Рішення від 16 квітня 2026 р. у справі №140/9003/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року ЛуцькСправа № 140/9003/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати за період з 08 червня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошових допомог на оздоровлення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти; зобов`язання здійснити перерахунок та виплату за період з 08 червня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошових допомог на оздоровлення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року (2481 грн) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року (2684 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова №704), з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі – Порядок №44);

визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати не в повному обсязі грошового забезпечення за останньою посадою тимчасового виконання обов`язків командира 2 взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 за період з лютого 2024 по травень 2025 (включно) під час перебування у відрядженні до Військової частини НОМЕР_2 ; зобов`язання нарахувати та виплати з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44 в повному обсязі грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням – «старший лейтенант», надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія) за останньою посадою тимчасового виконання обов`язків командира 2 взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 за період з лютого 2024 по травень 2025 (включно) під час перебування у відрядженні до Військової частини НОМЕР_2 .

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 у період з 08 червня 2022 року по 13 травня 2025 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . При цьому йому з порушенням норм законодавства було нараховане та виплачене грошове забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Між тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – Постанова №103), яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Тому з дня набрання вказаним судовим рішенням законної сили діє редакція пункту 4 Постанови №704 до зазначених змін, й відповідач мав нараховувати та виплачувати грошове забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом 1 січня календарного року виплати, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Також ОСОБА_1 вказав, що на виконання окремого доручення Головнокомандувача Збройних Сил України від 01 червня 2023 року №40850/С він вибув у відрядження з Військової частини НОМЕР_1 та у період з 06 червня 2023 року по 29 листопада 2023 року перебував у відрядженні в Центральному управлінні інформаційних проєктів Апарату Головнокомандувача ЗСУ, а в подальшому, у період з 30 листопада 2023 року до 10 травня 2025 року – у відряджені у Військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30 грудня 2023 року №380 позивача було допущено до тимчасового виконання обов`язків тимчасово вакантної посади командира 2 взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 ; 03 травня 2025 року наказом начальника Генерального штабу ЗС України №444 його призначено на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частини НОМЕР_2 ) та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13 травня 2025 року №145 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

На переконання позивача Військовою частиною НОМЕР_1 у період з лютого 2024 року по травень 2025 року виплата грошового забезпечення протиправно здійснювалась не в повному обсязі. Покликаючись на приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Міністерством оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі – Порядок №260), зазначив, що період його перебування у відрядженні не зараховуються до строку тимчасового виконання обов`язків за посадою командира 2 взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 , а тому обмеження 6-місячним строком не закінчилось після спливу 6-ти календарних місяців з моменту видачі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 30 грудня 2023 №380. ОСОБА_1 вважає, що грошове забезпечення за посадою командира 2 взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 , яке повинно було виплачуватись в тому числі за період з лютого 2024 року по 13 травня 2025 року має включати такі складові: посадовий оклад, оклад за військовим званням – «старший лейтенант», надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби- премія.

Виплата грошового забезпечення в меншому, ніж належить, розмірі призвела до порушення прав, з метою захисту яких позивач просив позов задовольнити, зобов`язавши відповідача при виплаті донарахованого грошового забезпечення одночасно компенсувати суми податку з доходів фізичних осіб.

З наведених підстав просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.65-72) позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні, покликаючись на відсутність підстав для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Щодо нарахування та виплати грошового забезпечення не в повному обсязі за період з лютого 2024 по травень 2025 року вказав, що командуванням Військової частини НОМЕР_1 з метою забезпечення безперервності виплати грошового забезпечення в повному розмірі старшому лейтенанту ОСОБА_1 було прийнято рішення про допуск військовослужбовця до тимчасового виконання обов`язків за вакантними посадами, а саме: з 30 червня 2023 року – за вакантною посадою командира 3 взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 , а з 30 грудня 2023 року – за вакантною посадою командира 2 взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 . У зв`язку із тим, що строки тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою не можуть перевищувати шести місяців, Військова частина НОМЕР_1 не мала законних підстав для подальшої виплати грошового забезпечення у повному розмірі. Також відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Не є спірною та обставина, що позивач ОСОБА_1 у період з 08 червня 2022 року по 13 травня 2025 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

З витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06 червня 2023 року №167 слідує, що старший лейтенант ОСОБА_1 , командир 1 зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї, вибув до Центрального управління інформаційних проєктів Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, з метою виконання службових завдань з 07 червня 2023 року (а.с.34).

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 30 червня 2023 року №191 згідно директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 09 травня 2023 року №Д-321/48/дск, директиви командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 10 травня 2023 року №Д-36дск, старшого лейтенанта ОСОБА_1 допущено до тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою командира 3 взводу охорони роти охорони (а.с.34 зворот).

Згідно з пунктом 15 наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 03 липня 2023 року №608, командира зенітного ракетного взводу зенітної ракетної батареї НОМЕР_3 окремої артилерійської бригади старшого лейтенанта ОСОБА_1 призначено на посаду командира зенітного ракетного взводу механізованого батальйону НОМЕР_4 окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 08 грудня 2023 року №1098, пункт 15 наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 03 липня 2023 року №608, було скасовано як нереалізований (а.с.35- 35 зворот).

Як вбачається з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 30 грудня 2023 року №380 (а.с.36) старшого лейтенанта ОСОБА_1 допущено до тимчасового виконання обов`язків тимчасово вакантної посади командира 2 взводу охорони роти охорони.

У період з 30 листопада 2023 року до 10 травня 2025 року відповідно до окремого доручення Головнокомандувача Збройних Сил України від 01 червня 2023 року №40850/С позивач перебував у відряджені у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується листом Військової частини НОМЕР_2 від 04 червня 2025 року №2076/2816 (а.с. 22).

03 травня 2025 року наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України №444 старшого лейтенанта ОСОБА_1 призначено на посаду інженера відділу інженерів Центру розробки технологічних рішень, а наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 13 травня 2025 року №145 позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 13 травня 2025 року (а.с.23-24).

Відповідно до довідки про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від 01 червня 2025 року №1913 у період з лютого 2024 року по травень 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 було здійснено виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 в таких розмірах: лютий 2024 року – 0,00 грн, березень 2024 року – 0,00 гривень, квітень 2024 – 0,00 грн, травень 2024 року – 0,00 грн, червень 2024 року – 0,0 грн, липень 2024 року – 1500,00 грн, серпень 2024 року – 1630,20 грн, вересень 2024 року – 1630,20 грн, жовтень 2024 року – 1630,20 грн, листопад 2024 року – 1564,50 грн, грудень 2024 року – 1626,00 грн, січень 2025 року – 1626,00 грн, лютий 2025 року –1500 грн, березень 2025 року – 1500 грн, квітень 2025 року – 1500 грн, травень 2025 року – 10937,62 грн (а.с.25).

Позивач, вважаючи порушеним право на належний розмір грошового забезпечення, звернувся до суду із даним позовом.

При вирішенні спору по суті суд зазначає про таке.

Передусім щодо тверджень відповідача про пропуск строку звернення до суду із вказаним позовом, то суд зазначає, що спір щодо виплати належного грошового забезпечення є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 статті 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон №2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).»

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Судова палата, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати виснувала, що: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») (пп. 65.1 - 65.2 п. 65 постанови).

Оскільки позивача було звільнено з військової служби 13 травня 2025 року, а позовну заяву подано 12 серпня 2025 року, суд констатує, що звернення відбулося в межах встановленого законом тримісячного строку. Таким чином, процесуальні строки позивачем не порушені.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, систему їх соціального та правового захисту.

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (пункт 4 статті 9 Закону №2011-XII).

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704, якою, серед іншого, затвердив тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (згідно з додатком 1). У додатку 14 до Постанови №704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно з пунктом 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пункт 4 Постанови №704 в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24 лютого 2018 року), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено у такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Також пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) згідно з пунктом 6 Постанови №103 розрахункову величину для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яким був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), замінено на іншу - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі.

Між тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.

З 29 січня 2020 року (з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з пунктом 6 Постанови №103.

Такий висновок відповідає правовій позиції, наведеній у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21, від 05 червня 2024 року у справі №420/18318/23 у подібних правовідносинах, пов`язаних із застосуванням пункту 4 Постанови №704 (у редакції, яка діяла з 29 січня 2020 року) при нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу.

Необхідно зазначити, що пунктом 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.

Положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, до 01 січня 2020 року не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Однак закони про Державний бюджет України на 2020 – 2023 роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, не містять.

У постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд виснував, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, відображена також у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21 за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020 рік).

У постановах від 25 квітня 2024 року у справі №240/16735/21, від 05 червня 2024 року у справі №420/18318/23 (щодо обчислення та виплати грошового забезпечення у 2020 - 2022 роках) Верховний Суд від зазначених вище висновків не відступав.

Відповідачем не заперечується, що у спірному періоді (з 08 червня 2022 року по 20 травня 2023 року) грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачувалося з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані згідно з Постановою №704 виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року, – 1762,00 грн.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня – 2481,00 грн, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 01 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб – 2684,00 грн.

Наведене дозволяє дійти висновку, що при визначенні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року як розрахункову величину, що призвело до виплати грошового забезпечення у спірний період у меншому розмірі, ніж належить.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначений “Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам”, затверджений наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260 (далі – Порядок №260).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №260 посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ оклади за військовими званнями виплачуються в розмірах, визначених у додатку 14 до постанови №704.

Отже, за приписами Порядку №260 посадовий оклад та оклад за військовим званням є розрахунковою величиною для виплати надбавок, доплат, винагород та премії, а також інших додаткових та одноразових видів грошового забезпечення.

З урахуванням наведеного, взаємопов`язані позовні вимоги в цій частині необхідно задовольнити у спосіб визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу з 08 червня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, та зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 08 червня 2022 року по 20 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо виплати грошового забезпечення не в повному обсязі за період з 01 лютого 2024 року по 13 травня 2025 року під час перебування позивача у відрядженні до Військової частини НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю (пункт 8 розділу І Положення №260).

За приписами пункту 9 розділу І Положення №260 виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток.

Судом встановлено, що на виконання окремого доручення Головнокомандувача Збройних Сил України від 01 червня 2023 року №40850/С ОСОБА_1 вибув у відрядження з Військової частини НОМЕР_1 , про що свідчить витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06 червня 2023 року №167. У період з 30 листопада 2023 року до 10 травня 2025 року відповідно до окремого доручення Головнокомандувача Збройних Сил України від 01 червня 2023 року №40850/С позивач перебував у відряджені у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується листом Військової частини НОМЕР_2 від 04 червня 2025 року №2076/2816.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 30 грудня 2023 року №380 старшого лейтенанта ОСОБА_1 допущено до тимчасового виконання обов`язків тимчасово вакантної посади командира 2 взводу охорони роти охорони.

Наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 03 травня 2025 року №444 позивача призначено на посаду інженера у Військову частину НОМЕР_2 , а наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 13 травня 2025 року №145 його виключено зі списків особового складу.

Разом з тим судом встановлено, що у період з лютого 2024 року по 13 травня 2025 року грошове забезпечення позивачу Військовою частиною НОМЕР_1 або не виплачувалось, або виплачувалось частково у розмірах, що не відповідають встановленим нормам.

Суд зазначає, що аналіз наведених вище норм Порядку №260 дає підстави для висновку, що грошове забезпечення виплачується військовослужбовцям за місцем перебування на фінансовому забезпеченні. При цьому, у разі направлення військовослужбовця у відрядження за ним зберігається право на отримання грошового забезпечення за всіма встановленими складовими, зокрема посадовим окладом, окладом за військовим званням, надбавками та іншими додатковими видами грошового забезпечення. Факт перебування у відрядженні не є підставою для припинення виплати грошового забезпечення.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів того, що позивача було переведено на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_2 у встановленому порядку.

Водночас Військова частина НОМЕР_1 , у якій позивач перебував на обліку та зі списків особового складу якої його виключено лише 13 травня 2025 року, не здійснювала належної виплати грошового забезпечення.

Таким чином, склалась ситуація, за якої жоден із суб`єктів владних повноважень не забезпечив реалізацію гарантованого державою права позивача на грошове забезпечення.

ОСОБА_1 було допущено до тимчасового виконання обов`язків тимчасово вакантної посади командира 2 взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30 грудня 2023 року №380. Отже, з 30 грудня 2023 року до 13 травня 2025 року (день виключення із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ) йому повинно було виплачуватись в повному обсязі грошове забезпечення за посадою командира 2 взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 .

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається приписи розділу XXVI Порядку №260, відповідно до яких строк тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою не може перевищувати шести місяців, та зазначає, що після спливу зазначеного строку відсутні правові підстави для виплати грошового забезпечення у повному обсязі.

Оцінюючи вказані доводи, суд виходить з такого.

Положення розділу XXVI Порядку №260 регулюють питання виплати грошового забезпечення у разі тимчасового виконання військовослужбовцем обов`язків за іншою посадою.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 розділу XXVI Порядку №260 військовослужбовцям, які допущені в установленому порядку до тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою, безперервно виконували обов`язки за цією посадою 30 календарних днів і більше, грошове забезпечення виплачується з урахуванням посадового окладу, встановленого для цієї вакантної посади, строком не більше ніж шість місяців.

Згідно з пунктом 2 розділу XXVI вказаного Порядку строк тимчасового безперервного виконання обов`язків за посадою обчислюється: із дня, з якого військовослужбовець (крім військовослужбовців строкової військової служби) став (приступив) до тимчасового виконання обов`язків за посадою, і до дня звільнення з посади включно або до дня призначення на цю посаду; із дня, з якого на військовослужбовця строкової військової служби покладено тимчасове виконання обов`язків за посадою, і до дня його увільнення з посади включно або до дня призначення на посаду.

До цього строку не зараховуються періоди перебування військовослужбовця у відпустці, відрядженні (якщо воно не пов`язане з виконанням обов`язків за посадою, що тимчасово виконується, про що зазначається в наказі командира військової частини про відправлення військовослужбовця у відрядження), на навчанні, лікуванні або у відпустці для лікування у зв`язку із хворобою.

Отже, враховуючи, що матеріали справи підтверджують перебування позивача у відрядженні, яке не було пов`язане з виконанням обов`язків за посадою командира 2 взводу охорони, суд приходить до висновку, що зазначений період перериває перебіг безперервного строку тимчасового виконання обов`язків. Відтак, термін тимчасового виконання обов`язків за вказаною посадою не може вважатися таким, що сплинув автоматично через шість календарних місяців після видання наказу від 30 грудня 2023 року №380, оскільки фактичний час виконання обов`язків підлягає обчисленню за вирахуванням періодів відсутності позивача у зв`язку з відрядженням.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що доводи відповідача є безпідставними та не спростовують встановленого факту протиправної невиплати грошового забезпечення.

Невиплата грошового забезпечення позивачу за період з 01 лютого 2024 року по 13 травня 2025 року є протиправною, а позивач має право на отримання грошового забезпечення у повному обсязі за вказаний період.

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, виплачується грошова компенсація.

За приписами пунктів 4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі №380/813/22 зазначав, що аналіз пунктів 2, 3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Таким чином, виплата спірного грошового забезпечення має бути здійснена позивачу з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

Відтак позов підлягає задоволенню повністю.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_6 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнитиповністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 08 червня 2022 року по 20 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 08 червня 2022 року по 20 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 не в повному обсязі грошового забезпечення за посадою тимчасового виконання обов`язків командира 2 взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 за період з 01 лютого 2024 року по 13 травня 2025 року (включно) під час перебування у відрядженні до Військової частини НОМЕР_2 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за посадою тимчасового виконання обов`язків командира 2 взводу охорони роти охорони Військової частини НОМЕР_1 за період з 01 лютого 2024 року по 13 травня 2025 року (включно) під час перебування у відрядженні до Військової частини НОМЕР_2 , з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. Л. Шепелюк