Постанова від 16 квітня 2026 р. у справі №335/9506/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 17.04.2026 Справа № 335/9506/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/9506/25 Головуючий у 1-й інстанції: Макаров В.О.

Провадження № 22-ц/807/749/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Подліянової Г.С.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 08 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Вельможко А.І., звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_1 є спадкоємицею першої черги за законом після смерті її батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Остренко А.В. 15.05.2025 року позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом у спадковій справі № 13/2025, яке зареєстроване в реєстрі за № 261, на 1/2 частку, яка складається з недоотриманої пенсії, що знаходиться в Головному управлінні Пенсійного фонду України Запорізької області.

19.02.2025 року позивач звернулася до відповідача з заявою про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, а також із заявою надати їй довідку про розмір пенсії ОСОБА_2 помісячно за період з 01.04.2022 року по 31.10.2024 року.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 23.05.2025 № 8657-8900/В-02/8-0800/25 у наданні запитуваної інформації відмовлено.

Зазначає, що відповідачем було виплачено лише 11 960 грн.

У зв`язку з чим, позивач 26.06.2025 року звернулася із заявою до відповідача з проханням виправити помилку.

Листом від 10.07.2025 року № 11764-11478/В-0800/25 відповідач повідомив, що виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.05.2023 року у зв`язку із тривалою неоплатою, також зазначив, що нарахована та недоодержана пенсія ОСОБА_2 була виплачена позивачу на рахунок в червні поточного року на підставі заяви та доданих до неї документів від 19.05.2025 року.

Тому спірною є сума недоотриманої частини спадщини позивача в розмірі 37 680 грн., на яку вона має право.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на її користь в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_2 недоотриману суму пенсії у розмірі 37 680,00 гривень та судові витрати.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 08 січня 2026 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , недоотриману суму пенсії у розмірі 27 720 гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в сумі 968 гривень 98 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень 00 копійок.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Литвинець Ю.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області посилається на те, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фону України в Запорізькій області та отримував пенсію.

Виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.05.2023 у зв`язку з тривалою неоплатою, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058. В подальшому, звернень від ОСОБА_2 до органів Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії не надходило. Пенсія з 01.05.2023 по день смерті ОСОБА_2 не нараховувалась.

На запит приватного нотаріуса щодо суми недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), відповідачем було надано лист, де зазначено, що сума недоотриманої пенсії складає 75 360,00 грн., розмір виплати може бути зменшено в залежності від дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України особи, яка має право на отримання даної виплати згідно свідоцтва про право на спадщину. Інформацію надано до набрання законної сили Постанови № 299, тому суму було зазначено з місяця неотримання пенсії до місяця смерті ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_2 з моменту припинення нарахування пенсії по день смерті не звертався до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат, розмір недоотриманої пенсії, враховуючи вимоги пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058, Постанови № 299 за період з 01.07.2022 по 01.05.2023 становить 11 960,00 грн., недоотримана пенсія за період з 01.05.2023 по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відсутня, оскільки за вказаний період вона не нараховувалась.

Звертає увагу, що недоодержана пенсія, що залишилася після смерті ОСОБА_2 у розмірі 11 960,00 грн., була нарахована та виплачена на банківський рахунок позивача.

Стосовно відшкодування витрат на правову допомогу вказує, що позивач не має право на стягнення правничої допомоги. Так, враховуючи предмет спору, а також те, що дана справа є справою незначної складності, яка не потребує від адвоката значного об`єму наданих послуг, відповідач вважає визначену вартість послуг адвоката у сумі 7000,00 грн такою, що є неспівмірною зі складністю даної справи, а, отже, такі витрати не підлягають задоволенню. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому дані документи надаються суду для огляду в оригіналі та копія додається до матеріалів справи. Позивачем документально не підтверджено допомогу, а саме, не надані в оригіналі документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги та Журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів. Таким чином, рішення суду щодо відшкодування відповідачем витрат на правову допомогу документально не підтверджено, що є підставою для його скасування.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступнихпідстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач після смерті батька прийняла спадщину та отримала свідоцтво на спадщину, до складу якої належить неотримана при житті спадкодавця пенсія, отже, за позивачем необхідно визнати право власності на спадщину, яке не визнається відповідачем. Суд першої інстанції врахував, що 1/2 частка недоотриманої пенсії після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить 37 680 грн., відповідачем на банківський рахунок ОСОБА_1 09.06.2025 року вже було виплачено частину недоотриманої пенсії у розмірі 11 960 грн., тому залишок недоотриманої частини пенсійних виплат, належних позивачу, становить 25 720 грн., які слід стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 .

В цій частині апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За частиною 1статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

За змістом ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу.

В силу ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

За положеннями ст. 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.

У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст вказаних норм узгоджується із положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 року, де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер у м. Горлівка, село Никитівський Донецької області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого 11.02.2025 Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_2 є його донька ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_3 .

Після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , 07.03.2025 спадкоємець першої черги ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Остренко А.В. із заявою про прийняття спадщини і видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.

21.03.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області нотаріусу на її запит щодо недоотриманих грошових виплат ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , було повідомлено, що не отримана пенсія за період з 01.07.2022 по 31.10.2024 складає 75 360,00 грн.

15.05.2025 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Остренко А.В. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та його дружина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з: недоотриманої пенсії, що знаходиться в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка належала спадкодавцю на підставі довідки № 70 від 21.02.2025, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області 21.03.2025, 0800-0402-8/27590. Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку указаного майна видано ОСОБА_1 . Свідоцтво про право на спадщину на іншу 1/2 частку указаного майна ще не видано.

Судом першої інстанції також встановлено та не оспорюється сторонами, що ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду в Запорізькій області та отримував пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Виплата пенсії ОСОБА_2 не проводилась з 01.05.2023 у зв`язку з тривалою неоплатою.

09.06.2025 року відповідачем на банківський рахунок позивача було виплачено недоотриману пенсію після смерті ОСОБА_2 у розмірі 11 960,00 грн.

Представник відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зазначав, що пенсія ОСОБА_2 з 01.05.2023 по дату його смерті не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки пенсіонер не звертався до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який, приймаючи до уваги положення ст. 1227 ЦК України, вважав, що спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та виплату пенсії незалежно від того, чи звертався пенсіонер до територіальних органів Пенсійного фонду України за поновленням виплати пенсії, а тому позивач як спадкоємець померлого відповідно до положень ст. 1227 ЦК України має право на отримання пенсії в порядку спадкування за законом, оскільки згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. Оскільки встановлено, що позивач після смерті батька прийняла спадщину та отримала свідоцтво на спадщину, до складу якої належить неотримана при житті спадкодавця пенсія, то за позивачем необхідно визнати право власності на спадщину, яке не визнається відповідачем, згідно до положень ст. 392 ЦК України. Встановивши, що 1/2 частка недоотриманої пенсії після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 становить 37 680 грн., а відповідачем на банківський рахунок ОСОБА_1 09.06.2025 року вже було виплачено частину недоотриманої пенсії у розмірі 11 960 грн., то залишок недоотриманої частини пенсійних виплат, належних позивачу становить 25 720 грн., вказану суму слід стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 .

Встановленими обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для стягнення недоотриманої суми пенсії у порядку спадкування. За своїм змістом вказані доводи зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Докази та обставини, на які посилається представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, то слід зазначити наступне.

Суд першої інстанції виходив із того, що оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, які підтверджують понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн., а також беручи до уваги, що відповідачем до суду не подавалося відповідного клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу та не доведено неспівмірність таких витрат, як це визначено частинами 5, 6 статті 137 ЦПК України, як під час подання відзиву на позовну заяву, так і під розгляду справи по суті, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7 000,00 грн., адже ці витрати є обґрунтованими та їх стягнення не суперечить принципу розподілу судових витрат та є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог.

Проте, погодитися з такими висновками суду в повній мірі не можна з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 31.07.2025 між адвокатом Вельможко А.І., що діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 881 від 30.05.2011, з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з іншої сторони, було укладено Договір № 353/2025 про надання правничої допомоги.

Відповідно до п.п. 1.1. п. 1 вказаного Договору предметом договору є те, що Адвокат приймає на себе обов`язки надати правничу допомогу Клієнту у зв`язку з його зверненням до суду з позовною заявою про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом.

Згідно п. 4.1 Договору, сума оплати правничої допомоги за позовною заявою Клієнта про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом становить 8 000,00 грн. за такий обсяг: консультація, збір документів, складання та направлення адвокатського запиту (за необхідності), правнича допомога під час розгляду справи в суді першої інстанції, у тому числі, складання та направлення позовної заяви, отримання копії судового рішення, виконавчих листів у справі та направлення їх на виконання.

Відповідно до опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України від 08.01.2026, станом на 08.01.2026 за договором про надання правничої допомоги від 31.07.2025 № 353/2025 адвокатом виконано такий обсяг робіт (надано послуг з правничої допомоги): консультація, сканування документів; складання та направлення до суду позовної заяви ОСОБА_1 про стягнення суми недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом, складання та направлення заяви про витребування доказів; участь у судовому засіданні 08.12.2025.

Згідно чеку № 0_lg_0jNxIQ від 31.07.2025, ОСОБА_1 здійснено оплату на рахунок адвоката Вельможко А.І. (ФОП) згідно договору про надання правничої допомоги № 353/2025 від 31.07.2025 в сумі 7 000,00 грн.

Кожен має право на професійну правничу допомогу (частина перша статті 59 Конституції України).

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Одним із принципів цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, зокрема у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас процесуальне законодавство передбачає критерії, які потрібно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі. Так, за змістом частин першої та третьої статті 133 і частини другої статті 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат, які розподіляють між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи.

Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких відносять зокрема, витрати на професійну правничу допомогу покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частина четверта цієї статті передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною четвертою цієї статті Кодексу визначено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) обґрунтованість, 4) розумність і співмірність їх розміру відповідно до ціни позову, а також з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи, а також значення справи для сторін.

Принцип змагальності під час вирішення цього питання знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

Водночас у частинах третій - п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Наведені висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Саме такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.

Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Реалізація судом цього права в кожному конкретному випадку залежить від встановлених обставин справи, а також інших чинників.

Зокрема внаслідок доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Подібні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 08 березня 2023 року в справі № 755/7694/20.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) зазначив, що «…надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною…».

Колегія суддів зазначає, що сканування документів, направлення до суду позовної заяви, направлення заяви про витребування доказів є складовими складання позовної заяви та складання заяви про витребування доказів, та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги.

Отже, з урахуванням обґрунтувань стягнення витрат на професійну правничу допомогу та доданих документів, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, враховуючи часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, у стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити. Розмір понесених витрат на таку суму відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт.

Стосовно доводів скаржника, що у разі не надсилання іншій стороні доказів щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу суд відмовляє у їх стягненні, а позивачем відповідачу не були надіслані докази щодо розміру понесених витрат, колегія суддів зазначає, що згідно ч. 9 ст. 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Докази щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу були подані до суду ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Вельможко А.І., в електронній формі, отже, у суду не було підстав не брати до уваги вказані докази.

З огляду на вищенаведене, рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 08 січня 2026 року слід змінити, зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з ГУ ПФ України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 з 7 000 грн. до 3 000 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задовольнити частково.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 08 січня 2026 року у цій справі в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу змінити.

Зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 з 7 000 грн. до 3 000 (три тисячі) грн.

В іншій частині рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 08 січня 2026 року у цій справізалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 17 квітня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Г.С. Подліянова