Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №464/209/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/209/26 Головуючий у 1 інстанції: Сабара Л.В.

Провадження № 33/811/433/26 Доповідач в 2-й інстанції: Урдюк Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Урдюк Т.М., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, – ОСОБА_1 , захисника Заремби О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу захисника Заремби О.О. в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на постанову судді Сихівського районного суду м. Львова про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП,

в с т а н о в и в :

вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 665 (шістсот шість п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок судового збору.

Згідно з постановою судді, ОСОБА_1 25.12.2025 о 19.45 год. на вул. Зелена, 385 у м. Львові, керуючи транспортним засобом марки «Mercedes E250», р.н. НОМЕР_1 , наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожніми знаками та дорожньою розміткою, на якому перебувала пішохід ОСОБА_2 , не зупинився, щоб дати змогу останній завершити перехід проїзної частини, внаслідок чого допустив на неї наїзд, завдавши транспортному засобу механічних пошкоджень з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху.

Не погоджуючись із рішенням судді суду першої інстанції, адвокат Заремба О.О. подав апеляційну скаргу, у якій просить постанову судді Сихівського районного суду м.Львова від 16 лютого 2026 року скасувати, закрити провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

В обгрунтування апеляційних вимог покликаєтся на те, що ОСОБА_3 поставлено у провину порушеня п.18.1 ПДР, внаслідок чого відбувся наїзд на потерпілу ОСОБА_2 . Разом з тим, диспозиція ст. 124 КУпАП передбачає відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Матеріали справи не містять даних про заподіяння пошкодження транспортних засобів, вантажу потерпілої, автомобільних доріг, вулиць залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна потерпілої, відтак склад правопорушення, яке передбачене ст. 124 КУпАП у даному випадку відсутній.

Також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 працює в ТОВ «Бетонікс» з 2019 року використовує транспортний засіб у службовій діяльності до даного ДТП у грудні 2025 року порушення ПДР не допускав. Одразу після ДТП надав потерпілій допомогу, супроводжував до медичного закладі, відшкодував завдані збикти.

На утриманні ОСОБА_1 перебуває мати, яка потребує постійного спостереження у лікаря, до якого її супроводжує ОСОБА_1 власним транспортним засобом.

Вважає, що застосоване до ОСОБА_1 адміністративне стягення є надто суворим.

ОСОБА_1 , захисник Заремба О.О. апеляційну скаргу підтримали, просили задоволити.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Всупереч тверджень апеляційної скарги ці вимоги закону суддею першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 були дотримані, а висновок судді про доведеність винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі та постанові судді, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними по справі доказами у їх сукупності, які були досліджені в судовому засіданні та наведені у постанові.

Зокрема, такий висновок ґрунтується на даних, що зафіксовані в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№ 561217 від 07 січня 2026 року (а.с. 1), згідно з яким ОСОБА_1 25.12.2025 о 19.45 год. на вул. Зелена, 385 у м. Львові, керуючи транспортним засобом марки «Mercedes E250», р.н. НОМЕР_1 , наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожніми знаками та дорожньою розміткою, на якому перебувала пішохід ОСОБА_2 , не зупинився, щоб дати змогу останній завершити перехід проїзної частини, внаслідок чого допустив на неї наїзд, завдавши транспортному засобу механічних пошкоджень з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху.

Згідно з протоколом огляду місця дорожньо-транспонтої пригоди(а.с. (7-12), схеми місця ДТП та фото з місця ДТП (а.с. 14-16), вбачається, що внаслідок ДТП, яка сталася 25.12.2025 о 19:45 год по вул. Зеленій, 385 у м. Львові транспортний засіб марки «Mercedes E250», р.н. НОМЕР_1 , отримав пошкодження лобового скла, потертість на капоті.

Також у матеріалах справи наявний рапорт старшого слідчого ВРЗ СТ ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області Чемериса Р. від 26.12.2025 згідно з яким 25.12.2025 близько 19:45 год. по вул. Зеленій, 385 відбулось ДТП (наїзд на пішохода) за участю автомобіля «Mercedes E250», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітнього пішохода ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку доставлено до лікарні. Згідно з виписки лікарні «ОХМАДИТ» м. Львова вбачається, що у пішохода ОСОБА_2 під час медичного огляду було встановлено діагноз: забій попереково-крижового віділу хребта. Відповідно до наказу МОЗ №6 від 17.01.1996 року «Про судово-медичне визначення ступення тяжкості тілесних ушкоджень», діагностовані тілесні ушкодження в ОСОБА_2 відносяться до легкого ступення тяжкості (а.с 22).

Доводи захисника про те, що ОСОБА_3 поставлено у провину порушення п.18.1 ПДР, внаслідок чого відбувся наїзд на потерпілу ОСОБА_2 , що не є складом правопорушення, передбаченого ст. 124 КупАП, апеляційни суд вважає безпідставним.

Диспозиція ст. 124 КУпАП передбачає відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Наїзд на пішохода згідно з п. 18.1 ПДР (ненадання переваги) зазвичай кваліфікується за ст. 124 КУпАП (якщо немає потерпілих із середніми/тяжкими тілесними ушкодженнями), оскільки це порушення правил, що спричинило пошкодження іншого майна (пішохода або його речей).

Наїзд на пішохода навіть якщо пішохід отримав лише легкі тілесні ушкодження або відбувся переляком - класифікується як "шкода іншому майну/здоров`ю" у контексті ДТП, що підпадає під адміністративну відповідальність.

Якщо наїзд спричинив середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження, як наслідок підлягає кваліфікації за ст. 286 КК України, а не нормами КУпАП.

Відтак, порушення п. 18.1 ПДР (не надання переваги пішоходу) є складом правопорушення за ст. 124 КУпАП, якщо це призвело до ДТП.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, суддя суду першої інстанції правильно виходив із того, що його вина у вчиненні вказаного в постанові правопорушення доведена, оскільки підтверджується наявними у цій справі доказами.

Також, розглядаючи адміністративну справу та приймаючи рішення про накладення адміністративного стягнення, суддя суду першої інстанції в повній мірі врахував особу правопорушника, характер вчиненого правопорушення та ступінь її вини.

Перевіряючи доводи про справедливість призначеного стягнення, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до вимог ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.

Так, санкцією ст. 124 КУпАП передбачено стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

Відповідно до ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Разом з тим, суть накладення стягнення полягає саме в тому, що особа, яка вчинила правопорушення обмежується в своїх правах та свободах, що безумовно не може не позначитись на якості її життя.

Апеляційний суд вважає, що суддею першої інстанції при призначенні адміністративного стягнення на ОСОБА_1 в повному обсязі були дотримані вимоги закону, оскільки застосоване щодо нього стягнення повністю відповідає санкції статті вчиненого правопорушення.

При накладенні адміністративного стягнення на ОСОБА_1 суд першої інстанції відповідно до вимог ст.ст. 23, 33 КУпАП врахував характер i ступінь суспільної небезпеки вчиненого адміністративного правопорушення та особу правопорушника.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене адміністративне правопорушення, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним порушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює небезпеку, як для самого водія, так і для інших учасників дорожнього руху.

Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.

При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки стягнення, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.

Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.

Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст. 23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.

Суд першої інстанції, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, призначив ОСОБА_1 справедливе стягнення, яке відповідає вимогам закону.

Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст. 23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу адвоката Заремби О.О. залишити без задоволення, а постанову судді - без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Постанову судді Сихівського районного суду м. Львова від 16 лютого 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано виним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП залишити без змін, апеляційну скаргу захисника Заремби О.О. – без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Урдюк Т.М.