Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №520/18433/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 р. Справа № 520/18433/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 року (ухвалене суддею Шевченко О.В.) по справі № 520/18433/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якому просив: визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо незарахування ОСОБА_1 періоду роботи з 1982 р. по 2000 р. і непризначення пенсії за віком, викладене в листі від 16.05.2025 р. № 19369/03-16; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 28.07.1982 р. по травень 1983 р. та з 13.05.1985 р. по 26.02.2004 р. в колгоспі імені Дзержинського Дворічанського району Харківської області, який 28.03.2000 р. реорганізований в КСП “Вільшанське” (нині - ПСП "Вільшанське") згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 10.08.1982 р. та призначити пенсію за віком з дня отримання права на її призначення..

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 р. частково задоволено позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №204650026199 від 07.04.2025 р. про відмову у призначенні пенсії; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 28.07.1982 р. по квітень 1983 р. включно та з 13.05.1985 р. до 20.07.1997 р. (член колгоспу ім. Дзержинського, Двурічанський район, шофер в автопарках колгоспу), з 20.07.1997 р. по 26.02.2004 р. (тракторист колгоспу ім. Дзержинського (перейменовано (рос.) в КСП "Ольшанськое") згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.08.1982 р.; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з 21.02.2025 р.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт зазначає, що страховий стаж позивача становить 20 роки. За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано період роботи у колгоспі з 1982 року по 2000 рік згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 - відсутня довідка про відпрацьовані трудодні та довідка про перейменування колгоспу. Також не можливо врахувати акт опитування свідків від 09.05.2025 р., оскільки не можливо визначити фактично відпрацьовані трудодні заявника.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що 31.03.2025 р. позивач вперше звернувся до Пенсійного фонду України через електронний кабінет із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення”.

За принципом екстериторіальності заяву про призначення пенсії за віком передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, за результатами розгляду якої рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №204650026199 від 07.04.2025 р. ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки відсутній необхідний страховий стаж 32 роки, страховий стаж заявника 19 років 11 місяців 12 днів.

09.05.2025 р. позивач повторно звернувся до пенсійного органу із аналогічною заявою.

Вищевказану заяву про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за результатами розгляду якої рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №204650026199 від 16.05.2025 р. ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки відсутній необхідний страховий стаж. В обґрунтування відмови зазначено, що пенсійний вік, визначений ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", становить 60 років. Вік заявника 60 років. Необхідний страховий стаж відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” становить 32 роки. Страховий стаж заявника становить 20 років. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи у колгоспі з 1982 року по 2000 рік згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 - відсутня довідка про відпрацьовані трудодні та довідка про перейменування колгоспу. Також не можливо врахувати акт опитування свідків від 09.05.2025 р., оскільки не можливо визначити фактично відпрацьовані трудодні заявника.

Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” за відсутності необхідного страхового стажу. Дата, з якої заявник матиме право на пенсійну виплату - 21.02.2030 р.

Позивач не погоджуючись із вказаним рішенням, звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню, тому обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 28.07.1982 р. по квітень 1983 р. включно та з 13.05.1985 р. до 20.07.1997 р. (член колгоспу ім. Дзержинського, Двурічанський район, шофер в автопарках колгоспу), з 20.07.1997 р. по 26.02.2004 р. (тракторист колгоспу ім. Дзержинського (перейменовано (рос.) в КСП "Ольшанськое") згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.08.1982 р. та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з 21.02.2025 р.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV).

Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Приписами ст. 24 Закону № 1058-ІV передбачено, що страховий стаж, необхідний для призначення пенсії, обчислюється відповідно до вимог цього Закону за даними, які містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів (записів трудової книжки) та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом № 1058-ІV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII (в подальшому - Закон № 1788-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з ст. 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядок № 637, визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п.п. 2.2 та 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 р. № 162 (яка діяла на час заповнення трудової книжки позивача), заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Обов`язок щодо заповнення трудової книжки покладався на керівника підприємства, установи організації, а не на працівника.

Суд апеляційної інстанції встановив, що спір у даній справі фактично виник при вирішенні питання щодо зарахування до стажу позивача його періодів роботи в колгоспі згідно трудової книжки колгоспника та відповідних архівних довідок.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (в подальшому - Основні Положення).

Відповідно до п.п. 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

Пунктом 5 Основних Положень встановлено, що до трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання.

Згідно з п. 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до п. 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Таким чином, з аналізу наведених норм слідує, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 10.08.1982 р., позивач з 28.07.1982 р. по квітень 1983 р. (з травня 1983 року по травень 1985 року позивач проходив військову службу в рядах Радянської Армії), з 13.05.1985 р. до 20.07.1997 р. був членом колгоспу ім. Дзержинського, Двурічанський район, займав посаду шоферу в автопарках колгоспу, з 20.07.1997 р. по 26.02.2004 р. працював трактористом колгоспу ім. Дзержинського (перейменовано (рос.) в КСП "Ольшанськое").

Зі змісту спірного рішення пенсійного органу вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області до страхового стажу позивача не зараховано період роботи у колгоспі з 1982 року по 2000 рік згідно записів трудової книжки, оскільки відсутня довідка про відпрацьовані трудодні та довідка про перейменування колгоспу.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими доводами пенсійного органу, оскільки основним документом, що трудову діяльність, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Суд апеляційної інстанції не приймає посилання відповідача про відсутність довідки про перейменування колгоспу, оскільки така інформація як перейменування колгоспу міститься в трудовій книжці позивача, яка відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у первинних документах про її трудову діяльність, що таким чином не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Таким чином суд апеляційної інстанції вважає, що записи трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 10.08.1982 р. про період трудової діяльності з 28.07.1982 р. по травень 1983 р. та з 13.05.1985 р. по 26.02.2004 р. в повній мірі підтверджується трудовий стаж позивача за вищезазначений період, натомість відповідачем не надано доказів та не заявлено доводів щодо вжиття ним будь-яких заходів для витребування у відповідних підприємств чи архівних установ документів на підтвердження стажу роботи позивача в періоди, зазначені в архівних довідках.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що основним документом при зарахуванні стажу колгоспника є саме трудова книжка колгоспника, в даному випадку в матеріалах справи наявна трудова книжки колгоспника позивача, яка містить відомості щодо періодів роботи позивача в колгоспі та відомості про виконання позивачем встановленого річного мінімуму трудової діяльності в колгоспі. З зазначеної трудової книжки є можливим встановити наявність трудової діяльності позивача в колгоспі та вирішити питання про зарахування певних періодів роботи в колгоспі позивача, з урахуванням відомостей про виконання позивачем річного мінімуму трудової діяльності в колгоспі.

Судовим розглядом встановлено, що пенсійним органом складено акти опиту свідка, згідно яких в якості свідків було опитано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які підтвердили, що дійсно працювали в колгоспі ім. Дзержинського з ОСОБА_1 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем неналежним чином здійснено перевірку періодів роботи позивача в колгоспі згідно записів його трудової книжки колгоспника, яка є основним документом для підтвердження трудового стажу колгоспника. Інших зауважень щодо змісту трудової книжки колгоспника позивача відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в призначенні пенсії позивачу є необґрунтованою, оскільки трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 від 10.08.1982 р., надана позивачем, містить достатні відомості для підтвердження трудового стажу. Також, трудова книжка колгоспника встановленого зразка є основним документом, що підтверджує стаж у відповідні роки, та містить відомості, які дають можливість врахувати ці періоди при обчисленні страхового стажу.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №204650026199 від 07.04.2025 р. про відмову у призначенні пенсії, зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 28.07.1982 р. по квітень 1983 р. включно та з 13.05.1985 р. до 20.07.1997 р. (член колгоспу ім. Дзержинського, Двурічанський район, шофер в автопарках колгоспу), з 20.07.1997 р. по 26.02.2004 р. (тракторист колгоспу ім. Дзержинського (перейменовано (рос.) в КСП "Ольшанськое") згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.08.1982 р. та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з 21.02.2025 р.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 по справі № 520/18433/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін