Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №173/1594/25 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/1594/25

Номер провадження2/173/83/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 квітня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Челюбєєва Є.В.,

за участі:

секретаря Салтикової С.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Верхньодніпровської міської ради про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що позивач є власником 1/3 частині житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно належить йому на праві спільної часткової власності на підставі Договору дарування. За цією ж адресою він зареєстрований та фактичо проживає, починаючи з 18.03.2008. Вказану 1/3 частину житлового будинку позивачу подарував його батько - ОСОБА_3 . Батько успадкував будинок після своєї матері (бабусі позивача) ОСОБА_4 . Позивач вважав, що після смерті свого батька ОСОБА_3 , будинок став належати йому вцілому, адже він фактично прийняв спадщину після батька, так як до його смерті та на час його смерті вони проживали разом і по теперішній час позивач постійно там проживає та зареєстрований. Позивач перебудував будинок, сплачує житлово-комунальні послуги. Будь-яких перешкод в проживанні в даному житловому будинку йому ніхто не чинив упродовж всього часу його проживання. З вимогами про те, що він незаконно ним володіє і користується ніхто до нього не звертався, в тому числі і представники громади.

При підготовці документів для оформлення земельної ділянки під будинком, було з`ясовано, що позивачеві належить на праві власності лише 1/3 частина будинку. Як вважав позивач, інша частина будинку мала належати його батьку, який прийняв спадщину після своєї матері. Ні згідно даних БТІ, ні за відомостями з Державного реєстр речових прав на нерухоме майноу інформація про власника 2/3 частин вказаного житлового будинку, невідома. У батька позивача було дві сестри, які на спадкове найно не претендували. Позивач відкрито і безперервно володіє вазаним житловим будинком вже 17 років та не знав, що інша частка будинку не належить батькові, а вважав, що оскільки батько подарував йому лише частку будинку, то одна частка належала йому, а інша частка належала батькові.

Провадження у справі відкрито 07.07.2025 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила суд задовольнити заявлені позовні вимоги з підстав, зазначених у позові.

Позивач підтримав свої позовні вимоги та пояснив суду, що після смерті батька він відмовився від спадщини на користь своєї сестри, яка і проживає у його будинку. А сам позивач став проживати у будинку бабусі, вважаючи, що оскільки батько подарував йому 1/3 частину будинку, а іншу частину він фактично прийняв після смерті батька, бо й так проживав у цьому будинку.

Представник відповідач у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Суд, вислухавши пояснення сторони позивача, свідків та вивчивши матеріали справи, доходить такого висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 17.02.1981, та ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її син та батько позивача ОСОБА_3 , свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 07.05.2014. ОСОБА_5 , сестра ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 19.08.1991.

Позивач по справі ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 та його батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 .

Згідно матеріалів спадкової справи, із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , звернувся батько позивача, ОСОБА_3 та повідомив, що спадкоємицею є також ОСОБА_5 . В матеріалах спадкової справи наявні також Довідка-характеристика для вводу у спадщину та Свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння у АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_4 , доля у будинку - ціла. 11.11.1981 ОСОБА_3 видане Свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на 1/3 частину домоволодіння.

Згідно зведеного оціночного акту № 3, ціна будинку ОСОБА_7 26.02.1958 становила 5342 руб. В судовому засіданні досліджено технічний паспорт будинку садибного типу по АДРЕСА_1 , у якому наявна експлікація приміщень садибного типу та характеристика будинку господарськими будівлями та спорудами.

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, 1/3 частина домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 08.09.2004, зареєстрованого в реєстру за № 1519, який зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за реєстраційним номером 87650, що підтверджується Витягом № 94303 від 08.09.2004. Вказана інформація також підтверджується листом КП «Кам`янське районне БТІ» ДОР» за № 2/1019 від 24.09.2024.

Згідно акту обстеження фактичного місця проживання сім`ї ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , складеного 18.02.2025, встановлено проживання за вказаною адресою позивача з дружиною з 2008 року, що також підтверджується довідкою Верхньодніпровської міської ради № 59 від 19.02.2025 та копією домової книги, у якій зареєстрованими з 2008 року значаться позивач з дружиною. Також у домоволодінні була зареєстрована ОСОБА_4 та знята з реєстрації у 1981 році, у зв`язку зі смертю.

У матеріалах справи наявні світлини, на яких, зі слів, представника позивача, зображені діти померлої тітки позивача, яка проживала у Росії, та вітальні листівки, які надходили від них ОСОБА_7 , яка є їх бабусею та бабусею позивача.

Також позивачем надані суду копії накладних, замовлень, товарних чеків, квитанцій про сплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 на підтвердження того, що позивач, на правах власника, перебудував та ремонтував будинок, підключив газ, водопостачання та провів каналізацію, та протягом усього часу проживання в будинку сплачував житлово-комунальні послуги.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона знає позивача з 2000 року, коли вони купили сусідню хату. На той час ще був живий його батько і позивач приїздив до нього та допомагав. Потім, приблизно у 2006 році, він переїхав у батькову хату разом з дружиною та зробив там ремонт. Після переїзду проживав там постійно і поводився як власник будинку.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що знає позивача з дитинства, а з 1996 року стала проживати по сусідству, в будинку АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 раніше постійно приїжджав у цей будинок до батьків, а постійно став проживати за цією адресою з 2006-2007 років, зробив ремонт у будинку. Крім позивача з дружиною, у цьому будинку більше ніхто не проживав, інших родичів ніколи у будинку не бачила.

Відповідно статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У відповідності з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст.16 ЦПК України може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи, що відповідно до ст.328 ЦК України, набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 ЦК.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у їх сукупності.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Добросовісність володіння, як підстава для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) наведено наступні висновки щодо застосування норм права.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Таким чином, тлумачення статті 344 ЦК України свідчить, що для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідні такі умови: річ, що опинилася у володінні особи, є об`єктивно чужою; володілець суб`єктивно вважає майно своїм; володілець майна має бути добросовісним; володіння здійснювалось протягом усього строку відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 215/5451/16-ц (провадження № 61-8009св18), від 03 квітня 2019 року в справі № 206/1441/17 (провадження 61-16648св18), від 13 грудня 2019 року (провадження № 61-19690св19).

Звернувшись до суду із позовом про визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок, позивач вказує на добросовісне, відкрите та безперервне володіння майном, фактично обмежившись доведенням відкритого та безперервного володіння. Між тим, обставин, які свідчать про добросовісне заволодіння майном позивачем, позивачем не доведено.

Вирішуючи спір у частині застосування статті 344 Цивільного кодексу України, суд виходить із правової природи добросовісності заволодіння майном як обов`язкової умови набуття права власності за набувальною давністю.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, суд виходить з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на початковий момент, який включається у повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

Добросовісним є таке заволодіння майном, за якого володілець не знає і не повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, а також є переконаним у тому, що на відповідне майно не претендують інші особи, і що він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

З наведеного вбачається, що йдеться про добросовісне, але неправомірне, у тому числі безтитульне, заволодіння майном, тобто таке володіння, яке не ґрунтується на праві попереднього власника або на правовідносинах правонаступництва.

Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що позивач достеменно знав про правовий режим спірного майна, а саме: усвідомлював, що йому належить лише 1/3 частина будинку, а інша частина належить іншій особі.

Такий висновок підтверджується змістом договору дарування від 08.09.2004, відповідно до якого зазначено, що 1/3 частина будинку належала батькові позивача - ОСОБА_3 - на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Отже, з указаного правовстановлюючого документа прямо вбачається, що батько позивача після смерті матері (бабусі позивача) набув у власність лише 1/3 частину спірного будинку.

За таких обставин позивач повинен був знати, що інші 2/3 частини будинку не належали його батькові, а перебували у власності іншої особи, а відтак - не могли перейти до нього поза межами передбаченого законом порядку.

Більше того, навіть у випадку, якщо позивач вважав, що батько позивач набув право власності на 2/3 частини спірного будинку, то такі права могли перейти до позивача виключно у порядку спадкування.

Водночас позивач сам зазначив, що після смерті батька він відмовився від прийняття спадщини на користь сестри.

Зазначені обставини свідчать про те, що позивач: усвідомлював відсутність у нього правових підстав для набуття права власності на інші 2/3 частини будинку; не міг об`єктивно перебувати у переконанні, що володіє цим майном правомірно як власник.

Відповідно до наведених правових підходів, якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, у тому числі про те, що право на майно може бути набуто лише в іншому, передбаченому законом порядку, відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння, незалежно від тривалості такого володіння.

Водночас, факт тривалого проживання позивача у будинку, здійснення ним утримання майна, а також відсутність інших осіб, які б заявляли свої права на спірне майно, самі по собі не є підставами для застосування набувальної давності за відсутності добросовісності володіння.

Таким чином, володіння позивача не відповідає критерію добросовісності, оскільки він знав або повинен був знати про неправомірність набуття права власності на спірну частину майна, що виключає можливість застосування статті 344 ЦК України та є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене, в задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Верхньодніпровської міської ради (51600, Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхньодніпровськ, просп. Шевченка, 21, ЄДРПОУ 04052595) про визнання права власності - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Суддя Є.В. Челюбєєв