Рішення від 19 квітня 2026 р. у справі №320/46486/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року ЛуцькСправа № 320/46486/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Андрусенко О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі – Військова частина НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ) (далі – Військова частина НОМЕР_3 ), в якому просить суд (з урахуванням уточненої позовної заяви): визнати протиправними дії щодо неприйняття рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-ХІІ) у зв`язку із закінченням строку дії контракту; зобов`язання повторно розглянути рапорт та прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходить військову службу за контрактом у Державній прикордонній службі України, строк якого укладено з 19.10.2024 по 18.10.2025. У зв`язку із закінченням строку контракту, 01.08.2025 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ. Водночас відповідачем фактично відмовлено у задоволенні рапорту, посилаючись на продовження строку контракту на період дії воєнного стану. 08.08.2025 представником позивача – адвокатом Кірносовим О.О. – подано адвокатський запит до відповідача щодо надання інформації про результати розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби, а також копії відповідного наказу чи іншого розпорядчого документа. Листом від 15.08.2025 №08/10141-25-Вих відповідач повідомив, що рапорт, поданий 01.08.2025, розглянуто, позивача ознайомлено з результатами, однак відповідний наказ за результатами розгляду не видавався.

Позивач вважає дії НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби протиправними та такими, що порушують його права та законні інтереси. З урахуванням викладеного, а також з огляду на наявність, на думку позивача, нормативних підстав для звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану строком на один рік, позивач вважає відмову відповідача у задоволенні його рапорту необґрунтованою та протиправною.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 дану адміністративну справу №320/46486/25 передано за підсудністю до Волинського окружного адміністративного суду (а.с. 37).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 40).

У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнав та у їх задоволенні просив відмовити (а.с. 53-55). В обґрунтування цієї позиції вказав, що 19.10.2024 ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби у Державній прикордонній службі України строком на один рік. 05.06.2025 позивача переведено для подальшого проходження служби з Військової частини НОМЕР_3 до Військової частини НОМЕР_2 на підставі припису командира Військової частини НОМЕР_3 від 04.06.2025 № 08/337. 01.08.2025 позивач подав рапорт до стройової частини Військової частини НОМЕР_2 про звільнення з військової служби з 19.10.2025 у зв`язку із закінченням строку контракту відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ. 08.08.2025 представником позивача подано адвокатський запит щодо надання інформації про результати розгляду зазначеного рапорту та копії відповідного розпорядчого документа. Адвокатський запит як і рапорт ОСОБА_1 був розглянутий у встановленому законом порядку, про що ініціатори звернення були повідомлені належним чином.

Відповідач вказує, що право бути звільненим з військової служби з підстави підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ є законодавчо обмеженим, оскільки абзацом 5 пункту 2.12 розділу II Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція) передбачає, що в особливий період Контракт про проходження військової служби припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини згідно із Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» у період протягом строку проведення мобілізації та з дати введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 (крім підстав, передбачених підпунктами г, д, ж, а також за наявності у військовослужбовця інвалідності, якщо він сам не висловив бажання продовжувати військову службу) частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

12.02.2026 від третьої особи надійшли пояснення, у яких правова позиція та доводи є аналогічними доводам відповідача, викладеним у відзиві та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 43-45).

Інших заяв по суті справи від учасників справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 19.10.2024 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та начальником НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського та старшинського складу, який укладений строком на один рік (з 19.10.2024 по 18.10.2025). Контракт набрав чинності 19.10.2024 (а.с. 11-12).

Відповідно до витягу з наказу НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06.06.2025 №214-ОС, молодшого сержанта ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження служби з НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, з 05.06.2025 зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення (а.с. 7).

01.08.2025 позивач звернувся до заступника начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з морально-психологічного забезпечення з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII, а саме: у зв`язку з закінченням строку служби (закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану) – з наступного дня після закінчення строку контракту (19.10.2024) (а.с. 17).

У зв`язку з відсутністю інформації щодо результатів розгляду рапорту позивач звернувся через адвоката з запитом до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України. У відповідь на адвокатський запит відповідач листом від 15.08.2025 №08/10141-25-Вих повідомив, що молодшим сержантом ОСОБА_1 надано 01.08.2025 рапорт щодо звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII; рапорт керівництвом НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону ДПС України розглянуто згідно вимог законодавства; про розгляд рапорту та його вирішення, позивач ознайомлений заступником начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з морально-психологічного забезпечення (а.с. 13).

Позивач вважає, що відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, має право на звільнення з військової служби, а відмова у звільненні є протиправною та такою, що порушує його права та інтереси, а тому звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом №2232-XI).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною другою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 за №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).

Також статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Пунктами 1, 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 передбачено, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 за №2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі також триває.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин та на дату прийняття рішення у цій справі на території України діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині п`ятій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, зокрема: у мирний час (пункт 1), під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) (пункт 2), під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3).

Відповідно до підпункту "ж" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Вищевказаний пункт був доповнений та стаття викладена у цій редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024 (далі - Закон №3633-ІХ), який набув чинності 18.05.2024.

Аналізуючи наведену правову норму, суд приходить до висновку, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ виникає на наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.

Більш того, зміни внесені до Закону №2232-ХІІ Законом №3633-ІХ гармонізували між собою положення статті 23 Закону №2232-ХІІ та підпункту "ж" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ. Так, відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Щодо порядку проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період, то він визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009.

Згідно з пунктом 2 Положення №1115/2009 визначено, що громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі в добровільному порядку або за призовом.

Відповідно до пункту 3 Положення №1115/2009 передбачено, що у добровільному порядку в Держприкордонслужбі громадяни проходять: військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. Із громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт.

Пунктом 17 Положення №1115/2009 передбачено, що з громадянином, який вступає на військову службу, укладається контракт - письмова угода, укладена відповідно до вимог, визначених цим Положенням, між громадянином і державою, від імені якої виступає уповноважений орган Держприкордонслужби, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Згідно з пунктом 26 Положення №1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

З матеріалів справи слідує, що позивач проходить військову службу не на офіцерській посаді, сержанти - це частина сержантського та старшинського складу, яка здійснює повсякденну діяльність підрозділу та реалізує накази офіцерів, з 19.10.2024 на підставі контракту від 19.10.2024, укладеному на строк 1 рік по 18.10.2025 (а.с.11-12).

Згідно з пунктом 3 Контракту (а.с.10-11) останній є строковим та укладений відповідно до строків, встановлених законодавством за погодженням сторін на один рік з 19.10.2024 по 18.10.2025.

Відповідно до пункту 4 Контракту встановлено, що зміни та доповнення вносяться тільки за згодою сторін у письмовій формі та не можуть суперечити законодавству. Контракт може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи органу Державної прикордонної служби України або громадянина України в порядку та на підставах, Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

Пунктом 6 Контракту визначено, що під час вирішення питань, які безпосередньо не обумовлені цим Контрактом, сторони керуються вимогами законодавства, що регулює порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі.

01.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його в запас з військової служби відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ (а.с. 17).

Відповідач, відмовляючи у звільненні позивача, у відзиві на позовну заяву, зокрема зазначає, що право на звільнення з військової служби з підстави, передбаченої підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України №2232-ХІІ, є обмеженим у період дії особливого стану. Зокрема, відповідач посилається на абзац п`ятий пункту 2.12 розділу II Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170, відповідно до якого в особливий період контракт про проходження військової служби може бути припинений (розірваний), а військовослужбовець звільнений з військової служби лише за рішенням командування у випадках, визначених законом, проте з урахуванням обмежень, встановлених на період мобілізації та воєнного стану. При цьому вказується, що у період з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації звільнення можливе лише з підстав, передбачених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, за винятком окремих підпунктів, зокрема «г», «д», «ж», а також випадків наявності у військовослужбовця інвалідності, якщо він не висловив бажання продовжувати військову службу.

Таким чином, на думку відповідача, законодавством встановлено тимчасове обмеження права на звільнення з підстави, на яку посилається позивач, у зв`язку з дією особливого періоду.

Однак, суд зазначає, що у даному випадку закінчення строку контракту позивача відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. У зв`язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління обов`язок забезпечити його реалізацію.

Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені у цій справі обставини, суд приходить до висновку, що позивач станом на 01.08.2025 мав право на звільнення зі служби за підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він і реалізував, звернувшись до командування НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України з відповідним рапортом, а тому дії відповідача про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби є протиправними.

Окрім того, у даному випадку відповідачем не доведено, що позивачем надавалась згода чи бажання укласти новий контракт з метою продовження військової служби, будь-яких документів, які підтверджують вжиття відповідачем заходів узгодження з позивачем внесення змін та доповнень до контракту, а також досягнення між сторонами відповідної згоди на продовження дії контракту чи укладення нового, що засвідчується підписами сторін контракту, матеріали справи не містять.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Також суд керується частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, рішенням суду у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Суд розуміє, що питання мобілізації, призову на військову службу та проходження військової службу є надзвичайно важливими та чутливими темами в умовах введеного на території України воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів.

Проте, зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, які відбулися в спірних правовідносинах.

Обираючи такий спосіб захисту прав позивача, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 5 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Отже, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб`єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.

Таким чином, зважаючи на встановлену вище протиправність оскаржуваних дій, суд приходить до висновку задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач не довів правомірності своїх дій, а тому взаємопов`язані позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправними дії щодо неприйняття рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ) у зв`язку із закінченням строку дії контракту; зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт та прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Судом встановлено, що згідно із платіжною інструкцією від 30.08.2025 позивач сплатив судовий збір в розмірі 1211,20 грн (а.с. 5), тоді як сплаті підлягав судовий збір в сумі 968,96грн (1211,20 грн х 0,8, оскільки позов було подано до суду в електронній формі через систему «Електронний суд», що передбачає застосування коефіцієнту для пониження відповідного розміру ставки судового збору).

Питання про повернення судового збору, надміру сплаченого за подання даного адміністративного у розмірі 242,24 грн, може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд задовольняє позов частково, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в сумі 968,96 грн.

Керуючись статтями 243-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо неприйняття рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Зобов`язати НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) повторно розглянути рапорт та прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із закінченням строку дії контракту

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач: НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 )

Суддя О. О. Андрусенко