Постанова від 19 квітня 2026 р. у справі №450/2222/20 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/2222/20 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І.

Провадження № 22-ц/811/3281/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Підлужного В.І.

з участю: ОСОБА_1 ,

приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 серпня 2025 року,-

ВСТАНОВИВ:

в липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Любові Володимирівни .

В обґрунтування скарги зазначає, що 23.06.2025 року звернулася із заявою про відвід приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. у виконавчому провадженні №77990457, а 30.06.2025 року отримала постанову про відмову у відводі приватного виконавця, яку вона вважає незаконною та необґрунтованою. Зазначає, що під час розгляду заяви про відвід приватним виконавцем не було дотримано вимог ст. ст. 6, 129 Конституції України та Закону України «Про виконавче провадження» щодо забезпечення законності, неупередженості, справедливості та верховенства права. Доводи, викладені у заяві про відвід, зокрема щодо порушення виконавцем основоположних принципів виконавчого провадження, були підтверджені належними доказами, однак не отримали жодної правової оцінки у постанові про відмову у відводі. Приватний виконавець, відмовляючи у задоволенні заяви про відвід, посилаючись на ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження», не врахувала, що перелік підстав для відводу не є вичерпним та підлягає оцінці з урахуванням загальних засад виконавчого провадження, визначених цим Законом. На переконання заявниці розгляд заяви свідчить про однобічний та формальний її розгляд, необ`єктивність приватного виконавця проявляється не лише у прийнятті оскаржуваної постанови, а й у всіх виконавчих діях у межах виконавчого провадження, зокрема у відкритті виконавчого провадження від 06.05.2025 року, що, на її думку, унеможливило реалізацію її права на здійснення виконавчих дій у відповідності до ст. ст. 2-5, 19 Закону України «Про виконавче провадження». У зв`язку з наведеним просить скасувати постанову про відвід у виконавчому провадженні №77990457; визнати дії приватного виконавця Ільчишин Л. В. неправомірними; зобов`язати приватного виконавця Ільчишин Л. В. усунути порушення та поновити її права в спосіб повернення виконавчого листа стягувачу ФОП ОСОБА_2 з одночасним вчиненням усіх необхідних процесуальних дій, що пов`язані з поверненням виконавчого листа.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 серпня 2025 рокувідмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Ільчишин Любові Володимирівни щодо вчинення виконавчих дій, а саме щодо скасування постанови про відвід у виконавчому провадженні ВП № 77990457, визнання дії приватного виконавця Ільчишин Любові Володимирівни неправомірними, зобов`язання приватного виконавця Ільчишин Любов Володимирівну усунути порушення, поновлення права ОСОБА_1 в спосіб повернення виконавчого листа стягувачу ФОП ОСОБА_2 з одночасним вчиненням усіх процесуальних дій, що пов`язані із поверненням виконавчого листа у цивільній справі № 450/2222/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця Ільчишин Любові Володимирівни витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою внаслідок неповноти та неправильності встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок не правильного дослідження та оцінки з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що в оскаржуваній нею ухвалі суду не зазначено обставин, на які вона посилалася у заявах про відвід судді Мельничук І.І. від 29 липня 2025 року, 31 липня 2025 року, 04 серпня 2025 року та 15 серпня 2025 року. У зазначених заявах були наведені та належним чином обґрунтовані доводи щодо нелегітимності складу суду, а також надані відповідні докази, які судом не спростовані та не отримали належної правової оцінки. Крім того, ухвала суду від 04 серпня 2025 року не містить інформації щодо розгляду відводів, заявлених 29 та 31 липня 2025 року, що свідчить про неповноту судового розгляду та порушення вимог процесуального закону. Ухвали суду від 29 липня та 31 липня 2025 року постановлені без підтвердження законності автоматизованого розподілу справи від 02 липня 2025 року судді Мельничук І.І. Згідно з довідкою, що міститься в матеріалах справи, суддя перебувала у щорічній відпустці з 16 червня 2025 року до 27 липня 2025 року. За таких обставин у неї виникають обґрунтовані сумніви щодо дотримання вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду, передбачених статтею 14 ЦПК України. Суд першої інстанції також неповно з`ясував обставини справи, належним чином не дослідив надані заявницею докази, на які вона посилалася у скарзі, та дійшов помилкового висновку про відмову у її задоволенні. Суд не врахував характер правовідносин, що виникли між ОСОБА_1 та ПрАТ «УПСК» на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/9858762 від 06 травня 2016 року, який діяв до 06 травня 2017 року. Постанова Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 травня 2017 року про визнання ОСОБА_1 винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення не є належною правовою підставою для покладення на неї обов`язку сплати штрафу у спірних правовідносинах. На момент виникнення відповідних правовідносин (24 травня 2025 року) договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності вже припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку (06 травня 2017 року), а отже правові підстави для застосування відповідальності в межах зазначеного договору були відсутні.

З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати дії приватного виконавця Ільчишин Л.В. протиправними та зобов`язати приватного виконавця поновити порушене право ОСОБА_1 в спосіб повернення виконавчого листа неналежному стягувачу ФОП ОСОБА_2 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вважаючи ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 серпня 2025 року незаконною, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі покликається на те, що подана нею скарга на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. передана 02 липня 2025 року судді Мельничук І.І. з порушенням автоматизованого розподілу справи, оскільки суддя з 16 червня 2025 року до 27 липня 2025 року перебувала у щорічній відпустці, скарга неправомірно з порушенням порядку автоматизованого розподілу справи передана для розгляду саме судді Мельничук І.І., оскільки нею ухвалювалося судове рішення, з приводу виконання якого призваним виконавцем вчиняються виконавчі дії.

Відповідно до пункту 2.3.39.10 Положення про автоматизовану систему документообігу суду (із змінами, внесеними згідно з рішенням Ради суддів України від 26.03.2025 року №15, погодженими наказом ДСА України від 31.03.2025 року №119) передача судової справи раніше визначеному судді, судді – доповідачу проводиться щодо: заяви та клопотання з процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень, поданих до суду, що розглядав справу.

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) врегульовано у розділі У1 ЦПК України.

Матеріалами справи підтверджується, що скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Любові Володимирівни зареєстрована у Пустомитівському районному суді Львівської області 02 липня 2025 року.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 02 липня 2025 року скаргу ОСОБА_1 передано раніше визначеному складу суду, головуючому - судді Мельничук І.І., оскільки як вбачається з матеріалів, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 липня 2020 року, визначено склад суду, а саме суддю Мельничук І.І. для розгляду справи за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу.

Тобто, скаргу передано раніше визначеному судді без автоматизованого розподілу справи між суддями.

Зі змісту скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. вбачається, що скаржник не погоджується з виконавчими діями приватного виконавця, вчиненими щодо примусового виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15.04.2021 року.

Тобто, ОСОБА_1 подала скаргу на дії приватного виконавця, порядок розгляду якої визначено розділом У11 ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», а не заяву чи клопотання з питань, пов`язаних з виконанням рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15.04.2021 року.

А відтак, враховуючи пункт 2.3.39.10 Положення про автоматизовану систему документообігу суду (із змінами, внесеними згідно з рішенням Ради суддів України від 26.03.2025 року №15, погодженими наказом ДСА України від 31.03.2025 року №119), колегія суддів вважає, що скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В., не могла передаватися раніше визначеному складу суду без автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Разом з тим, як підтверджується матеріалами справи, а саме, протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду (судді Мельничук І.І.), для розгляду скарги ОСОБА_1 було визначено суддю без автоматизованого розподілу справи, з врахуванням того, що суддя Мельничук І.І. розглядала по суті та ухвалювала судове рішення у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу, з приводу виконання якого подана скарга. .

Колегія суддів вважає, що скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. слід було передати для проведення автоматизованого розподілу між суддями Пустомитівського районного суду Львівської області.

Передача скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця раніше визначеному складу суду без проведення автоматизованого розподілу справи між суддями Пустомитівського районного суду Львівської області, свідчить про те, що скаргу розглянуто неповноважним складом суду.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підствою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

А відтак, постановлена Пустомитівським районним судом Львівської області ухвала від 27 серпня 2025 року підлягає скасуванню з постановленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.С.

Відмовляючи у задоволенні скарги на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В., суд першої інстанції виходив з відсутності передбачених частиною 4 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» обставин, за яких виконавець зобов`язаний заявити про самовідвід або задовольнити заявлений йому відвід; з відсутності передбачених статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для повернення виконавчого документу стягувачу. Відмову в задоволенні скарги суд мотивував і тим, що дії приватного виконавця вчинені у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», та дійшов висновку про безпідставність тверджень скаржника про вчинення приватним виконавцем протиправних чи незаконних дій щодо боржника у виконавчому провадженні ОСОБА_1 .

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лишена підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 1 та 2 статті 18 ЦПК України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ,організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 02.06.2016 № 1404-VIII) та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з положеннями статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Стаття 447 ЦПК України передбачає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Тобто гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних чи приватних виконавців.

Згідно з частиною 1 статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 15.04.2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15.04.2022 року, задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу; стягнуто з відповідача на користь позивача завданні збитки в порядку регресу у розмірі 4799,10 гривень, а також 840,80 гривень сплаченого судового збору.

Вищезгадані судові рішення в касаційному порядку не оскаржувалась, а відтак є чинними та підлягають обов`язковому виконанню.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановлено, що 10.06.2021 року Пустомитівським районним судом Львівської області видано виконавчий лист, з якого вбачається, що стягувачем за цим виконавчим листом є ФОП ОСОБА_2 , боржником ОСОБА_1 .

05.05.2025 року на адресу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. надійшла заява про відкриття виконавчого провадження та оригінал виконавчого листа № 450/2222/20, виданого 10.06.2021 року Пустомитівським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 завданих збитків в порядку регресу у розмірі 4799,10 грн. та 840,80 грн. судового збору.

На підставі вказаної заяви та виконавчого листа приватним виконавцем Ільчишин Л.В. 06.05.2025 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №77990457, яку скеровано сторонам виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 23 червня 2025 року подала заяву про відвід приватного виконавця Ільчишин Л.В., підставою відводу зазначила незаконність постанови про відкриття виконавчого провадження, вважаючи, що заява стягувача про відкриття виконавчого провадження є недійсною, оскільки така не містить його належного електронного підпису, що не дає змогу однозначно встановити його особу.

27 червня 2025 року приватним виконавцем винесено постанову про відвід у виконавчому провадженні, якою відмовлено у відводі приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. з посиланням на статтю 23, частину 4 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення обставин, передбачених частиною четвертою статті 5 цього Закону, виконавець зобов`язаний заявити самовідвід та повідомити про це стягувача. З тих самих підстав відвід виконавцю може бути заявлений стягувачем, боржником або їхніми представниками. Відвід має бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і може бути заявлений у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.

Згідно частини 4 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний

виконавець, приватний виконавець (далі - виконавець) не може виконувати рішення,

якщо:

1) боржником або стягувачем є сам виконавець, близькі йому особи (особи, які разом

проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки з виконавцем (у тому числі особи, які разом проживають, але не перебувають у шлюбі), а також незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням виконавця), пов`язані з ним особи.

Пов`язаними особами у розумінні цього Закону є юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або результати їхньої діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв:

виконавець безпосередньо та/або опосередковано (через пов`язаних осіб) володіє корпоративними правами юридичної особи, яка є стороною виконавчого провадження, чи спільно з юридичною та/або фізичною особою, яка є стороною виконавчого провадження, володіє корпоративними правами будь-якої юридичної особи;

виконавець має право та/або повноваження призначати (обирати) одноособовий

виконавчий орган або колегіальний склад виконавчого органу/склад наглядової ради

зазначених юридичних осіб.

Пряма або опосередкована участь держави в юридичних особах не є підставою для

визнання таких юридичних осіб пов`язаними;

2) боржником або стягувачем є особа, яка перебуває у трудових відносинах з таким

виконавцем;

3) виконавець, близька йому особа або особа, яка перебуває з виконавцем у трудових

відносинах, має реальний або потенційний конфлікт інтересів;

4) сума стягнення за виконавчим документом з урахуванням сум за виконавчими

документами, що вже перебувають на виконанні у приватного виконавця, перевищує

мінімальний розмір страхової суми за договором страхування відповідальності такого

приватного виконавця.

Частина 3 статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що питання про відвід приватному виконавцю, який не заявив самовідвід, вирішується самим приватним виконавцем у строк до п`яти робочих днів після надходження заяви про відвід. У випадку самовідводу приватного виконавця він зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу або передати його за згодою стягувача іншому приватному виконавцю чи відповідному органу державної виконавчої служби. Постанова приватного виконавця про самовідвід або про відмову у відводі може бути оскаржена стягувачем, боржником або їхніми представниками до суду.

Тобто, з врахуванням положень ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» питання про відвід приватному виконавцю має вирішувати приватний виконавець, постанова приватного виконавця про відмову у відводі може бути оскаржена стягувачем, боржником або їхніми представниками до суду.

Даючи оцінку зазначеним ОСОБА_1 підставам для відводу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В., колегія суддів вважає, що зазначена ОСОБА_1 підстава для відводу приватного виконавця, як відсутність електронного підпису на заяві про відкриття виконавчого провадження, не стосуються особи приватного виконавця, не свідчать про його упередженість, конфлікт інтересів чи іншу зацікавленість у результатах виконавчого провадження.

Встановлено, що стягувач не подавав заяву про відкриття виконавчого провадження в електронній формі, тому твердження скаржниці про відсутність електронного підпису на такій заяві та неможливість ідентифікації особи заявника колегія суддів вважає безпідставними.

Враховуючи передбачені Законом України «Про виконавче провадження» підстави для відводу виконавця, колегія суддів вважає відсутніми підстави, що передбачені частиною четвертою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» та які могли б бути підставою для його відводу приватного виконавця Ільчишин Л.В. у даному виконавчому провадженні.

Колегія суддів вважає безпідставними вимоги скарги ОСОБА_1 про зобов`язання приватного виконавця Ільчишин Л.В. усунути допущені, на її думку, порушення та поновити її права шляхом повернення виконавчого листа стягувачу — ФОП ОСОБА_2 , враховуючи таке.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України визначено, що обов`язковість судових рішень належить до основних засад судочинства. Отже, виконання судового рішення є не правом, а обов`язком, який підлягає реалізації в порядку та спосіб, встановлені законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється на засадах верховенства права, законності, обов`язковості виконання рішень, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності. Частина перша статті 5 цього Закону передбачає, що примусове виконання судових рішень покладається на органи державної виконавчої служби, а у визначених законом випадках — на приватних виконавців, правовий статус і порядок діяльності яких визначено спеціальним законом.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати всіх передбачених законом заходів для примусового виконання рішень, здійснюючи виконавчі дії своєчасно, ефективно, неупереджено та в повному обсязі. При цьому стаття 3 Закону встановлює, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих документів, зокрема судових наказів та виконавчих листів.

Частина перша статті 12 Закону визначає загальний трирічний строк пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання, за винятком окремих категорій документів, для яких законом передбачено скорочені строки.

Водночас частина п`ята статті 26 Закону покладає на виконавця обов`язок не пізніше наступного робочого дня після надходження виконавчого документа винести постанову про відкриття виконавчого провадження та повідомити боржника про його обов`язки і відповідальність.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який згодом неодноразово продовжувався та діє на теперішній час. Законом України від 15 березня 2022 року № 2129-IX розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 10-2, яким передбачено, що на період дії воєнного стану строки, визначені цим Законом, перериваються та встановлюються заново з дня припинення або скасування воєнного стану.

Таким чином, законодавець встановив спеціальне правило для обчислення процесуальних строків у виконавчому провадженні на період воєнного стану, яке має пріоритет у застосуванні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2024 року у справі № 274/1067/18, в якій зазначено, що якщо кінцева дата строку пред`явлення виконавчого документа припадає на період дії воєнного стану, такий строк переривається відповідно до положень пункту 10-2 розділу XIII Закону.

З виконавчого листа № 465/3843/19 вбачається, що строк пред`явлення його до виконання був визначений до 18 травня 2024 року, і оскільки останній день для пред`явлення виконавчого листа до виконання припав на період дії воєнного стану, строк пред`явлення цього виконавчого документа відповідно до пункту 10-2 розділу XIII Закону перервався та підлягає обчисленню заново з дня припинення або скасування воєнного стан, відтак на момент повторного пред`явлення виконавчого листа строк пред`явлення його до виконання не сплив.

Крім того, 02 квітня 2025 року виконавчий лист було повернуто стягувачу без виконання на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження», не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 12 цього Закону пред`явлення виконавчого документа до виконання перериває строк його пред`явлення, а у разі повернення документа стягувачу новий строк обчислюється з дня його повернення.

А відтак, повернення виконавчого документа 02.04.2025 року спричинило переривання строку та початок нового трирічного строку пред`явлення — з дня його повернення.

Тобто, стягувач повторно пред`явив виконавчий лист до виконання приватному виконавцю Ільчишин Л.В. у межах трирічного строку, передбаченого частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням його переривання, а відтак колегія суддів вважає, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання не пропущено, і що у приватного виконавця були відсутні правові підстави для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання з підстав пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Частина 3 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання:

1) якщо на момент подачі стягувачем заяви про примусове виконання рішення кількість виконавчих документів за рішеннями про стягнення періодичних платежів, заробітної плати, заборгованості фізичних осіб з оплати житлово-комунальних послуг, поновлення на роботі перевищує 20 відсотків загальної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні у приватного виконавця;

2) в інших випадках, передбачених законом.

При поверненні виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією частиною, приватний виконавець зобов`язаний письмово зазначити підстави повернення, право стягувача оскаржити рішення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а також право стягувача подати виконавчий документ на виконання іншого приватного виконавця або до органу державної виконавчої служби.

Частина 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:

1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;

2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;

4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;

5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);

6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;

7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;

8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;

9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;

10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";

11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Враховуючи вищенаведене, з огляду на передбачені Законом України «Про виконавче провадження» підстави для повернення виконавчого листа, колегія суддів вважає, що у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. були відсутні підстави для повернення стягувачу ФОП – ОСОБА_2 виконавчого листа № 450/2222/20, виданого 10.06.2021 року Пустомитівським районним судом Львівської області, що підтверджує законність дій приватного виконавця, і спростовує доводи апелянта в цій частині.

Колегія суддів враховує те, що матеріалами справи підтверджується, що постанова про відкриття виконавчого провадження №77990457 з виконання виконавчого листа №450/2222/20, виданого Пустомитівським районним судом Львівської області 10.06.2021 року, винесена приватним виконавцем 06 травня 2025 року, ОСОБА_1 не оскаржувалася.

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 , всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували протиправність чи незаконність дій приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. при виконанні рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 квітня 2021 року, що набрало законної сили та підлягало обов`язковому виконанню.

Наявність рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 квітня 2021 року, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2022 року, яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь ФОП ОСОБА_2 завдані збитки в порядку регресу у розмірі 4799.10 грн., спростовує доводи ОСОБА_1 про відсутність будь – яких правовідносин між нею та ФОП ОСОБА_2 .

Колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про те, що розглядаючи скаргу на дії приватного виконавця Ільчишин Л.В., слід взяти до уваги неправильність та необґрунтованість висновків суду першої інстанції при розгляді позову ФОП ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу, оскільки розглядаючи скаргу на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В., суд не вправі давати оцінку фактичним обставинам справи, встановленим рішенням суду, що набрало законної сили, з метою примусового виконання якого приватним виконавцем вчиняються виконавчі дії.

А відтак, колегія суддів вважає скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. безпідставною та необгрунтованою, а тому відмовляє в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Любові Володимирівни.

Оскаржуючи ухвалу суду, ОСОБА_1 посилається на те, що суд безпідставно не задовольнив подані нею неодноразово заяви про відвід судді, які вона обґрунтовувала порушенням порядку автоматизованого розподілу справи та процесуальними діями судді щодо розгляду заяви про відвід.

З матеріалів справи вбачається, що заяву про відвід судді Мельничук І.І. скаржник ОСОБА_1 подавала 29 липня 2025 року мотивуючи тим, що Пустомитівський районний суд здійснив втручання в Єдину судову інформаційно – комунікаційну систему, порушено порядок визначення судді у відповідності до статті 33 ЦПК України.

В подальшому, 31 липня 2025 року скаржник ОСОБА_1 повторно подала заяву про відвід судді – головуючої Мельничук І.І. мотивуючи тим, що суддею не вчинено процесуальних дій у вирішенні заяви про відвід, поданої нею 29 липня 2025 року, з підстав, що викликають у неї сумнів в неупередженості та об`єктивності судді, не вчинення нею процесуальних дій.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області у складі головуючої – судді Мельничук І.І. від 04 серпня 2025 року заяви ОСОБА_1 від 29.07.2025 року та 31.07.2025 року про відвід головуючої – судді Мельничук І.І. на підставі статей 33, 40 ЦПК України, з врахуванням того, що заяви про відвід надійшли до суду більш ніж за три робочі дні до судового засідання, передано для визначення судді для розгляду заяв про відвід.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області у складі головуючої – судді Добош Н.Б. від 11 серпня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Мельничук І.І. від 29.07.2025 року та від 31.07.2025 року у справі №450/2222/20 при розгляді матеріалів скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Ільчишин Любов Володимирівни щодо вчинення виконавчих дій – відмовлено.

Наведене свідчить про розгляд судом першої інстанції заяв ОСОБА_1 від 29.07.2025 року та від 31.07.2025 року про відвід головуючого – судді Мельничук І.І. вирішені у встановленому законом порядку, оскільки відповідно до частини 3 статті 40 ЦПК України заяви про відвід судді від розгляду справи, які надійшли до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 серпня 2025 року у складі головуючої - судді Мельничук І.І. розглянуто заяву ОСОБА_1 від 25 серпня 2025 року про відвід, і в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого – судді Мельничук від 25.08.2025 року у справі №450/2222/20 при розгляді матеріалів скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Ільчишин Любов Володимирівни щодо вчинення виконавчих дій – відмовлено.

Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом не розглядалися та не вирішувались її заяви про відвід судді Мельничук І.І. від розгляду скарги на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В.

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про те, що скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. розглянута неповноважним складом суду, то відмова в задоволенні заяв ОСОБА_1 про відвід судді Мельничук І.І. від розгляду скарги ОСОБА_1 є помилковою.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

В обґрунтування розміру понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 5 000 грн. до матеріалів справи надано копії наступних документів: договору про надання правової допомоги № 27 від 30.07.2025 року; акта прийому-передачі наданих правничих послуг на підставі договору про надання правової допомоги № 27 від 30.07.2025 року; рахунку № 1 за правничі послуги , що надані на підставі договору про надання правової допомоги № 27 від 30.07.2025 року; ордер на надання правничої допомоги адвокатом Репаком В. В. – приватному виконавцю виконавчого округу Львівської області Ільчишин Любові Володимирівні серії ВС № 1388304 від 30.07.2025 року.

З матеріалів справи вбачається, що 30 липня 2025 року між Адвокатським бюро «Віталія Репака» та приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В.укладено договір про надання правової допомоги № 27.

Відповідно до п.1.1. цього договору клієнт доручив, а адвокатське бюро прийняло на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу клієнту в будь-яких цивільних,

кримінальних, господарських та адміністративних справах.

Згідно із п.1.2. договору про надання правової допомоги адвокатське бюро

призначило адвоката Репака Віталія Валерійовича для надання правової допомоги клієнту.

Відповідно до п. 3.1. договору клієнт зобов`язався оплачувати послуги по наданню правової допомоги.

Пунктами п. 4.1- 4.5. цього договору визначений розрахунок вартості послуг за надання професійної правничої допомоги та порядок оплати таких послуг.

З копії акта прийому-передачі наданих правничих послуг на підставі договору про надання правової допомоги № 27 від 30.07.2025 року, вбачається, що сторони склали даний акт про наступне: Адвокатське боро надало, а Клієнт отримав станом на 31.07.2025 року правову допомогу, що передбачена п. 1.1., 4.3 Договору про надання правової допомоги № 27 від 30.07.2025 року (надалі - договір), у справі № 450/2222/20 за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Любові Володимирівни щодо вчинення виконавчих дій, а саме: - аналіз, вивчення документів, консультація клієнта, підготовка, складання та подання до Пустомитівського районного суду Львівської області заперечення на скаргу у справі № 450/2222/20 - 5 (п?ять) годин, що становить до оплати - 5 000, 00 грн., відповідно до п. 2 Акта, розмір гонорару по договору згідно рахунку № 1 від 31.07.2025 року складає 5 000, 00 грн.

Відповідно до рахунку № 1 за правничі послуги , що надані на підставі договору про надання правової допомоги № 27 від 30.07.2025 року, при визначенні розміру оплати на правову допомогу Алвокатське бюро керується п.4.3 договору, відповідно до якого вартість години роботи Адвокатського бюро, Адвоката, що призначений Адвокатським бюро для надання правової допомоги кліснту за цим договором, складає 1 000, 00 грн. за 1 (одну) годину роботи; загальний розмір гонорару за надання клієнту правової допомоги згідно рахунку № 1 складає 5 000, 00 грн.

12 грудня 2025 року представник приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. - Репак В.В. подав до Львівського апеляційного суду заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, понесених при апеляційному розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції та просив стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. 5000.00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно із актом прийому-передачі наданих правничих послуг від 11 грудня 2025 року вбачається, що підготовка, складання та подання до Львівського апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27.08.2025 року становить 5000.00 грн.

Відповідно до розрахунку № 4 від 10.12.2025 року за правничі послуги, що надані на підставі договору про надання правової допомоги №27 від 30 липня 2025 року, загальний розмір гонорару за надання клієнту правової допомоги становить 500.00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу заявником подано договір про надання правової допомоги № 27 від 30.07.2025 року; акт прийому-передачі наданих правничих послуг на підставі договору про надання правової допомоги № 27 від 11 грудня 2025 року; рахунок № 4 за правничі послуги , що надані на підставі договору про надання правової допомоги № 27 від 30.07.2025 року; ордер на надання правничої допомоги адвокатом Репаком В. В. – приватному виконавцю виконавчого округу Львівської області Ільчишин Любові Володимирівні серії ВС № 1388304 від 30.07.2025 року.

Отже, розмір гонорару адвоката Репака В.В. за надання послуг з правничої допомоги приватному виконавцю виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. в суді апеляційної інстанції згідно поданих документів становить 5000.00 грн.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок скаржника має бути встановлено, що його скарга не підлягає задоволенню, такі витрати заявника були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з врахуванням того, чи виник у заявника обов`язок зі сплати таких витрат та чи та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18.

Колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в суді першої в розмірі 5000.00 грн. та в суді апеляційної інстанції також у розмірі 5000 грн. не відповідають критеріям їх виправданості, розумності їх розміру та співмірності зі складністю справи, є завищеними та такими, що становитимуть для ОСОБА_1 надмірний тягар.

Враховуючи вищенаведене, оцінюючи необхідність надання правничої допомоги приватному виконавцю виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. з урахуванням того, що приватний виконавець має вищу юридичну освіту, стягнення витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі є неспівмірним зі складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг в суді першої та апеляційної інстанцій, витраченим ним часом на надання таких послуг, такими, що не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, розмір гонорару, визначений приватним виконавцем Ільчишин Л.В. та її представником, є завищеним щодо ОСОБА_1 , їх стягнення становитиме для неї надмірний тягар, що суперечить принципу розподілу таких витрат, а тому розмір судових витрат на професійну правничу допомогу слід зменшити та стягнути із ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції в розмірі по 2000.00 грн. в кожній з судових інстанцій, що відповідає критеріям виправданості, розумності та справедливості, та не становитиме для ОСОБА_1 надмірний тягар.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 серпня 2025 року – скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенніскарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Ільчишин Любові Володимирівни щодо вчинення виконавчих дій, а саме, скасування постанови про відвід у виконавчому провадженні ВП № 77990457, визнання дій приватного виконавця Ільчишин Любові Володимирівни неправомірними, зобов`язання приватного виконавця Ільчишин Любов Володимирівну усунути порушення, поновлення права ОСОБА_1 в спосіб повернення виконавчого листа стягувачу ФОП ОСОБА_2 з одночасним вчиненням усіх процесуальних дій, що пов`язані із поверненням виконавчого листа – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції в розмірі по 2000.00 грн. в кожній з судових інстанцій.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді – члена колегії суддів повна постанова складена 20 квітня 2026 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк