Постанова від 16 квітня 2026 р. у справі №463/10814/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/10814/25 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л.

Провадження № 22-ц/811/3981/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Хоцяновича О.В.,

з участю: представника заявника ОСОБА_1 –

ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, ОСОБА_3 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей,

встановив:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою, в якій просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним, як батьком, дітей: доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заявленої вимоги покликався на те, що 28.02.2022 року він був призваний до лав Збройних Сил України і направлений для проходження військової служби, однак, як батько, він самостійно виховує двох дітей, тому має намір звільнитися з військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відтак, у нього виникла необхідність підтвердити факт самостійного виховання ним дітей, віком до 18 років.

Зазначав, що законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту самостійного виховання дітей, ніж звернення до суду в порядку окремого провадження.

Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за заявником певного соціально-правового статусу – батька, який самостійно виховує дітей, і можливістю, у зв`язку з цим, звільнитися з військової служби.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2025 року відмовлено у відкритті провадження.

Ухвалу суду оскаржив заявник ОСОБА_1 , просив її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на те, що в заяві було чітко викладено, що він, як батько, самостійно виховує двох неповнолітніх дітей, відтак, має підставу для звільнення з військової служби відповідно до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», тому у нього виникла необхідність підтвердити факт самостійного виховання двох дітей, віком до 18 років.

Наголошує, що законом (матеріальним правом) безальтернативно визначено, що факт самостійного виховання та утримання дітей встановлюється рішенням суду.

Вважає, що висновки суду першої інстанції вказують на необізнаність суду з діючим законодавством, зокрема, з положеннями ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», де прямо зазначено, що саме судом вирішуються питання про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Додає, що суд не зазначив, з яких підстав не взяв до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02 квітня 2025 року (справа №127/3622/24, провадження №61-12634св24), відповідно до якої, в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Верховний Суд у вказаній справі, яка є повністю аналогічною даній справі, зазначив, що такі факти розглядаються судом в порядку окремого провадження.

В судове засідання апеляційного суду 07.04.2026 року інші учасники справи, окрім сторони заявника, не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи проведено апеляційним судом у їх відсутності.

Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 17.04.2026 року о 12:00.

Заслухавши пояснення сторони заявника в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої цієї статті, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку, передбачений у статті 315 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.315 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року

у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зроблено висновок,

що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення,

зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Судом встановлено, що предметом розгляду у даній справі є заява про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.

Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ОСОБА_1 певного соціально-правового статусу – батька, який самостійно виховує та утримує дітей: доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заявник посилався на підпункт «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у редакції, чинній на момент подання заяви – 05.11.2025 року), відповідно до якого, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як самостійне виховання дитини (дітей) віком до 18 років.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України відповідно до статті 65 Конституції України, статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», статті 17 Закону України «Про оборону України».

24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом рф, який триває.

24 лютого 2022 року Указом Президента України №69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Водночас, статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.

Статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання військовослужбовцем дитини (дітей) віком до 18 років.

Згідно підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у редакції, чинній на час звернення до суду зі заявою – 05.11.2025 року), під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.

Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі №127/3622/24 наголошує, що диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

В умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та інше.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, покликався на те, що такі обставини, як проживання дітей разом із батьком, їх виховання та утримання, не можуть кваліфікуватися як юридичні факти в розумінні статті 315 ЦПК України, оскільки пов`язані з виконанням батьками своїх обов`язків, визначених положеннями СК України. Суд наголошував, що в даній справі вбачається спір про право, відтак, даний факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання про позбавлення матері батьківських прав.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки вони суперечать нормі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції, чинній на момент вирішення судом питання щодо відкриття провадження у справі), яка передбачає, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які, зокрема, самостійно виховують та утримують дітей віком до 18 років за рішенням суду.

Окрім того, на стадії відкриття провадження, без установлення всіх обставин, які мають значення для справи, у суду не було достатніх підстав для висновку про наявність спору про право.

Отже, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, які регулюють вирішення даного питання, тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.6, 379 ч.1 п.4, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 17 квітня 2026 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич