у справі “Бакалов проти України” (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Також суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі № 200/3958/19-а.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що наданий пенсійним органом звіт не містить даних про повне виконання судового рішення, а висновки суду першої інстанції є помилковими.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду .

У відповідності до ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не повно з`ясував обставин, що мають значення для справи, та дійшов передчасного висновку прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.02.2026 за вх.№01-26/10999/26 про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 по справі 520/11430/25, тому, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду - скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. .

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 по справі № 520/11430/25 скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк

Повний текст постанови складено 20.04.2026 року