Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №463/4354/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/4354/25 Головуючий у 1 інстанції: Білоус Ю.Б.

Провадження № 22-ц/811/3570/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Хоцяновича О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до релігійної організації «Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів», релігійної організації «Львівське обласне об`єднання церков євангельських християн-баптистів», третя особа - секретаріат уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про визнання бездіяльності протиправною,

встановив:

12.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність релігійної організації «Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів» в межах розгляду його звернення від 13.04.2025 року та зобов`язати розглянути звернення з дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян»; визнати протиправною бездіяльність релігійної організації «Львівське обласне об`єднання церков євангельських християн-баптистів» в межах розгляду його звернення від 13.04.2025 року та зобов`язати розглянути звернення з дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян»; винести окрему ухвалу суду та зобов`язати третю особу - секретаріат уповноваженого Верховної Ради України з прав людини притягнути до відповідальності обох відповідальних осіб відповідачів до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.212-3 КУпАП, за фактом незаконної відмови у прийнятті та розгляді звернення, іншого порушення Закону України «Про звернення громадян».

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2025 року у відкритті провадження в даній справі відмовлено.

Роз`яснено позивачу право звернутись із зазначеними вимогами в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалу суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , просив її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про належність даної справи до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини між позивачем та відповідачами виникли у зв`язку з ненаданням відповідачами, які є релігійними організаціями, відповіді на звернення.

Наголошує, що предметом спору в даній справі є визнання протиправною бездіяльності відповідачів, яка пов`язана з ненаданням відповіді відповідно до Закону України «Про звернення громадян», при цьому, відповідачі як релігійні організації, не виконують державних функцій і не є суб`єктами владних повноважень в розумінні статті 4 КАС України.

Звертає увагу, що дана справа взагалі не підпадає під ознаки публічно-правового спору, як це зазначено в оскаржуваній ухвалі, оскільки відповідно до змісту статті 4 КАС України, публічно-правовим спором, зокрема, є спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Додає, що з огляду на те, що релігійні організації в Україні відокремлені від держави, відповідачі не можуть виконувати публічно-владні управлінські функції.

Враховуючи зазначене, вважає, що спір у межах даної справи має цивільно-правовий характер, а тому суд першої інстанції неправомірно постановив оскаржувану ухвалу, чим порушив його право на справедливий суд.

В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.247, ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи проведено апеляційним судом у відсутності учасників справи без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 24.03.2026 року, є дата складення повного судового рішення - 02.04.2026 року.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини не мають цивільно-правового характеру і даний спір виник не із приватно-правових відносин.

З такими висновками колегія суддів не погоджується.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 13.04.2025 року скерував на адресу електронної пошти «office@ecbua.info» та «info@ehb.lviv.ua» релігійної організації «Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів» та релігійної організації «Львівське обласне об`єднання церков євангельських християн-баптистів» заяву на підставі Закону України «Про звернення громадян».

У заяві ОСОБА_1 просив відповідачів надати копію затвердженого графіку прийому на 2025 рік всіх посадових осіб юридичної особи, призначити йому особистий прийом за місцем його проживання: 555 Smith Rd, Lisle, Illinois, USA, 60532, та повідомити про можливість проведення такого у режимі відеоконференції або у телефонному режимі. Також просив надати діючі контактні центри, які діють у межах юридичних осіб, графіки їх роботи та всю інформацію для реалізації права на усне звернення.

Відповіді на подане звернення він не отримав.

Через ненадання позивачу відповіді, останній звернувся за захистом до Личаківського районного суду м. Львова в порядку цивільного судочинства з даним позовом.

Частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною другою статті 34 Конституції України визначено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Таке право реалізується, зокрема, в порядку спеціальних нормативних актів, наприклад, Законів України «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про захист прав споживачів», «Про житлово-комунальні послуги» та інших.

Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі №911/2764/13, провадження №12-235гс18; від 30 червня 2020 року у справі №235/445/18, провадження №14-66цс20).

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Предметом оскарження і звернення до релігійної організації «Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів», релігійної організації «Львівське обласне об`єднання церков євангельських християн-баптистів» у цій справі є направлена в порядку статті 3 Закону України «Про звернення громадян» заява, в якій серед іншого позивач просив надати йому копії статутів юридичних осіб.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про звернення громадян», звернення може бути усним чи письмовим.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (частина 1 статті 7 Закону України «Про звернення громадян»).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23 січня 2019 у справі №800/416/17 звертає увагу, що реалізація права на звернення має наслідком виникнення кореспондуючого обов`язку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів його розглянути і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до пунктів 3, 10 абзацу першого частини другої статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За правилами ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, а також з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Ознаками справи адміністративної юрисдикції є особливий суб`єктний склад публічно-правового спору, участь суб`єкта владних повноважень, суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Колегія суддів встановила, що релігійна організація «Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів» (ел. пошта office@ecbua.info, адреса: м. Київ, вул. Льва Толстого, 3Б, ЄДРПОУ 14357313) та релігійна організація «Львівське обласне об`єднання церков євангельських християн-баптистів» (ел. пошта info@ehb.lviv.ua, адреса: м. Львів, вул. Зелена, 11б, 79005, ЄДРПОУ 20817157) є релігійними організаціями, тобто не є суб`єктами владних повноважень.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійної організації», в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України. Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

Релігійні організації не виконують державних функцій.

Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об`єднаннями засоби масової інформації.

Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.

Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.

Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями). На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється (стаття 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійної організації»).

Стаття 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійної організації» встановлює, що релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

В даному випадку, відповідачі не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, вони не є суб`єктами владних повноважень, які виконують державні функції, та предметом спору не є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не в порядку цивільного.

Колегія суддів звертає увагу, що цей спір має цивільно-правовий характер.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в даній справі, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.6, 379 ч.1 п.4, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 15 травня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухваленняя, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 02 квітня 2026 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич