Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №335/9520/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 08.04.2026 Справа № 335/9520/24

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 335/9520/24 Пр. № 22-ц/807/321/26Головуючий у 1-й інстанції: Романько О.О. Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Онищенка Е.А., Трофимової Д.А.

за участі секретаря Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 та ДЕРЖАВНОЇ ІПОТЕЧНОЇ УСТАНОВИ на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2025 року у справі за позовом ДЕРЖАВНОЇ ІПОТЕЧНОЇ УСТАНОВИ (надалі – ДІУ) до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення компенсаційних платежів та інфляційних втрат

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року ДІУ звернулась з вищезазначеним позовом до Орджогікідзевського районного суду м. Запоріжжя (т.с.1 а.с.2-6), в якому просив стягнути солідарно з відповідачів: ОСОБА_1 , як позичальника, та ОСОБА_4 , як поручителя, на її користь компенсаційні платежі, відповідно до ст.625 ЦК України в загальній сумі 504927,73 грн., з яких три відсотки річних 88227,88 грн.; інфляційні втрати 416699,85 грн.

В обґрунтування свого позову позивач зазнача, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Отже, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначав, що 12.02.2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» в особі філії «Запорізьке РУ» АТ Банк «Фінанси та кредит» (далі - Банк) та ОСОБА_1 (далі - позичальник/відповідач) укладено Кредитний договір № 9-358-028К (далі - кредитний договір), згідно з яким позичальнику надано кредит в сумі 607000,00 грн., з оплатою по процентній ставці 17,5 % процентів річних. Додатковою угодою №1 від 15.05.2008 року сторонами було змінено умови кредитування в частині збільшення процентної ставки до розміру 18,5% (вісімнадцять цілих п`ять десятих) строком повернення до 12.02.2023 року. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Банком, відповідачем-1 та ОСОБА_3 (далі - поручитель) було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель взяв на себе зобов`язання солідарно відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором. У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором Банк звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки. 31.08.2010 року заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя позов Банку до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки задоволено. Згідно даного заочного рішення, суд вирішив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 961531,00 грн., судового збору у розмірі 1700,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу від 19.09.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Вартановою О.С. за реєстр. №1814 в межах та в рахунок суми боргу шляхом продажу на публічних торгах за початковою ціною, розмір якої не буде менше розміру звичайних ринкових цін на момент продажу. Рішенням Апеляційного суду Запорозької області від 23.10.2013 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31.08.2010 року змінено. Доповнено резолютивну частину рішення зазначеним про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки допустити на погашення суми боргу за кредитним договором від 12.02.2008 року. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.07.2021 року було замінено стягувана у судовому рішенні за позовною заявою Банку до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки, яке доповнено рішенням апеляційного суду Запорізької області від 23.10.2013 року, з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Запорізьке РУ» АТ Банк «Фінанси та кредит» на Державну іпотечну установу. Станом на день звернення з цією позовною заявою, зобов`язання за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31.08.2010 року по справі № 2- 2770/2010 не виконані ні в добровільному, ні в примусовому порядку. У зв`язку з тим, що позовна заява направлена ДІУ до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя 20.08.2024 року, враховуючи обмеження останніми 3 роками, які передували подачі позову, заборгованість відповідачів відповідно до ст. 625 ЦК України за невиконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31.08.2010 року по справі № 2-2770/2010 за період з 23.07.2021 року (три роки до дати подачі позову) по 12.08.2024 року(дата подачі позову) становить - 504927,73грн., з яких: 88227,88 грн. - компенсаційні платежі (3% відсотки річних), 416699,85 грн. - інфляційні втрати. Підставою для нарахування заборгованості є, сума боргу в розмірі 961531,12 грн., яка визначена рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 31.08.2010 року по справі №2-2770/2010.

В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю суду першої інстанції Романько О.О. (т.с.1 а.с.22). Ухвалою суду першої інстанції (т.с.1 а.с.30) провадження у цій справі відкрито за правилами загального позовного провадження.

Відповідач ОСОБА_3 подав відзив суду першої інстанції на вищезазначену на позовну заяву позивача у цій справі, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог та врахувати, що порука припинена, оскільки позивач не пред`явив позовну вимогу до поручителя протягом 6 місяців з дня настання строку виконання кредитного зобов`язання, тобто протягом 6 місяців з 12.08.2008 року. Дата припинення поруки – 12.08.2008 року відповідачем вирахувана шляхом додавання 6 місяців до строку виконання кредитного зобов`язання – 12.02.2008 року. Тобто якщо до цієї дати позовна вимога пред`явлена не була, то порука припинилася на наступний день – 13.08.2008 року. Окремо зазначив про те, що він проходить військову службу та має тяжке поранення, у зв`язку з яким проходить лікування (т.с.1 а.с.48-50).

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника подав заяву про поновлення процесуального строку (т.с.1 а.с.103-104) та додаткові пояснення, які стосувалися заперечень того, що порука відповідача ОСОБА_3 припинилася. Вважав останнього належним відповідачем, оскільки позивач звернувся щодо компенсаційних платежів та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням рішення Апеляційного суду Запорізької області №22ц/778/4904/13р від 23.10.2013. Саме неналежне невиконання ОСОБА_1 грошових зобов`язань за кредитним договором є преюдиційним фактом, який повинен бути врахований судом при розгляді даної справи(т.с.1 а.с.111-113).

Позивач в особі представника подав відповідь на відзив відповідача ОСОБА_3 , (не погоджуються з посиланнями відповідача про припинення поруки. 06.12.2023 року позивач надіслав відповідачу-1, відповідачу-2 вимогу кредитора про добровільне виконання судового рішення вих.3933/32. Але, станом на день звернення ДІУ з позовною заявою, зобов`язання за рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 31.08.2010 по справі №2-2770/2010 не виконані ні в добровільному, ні в примусовому порядку (т.с.1 а.с.121-126)), та від відповідь на відзив (представник відповідача-1 не спростовує факт у відзиві на позовну заяву того, що ОСОБА_1 не виконав рішення Апеляційного суду Запорозької області №22- ц/778/4904/13 від 23.10.2013 року (т.с.1 а.с.154-158).

Відповідач ОСОБА_3 в особі представника подав відзив на позовну заяву (т.с.1 а.с.166-169) та письмові заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28.11.2023 у справі № 335/1237/15-ц заяву представника ДЕРЖАВНОІ ІПОТЕЧНОІ УСТАНОВИ Прищепчук І.Д. про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчих листів по цивільній справі №2-2770/10 від 06.05.2016 до виконання залишено без задоволення. Зазначена ухвала набрала законної сили 28.11.2023. Отже, позивач втратив право стягнення основного боргу, у зв`язку з чим не можуть бути застосовані положення ст.625 ЦК України (т.с.1 а.с. 177-180).

25 квітня 2025 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів" № 4273-IX, за змістом якого: - внесено до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» такі зміни: «1. Пункт 3-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено підпунктом 3 такого змісту: «3) змінити найменування місцевих загальних судів, перелік яких визначається додатком до цього Закону. Зміна найменування місцевого загального суду не призведе до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду»; Доповнено додатком такого змісту: «Додаток до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ Перелік місцевих загальних судів, що перейменовуються Змінити найменування таких місцевих загальних судів… 7) у Запорізькій області: Куйбишевський районний суд Запорізької області на Кам`янський районний суд Запорізької області; Жовтневий районний суд Запорізької області на Олександрівський районний суд м. Запоріжжя; Ленінський районний суд м. Запоріжжя на Дніпровський районний суд м. Запоріжжя; Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя на Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя…». Державна реєстрація змін до відомостей про місцеві загальні суди, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, які випливають із цього Закону, здійснена 30 квітня 2025 року (ст. 82 ч. 3 ЦПК України).

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2025 року (т.с.2 а.с.38-49) позов позивача у цій справі задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ДІУ (ЄДРПОУ 33304730) суму заборгованості в розмірі – 79362,44 грн., з яких: - 17102,79 грн. – компенсаційні платежі (3% відсотки річних); - 62259,65 грн. – інфляційні витрати.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ДІУ (ЄДРПОУ 33304730) судові витрати щодо судового збору в розмірі 1190, 62 грн., тобто по 595, 31 грн. з кожного.

Стягнуто з ДІУ (ЄДРПОУ 33304730) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування судових витрат на правничу допомогу 1572,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, сторони подали апеляційні скарги:

- відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (т.с.2 а.с.64-62) просив рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, а також стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 16500,00 грн., з яких 10000, 00 грн. витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції, 6500,00 грн. – витрати на правничу допомогу в апеляційному суді, та сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 9088,73 грн. на користь відповідача ОСОБА_1 ;

- позивач ДІУ у своїй апеляційній скарзі (т.с.2 а.с.79-92) просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в стягненні компенсаційних платежів за період з 24.02.2022 року по 12.08.2024 року в розмірі 425565,29 грн., а саме 3% річних в сумі 71125,09 грн. та інфляційні витати в сумі 354440,20 грн., стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача за період з 24.02.2022 року по 13.08.2024 року в розмірі 425565,29 грн., а саме 3% річних в сумі 71125,09 грн. та інфляційні витати в сумі 354440, 20 грн.,стягнути з відповідачів на користь позивача витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 9088,71 грн.

В автоматизованому порядку 20.11.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. (т.с.2 а.с.75). Ухвалою апеляційного суду від 21.11.2025 року (т.с.2 а.с.76) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 25.11.2025 року (т.с.2 а.с.125). В автоматизованому порядку Ухвалами апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеними апеляційними скаргами відкрито 26.11.2025 року (т.с.2 а.с.126, 128) та 26.11.2025 року дану справу за апеляційними скаргами призначено до апеляційного розгляду (т.с.2 а.с.127, 129), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, відповідного штату суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі, а також відпустки судді-доповідача у період з 16.02.2026 року по 02.03.2026 року включно (т.с.2 а.с.173).

Позивач нподав апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу відповідача Костікова О.В. у цій справі (т.с.2 а.с.160-164).

Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 186) розгляд цієї справи призначено в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотання представника позивача (т.с. 2 а.с. 174-185).

Відповідач Костіков О.В. через представника подав апеляційному суду заяву про розгляд справи без його участі та без участі його представника (т.с. 2 а.с. 189-195).

У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи (т.с. 2 а.с. 151-156) всі учасники цієї справи не зявились, окрім представника позивача ДІУ – адвоката Петровської І.Ю. (т.с. 2 а.с.178-181) в режимі відеоконференції, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. Навпаки, представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Гесня Н.Т. подала апеляційному суду заяву (т.с. 2 а.с. 189-195), в якій просила розглядати справу без участі сторони відповідача ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_3 про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив: заяву сторони відповідача ОСОБА_1 задовольнити, розглядати дану справу апеляційним судом за відсутності всіх учасників цієї справи, які не з`явились, за присутності представника позивача ДІУ – адвоката Петровської І.Ю. (т.с. 2 а.с.178-181) в режимі відеоконференції.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді – доповідача, пояснення представника позивача ДІУ – адвоката Петровської І.Ю. (т.с. 2 а.с.178-181) в режимі відеоконференції, яка у тому числі на запитання апеляційного суду визнала, що на час звернення позивачем з вищезазначеним позовом до суду у цій справі вищезазначене рішення суду не виконане ні боржником, ні поручителем; неперебування виконавчих листів (дублікатів останніх) за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби через відмову судом ДЕРЖАВНІЙ ІПОТЕЧНІЙ УСТАНОВІ у поновленні пропущеного строку для предявлення останніх до примусового виконання у справі ЄУН № 2-2770/2010, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 підлягає задоволенню та апеляційна скарга позивача ДІУ – частковому задовленню у цій справі з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення і ухвалити …нове рішення.

В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового рішення …є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі частково, керувався ст. ст. 4, 12 - 13, 17, 76-78, 81-82, 133, 137, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 354 ЦПК України та виходив із обгрунтованості і доведеності позовних вимог позивача до відповідачів у цій справі лише в частині їх задоволення.

Проте із таким висновком суду першої інстанції у цій справі повністю погодитись не можна з таких підстав.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України – питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає лише частково.

Так, хоча судом першої інстанції у цій справі було правильно встановлено, що 12 лютого 2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» в особі філії «Запорізьке РУ» АТ Банк «Фінанси та кредит» (надалі - Банк) та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено Кредитний договір № 9-358-028К (надалі - кредитний договір), згідно з яким позичальнику надано кредит в сумі 607000,00 грн. з оплатою по процентній ставці 17,5 % процентів річних. Додатковою угодою №1 від 15.05.2008 від 15.05.2008 сторонами було змінено умови кредитування в частині збільшення процентної ставки до розміру 18,5% строком повернення до 12.02.2023. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 9-358-028К між ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», відповідачем-1 та ОСОБА_3 , як поручителем, було укладено договір поруки № 9-358-028П від 12 лютого 2008 року, згідно якого поручитель взяв на себе зобов`язання солідарно відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором. У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором Банк звернувся до Орджонікідзевського (нова назва у подальшому - Вознесенівського) районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки.

31.08.2010 року заочним рішенням ОСОБА_5 (нова назва у подальшому - Вознесенівським) районним судом м. Запоріжжя у справі ЄУН № 2-2770/2010, позов Банку до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит», заборгованість за кредитним договором у розмірі 961531,00 грн., судового збору у розмірі 1700,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн.; звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19.09.2006, посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Вартановою О.С. за реєстр. №1814 в межах та в рахунок суми боргу шляхом продажу на публічних торгах за початковою ціною, розмір якої не буде менше розміру звичайних ринкових цін на момент продажу. Рішенням Апеляційного суду Запорозької області № 22-ц/778/4904/13 від 23 жовтня 2013 року рішення Орджонікідзевського (нова назва у подальшому - Вознесенівського) районного суду м. Запоріжжя від 31 серпня 2010 року змінено; доповнено резолютивну частину рішення зазначеним про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки допустити на погашення суми боргу за кредитним договором від 12 лютого 2008 року.

06 травня 2016 року ухвалою Орджонікідзевського (нова назва у подальшому - Вознесенівського) районного суду м. Запоріжжя заяву ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про видачу дублікатів та поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчих листів у справіЄУН №2-2770/10 задоволено, видано дублікати виконавчих листів №2-1770/10 від 30.01.2014 (з врахуванням змін, що зазначені у рішенні Апеляційного суду Запорізької області від 23 жовтня 2013 року), які видано Орджонікідзевським (нова назва у подальшому - Вознесенівським) районним судом м. Запоріжжя про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та поновлено строк пред`явлення до виконання даних виконавчих документів.

Первинний стягувач ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» згідно з актом приймання та передачі (активів та документів) до договору відступлення права вимоги №17/4 від 11.02.2015 фактично передав ДЕРЖАВНІЙ ІПОТЕЧНІЙ УСТАНОВІ, у тому числі матеріали кредитної справи щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 961 531,12 грн., понесені судові витрати у сумі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки лише 01.07.2020, у матеріалах переданої кредитної справи виконавчі документи відносно боржників були відсутні.

23 липня 2021 року за заявою ДЕРЖАВНОІ ІПОТЕЧНОІ УСТАНОВИ ухвалою Орджонікідзевського (нова назва у подальшому - Вознесенівського) районного суду м. Запоріжжя замінено стягувача у судовому рішенні у справі ЄУН №2-2770/2010 з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на ДЕРЖАВНУ ІПОТЕЧНУ УСТАНОВУ (надалі – ДІУ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки, яке доповнено рішенням апеляційного суду Запорізької області №22-ц/778/4904/13 від 23 жовтня 2013 року. Дана ухвала набрала законної сили 23 липня 2021 року. Внаслідок чого, ДІУ (як новий стягувач) звернулась до Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя з заявою про видачу дублікатів виконавчих документів відносно боржників.

04 жовтня 2023 року ДІУ отримала дублікати виконавчих листів відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у розмірі 961531,12 грн., понесених судових витрат у сумі 1700,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, відповідно до ст. 512 ЦК України, та згідно з умовами п.1.1. Договору відступлення права вимоги №17/4 від 11.02.2015 сторони уклали цей договір, з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно договору застави майнових прав №17/4-З від 11.02.2015, що укладений з метою забезпечення виконання зобов`язань первісного кредитора (позичальника) за договором про відкриття кредитної лінії №9-358-028К від 12.02.2008. Пунктом 1.2 Договору передбачено, що первісний кредитор (за Договором первісний кредитор виступає Банк) відступає, а новий кредитор (за Договором заступає ДІУ) набуває всі права вимоги за договорами (кредитними, іпотеки, поруки тощо), вказаних у додатках до цього Договору.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.07.2021 року замінено стягувача у судовому рішенні у справі ЄУН № 2-2770/2010 за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» в особі філії «Запорізьке РУ» АТ Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки, яке доповнено рішенням Апеляційного суду Запорізької області № 22-ц/778/4904/13 від 23 жовтня 2013 року, з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на ДЕРЖАВНУ ІПОТЕЧНУ УСТАНОВУ.

Ухвалою Орджонікідзевського (нова назва у подальшому - Вознесенівського) районного суду м. Запоріжжя від 28.11.2023 року у справі № 335/1237/15-ц (т.с. 1 а.с. 17-173) заяву представника ДІУ Прищепчук І.Д. про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчих листів по цивільній справі №2-2770/10 від 06.05.2016 до виконання залишено без задоволення. Зазначена ухвала набрала законної сили 28.11.2023.

06.12.2023 позивач надіслав відповідачу-1, відповідачу-2 вимогу кредитора про добровільне виконання судового рішення вих.3933/32.

Заборгованість відповідачів відповідно до ст. 625 ЦК України за невиконання рішення Орджонікідзевського (нова назва у подальшому - Вознесенівського) районного суду м. Запоріжжя від 31.08.2010 у справі ЄУН № 2-2770/2010 позивачем розраховано за період з 23.07.2021 (три роки до дати подачі позову) по 12.08.2024 (дата подачі позову) становить - 504927,73 грн., з яких: 88227,88 грн. - компенсаційні платежі (3% відсотки річних), 416699,85 грн. - інфляційні втрати (т.с. 1 а.с. 7-8).

Підставою для нарахування заборгованості зазначена сума боргу в розмірі 961531,12 грн., яка визначена рішенням Орджонікідзевського (нова назва у подальшому - Вознесенівського) районного суду м. Запоріжжя від 31.08.2010 року у справі ЄУН № №2-2770/2010.

Проте, суд першої інстанції у подальшому на підставі правильно встановлених вище фактичних обставин з посиланням на правовий висновок ВП ВС, від якого останній у подальшому станом на час апеляційного перегляду цієї справи відступив, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задовлення позовних вимог позивача у цій справі до відповідачів на підставі ст. 625 ЦПК України частково у вищезазначений спосіб, враховуючи триваюче порушення прав позивача, в межах строків позовної давності.

Оскільки, суд першої інстанції помилково в обґрунтування свого висновку у цій справі посилався на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 та від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц вказала на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. За змістом статей 524 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5ЦК України). Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством. За змістом вказаної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15 та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, як наслідок, право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передують подачі такого позову. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу за увесь час прострочення. Отже, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання 3% річних та інфляційних втрат передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

Оскільки, судом першої інстанції було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем ДІУ, що встановлено рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя у справі №2-2770/2010 про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки, яке доповнено рішенням Апеляційного суду Запорізької області №22-ц/778/4904/13 від 23 жовтня 2013 року. Також судом встановлено, що рішення Орджонікідзевського (у подальшому нова назва – Вознесенівського) районного суду м. Запоріжжя у справі №2-2770/2010 про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором поруки та звернення стягнення на предмет іпотеки, яке доповнено рішенням Апеляційного суду Запорізької області №22-ц/778/4904/13 від 23 жовтня 2013 року не було виконано, оскільки протилежного відповідачами не доведено. Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами наявні грошові зобов`язання. Разом з тим, договірні відсотки за користування кредитними коштами, не є грошовим зобов`язанням, в розумінні ст. 625 ЦК України, а є винагородою кредитора за правомірне користування боржником позикою (кредитом), згідно приписів ст. ст. 536, 1048 ЦК України.

Щодо посилання відповідача-2 ОСОБА_3 на припинення поруки суд першої інстанції зазначав таке. Фактично заперечення відповідача ОСОБА_3 стосувалися частини солідарного стягнення з відповідачів 3% річних. Так, останній вважав, що оскільки він не брав на себе зобов`язання поручатись перед кредитором позичальника щодо сплати 3% річних згідно ч.2 ст. 625 ЦКУ України та порука була припинена, то позивач не може до нього висувати вимоги. З огляду на це, суд першої інстанції зазначав, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту солідарно як з боржника, так і з поручителя, яке не виконане останніми, не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє права кредитора на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України.

У постанові від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного Верховним Судом України 23 вересня 2015 року в постанові у справі № 6-1206цс15. Зазначеною постановою усталену судову практику в цивільних справах цієї категорії фактично було змінено та розтлумачено положення Цивільного кодексу України таким чином, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору. Також не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій і процентів, передбачених умовами договору та ЦК України. Звернувшись до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, кредитор змінив умови кредитного договору щодо строку його дії, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно на погашення такої заборгованості засвідчує такі зміни. Якщо в рішенні суду про звернення стягнення на предмет застави вказана заборгованість за кредитним договором у повному обсязі (дострокове стягнення), то невиконання такого рішення не зумовлює виникнення у кредитора права на стягнення процентів та пені, передбачених кредитним договором. У кредитора (стягувача) виникає право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Тому, на час звернення з позовом до суду та за наявності підтвердження того, що рішення суду не виконане ні боржником, ні поручителем, то останні є належними відповідачами.

При цьому, суд першої інстанції помилково відхилив доводи представника відповідача-1 про відсутність перебування на примусовому виконанні рішення суду від 31.08.2010 зі змінами внесеними в нього рішенням апеляційної інстанції від 23.10.2013, оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року по справі №916/190/18). З огляду на те, що відповідач ОСОБА_1 порушив грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ст. 625 ЦК України.

З розрахунків, наданих позивачем, суд першої інстанції вбачав, що ним здійснені нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 23 липня 2021 року по 12 серпня 2024 року. При цьому, представник позивача зазначав, що пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не містить застережень за невиконання зобов`язань, які виникли на підставі рішень судів та не передбачає особливостей у регулюванні наслідків невиконання грошового зобов`язання яке виникло на іншій підставі ніж договір про надання кредиту (позики), а саме на підставі рішення суду. Таким чином, вважали, що обмеження передбачені п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо не застосування наслідків передбачених ст. 625 ЦК України не розповсюджуються на правовідносини, які виникли у зв`язку з невиконанням рішення суду. Розрахунок 3 % річних виконується за формулою: С (сума заборгованості) х 3% х Д (кількість днів прострочення) / 365. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції виконується шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості. Сукупний індекс інфляції розраховується за формулою: ІІс = (ІІ1 / 100) х (ІІ2 / 100) х (ІІ3 / 100) х ... (ІІZ / 100), де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення; ІІ2 - індекс інфляції за другий місяць прострочення; ІІ3 - індекс інфляції за третій місяць прострочення; ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. Відповідно до рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі №62-97р від 3 квітня 1997 року, для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою. При цьому, вважається, що сума, внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. По аналогії, якщо погашення здійснено с 1 по 15 число відповідного місяця, то інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця. Розрахунок індексу інфляції повідомляється Листом Національного банку України, за даними Держкомстату України наступного місяця, який слідує за розрахунковим. Розрахунок заборгованості відповідачами не спростовувався. Разом з цим, останній підлягав перевірці судом першої інстанції. Відповідачі у відзивах не посилалися на пропущення позивачем строку позовної давності. До правовідносин, визначених ст.625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності у три роки, а тому стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову. В період з 12 березня 2020 року по 29 червня 2023 року тривав карантин, а тому на період строку дії карантину строки позовної давності були продовжені. За таких обставин позивачем трирічний строк позовної давності не пропущений. Разом з тим, відповідно до постанови КЦС ВС від 31.07.2024 у справі № 161/11703/22 (61-11958св23) суд дійшов висновку, що оскільки договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов`язальні, пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України та враховуючи, що рішенням суду було стягнуто заборгованість за кредитним договором та судові витрати, однак відповідач не виконав це зобов`язання, яке виникло на підставі такого рішення суду, розрахунок трьох процентів річних та інфляційних необхідно наводити виходячи із заборгованості у розмірі заборгованість за кредитним договором з додаванням судових витрат. Також, в зазначеній постанові суду наведені положення щодо застосування приписів, викладених у п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дав суду першої інстанції підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором. Враховуючи наведене, три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов`язання, складовою якого є, зокрема нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором. В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18, зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася. Установивши, що рішення суду відповідачі не виконали, суд першої інстанції дійшов помилкового висновоку про наявність у позивача права на солідарне стягнення з відповідачів відповідно до ст. 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду. Що стосується періоду розрахунку, то на переконання суду першої інстанції відсутні правові підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат починаючи із дня введення на території України воєнного стану (24 лютого 2022 року), оскільки відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. А тому, з огляду на вищевказані положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд першої інстанції вважав за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 24 лютого 2022 по 12 серпня 2024 року. Враховуючи використання позивачем періоду нарахування штрафних санкцій, а саме з 23 липня 2021 року по 12 серпня 2024 року для розрахунку, тому суд першої інстанції здійснив самостійний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат починаючи з 23 липня 2021 року по 23 лютого 2022 року (день, якому передує запровадження воєнного стану в Україні), беручи за основу для нарахування заборгованість за тілом кредиту у розмірі 961 531,12 грн. + 1700,00 грн. судового збору та + 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього – 963 351,12 грн. врахувавши, що в цій справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов`язальні, пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. Останнє відповідає висновку КЦС ВС, викладеному у постанові від 31.07.2024 по справі № 161/11703/22 (61-11958св23). Індекс інфляції за липень 2021 року - 100,1 %; серпень 2021 року - 99,8 %; вересень 2021 року - 101,2 %; жовтень 2021 року - 100,9 %; листопад 2021 року - 100,8 %; грудень 2021 року - 100,6 %; січень 2022 року - 101,3 %; лютий 2022 року - 101,6 %. Загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за відповідний період та становить – 1,06462820. Сума інфляції розраховується за формулою: сума боргу х процент інфляції - сума боргу. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що інфляційні втрати відповідно до суми заборгованості у розмірі 963351,12 грн. за період з 23 липня 2021 року по 23 лютого 2022 року складають 62259,65 грн. (963 351,12 х 1,06462820 - 963 351,12). Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. За період з 23 липня 2021 року по 23 лютого 2022 року три проценти річних складають 17102,79 грн., з яких: з 23 липня 2021 року по 31 грудня 2021 року – 12827,09 грн. (963 351,12 х 3 х 162 : 100 : 365), з 01 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року – 4275,70 грн. (963 351,12 х 3 х 54 : 100 : 365). Таким чином, суд першої інстанції помилково вважав, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме за період з 23 липня 2021 року по 23 лютого 2022 року, що загалом становить 79362,44 грн., з яких: 17102,79 грн. - 3% річних та 62259,65 грн. - інфляційних втрат, які помилково й стягнув солідарно з відповідачів на користь позивача у цій справі оскаржуваним рішенням, яке підлягає скасуванню апеляційним судом з відмовленням позивачу у задоволенні в його позові у цій справі у повному обсязі з таких підстав.

Оскільки, хоча в силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист позивач у цій справі здійснює на свій розсуд. Однак, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ч. 1 ЦПК України). В силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи… В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України).

Проте, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів на виконання вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

При цьому, апеляційним судом встановлено, що станом на час перегляду 11.03.2026 року апеляційним судом законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 04.08.2025 року у цій справі за апеляційними скаргами учасників справи, Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 11.02.2026 року у справі ЄУН 754/511/23 (витяг з повним доступом з Єдиного державного реєстру судових рішень, отриманий апеляційним судом на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України (з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обгрунтованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг учасників справи) в порядку ст. 81 ч. 7 ЦПК України – т.с. 2 а.с. 196-206, яка у тому числі знаходиться в загальному доступі в Інтернет – ст. 82 ч. 3 ЦПК України), в якій вона зазначала у тому числі такі правові висновки:

«..п. 135. Разом з тим з урахуванням висновків у цій справі Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19, за змістом яких, коли кредитор уже скористався судовим захистом – рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання не може вважатись натуральним навіть за умов пропуску стягувачем строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання і відмови в поновленні цього строку судом, оскільки такі обставини не мають правового значення, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на таке невиконане зобов`язання…».

145. Вказане судове рішення (про відмову в поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмову у видачі його дубліката) засвідчує, що стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. Тобто у такому випадку основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України.

146. Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду в задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

147. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням власних висновків у цій справі вважає, що суди попередніх інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, правильно виходили з того, що у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду у поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України…».

Апеляційним судом встановлено, що у цій справі у даному судовому засіданні на запитання апеляційного суду представник позивача визнала (ст. 82 ч. 1 ЦПК України – обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню), що:

-оскільки, хоча й:

= стягувача (Банк) й було замінено на правонаступника ДЕРЖАВНУ ІПОТЕЧНУ УСТАНОВУ ухвалою Орджонікідзевського (нова назва – Вознесенівського) районного суду м. Запоріжжя від 23.07.2023 року (зміст ухвали від 28.11.2023 року, копія т.с. 1 а.с. 171 зворот);

= та правонаступнику (новому стягувачу) ДЕРЖАВНІЙ ІПОТЕЧНІЙ УСТАНОВІ було видано дублікати виконавчих листів на виконання вищезазначеного рішення суду першої інстанції 2010 року, з урахуванням змін апеляційного суду 2013 року, у справі ЄУН 2-2770/2010 ухвалою Орджонікідзевського (нова назва – Вознесенівського) районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2023 року (зміст ухвали від 28.11.2023 року, копія т.с. 1 а.с. 171 зворот);

- проте, на теперішній час будь-якого виконавчого провадження з приводу примусового виконання рішення Орджонікідзевського (нова назва – Вознесенівського) районного суду м. Запоріжжя від 31.08.2010 року у справі ЄУН № 2-2770/2010, з урахуванням змін рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 23.10.2013 року, про солідарне стягнення з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь первісного кредитору (Банку) чи його правонаступника – ДЕРЖАВНОІ ІПОТЕЧНОІ УСТАНОВИ 961531,12 грн. та інш немає (боржники ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , стягувач ДЕРЖАВНА ІПОТЕЧНА УСТАНОВА – ст. 82 ч. 1 ЦПК України «Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню»…);

= так як ухвалою Орджонікідзевського (нова назва – Вознесенівського) районного суду м. Запоріжжя від 28.11.2023 року (копія т.с. 1 а.с. 173) в задовленні заяви ДЕРЖАВНОІ ІПОТЕЧНОІ УСТАНОВИ про поновлення пропущеного строку для предявлення виконавчих документів до примусового виконання у справі ЄУН № 2- 2770/2010 відмовлено.

При вищевикладених обставинах, правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставинах цієї справи, апеляційний суд, з урахуванням вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України та вищезазначеного останнього висновку ВП ВС від 11.02.2026 року у справі ЄУН 754/511/23, враховуючи факт неперебування виконавчих листів відносно боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою судом ДЕРЖАВНІЙ ІПОТЕЧНІЙ УСТАНОВІ у поновленні пропущеного строку для предявлення наявних у неї дублікатів вищезазначених виконавчих листів до примусового виконання у справі ЄУН № 2-2770/2010, дійшов висновку, що останнє унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень у цій справі взагалі частини другої статті 625 ЦК України, оскільки немає і солідарного обов`язку відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, у позивача ДІУ немає правової підстави для нарахування та стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню, а тому позивачу ДІУ у цій справі слід відмовити у задоволенні її вищезазначеного позову до відповідачів у повному обсязі з підстав його безпідставності та необґрунтованості.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - ґрунтуються на законі та доказах, апеляційної скарги позивача ДІУ – лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо його законності і обґрунтованості.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 слід задовольнити, апеляційну скаргу ДІУ слід задовольнити частково, рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2025 року у цій справі слід скасувати, ухвалити у цій справі нове судове рішення у вигляді постанови, яким у задоволенні позову ДІУ до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення компенсаційних платежів та інфляційних втрат у цій справі відмовити.

Керуючись ст. ст. 12-13, 81-82, 89, 367-368, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити.

Апеляційну скаргу ДЕРЖАВНОЇ ІПОТЕЧНОЇ УСТАНОВИ задовольнити частково.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2025 року у цій справі скасувати.

Ухвалити у цій справі нове судове рішення у вигляді постанови.

У задоволенні позову ДЕРЖАВНОЇ ІПОТЕЧНОЇ УСТАНОВИ до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення компенсаційних платежів та інфляційних втрат у цій справі відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена безпосередньо в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова апеляційним судом складена 20.04.2026 року, оскільки у період з 18.04.2026 року по 19.04.2026 року включно мали місце вихідні дні.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С. Онищенко Е.А.Трофимова Д.А.