Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №140/14444/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року ЛуцькСправа № 140/14444/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне підприємство “Інфоресурс” про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Міністерства освіти і науки України (далі – МОН України, відповідач) про визнання протиправним рішення Міністерства освіти і науки України щодо відображення в довідці Єдиної державної електронної бази з питань освіти №725955 від 04.09.2025 інформації про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язання Міністерство освіти і науки України вжити заходів щодо внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" щодо ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що отримав довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО 725955 від 04.09.2025, в якій зазначено, що поточне здобуття освіти у Луцькому національному технічному університеті порушує послідовність її здобуття, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» (далі –Закон №2145-VIII). Тому, 21.11.2025 представник позивача звернувся до МОН України із адвокатським запитом про внесення змін до відомостей, що містяться в ЄДЕБО щодо послідовності його навчання. Однак, відповіді на момент подання позовної заяви не отримав.

Вважаючи дії відповідача протиправними звернувся до суду з даним позовом.

Позивач зазначив, що 1995 році закінчив Академію Прикордонних військ України та отримав диплом молодшого спеціаліста. Інших навчальних закладів не закінчував. Дипломів про освіту не отримував.

З 01.09.2024 ОСОБА_1 навчається на денній формі навчання в Луцькому національному технічному університеті.

Тобто, здобуття позивачем першого (бакалавр) рівня вищої освіти не суперечить вимогам ст. 10 Закону України «Про освіту».

Вказує на те, що для встановлення послідовності здобуття освіти має враховуватися саме факт раніше здобутого рівня освіти, що підтверджується документом державного зразка - дипломом чи свідоцтвом, який у позивача на даний час є відсутнім. Станом на день звернення до суду позивачем навчається у вищому навчальному закладі для здобуття першого (бакалавратського) рівня вищої освіти, тож процес здобуття вищої освіти є послідовним у розумінні частини другої статті 10 Закону №2145-VIII. З наведених підстав позивач просив задовольнити позов повністю.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с. 24).

Відповідач у відзиві на позов (а.с. 47-58) позовні вимоги не визнав та у їх задоволенні просив відмовити повністю. Вказує на те, що відповідно до частини другої статті 10 Закону №2145-VIII та з метою реалізації пункту 62 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 (далі - Порядок №560), встановлений алгоритм визначення послідовності здобуття освіти, здійснено розроблення технічного опису та забезпечено доопрацювання відповідно до нього програмного забезпечення Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБО). Враховано, що після першого зарахування на навчання для здобуття відповідного рівня освіти особі, яка приступила до навчання, впродовж періоду навчання надавалися необхідні освітні послуги, які забезпечували, зокрема, формування знань, умінь, навичок та загальних компетентностей на тому самому рівні вищої освіти. Повторне зарахування означає, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності. Натомість документ про вищу освіту свідчить не лише про здобуття вищої освіти певного рівня, але й про встановлення особі відповідної освітньої кваліфікації та набуття права на здобуття освіти на наступному рівні вищої освіти. Тому у разі повторного вступу для здобуття освіти за тим самим освітнім ступенем, здобуття вищої освіти відбуватиметься в непослідовному порядку.

Відповідач зазначив, що згідно з інформацією в ЄДЕБО ОСОБА_1 22.10.2012 був зарахований для здобуття освітнього ступеня бакалавр до ПАТ «Вищий навчальний заклад «МАУП», відрахований з цього закладу освіти 05.11.2012. згодом, 12.08.2024 він був повторно зарахований для здобуття освітнього ступеня бакалавра до Луцького національного технічного університету, що свідчить про здобуття вищої освіти в непослідовному порядку.

Таким чином позивач здобуває освіту в непослідовному порядку, що відображено в довідці, сформованій відповідно до вимог законодавства на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО.

Також відповідач зауважив, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб`єктів освітньої діяльності.

У відповіді на відзив позивач ще раз підтримав доводи позову та просив позов задовольнити у повному обсязі (а.с. 69-71).

Ухвалою суду від 09.12.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державне підприємство «Інфоресурс» (далі – ДП «Інфоресурс», третя особа) (а.с. 78-79).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, отримавши ухвалу про 09.12.2025 про залучення третьої особи до участі у справі (а.с.80), не подала пояснення щодо позову.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Відповідно до листа ПАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» від 18.09.2024 № 3931, ОСОБА_1 був зарахований на навчання в ПАТ «ВНЗ «МАУП» згідно з наказом від 22.10.2012 № 4590-н «Про зарахування на навчання» та відрахований у зв`язку з порушенням умов контракту згідно з наказом від 05.11.2012 № 4884 «Про відрахування»; заліків та іспитів не складав (а.с. 15).

В подальшому, з 12.08.2024 ОСОБА_1 зарахований до Луцького національного технічного університету і навчається на 2 курсі факультету аграрних технологій та екології денної форми навчання за контрактом, про що свідчить довідка № 1136 від 22.08.2024, видана Луцьким національним технічним університетом (а.с. 13).

На ім`я позивача сформовано довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО від 04.09.2025 № 725955, у графі цієї довідки “На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту” зазначено: “Ні, порушує” (а.с.13 зворот).

21.11.2025 адвокат позивача звернувся до МОН України із адвокатським запитом про внесення змін до даних, що містяться в ЄДЕБО щодо відсутності порушень послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону №2145-VIII (а.с. 15 зворот-16).

Листом від 25.11.2025 №3/10517-25 відповідач повідомив про те, що 22.10.2012 ОСОБА_1 був зарахований на навчання для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра (НРК 6) до ПАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» та був відрахований з цього закладу освіти 05.11.2012. 12.08.2025 повторно був зарахований для здобуття освітнього ступеня бакалавра (НРК 6) до Луцького національного технічного університету, що свідчить про здобуття позивачем освіти в непослідовному порядку; підстави для внесення змін до ЄДЕБО в частині формування відповідної довідки відсутні (а.с.66).

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулює та визначає Закон №2145-VIII.

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій (пункт 23 частини першої статті 1).

Частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII передбачено такі рівні освіти: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Спірним у цій справі є питання послідовності здобуття позивачем освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII, оскільки у сформованій в ЄДЕБО довідці від 04.09.2025 №725955 вказано, що поточне здобуття освіти порушує таку послідовність (а.с.13 зворот).

Відповідно до частини другої статті 16 Закону №2145-VIII фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.

Згідно з частиною другою статті 17 Закону №2145-VIII вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.

За приписами статті 40 Закону №2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту. Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб`єктами освітньої діяльності. Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює та створює Закон України 01 липня 2014 року №1556-VII “Про вищу освіту” (далі - Закон №1556-VII).

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 5 Закону №1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.

Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.

Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.

Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.

Бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.

Магістр - це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов`язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків.

Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра.

Ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти або освітнього ступеня молодшого бакалавра, фахового молодшого бакалавра, освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста за відповідною спеціальністю і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми, обсяг якої у випадку, якщо ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти, становить 300-360 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 6 Закону №1556-VII атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту.

Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об`єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).

Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.

Атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України.

Статтею 7 Закону №1556-VII встановлено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.

Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.

Невід`ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.

Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку про те, що фізична особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми необхідного обсягу та проходження атестації.

Тобто, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що своєю чергою, має підтверджуватись відповідним документом про освіту.

Із наявних у справі документів вбачається, що у позивача наявний диплом молодшого спеціаліста серії НОМЕР_1 , виданий Академією Прикордонних військ України 26.12.1995.

Відповідно до листа ПАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» від 18.09.2024 № 3931, ОСОБА_1 був зарахований на навчання в ПАТ «ВНЗ «МАУП» згідно з наказом від 22.10.2012 № 4590-н «Про зарахування на навчання» та відрахований у зв`язку з порушенням умов контракту згідно з наказом від 05.11.2012 № 4884 «Про відрахування»; заліків та іспитів не складав (а.с. 15).

Відповідно до довідки Луцького національного технічного університету від 22.08.2024 № 1136, ОСОБА_1 з 12.08.2024 навчається на денній формі навчання на 2 курсі факультету аграрних технологій та екології за контрактом, термін навчання по 30.06.2027 (а.с. 13).

Отже, позивач не завершував навчання за освітнім рівнем бакалавра, не проходив відповідну атестацію та не отримував диплом бакалавра як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму необхідного обсягу.

На факт незавершеності здобуття позивачем вищої освіти безумовно вказують також відомості з ЄДЕБО (щодо позивача), згідно із якими до цієї бази включено лише один документ про освіту позивача: диплом молодшого спеціаліста.

Таким чином, вступ позивача до Луцького національного технічного університету для здобуття першого (бакалавратського) рівня вищої освіти, за відсутності диплома бакалавра, не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що повторне зарахування позивача означатиме те, що він знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності, оскільки, як уже зазначено судом вище, факт здобуття знань і навичок за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем вищої освіти має підтверджуватися відповідним документом про вищу освіту якого у позивача не має (перший (бакалавратський) рівень вищої освіти).

Тут необхідно також зазначити, що пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі - Закон №3543-XII) встановлено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту”, а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Довідка про здобувача освіти за даними ЄДЕБО, про неправильність внесення відомостей до якої фактично оскаржує позивач, передбачена Порядком №560.

Відповідно до пункту 62 Порядку №560 здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту”, а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5. Здобувачі освіти, які навчаються за державним замовленням у закладах освіти із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління МВС та ДСНС, для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти за формою, визначеною у додатку 9, видану закладом освіти із специфічними умовами навчання.

Суд зауважує, що граматична конструкція норми статті 23 Закону №3543-XII також викладена як така, що вказує на факт завершеності процесу здобуття освіти: відстрочка надається особам, які здобувають новий рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий. Тобто, закон вимагає порівнювати поточний рівень освіти із рівнем, який особа вже завершила. Тому враховується тільки та освіта, яка була дійсно здобута.

Ключовим є розуміння того, що термін “здобутий” означає “вже завершений” на противагу “здобував”, що вказує на процес, який тривав. Незавершена освіта не є показником досягнення певного рівня, оскільки особа не пройшла весь необхідний навчальний курс і не підтвердила свої знання і вміння. Законодавство України про освіту, зокрема, Закон №2145-VIIІ та Закон №1556-VII чітко визначають, що здобуття рівня освіти підтверджується отриманням відповідного документа. Тобто законодавець однозначно використовує термін “здобутий” для позначення завершеного і офіційно підтвердженого рівня освіти, чого у ситуації з позивачем, як встановив суд, не було. Внаслідок відображення в ЄДЕБО некоректних даних про навчання позивач не може реалізувати своє право на відстрочку від призову на військову службу.

Посилання відповідача на алгоритм визначення послідовності здобуття освіти (відповідач прирівнює “відрахування” до “здобутого рівня освіти”), який визначений листом МОН України від 03.06.2024 №1/9758-24 “Про особливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти” (а.с.61-64), як на належне джерело правового обґрунтування суд до уваги не бере, оскільки листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, або мають міжвідомчий характер. Правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб`єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №826/2426/16.

Суд зауважує, що закони приймаються Верховною Радою України, а міністерства мають лише впроваджувати відповідні процедури, які повинні відповідати цим законам.

З приводу доводів відповідача про те, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб`єктів освітньої діяльності, суд зазначає таке.

Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №630 (далі - Положення №630), визначено, що МОН України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

МОН України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Згідно з підпунктом 78 пункту 4 Положення №630 МОН України забезпечує ведення та функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти, інших державних електронних баз та реєстрів, інших інформаційних систем у сфері, що належить до його компетенції.

Статтею 74 Закону №2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база).

Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов`язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.

Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.

Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України “Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах”, “Про захист персональних даних”, “Про авторське право і суміжні права” та “Про публічні електронні реєстри”.

Суб`єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази.

Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року №620 (далі - Положення №620), це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України “Про освіту” (далі - Закон) з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб`єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.

Пунктом 5 розділу І Положення №620 передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство “Інфоресурс”, що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.

Основні функції уповноважених суб`єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення №620. Так розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п`ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.

Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб`єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.

Отже, МОН України має повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII. Технічний адміністратор - ДП “Інфоресурс” лише забезпечує функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО - МОН України.

Суд наголошує, що процес здобуття освіти позивачем є послідовним у розумінні частини другої статті 10 Закону №2145-VIII, проте МОН України в порушення чинного законодавства України не забезпечило неналежного функціонування системи ЄДЕБО.

На думку суду, одностороння зміна підходу до тлумачення норм Закону МОН України є порушенням принципу правової визначеності, оскільки створює нестабільність і непередбачуваність правового регулювання.

Тому будь-які зміни в процедурних питаннях, особливо в контексті мобілізаційних вимог, повинні базуватися на законодавчих актах, а не на адміністративних рішеннях, які можуть суперечити закону і призводити до негативних наслідків для студентів.

За обставин цієї справи суд дійшов висновку про те, що дії МОН України в частині внесення до ЄДЕБО відомостей про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII, є протиправними та такими, що вчинені не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій в частині внесення до ЄДЕБО відомостей про порушення послідовності здобуття позивачем вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII та зобов`язання відповідача вжити заходи щодо внесення змін до ЄДЕБО відомостей про відсутність порушення послідовності здобуття ОСОБА_1 вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII.

Частиною першою статті 139 КАС України установлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частиною шостою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року, від 08 лютого 2022 року у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18 серпня 2022 року у справі №540/2307/21.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: копію договору про надання правової допомоги від 21.11.2025, укладеного ОСОБА_1 з адвокатом Ковальчуком М.О. (а.с. 17); ордер на надання правничої допомоги серії ВТ №1070878 (а.с.9); детальний опис витрат (а.с.18), квитанцію про сплату позивачем на користь ОСОБА_2 10000,00 грн за надання послуг правничої допомоги (а.с.18 зворот).

Пунктом 3.1 договору обумовлено винагороду у розмірі 10000,00 грн за надання правничої допомоги щодо оскарження дій МОН України.

В детальному описі робіт (наданих послуг) стверджується про надання таких послуг: зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції - 2000,00 грн; підготовка та направлення адвокатського запиту - 2000,00 грн; підготовки позовної заяви та документів - 6000,00 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою послуг правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, а також враховуючи предмет спору та складність справи, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, заперечення іншої сторони щодо співмірності розміру витрат, суд вважає, що заявлена до відшкодування сума є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. При цьому послуги щодо надання консультації клієнта з правових питань, підготовка адвокатського запиту охоплюються загальною діяльністю адвоката та є частиною процесу підготовки позовної заяви та документів.

Тому суд, виходячи із принципів обґрунтованості та пропорційності розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про те, що на користь позивача необхідно стягнути 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Звертаючись до суду, позивач також сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 22.11.2025 № 13 (а.с. 7).

Натомість відповідно до положень пункту 3 частини другої статті 4 Закону України “Про судовий збір” позивачу необхідно було сплатити за пред`явлення цього адміністративного позову немайнового характеру через систему «Електронний суд» судовий збір у сумі 968,96 грн. (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб із застосуванням коефіцієнта пониження 0,8).

З урахуванням наведеного на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 3968,96 грн: 3000,00 грн за правничу допомогу та 968,96 грн за сплату судового збору. Решта суми сплаченого судового збору може бути повернута позивачу за його клопотанням відповідно до статті 7 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись статтями 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України в частині внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про порушення послідовності здобуття ОСОБА_1 вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту”.

Зобов`язати Міністерство освіти і науки України вжити заходи щодо внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти відомостей про відсутність порушення послідовності здобуття ОСОБА_1 вищої освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту”.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3968,96 грн (три тисячі дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Міністерство освіти та науки України (01135, м. Київ, пр. Берестейський, 10, код ЄДРПОУ 38621185).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне підприємство “Інфоресурс” (03057, м. Київ, вул. Олександра Довженка, 3, код ЄДРПОУ 37533381).

Суддя Р.С. Денисюк