Рішення від 14 квітня 2026 р. у справі №686/4496/26 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/4496/26

Провадження № 2/686/5210/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючої – судді Порозової І.Ю.,

з участю секретаря Кшановської Є.З.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Цимбалюка С.С.,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в місті Хмельницькому, за правилами спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

12.02.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. В обґрунтування позову вказала, що в травні 2025 року між позивачем та Відповідачем, склалися фактичні цивільно-правові відносини, у межах яких, ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 3500 доларів США у борг із домовленістю про їх поетапне повернення.

Станом на день звернення до суду ОСОБА_2 повернув лише 900 доларів США, у зв`язку з чим непогашеною залишилась заборгованість у розмірі 2600 доларів США.

Позивач вказала, що неодноразово зверталась до ОСОБА_2 з проханням повернути борг в добровільному порядку, однак врегулювати спір досудовим шляхом їй не вдалося. Відповідач відмовився повертати зазначений борг згідно укладеного між ними усного договору позики коштів, мотивуючи це відсутністю вільних коштів, однак факт існування боргу та його розмір неодноразово визнавав.

З метою досудового врегулювання спору представником позивача була складена претензія про повернення боргу, яка була офіційно вручена відповідачу через військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України, де він проходить службу. Незважаючи на отримання претензії, ОСОБА_2 борг не погасив, що на переконання позивача свідчить про ухилення від добровільного виконання грошового зобов`язання.

В зв`язку з вищевикладеним позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 2600 доларів США, що підлягає стягненню у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день фактичного виконання рішення суду, стягнути з відповідача 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, нараховані на суму боргу 2600 доларів США, за період прострочення — по день фактичного виконання рішення суду, а також понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.

Позивач та її представник у судовому засіданні наполягали на задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з підстав викладених у позові. Позивач також зазначила, що кошти, які вона передала в позику ОСОБА_2 були накопичені з добровільних пожертв на її лікування, якого вона на той час потребувала та, що зберігалися в її квартирі, де відповідач на той час проживав. Кошти передавалися в цій же квартирі, коли саме позивачка не пам`ятає, приблизно в середині травня 2025 року, свідків при цьому не було, однак відповідач на відеозапис визнав факт боргових зобов`язань.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечив з причин відсутності будь яких боргових зобов`язань перед позивачкою. Підтвердив, що мав певні грошові накопичення, які зберігав в квартирі ОСОБА_1 , де тривалий час проживав з нею, як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу і дійсно у певний період часу використав власні заощадження для придбання транспортного засобу, однак жодних домовленостей з ОСОБА_1 про позику не мав. Відповідач визнає, що на долучених позивачкою відеозаписах присутній він, однак заперечує предметність розмови і той факт, що його зізнання доводять факт укладення договору позики. Наполягає на тому, що перебував у нетверезому стані, не розумів, що відбувається і взагалі не пам`ятає обставин таких відеозаписів.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що проживаючи однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , в її квартирі, ОСОБА_2 зберігав там власні грошові заощадження, частину яких в травні 2025 року використав для придбання транспортного засобу.

Водночас, позивач ОСОБА_1 наполягає на тому, що в травні 2025 року за усним договором позики вона передала ОСОБА_2 3500 доларів США, які останній зобов`язався повернути поетапно, по 400 доларів на місяць, однак повернув лише 900 доларів США.

ОСОБА_1 зверталася із письмовою претензією про повернення боргу в порядку досудового врегулювання спору від 14.11.2025 у якій відповідачу було запропоновано повернути борг до 01.12.2025. Вказану претензію ОСОБА_2 було отримано 24.11.2025, про що на примірнику вказаного документу міститься його особистий підпис. Крім того, вказане підтверджується і листом за підписом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України № 50/53/12-М-70 від 27.11.2025.

В зв`язку з відсутністю реагування та невиконання вимог претензії ОСОБА_1 звернулася до ВнП № 1 ГУНП в Хмельницькій області із заявою про вчинення кримінального правопорушення від 05.12.2025, у якій просила внести відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України. Як підставу для внесення відповідних відомостей до ЄРДР зазначила те, що в період її спільного проживання із ОСОБА_2 , а саме в травні 2025 року, останній шляхом зловживання довірою заявниці виманив у неї грошові кошти в розмірі 3500 доларів США, які пообіцяв повернути, однак на зв`язок із ОСОБА_1 ОСОБА_2 не виходив з 26.07.2025.

В подальшому ОСОБА_1 звернулася до слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із скаргою на бездіяльність уповноважених осіб органу національної поліції, щодо невнесення відомостей до ЄРДР. Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05.01.2026 скаргу ОСОБА_1 , зобов`язано уповноважених осіб Хмельнциького РПУП ГУНП в Хмельнцикьівй області ,у відповідності до вимог ст. 214 КПК України, внести відомсті про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_1 від 04.12.2025.

На виконання вищевказаної ухвали суду СД ВнП № 1 ХРУП ГУНП в Хмельнциькій області 14.01.2026 до ЄДРД за № 12026243460000019 внесено відповідні відомості по факту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України.

Як вбачається із протоколу допиту потерпілої ОСОБА_1 від 19.01.2025, вона та ОСОБА_2 спільно проживали протягом 3 років та 7 місяців за адресою місця проживання ОСОБА_1 . В травні 2025 року ОСОБА_2 попросив у ОСОБА_1 кошти в розмірі 3500 доларів США на купівлю автомобіля, які пообіцяв віддати, чого не зробив.

Відомостей про закінчення досудового розслідування у одній із форм, передбачених ч.2 ст. 283 КПК України, матеріали цивільної справи не містять.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно дост. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цьогоКодексу.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно дост. 530ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідност. 629ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зіст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно дост. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № б-63цс13 міститься висновок про те, що «письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2026 року справа № 523/5657/20 (провадження № 61-7489св25 ) зроблено висновок, що у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, керуючись дійсним змістом та достовірністю документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Судова палата у цивільних справах Верховного суду України у постанові від 08.06.2016 зробила правовий висновок про те, що за своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Водночас, факт передачі ОСОБА_1 коштів ОСОБА_2 в якості позики не зафіксовано. Жодного письмового договору позики на суму, яка у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, між сторонами не укладалося. Правова природа зобов`язання на існуванні якого наполягає позивачка, на різних стадіях спору оцінена нею по різному, зокрема, в заяві про вчинення кримінального правопорушення вона вказує про те, що ОСОБА_2 виманив у неї 3500 доларів США шляхом зловживання довірою; у протоколі допиту в якості потерпілої зазначає, що передачі коштів передувало прохання чоловіка ( ОСОБА_2 ), з яким вона проживала однією сім`єю. Крім того позивачка стверджує, що кошти, які вона зберігала мали «цільове призначення»- для її лікування, водночас стверджує, що передала їх ОСОБА_2 , для придбання авто, що є суперечливим.

Отже, позивач не надала доказів отримання ОСОБА_2 від неї коштів в указаній у позовній заяві сумі із зобов`язанням їх повернути.

Представлені позивачкою відеозаписи фіксації обіцянок ОСОБА_2 повернути кошти –долари США не доводять факту позики, її реального характеру, тобто передачі коштів на умовах позики, оскільки на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. У справі такі документи відсутні.

Судом відповідно до вимог ч.9 ст.83 ЦПК України не беруться до уваги скриншоти переписки із застосунків мобільного пристрою, оскільки копії таких не було направлено позивачем відповідачу до початку розгляду справи по суті, а їх ідентичність та наявність у нього, відповідач заперечує.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, керуючись дійсним змістом та достовірністю документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив, що договір позики на суму 3500 доларів США, що перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, в письмовій формі сторони не укладали, інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення договору позики позивач не надала, не здобуто доказів наявності будь якого іншого грошового зобов`язання між сторонами, тому суд дійшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 спірних грошових коштів.

Позовна вимога про стягнення 3% річних за прострочення виконання зобов`язання є похідною від вимоги про стягнення боргу, тому у її задоволенні суд відмовляє з цих підстав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10,11,79-81,137,141, 209,212- 215, 263-265,280-282 ЦПК України, ст.ст.525,526,530,533,625,1046- 1050 ЦК України, суд-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 у позові до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Хмельницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

В разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду виготовлено 20.04.2026 року.

Суддя Хмельницького міськрайонного суду І.Ю.Порозова